44. Джерела економічного зростання

Графічно економічне зростання можна показати, використовуючи криву виробничих можливостей. Вона зображує варіанти використання ресурсів для виробництва альтернативних кількостей різних продуктів. Рух уздовж стаціонарної кривої означає, що додаткова кількість одного продукту може бути вироблена тільки за рахунок зменшення виробництва іншого (лінія АВ на рис. 10.4). Збільшення виробництва того чи іншого продукту одночасно є проявом економічного росту. На графічній моделі економічний ріст відбивається зрушенням кривої виробничих можливостей вправо, як показано на рис. 10.4 (зсув лінії АВ до рівня СD).

Рисунок 10.4 – Крива виробничих можливостей

Ступінь зсуву кривої виробничих можливостей, а отже, і рівень економічного зростання залежить від наявності можливостей росту і ступеня їхнього використання. Якщо ж в економіці має місце безробіття або неефективне використання ресурсів, то точка, що характеризує стан економіки, лежить не на кривій виробничих можливостей, а усередині її (див. т. Е на рис. 10.4).

Таким чином, проблема економічного зростання в короткостроковому періоді звичайно зводиться до пошуку шляхів повного використання наявних у даний час ресурсів. У довгостроковому періоді проблема росту зводиться до збільшення потенційного ВВП, тобто до визначення шляхів і способів переходу економіки з траєкторії АВ на траєкторію СD (див. рис. 10.4) за рахунок приросту факторів виробництва, або ефективності їх використання.

Усі фактори економічного росту можна розділити на такі групи:

• по-перше, фактори з боку пропозиції;

• по-друге, фактори з боку попиту;

• по-третє, фактори ефективності;

• по-четверте, інституціональні фактори.

До факторів економічного зростання з боку пропозиції варто віднести кількість і якість наявних у країні основних факторів виробництва: природних ресурсів; трудових ресурсів; капіталу, технологій, підприємницьких здібностей. Найважливішим з названих факторів виробництва прийнято вважати трудові ресурси. Сировину, капітал і технологію, як показує досвід значного числа країн з високим рівнем життя, можна імпортувати, але для їхнього використання необхідні кадри. Причому велике значення має не тільки кількість працівників у країні, але і рівень їхньої освіти, кваліфікації, організації, дисципліни і мотивації праці.

Визначальним фактором рівня економічного зростання і досягнення високих темпів економічного росту є обсяг продуктивного капіталу. Щорічні інвестиції з використанням досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують збереження і підвищення граничної продуктивності капіталу, збільшують розмір суспільного капіталу і забезпечують підвищення рівня ВВП.

Цю обставину варто враховувати при розробці і реалізації економічної політики, що повинна бути націлена на створення сприятливого інвестиційного клімату як для вітчизняного, так і для іноземного капіталу.

Фактори економічного росту з боку попиту повинні, у кінцевому рахунку, забезпечити рівень сукупних витрат, достатній для реалізації зростаючого потенційного ВВП і сприяти росту споживчих витрат, валових інвестицій, чистого експорту, державних закупівель товарів і послуг та інших витрат держави, що сприяють росту сукупного попиту. До цих факторів варто віднести ступінь податкового тиску, рівень процентних ставок і в цілому ефективність функціонування кредитно-банківської системи, очікування споживачів, характер і результативність державної політики стимулювання чи стримування попиту.

Фактори ефективності передбачають раціональний розподіл наявних ресурсів, що забезпечує одержання максимально можливого обсягу товарів і послуг, а також технічні умови, що дають можливість одержувати максимум продукту при використанні одиниці ресурсів.

Усі названі фактори економічного росту реалізуються повною мірою лише за умови наявності відповідних інституціональних факторів: ефективно працюючих органів державного управління, раціонального законодавства, особливостей соціальної, культурної і можливо, навіть, релігійної ситуації в країні.

Кількісно проблема зростання означає перебування показників виробництва на максимально можливому рівні. Різна комбінація використовуваних ресурсів (праці, капіталу і землі) у тій чи іншій пропорції приводить до неоднакових результатів. Одним із найбільш розповсюджених варіантів оцінки внеску того чи іншого ресурсу в створення ВВП є виробнича функція Кобба-Дугласа:

де Y – величина ВВП;

А – коефіцієнт, що враховує вплив технічного прогресу, і відбиває продуктивність наявної технології: А  0;

К – розмір використовуваного капіталу;

L – обсяг застосовуваної праці;

і – відповідно, частки капіталу і праці в доході: .

Величина доходу капіталу визначається його граничною продуктивністю (МРК) і загальною величиною:

Відповідно, дохід праці визначається його граничною продуктивністю (МРL) і загальною величиною:

Таким чином, виробнича функція показує, як змінюється обсяг випуску зі зміною обсягу використання одного фактора (наприклад, праці) при незмінному обсязі іншого фактора (наприклад, капіталу).

Графічна модель виробничої функції може бути представлена в такий спосіб:

Рисунок 10.5 – Виробнича функція

Y – обсяг виробництва ВВП і доходу; – постійна кількість капіталу;

L – кількість праці (найнятих працівників); MPL – граничний продукт праці, що показує розмір приросту виробництва при збільшенні використовуваної праці на одну одиницю.)

Нахил кривої виробничої функції визначається величиною MPL.

Із зростанням значення L крива стає усе більш положистою, що відбиває зменшення граничного продукту праці.

З рівнянь доходу від капіталу та доходу від праці витікає:

та – це, відповідно середня продуктивність капіталу і праці. Звідси витікає, що доходи факторів виробництва (наприклад, праці) залежать від його середньої продуктивності в конкретній національній економіці.

Виробнича функція має властивість постійної віддачі факторів, тобто з часом частки капіталу і праці в доході (ВВП) залишаються постійними. Вони не залежать від розмірів застосовуваного капіталу і праці і визначаються тільки величиною . Постійну віддачу від масштабу виробнича функція має в тому випадку, якщо зростання усіх факторів призводить до зростання ВВП у тім же розмірі.

Економічне зростання залежить від розмірів приросту використовуваних ресурсів. При цьому у виробничій функції в деяких моделях приймається, що А = 1, тобто технологічні зміни відсутні і продуктивність факторів залишається незмінною, що є спрощенням.

Важливе значення має і розходження в мірі зростання окремих ресурсів. Найбільш простий випадок – пропорційне збільшення усіх використовуваних ресурсів. У цьому випадку, відповідно до виробничої функції буде мати місце пропорційне збільшення ВВП. Однак, на практиці така ситуація малоймовірна. Швидше за все обсяг кожного з факторів виробництва буде рости різними темпами. У цьому випадку взаємозв'язок між використовуваними ресурсами і продуктом виражається законом спадної продуктивності. Якщо, припустимо, суспільство не може збільшити використання всіх ресурсів, крім одного, то при збільшенні використання даного ресурсу кожне його наступне збільшення супроводжується все меншим збільшенням продукту, а на визначеному рівні приросту цього ресурсу приріст продукту припиняється. Однак, чинність закону спадної продуктивності не носить абсолютного характеру, тому що за умови прогресивних змін у технології виробництва економіка має можливість при даному приросту ресурсів виробити більше ВВП (див. рівняння виробничої функції Кобба-Дугласа).

Ці обставини варто враховувати при оцінці економічної ролі високих темпів росту населення. У свій час Т. Мальтус висунув теорію, відповідно до якої прискорений ріст населення призводить до зниження його життєвого рівня, оскільки при повільнішому зростанні інших ресурсів темпи росту ВВП не поспівають за приростом населення. Цей погляд може бути вірним для економіки, що не перебуває під впливом науково-технічного прогресу. Однак у реальному житті таку економіку важко собі уявити. Тому з урахуванням прогресивних змін у техніці і технології, у тому числі в сільському господарстві, навіть при прискореному рості населення, можна уникнути падіння життєвого рівня.

Аналогічно і з роллю капіталу в економічному рості. Д. Рикардо вважав, що в міру збільшення розмірів капіталу його гранична продуктивність знижується. Однак ця точка зору не враховувала науково-технічного прогресу, завдяки якому збільшення розмірів капіталу супроводжується і ростом ВВП. Тому щорічні інвестиції, збільшуючи розмір суспільного капіталу, забезпечують і зростання ВВП. Особливу роль у забезпеченні економічного росту відіграє людський капітал, що розвивається у рамках системи освіти кожної країни. Чим більше вкладається засобів у розвиток освіти, тим вище темпи економічного росту. І навпаки, недостатні вкладення в її розвиток системи утворення ведуть у підсумку до її відставання від світового рівня і, у кінцевому рахунку, до уповільнення економічного росту.

Внесок факторів виробництва в збільшення обсягу випуску визначається так званим залишком Солоу.

Приріст обсягу обумовлений збільшенням використовуваних факторів виробництва: капіталу (ΔК), праці (ΔL), технології (ΔА). З урахуванням закону спадної продуктивності приріст факторів збільшить випуск національного продукту на:

Це рівняння можна перетворити в такий спосіб:

Оскільки і – відповідно частки капіталу і праці у створеному продукті, останнє рівняння можна представити в такий спосіб:

де і – відповідно частки капіталу і праці у виробленому продукті;

– темп приросту відповідних показників.

Оскільки вплив науково-технічного прогресу на обсяг випуску безпосередньо розрахувати неможливо, його визначають по залишковому принципу як різницю між приростом обсягу виробництва і приростом витрат інших факторів, зважених по їх частках у продукті і придатних до вимірювання.

Величину , розраховану зазначеним способом, і називають залишком Солоу:

Можливості тієї чи іншої країни в забезпеченні необхідних темпів економічного росту багато в чому визначаються характером розвитку суспільства в даній країні, рівнем його морального здоров'я: політичне насильство, корупція, відсутність довіри до суспільних і ринкових інститутів не дозволяють розраховувати на збереження високих темпів економічного росту і прискорення розвитку.

Остання обставина, яку варто мати на увазі при характеристиці проблеми економічного росту – це те, що на практиці існує розрив між потенційним і реальним ВВП. Бажано, щоб цей розрив був мінімальним, для чого необхідно забезпечити повну зайнятість. Але якщо вона досягнута (а це можна забезпечити методами фіскальної і монетарної політики), то подальше економічне зростання суспільство повинне забезпечити саме за рахунок створення умов для росту потенційного ВВП.