41. Економічна динаміка

1. Основні засади теорії економічного зростання

2. Модель Солоу

3. Джерела економічного зростання

4. Економічні коливання

42. Основні засади теорії економічного зростання

Проблема економічного росту є центральною в економічній теорії. Саме стабільне економічне зростання є основою процвітання будь-якої країни. Узагальнюючим показником економічного зростання є динаміка валового внутрішнього (національного) продукту. Причому під економічним ростом варто розуміти довгострокове підвищення реального обсягу виробництва товарів і послуг на основі розвитку продуктивних сил і за умови відповідного зростання сукупного попиту. Реальне економічне зростання може здійснюватися як за рахунок збільшення виробничих можливостей, так і за рахунок більш ефективного використання наявних можливостей виробництва, тобто за рахунок збільшення потенційного ВВП, або ж за рахунок усунення рецесійного розриву і невідповідності між сукупним попитом і потенційним ВВП. Для виміру економічного росту використовуються показники:

• абсолютного приросту де Y_t – ВВП досліджуваного періоду; – ВВП попереднього періоду;

• темпів приросту реального обсягу випуску.

Позитивна динаміка валового внутрішнього продукту, безумовно, є основою підвищення рівня життя народу. Але для виміру рівня життя більш придатний показник величини валового внутрішнього продукту на душу населення. Визначення рівня економічного розвитку передбачає аналіз цілого комплексу показників крім загальної динаміки ВВП і темпів росту ВВП на душу населення. Зокрема необхідно використовувати наступні показники:

по-перше, показники ефективності функціонування економіки і використання ресурсів:

• продуктивність праці, фондо- і капіталовіддачу, фондо- і капіталоємність, матеріаловіддачу і матеріалоємність;

• показники порівняльної конкурентноздатності країни (випуск продукції на людино-годину, питому вагу заробітної плати в одиниці продукції, порівняльний рівень оптових цін промисловості й експортних цін промислових товарів;

по-друге, виробництво і споживання на душу населення окремих видів продукції (енергії, продуктів харчування, товарів тривалого користування і т. п.);

по-третє, показники рівня і якості життя (середня тривалість життя, робочого дня, рівень та доступність освіти, забезпеченість житлом, доступність медичних послуг, індекс людського розвитку тощо).

Економічне зростання досягає своєї загальної мети – підвищення матеріального добробуту населення – лише у випадку реалізації складових цього добробуту. До них варто віднести можливість збільшення вільного часу, ріст якості товарів і послуг, характер розподілу отриманого національного доходу, навантаження на оточуюче середовище.

Таким чином, цілями економічного росту є: по-перше, підвищення добробуту суспільства; по-друге, зростання якості й асортименту товарів і послуг; по-третє, збільшення вільного часу; по-четверте, поліпшення розподілу доходів серед усіх шарів населення; по-п'яте, створення умов для всебічного розвитку і соціального захисту людей.

Економічне зростання може здійснюватися двома шляхами: екстенсивним і інтенсивним. Екстенсивний тип зростання здійснюється за рахунок збільшення кількісних показників факторів виробництва. При цьому техніко-технологічна й організаційна структура виробництва та середня продуктивність праці залишається без принципових змін. Інтенсивний тип економічного росту здійснюється в тому випадку, якщо розширення масштабів виробництва є результатом якісних змін у засобах виробництва, робочій силі, технології й організації виробництва.

У реальному житті зазначені типи економічного росту, звичайно, мають місце у певних пропорціях одночасно. Визначити тип економічного зростання можна з використанням такого показника, як частка приросту реального валового внутрішнього продукту за рахунок екстенсивних чи інтенсивних факторів. Якщо більше половини ВВП отримано за рахунок інтенсивних факторів, можна сказати, що економічне зростання має переважно інтенсивний характер. До екстенсивних факторів відносять зростання витрат капіталу, праці, землі. До інтенсивних – підвищення якісного рівня працівників, технологічний прогрес, ефективний розподіл ресурсів, економію на масштабі, удосконалення управління виробництвом, законодавства та економічної політики.

Питання економічного зростання є центральним у макроекономіці. Увага вчених-економістів спрямована на з’ясування чинників, механізму та моделей росту економіки. Їх погляди можна поділити на дві течії: кейнсіанську та класичну.

Більшість моделей зростання ґрунтуються на думці, що підвищення обсягу реального випуску можливе під впливом збільшення факторів виробництва (праці та капіталу). І якщо на обсяг «фактору праці» важко впливати зовні, то на обсяг капіталу можна ефективно впливати певною інвестиційною політикою. При цьому капітал скорочується на величину вибуття (амортизація) і приростає на величину чистих інвестицій. Економічне зростання не є самоціллю, а повинно слугувати основою для підвищення добробуту населення. Тому якісну оцінку зростання та його кінцевого результату необхідно робити через оцінку динаміки споживання і показників рівня і якості життя.

Найбільш відомою кейнсіанською моделлю зростання є модель Р. Харрода (Велика Британія) та Є. Домара (США), які були розроблені у 40-х роках XX сторіччя.

Кейнсіанські моделі зростання побудовані з використанням тих самих інструментів, що й кейнсіанські моделі короткострокової рівноваги, що ґрунтуються на аналізі з боку попиту. Але в моделях зростання цей аналіз поєднаний з чинниками, що визначають динаміку пропозиції та з’ясовуються умови динамічної рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції в економіці.

Модель Є. Домара має такі основні положення:

• технологія виробництва відбивається виробничою функцією В. Леонт’єва з постійною граничною продуктивністю капіталу;

• пропозиція на ринку праці є надлишковою, ціни стабільні;

• вибуття капіталу відсутнє;

• продуктивність капіталу та норма заощаджень є незмінними;

• інвестиційний лаг дорівнює нулю;

• чинником зростання попиту і пропозиції є приріст інвестицій (ΔI) з урахуванням ефекту мультиплікатора/

Зростання сукупного попиту становить:

де  – мультиплікатор видатків;

MPC – гранична схильність до споживання;

MPS – гранична схильність до заощадження.

Зростання сукупної пропозиції становить:

або ,

де а – гранична продуктивність капіталу (= const);

ΔK – приріст капіталу, який забезпечується обсягом інвестицій (I).

Рівноважне економічне зростання буде досягнуте за умови:

, або , або

Таким чином за умови що а = const (гранична продуктивність капіталу визначається технологією виробництва), збільшити темп приросту інвестицій можна лише за умови зростання норми заощаджень. Але остання є постійною в періоді, що розглядається. Оскільки рівновага означає, що I = S, а S = MPC  Y і MPS = const, то рівень доходу є пропорційним рівню інвестицій:

Таким чином, згідно з теорією Є. Домара, в економіці існує рівноважний темп приросту реального доходу і він пропорційний нормі заощаджень і граничній продуктивності капіталу. Тобто інвестиції і дохід зростають однаковим і постійним темпом.

Модель економічного зростання Р. Харрода включає в себе ендогенну функцію інвестицій на основі принципу акселератора та очікувань підприємців. Згідно з принципом акселератора зростання (скорочення) доходу викликає зростання (скорочення) капіталовкладень пропорційно зміни доходу:

,

де ν – акселератор.

Крім того, підприємці планують обсяг виробництва з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції, яке існувало в економіці у попередній період.

Рівноважний темп приросту обсягу випуску, який Р. Харрод назвав «гарантованим темпом росту» становить:

Якщо підприємці будуть підтримувати такий темп росту, попит буде дорівнювати пропозиції і їх очікування будуть реалізовані, а виробничі потужності (капітал) будуть повністю використані, хоча повна зайнятість при цьому може бути й не досягнута. Звідси можна зробити такий висновок: якщо фактичний темп росту, запланований підприємцями, відрізняється від гарантованого темпу, то система віддалятиметься від стану рівноваги. Р. Харрод ввів поняття «природного темпу росту»: це максимально можливий темп з урахуванням зростання економічно активного населення і технічного прогресу (який в моделі Р. Харрода не змінює співвідношень та ). При такому темпі повна зайнятість факторів виробництва праці та капіталу буде досягнута.

Таким чином, ідеальний варіант розвитку економіки може бути досягнутий за умови рівності гарантованого, природного та фактичного темпів росту.

Моделі Р. Харрода та Є. Домара часто поєднують в одну модель тому що обидві вони приводять до висновку, що при існуючих технічних умовах виробництва темп економічного зростання визначається граничною схильністю до заощаджень, а динамічна рівновага може існувати при відсутності повної зайнятості. Ці моделі адекватно описували реальні процеси у 20-х–50-х рр. XX сторіччя. Але після 50-х років більш адекватною була неокласична модель Р. Солоу.