23. Державна політика зайнятості та її соціально-економічні наслідки

Сучасний ринок праці випробовує на собі регулюючу дію держави. Держава пред’являє попит на робочу силу в державному секторі економіки; регулює його в приватному секторі через законодавче визначення розміру мінімальної заробітної платні; розробляє соціальні програми стабілізації соціально-економічного положення трудящих. Найбільш підвищений ринковий ризик складається в таких сегментах ринку праці, як молодь, жінки, національні меншини.

Соціальний захист на ринку праці в Україні виявляється в наступних державних гарантіях: реалізація прав громадян на працю і на допомогу по безробіттю; оплата праці на рівні встановленої мінімальної заробітної платні; надання державної допомоги малозабезпеченим і багатодітним сім'ям; пенсійне забезпечення; підтримка життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій відповідно до зміни індексів цін на товари споживання і послуги. Велике сприяння по адаптації робочої сили до змін в кон'юнктурі ринку надає державна система навчання і перекваліфікації робочої сили.

Важливе місце в регулюванні соціальних процесів на ринку праці належить такому інституту інфраструктури, як біржа праці. Функція біржі праці – це здійснення посередництва між працівниками (що представляють пропозицію на ринку праці) і фірмами (що пред’являють попит на ринку праці) при здійсненні операції купівлі-продажу робочої сили, а також реєстрація безробітних. Перші біржі праці були відкриті в першій половині ХIХ ст. В даний час в Україні ці функції виконують державні Центри зайнятості, які діють на різних рівнях (http://www.dcz.gov.ua). Вони вивчають стан попиту і пропозиції на конкретних ринках праці (професійна орієнтація), надають цю інформацію ринковим суб'єктам.

Державна політика зайнятості, як правило, завжди носить інфляційне забарвлення. З підвищенням заробітної платні збільшується пропозиція на ринку праці, зростає рівень зайнятості. Друга сторона цього процесу виражається в зростанні витрат (заробітна платня – це витрати фірми на виробничі ресурси), а отже і в зростанні цін. Зростання загального рівня цін, тобто інфляція, є альтернативною вартістю скорочення безробіття.

При виробленні економічної політики необхідно визначити оптимальне поєднання рівнів безробіття і інфляції. Наявність зворотного зв'язку між рухом цін (зокрема заробітної платні) і рівнем безробіття вперше встановив англійський економіст Філіпс. Крива Філіпса, представлена на рис. 5.6, характеризує короткострокові зміни безробіття і інфляції. На горизонтальній осі даного графіка відкладається норма безробіття; по вертикальній осі зліва – середньорічний темп інфляції, а справа – середньорічний темп зростання заробітної платні. Шкала заробітної платні (справа) вища за шкалу інфляції (зліва) на 2 % середнього темпу зростання продуктивності праці. Припустимо, що продуктивність праці росте стабільними темпами на 2 % щорічно, а фірма встановлює ціни на свою продукцію на основі середніх витрат праці. Якщо заробітна платня збільшиться на 6 %, а продуктивність праці зросте на 2 %, то середні витрати праці на одиницю продукції збільшаться на 4 %. Тоді ціни збільшаться теж на 4 %.

Таким чином, крива Філіпса ілюструє компромісний вибір між інфляцією і безробіттям через нахил кривої. В умовах тривалого періоду крива змінює свій нахил, стаючи «крутою». Довгострокова крива Філіпса підіймається вертикально вгору від величини природного рівня безробіття. При цьому виникає стан стагфляції. Відповідно до теорії природного рівня при безробітті нижчим за природний рівень спостерігатиметься інфляційне зростання. Рівень безробіття вище за природне може «зупинити» зростання цін. Таким чином, завдання державного регулювання – це встановлення протягом тривалого періоду саме природного рівня безробіття, при якому інфляція перебуває в інертному стані.

Рисунок 5.6 – Крива Філіпса

На основі кривої Філіпса обґрунтована наступна розрахункова закономірність: якщо норма безробіття зросте на один процентний пункт щодо природного рівня, а потім повернеться в первинний стан, то темп інфляції приблизно знизиться на половину процентного пункту. Таким чином, зниження на один відсоток темпів інфляції вимагає, щоб безробіття було вище за природний рівень на два відсотки. Це і є ціна дезінфляції – політики зниження темпів інфляції. Розглянута проблема регулювання інфляції і безробіття вимагає глибокого аналізу і розрахунку саме природного рівня безробіття.

Багато економістів вважають, що на так званий природний рівень безробіття впливають безліч зовнішніх чинників: демографічні зміни, державна політика на ринку праці, психологія поведінки безробітних. Тому вони вводять такий нейтральний термін, як «інфляційно безпечний рівень безробіття». Можна виділити напрями державного регулювання, які направлені на зниження природного рівня безробіття. Це, перш за все, вдосконалення інфраструктури ринку праці. Через систему інформаційних служб можна розширити інформацію про попит на окремі види праці, що понизить рівень фрикційного безробіття. Державні програми перекваліфікації направлені на зниження рівня структурного безробіття.

Реальний обсяг ВВП, який виробляється за умов повної зайнятості (природного рівня безробіття) називають потенційним ВВП (виробничим потенціалом економіки). Американський економіст Артур Оукен довів існування залежності між рівнем безробіття і втратами потенційного ВВП. Згідно з законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то суспільство втрачає 2,5 % потенційного ВВП. Тобто кожен відсоток циклічного безробіття призводить до втрати суспільством 2,5 % потенційного ВВП. В загальному вигляді закон Оукена може бути представлений формулою:

,

де Y – фактичний ВВП; Y^* – потенційний ВВП; u_c – рівень циклічного безробіття; β – емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (звичайно приймається 2,5 %).

Наприклад, якщо фрикційне безробіття 3 %, структурне безробіття – 4 %, фактичне безробіття – 12 %. Потенційний ВВП дорівнює 130 млн грош. од., то чому буде дорівнювати фактичний ВВП в країні.

Розв’язання:

1. За законом Оукена, кожний відсоток перевищення рівня безробіття над природним рівнем призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 % від потенційного рівня ВВП.

2. Природний рівень безробіття = Фрикційне + Структурне = 3 % + 4 % = 7 %.

3. Відхилення рівня безробіття від природного рівня (циклічне безробіття) = 12 % – 7 % = 5 %.

4. Реальний ВВП зменшився на 5  2,5 = 12,5 %.

5. Фактичний ВВП = 130 – (130  0,125) = 113,75 млн грош. од.

6. Тобто, циклічному безробітті у 5 % суспільство втрачає 12,5 % потенційного ВВП (за даними задачі це 16,25 млн грош. од.