22. Попит, пропозиція і рівновага на ринку праці

Ринок праці є однією з найважливіших складових загальноекономічного ринкового механізму. Він відображає основні тенденції в галузевій, професійно-кваліфікаційній і демографічній структурах зайнятості в рамках суспільного розподілу праці, а також мобільність робочої сили, масштаби і динаміку безробіття. Ринок праці має ряд особливостей. По-перше, попит на ринку праці є похідним від попиту на товари і послуги виробничого і особистого споживання. По-друге, параметри рівноваги на ринку праці – заробітна платня і рівень зайнятості, мають яскраво виражений соціальний характер. По-третє, на ньому не реалізується повною мірою характерний для ринкової економіки принцип пріоритету споживача, що виявляється в гарантованій пропозиції високоякісних товарів і послуг. На ринку праці суспільство вимагає не відміни, а розширення пропозиції таких слабо соціально захищених груп працівників, як молодь, жінки, інваліди, пенсіонери, що зменшує вигоди споживачів на цьому специфічному ринку.

Суб'єктами попиту на ринку праці виступають бізнес і держава, а суб'єктами пропозиції – домашні господарства. Аналіз ринку праці почнемо з класичної концепції зайнятості, яка припускає побудову функції сукупного попиту на працю і сукупної пропозиції праці стосовно умов досконалої конкуренції. На ринку досконалої конкуренції кількість найманих підприємцями працівників, тобто попит на працю визначається двома показниками – реальною заробітною платнею і вартістю граничного продукту праці. Із збільшенням кількості найманих працівників відбувається зменшення величини граничного продукту (закон спадної граничної віддачі). Залучення додаткової одиниці праці припиниться тоді, коли вартість граничного продукту праці (МRР) порівняється з величиною заробітної платні (МRС). Величина попиту на працю знаходиться в зворотній залежності від рівня заробітної платні. При зростанні заробітної платні, за інших рівних умов, підприємець з метою збереження рівноваги (МRР = МRС) повинен відповідно скоротити попит на працю, а при зниженні заробітної платні попит на працю зростає. Функціональна залежність між величиною заробітної платні і кількістю найнятих працівників виражається кривою попиту на працю (див. рис. 5.2). На осі абсцис відкладається величина потрібної праці (L), а на осі ординат – величина реальної заробітної платні (W). Кожна точка на кривій попиту (D_L) показує, яку кількість працівників хочуть і можуть найняти фірми при певній величині заробітної платні. Функція пропозиції на ринку праці відображає бажання працівників найматися на певну роботу при певному рівні заробітної платні. Спочатку проаналізуємо пропозицію праці окремим працівником, а потім розглянемо криві пропозиції на ринку праці. Рішення працівника про те, яку кількість праці запропонувати, можна аналізувати як компромісний вибір між двома необхідними йому благами – дозвіллям і купленими споживчими товарами і послугами.

Підвищення ставки зарплати впливає на вибір працівника між працею і вільним часом для дозвілля двояко. Воно може створювати «ефект заміщення», коли працівник прагне замістити вільний час роботою, замінюючи тим самим свій відпочинок додатковими товарами і послугами, що купуються на свою збільшену зарплату. Підвищення ставки заробітної платні створює і «ефект доходу», при якому стимулюється споживання «нормальних товарів», у тому числі і такого, як відпочинок, тим більше що висока заробітна платня дозволяє збагатити і різноманітити дозвілля. Тому крива пропозиції праці окремим працівником може загинатися, в цілому ж крива пропозиції будь-якого виду праці має тенденцію до зростання (див. рис. 5.3). Крива пропозиції (S_L) відображає пряму залежність між величиною реальної заробітної платні (W) і кількістю праці (L) представленої на ринку. Сукупна пропозиція праці в суспільстві залежить від наступних чинників: загальної чисельності працездатного населення і частки його активної частини; тривалості робочого тижня; витрат праці працівником певної якості і певного рівня кваліфікації; інтенсивності і продуктивності праці; міграційної рухливості працівників.

Співвідношення попиту і пропозиції характеризує кон'юнктуру ринку праці. Щоб проаналізувати положення на ринку праці об'єднаємо на графіку криві попиту (D_L) і пропозиції (S_L) праці (див. рис. 5.4).

Рисунок 5.4 – Попит та пропозиція в класичній теорії зайнятості

У точці перетину кривих попиту і пропозиції на ринку праці (точка Е) кон'юнктура ринку праці буде рівноважною. Це означає, що всі фірми, які згодні платити заробітну платню рівну (W_E), знаходять на ринку необхідну кількість праці L_E, повністю задовольняючи свій попит. У точці ринкової рівноваги повністю працевлаштовані всі працівники, яких влаштовує винагорода за працю в розмірі (W_E). Таким чином, точка Е визначає стан повної зайнятості. При будь-яких інших значеннях заробітної платні рівновага на ринку праці порушується.

Якщо заробітна платня вища за рівноважну (наприклад, W₁), то величина пропозиції на ринку праці перевищує величину попиту. Формується надлишкова кон'юнктура ринку, при якій робочих місць недостатньо для всіх, хто бажає надати свою працю при заробітній платні W₁. У разі зниження реальної заробітної платні відносно рівноважної (наприклад, до рівня W₂), величина попиту перевищує величину пропозиції, тобто утворюються вільні робочі місця унаслідок браку працівників, яких влаштовує зарплата на рівні W₂. Формується трудодефіцитна кон'юнктура ринку. Основне положення класичної теорії зводиться до того, що і трудонадлишкова, і трудодефіцитна кон'юнктура ринку праці в умовах досконалої конкуренції не можуть бути стійкими. Ринковий механізм діє у напряму відновлення положення повної зайнятості.

Згідно кейнсіанської і монетаристської концепцій на ринку праці присутні позаконкурентні чинники, які приводять до стійкого відхилення заробітної платні від рівноважної у бік її збільшення. При цьому частина працівників опиняється в положенні безробітних. До таких чинників відносяться встановлення державою мінімально гарантованого рівня заробітної платні, індексація доходів, монопольні дії найнятих робітників за допомогою об'єднання їх в професійні союзи. Кейнсіанці вважають необґрунтованим положення про еластичність цін і заробітної платні і роблять висновок про відсутність ринкового механізму, що гарантує повну зайнятість. Згідно даної концепції унаслідок нееластичності цін і заробітної платні крива сукупної пропозиції благ (АS) має горизонтальне положення до точки Е, в якій досягається потенційний рівень виробництва і рівень повної зайнятості. Потім крива сукупної пропозиції приймає вертикальне положення (див. рис. 5.5).

Рівень зайнятості можна регулювати через зміну сукупного попиту, а не за допомогою коливань ринкових цін на працю (заробітної платні). Держава, знижуючи податки, стимулює зростання попиту (крива сукупного попиту зрушується праворуч). Це приводить до зростання виробництва і зайнятості. Монетаристська школа (М. Фрідмен) для встановлення рівноваги пропонує також використовувати вплив держави на сукупний попит, але через інструменти грошово-кредитної політики: облікову ставку центрального банку, норму обов'язкових резервів.

Рисунок 5.5 – Кейнсіанській підхід до теорії зайнятості

У сучасних умовах широко пропонується теорія дерегулювания, флексибілізація ринку праці, яка направлена на підвищення його гнучкості. Флексибілізація припускає введення гнучких систем оплати праці, заснованих на вільному виборі працівником форм оплати праці, соціальних виплат, тривалості робочого часу і форм зайнятості, таких як праця на дому, тимчасова робота по індивідуальних контрактах. Суспільство шукає такий механізм функціонування ринку праці, при якому би поєднувалися економічна і соціальна ефективність.