35. Заощадження та інвестиції

Джерелом і фінансовим обмеженням інвестицій є заощадження. Тому між заощадженнями та інвестиціями спостерігається щільний зв'язок. У короткостроковому періоді інвестиції можуть не дорівнювати заощадженням, але у довгостроковому періоді інвестиції урівноважуються з заощадженнями.

Макроекономіка стосовно механізму зрівноваження інвестицій і заощаджень припускає два підходи: класичний та кейнсіанський підхід.

Згідно з класичними підходами аналіз ринку заощаджень та інвестицій покликаний пояснити механізм пристосування попиту до пропозиції на товарному ринку.

Сукупний попит у закритій економіці складається з двох компонентів: споживання С та інвестицій І. Інвестиції створюються заощадженнями S. Відповідність заощаджень інвестиціям забезпечується на ринку заощаджень та інвестицій, де попит і пропозиція врівноважуються. Класичну гіпотезу щодо тих процесів, які відбуваються на цьому ринку, можна формалізувати у вигляді системи рівнянь:

За класичною моделлю, вирішальну роль у встановленні рівноваги на цьому ринку відіграє ставка відсотка. Вважається, що завжди існує така ставка відсотка, яка зрівноважує попит і пропозицію. Графічно ця модель має вигляд, наведений на рис. 8.5.

Рисунок 8.5 – Графічна модель класичного механізму урівноваження заощаджень з інвестиціями

Наведена графічна інтерпретація ілюструє пряму залежність між заощадженнями і ставкою відсотка та обернену залежність між інвестиціями і ставкою процента. У результаті взаємодії попиту на інвестиції і пропозиції заощаджень встановлюється рівноважний відсоток та досягається відповідність інвестицій заощадженням: S = I.

Класична модель ринку заощаджень та інвестицій є пояснюючою моделлю, оскільки дає ключ до розуміння механізму формування інвестицій та заощаджень в економіці як важливих складових сукупного попиту.

Кейнсіанський підхід припускає, що твердження класиків про те, що підприємства будуть збільшувати інвестування в разі зростання рівня заощаджень домогосподарств, є неприпустимими. Джерелами інвестиційних видатків, за Дж. М. Кейнсом, є:

• очікувана норма чистого прибутку (фірми купують інвестиційні товари за умовою прибутковості таких трансакцій);

• реальна ставка відсотка;

• величина створеного національного доходу в країні.

Теорія Дж. М. Кейнса стверджує, що зміна відсоткової ставки не може врівноважити заощадження та інвестиції та припускає, що найбільший вплив на реальні заощадження справляє рівень реального доходу, а відсоткова ставка відіграє другорядну роль.

Крива запланованих інвестицій в кейнсіанській моделі ринку заощаджень та інвестицій є менш еластичною відносно зміни відсоткової ставки, ніж у класичній моделі (див. рис. 8.6). Крива заощаджень є повністю нееластичною. Природний рівень реального прибутку перебуває в положенні S₁. Якщо крива планових інвестицій першочергово фіксується на рівні І₁, то рівновага досягається в точці Е₁, де ставка відсотка становить і₁.

Рисунок 8.6 – Графічна модель кейнсіанського механізму урівноваження заощаджень з інвестиціями

Якщо нееластичний вплив мотивації підприємців приводить до переміщення кривої інвестицій вліво (до І₂), то відсоткова ставка при цьому знижується, але це ніяк не впливає на динаміку нееластичних заощаджень. Поки крива S перебуває в положенні S₁, планові інвестиції взагалі можуть не збігатися з заощадженнями, навіть при і = 0. Це означає, що необхідно шукати інший спосіб досягнення макрорівноваги.

Оскільки обсяг планових інвестицій менший за обсяг заощаджень, то сукупний попит почне відставати від сукупної пропозиції, що зумовить більш швидке накопичення товарних запасів, а масштаби кругообігу продукції в економіці почнуть знижуватись. Як тільки обсяг національного доходу впаде до рівня, нижчого за природній, крива заощаджень переміститься вліво і перетнеться з кривою І₂ в точці Е₂, де величина відсоткової ставки становить і₂.

Отже, кейнсіанська модель ринку заощаджень та інвестицій є своєрідною теорією ефективного інвестування, оскільки вона пояснює механізми забезпечення джерел зростання інвестиційної активності економіки.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною, вона підлягає коригуванню залежно від соціально-економічної ситуації в певний період часу, рівня інвестиційної активності суб’єктів господарювання. З метою активізації інвестиційного попиту держава може використовувати традиційні для світової практики методи – збільшувати державні витрати і зменшувати податки, знижувати відсоткову ставку за кредит, збільшувати грошову масу, втручатися в діяльність ринку цінних паперів.

Реалізація програми структурних перетворень в економіці потребує активної роботи щодо формування та накопичення інвестиційного потенціалу.

Заходи держави, спрямовані на активізацію інвестиційного процесу, можуть бути такі:

1. створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів;

2. формування сприятливої для інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання податкової системи;

3. переорієнтація інвестицій у реальний сектор та пріоритетні галузі економіки;

4. формування та розвиток інвестиційного ринку;

5. розширення джерел фінансування інвестицій.

Отже, в країнах з низьким рівнем розвитку ринкових відносин держава, незалежно від форм власності інвестора, втручається в його інвестиційну діяльність з метою забезпечення сприятливого інвестиційного клімату.