36. Сукупні витрати і ввп

1. Кейнсіанська модель «витрати–випуск»

2. Визначення рівноважного ВВП на основі методу «вилучення–ін'єкції»

3. Ефект мультиплікації. Мультиплікатор витрат в закритій економіці

4. Рівновага на рівні потенційного ВВП, «рецесійний » та «інфляційний» розриви

37. Кейнсіанська модель «витрати–випуск»

Макроекономічна рівновага виступає однією з ключових проблем економічної теорії та економічної політики будь-якої держави. Через це впродовж всієї історії суспільного розвитку представники різних шкіл і напрямів суспільної думки намагалися осмислити ті чи інші аспекти даної проблеми. Починаючи з другої половини ХIХ ст. домінуючим напрямом економічної думки була класична школа. Відповідно, пануючими відносно принципів встановлення рівноваги в економічній системі були погляди А. Сміта, Д. Рікардо, Д. Мілля та інших.

Вони пропонували розглядати економічну систему як «саморегульований механізм». Це означає, що в разі відхилення від рівноважного стану – рівноважного обсягу виробництва і рівня цін, ринкова система зможе сама, без зовнішнього втручання повернутися до рівноважного стану. Повернення до стану рівноваги забезпечуватиметься «вбудованими», тобто, природно властивими економічній системі механізмами, роль яких грають гнучкі ціни, заробітна плата і відсоткова ставка. При цьому рівновага буде встановлена на рівні реального обсягу виробництва, що відповідає рівню повної зайнятості.

Проте, явища і процеси реального економічного життя країн Заходу, що відбувалися після завершення процесу становлення індустріальної економічної системи, – численні циклічні кризи, періоди тривалого безробіття і інфляції, і, особливо, Світова економічна криза 1929–1933 років, довели необхідність перегляду теоретичних позицій щодо процесу встановлення рівноваги в економічній системі. У зв'язку з цим об'єктивно обумовленим можна назвати розвиток кейнсіанського напряму економічної думки, представники якого піддали руйнівній критиці основні постулати класичної економічної теорії, – засадничі взаємозв'язки інвестицій, заощаджень і відсоткової ставки, саморегульованість економічної системи на рівні повної зайнятості.

Увага засновника даного напряму Дж. М. Кейнса була зосереджена на вивченні сукупного попиту та його основних складових. Це пояснюється тим, що саме проблема нестабільного, а інколи – недостатнього сукупного попиту є однією з найбільш гострих «внутрішніх» проблем економічної системи, а також причиною виникнення макроекономічної нерівноваги і тривалого безробіття і спаду виробництва. Взаємозв'язок сукупних витрат, рівноважного ВВП і потенційного ВВП можна проаналізувати за допомогою кейнсіанської моделі «витрати–випуск».

Одна з головних відмінностей моделі «витрати–випуск» (інша назва моделі – «кейнсіанський хрест») від моделі «сукупний попит–сукупна пропозиція» полягає в тому, що в ній досліджується залежність реального обсягу виробництва від рівня сукупних витрат, а не реального обсягу виробництва від рівня цін. Саме рівень сукупних витрат, згідно кейнсіанської теорії, відіграє головну роль у встановленні макроекономічної рівноваги. Тут слід уточнити визначення стану рівноваги в економічній системі.

За Р. Дорнбушем та С. Фішером, економіка перебуває в стані рівноваги тоді, коли обсяг виробленої продукції відповідає тому обсягу товарів і послуг, на який є попит. Це означає, що сукупні витрати всіх суб'єктів діяльності в економічній системі в цілому мають бути здійснені на рівні якраз достатньому для того, щоб придбати весь обсяг товарів і послуг, який був вироблений в економіці за даний період. При цьому характерною рисою рівноважного стану є те, що коли економічна система досягає рівноваги, не існує внутрішніх сил, які викликають його зміну.

Графічно взаємозв'язок сукупних витрат (Е) і рівня випуску (Y) в моделі «витрати – випуск» представлений на рис. 9.1. По вісі абсцис відмічений обсяг випуску (Y), по вісі ординат – обсяг планованих витрат (Е). Лінія бісектриси (Y = Е) відображає стан, коли увесь обсяг доходів (випуску) в точності відповідає обсягу сукупних планових витрат на придбання товарів і послуг. Лінія Е – лінія сукупних планових витрат – показує відповідність обсягу планових витрат кожній конкретній величині випуску (доходу). В умовах закритої приватної економіки, приклад якої розглядається в даному випадку, сукупні витрати включають дві основні складові: сукупне споживання (С) і інвестиції (I), тобто, E = C + I.

Рисунок 9.1 – Модель «витрати – випуск»

Даний графік надає уявлення про те, яка частина виробленого в економіці продукту споживатиметься. Коли лінія сукупних планових витрат (Е) вища за бісектрису, обсяг планованих витрат перевищує обсяг випуску. Коли лінія Е проходить нижче за бісектрису, обсяг планованих витрат нижчий за обсяг випуску. У точці А, де перетинаються лінія планових витрат і бісектриса, обсяг випуску товарів і послуг дорівнює обсягу сукупних планових витрат. Саме у цій точці встановлюється рівновага в економічній системі.

Дієвість даного твердження може бути показана таким чином. Припустимо, в певний момент часу в економічній системі вироблено Y ₁ товарів і послуг. При цьому обсяг планованих витрат складає Е₁. Це означає, що в економіці вироблено більше продукції, ніж того вимагає сукупний попит. Як наслідок, фірми-виробники зможуть продати менше продукції, ніж вони виробили і планували реалізувати, і зіткнуться також з незапланованим збільшенням запасів виробленої продукції (на рис. 9.1 – це відрізок (Е₂–Е₁). Реакцією фірм на дану ситуацію буде звільнення робітників і скорочення обсягів виробництва, що продовжуватиметься доти, поки рівень накопичення незапланованих запасів не припинить збільшуватися, а рівень виробництва не зменшиться до Y₀.

Зворотні тенденції спостерігатимуться в разі, якщо плановані витрати більші, ніж обсяг випуску (рівень доходу Y₂ на рис. 9.1) – крива Е пролягає вище, ніж бісектриса. Це означає, що в економіці має місце недовиробництво товарів і послуг в обсязі, рівному довжині відрізку (Е₃–Е₄) на рис. 9.1. У повсякденній діяльності фірм відбувається незаплановане скорочення товарно-матеріальних запасів, оскільки в даному випадку фірмам доводиться продавати більше, ніж вони виробили. Скорочення запасів є свого роду сигналом для виробників, у відповідь на який вони наймають додаткову робочу силу і збільшують виробництво. В результаті обсяг випуску збільшується, поки не досягне рівня Y₀.

Таким чином, можна відзначити, що при будь-якому відхиленні обсягу випуску від рівноважного полягання (т. А) в економічній системі відбуваються процеси, які повертають обсяг випуску до стану рівноваги, – точки перетину лінії Е і бісектриси (точки рівності обсягу випуску і сукупних витрат). Саме у цьому положенні досягається рівень виробництва, який здатна стійко відтворювати економічна система, коли в жодної зі сторін обміну немає стимулів змінювати положення, що склалося.

У навчальній літературі метод визначення рівноважного ВВП на основі встановлення відповідності між обсягом планових сукупних витрат і обсягом випуску товарів і послуг, отримав назву методу «витрати–випуск». Даний метод реалізований в розглянутій вище моделі «витрати–випуск». Існує також інший метод встановлення рівноважного ВВП – метод «вилучення–ін'єкції», що розглядається нижче.