
- •Числові методи
- •1. Методи розв’язування нелінійних рівнянь та систем
- •Коротко розглянемо кожний з методів.
- •I. Метод дихотомії.
- •II. Метод простої ітерації (умовно-збіжний метод).
- •III Метод релаксації.
- •IV Метод Ньютона.
- •Система нелінійних рівнянь
- •Метод простої ітерації (мпі).
- •Метод релаксації.
- •1. Метод Пікара.
- •2. Метод Якобі.
- •2. Чисельні методи розв’язання систем лінійних рівнянь. Числа обумовленості слр.
- •Прямі методи
- •I. Метод Гауса та його модифікації.
- •II Метод віддзеркалення.
- •III Для специфічних матриць:
- •Ітераційні методи
- •3. Методи інтерполювання. Множники Лагранжа та Ерміта. Сплайни.
- •Сплайни.
- •4. Методи чисельного інтегрування.
- •Теорема чисельного інтегрування:
- •5. Чисельні методи розв’язання задачі Коші.
- •1. Метод Ейлера
- •3. Метод Рунге-Кутта
- •Найпопулярнішою є формула Рунге-Кутта 4-го порядку точності:
II Метод віддзеркалення.
Цей метод базується на розкладі матриці СЛАР (сис-ми лін. алгебраїчних рівнянь) на добуток ортогональної і верхньої трикутної матриці. A=QR , де Q – ортогональна матриця, яка є добутком елементарних ортогональних матриць, так званих матриць віддзеркалення або перетворень Хаусхолдера. Цей метод вимагає вдвічі більше операцій, ніж метод Гауса.
III Для специфічних матриць:
1) Якщо матриця симетрична, то метод квадратного кореня використовує в 2 рази менше часу, ніж метод Гауса. A - симетрична, A=LLT, L - нижня, LT- верхня трикутна матриця.
Звідси
,
і взагалі,
,
.
Цей метод має недоліки, якщо в системі
присутні дійсні коефіцієнти (при
розрахунках на ПЕОМ).
2) Матриця A (система рівнянь з цією матрицею) має тридіагональний вигляд:
В
цьому випадку для роз-ку задачі
використовується метод
прогонки, який вимагає
порядку 8 n операцій. Якщо здійснити
розщеплення, то можна очікувати, що вони
дводіагональні, отже існує зв’язок
,
тоді
.
Цей вираз підставимо в і-те рівняння.
Для визначення покрокових
і
ми маємо перше рівняння
.
Метод визначення
і
називається прямим ходом прогонки. Якщо
відоме останнє xn,
то зворотнім ходом можна визначити всі
xn-1,..,x1.
А xn
ми оберемо з останнього рівняння
.
Метод прогонки потребує O(n).
Ітераційні методи
Багато
практично важливих задач зводяться до
роз-ня СЛАР дуже великої розмірності,
матриці яких не є щільно заповненими
(містять багато нульових елементів). У
цьому випадку вигідно застосовувати
ітераційні методи. Розглянемо систему
.
Ітераційні методи складаються з
перетворень цієї системи до еквівалентної:
та
організації обчислювального процесу
при заданому початковому наближенні
.
За таких умов процес
буде збігатися до дійсного розв’язку
системи. Розглянемо послідовність
,
і т.д., де
,...,
та зрозуміло
У нас для оптимального розв’язку
послідовність
повинна бути скінченою. Для цього
необхідно
,
а тоді
приймає вигляд
.
Існує декілька підходів для отримання
цього з
.
Розглянемо ці підходи:
1.
Метод Якобі.
Вважаємо, що a110,
тоді
,
...,
.
(*)
Визначимо
ітерації формулами:
Якщо задати вектор
,
то можна сподіватися, що при
.
Цей метод носить назву методу Якобі. Як
і для багатьох ітераційних методів для
цього методу існує 2 критерії припинення
процесу: 1) кількість ітерацій досягає
верхньої критичної межі; 2) виконується
умова досягнення потрібної точності.
Такою умовою може бути:
.
3. Методи інтерполювання. Множники Лагранжа та Ерміта. Сплайни.
Задача наближення функцій виникає при розв’язанні багатьох задач ( обробка експериментальних даних, чисельне диференціювання та інтегрування функцій, розв’язання диференціальних та інтегральних рівнянь).
Дуже зручною у використанні на практиці функцією є многочлен. Щоб задати многочлен, треба задати тільки скінчену кількість його коефіцієнтів. Значення многочлена просто обчислюються, його легко продиференціювати, проінтегрувати і т.д. Тому алгебраїчні многочлени знайшли широке застосування для наближення (апроксимації) функцій.
Постановка
задачі інтерполяції.
Нехай відомі значення деякої функції
у
різних точках
які позначимо
Виникає задача поновлення
(
наближеного) функції
у
довільній точці
.
Іноді відомо, що наближену функцію доцільно шукати у вигляді
де
вигляд функції
відомий, а параметри
треба визначити.
Коли
параметри
визначаються з умови збігу
і наближеної функції
у точках
тобто
то такий спосіб наближення називається
інтерполяцією.
Точки
називаються вузлами
інтерполяції.
Серед способів інтерполяції найбільш поширеним є випадок лінійної інтерполяції .
де
- деякі відомі функції. Значення
коефіцієнтів
визначаються з умови збігу з вихідною
функцією у вузлах інтерполяції
(1)
тобто
з системи n +1 лінійних
рівнянь з n+1
невідомими
Достатня
умова існування єдиного роз-ку сис-ми
для довільного набору вузлів
є вимоги, щоб ф-ція
була ф-цією Чебешова:
.
Тоді отримаємо
(2)
тобто інтерполяція здійснюється многочленом, який називається інтерполяційним.
Теорема. Якщо вузли интерполяції різні, то існує єдиний інтерполяційний многочлен n-го ступеню.
В
загальному вигляді
,
(3)
(4)
Інтерполяційний многочлен, представлений у вигляді (3), називається інтерполяційним многочленом Лагранжа, а функції (коефіцієнти) (4) - Лагранжевими коефіцієнтами. Існують також інші форми запису інтерполяційного многчлену, але за наведеною теоремою інтерполяційний многочлен n-го степеня – єдиний.
Завжди
можна записати рівність
,
де
- залишковий член, тобто похибка
інтерполювання.
шукають у вигляді
,
де
,
а rn(x)
- деяка функція, значення якої у вузлах
інтерполяції xi
можна задавати які завгодно, оскільки
.
Оцінка похибки інтерполяції в поточній
точці x
[a,b] має вигляд
,
де const M дорівнює
.
Лінійна інтерполяція.
Інтерполяція
за формулою
при n=1, тобто за допомогою лінійної
функції
,
називається лінійною. Якщо ввести
позначення
,
то формула лінійної інтерполяції
запишеться у вигляді
,
де q називається фазою інтерполяції,
яка змінюється від 0 до 1, коли x пробігає
значення від x0
до x1.
Многочлени Чебишева.
Для
того, щоб максимальна похибка інтерполяції
функції f на відрізку [a,b] ()
була мінімальною, в якості вузлів
інтерполяції беруть корені многочлена
Чебишева Tn+1(x):
.
Ці точки
є оптимальними вузлами оцінки похибки
інтерполяції на відрізку [a,b]. Оцінка
похибки має вигляд
,
де
.
Інтерполяція з рівновіддаленими вузлами.
Якщо
відрізок [a,b] великий і необхідна висока
точність апроксимації функції, то часто
користуються таблицею значень функції
у вузлах, що розбивають відрізок з
постійним кроком, число їх може бути
достатньо великим. Нехай
- вузли інтерполяції, h>0 - крок, причому
.
Позначимо
,
тоді інтерполяційний многочлен буде
мати вигляд
,
де
.
Залишковий член (похибка інтерполяції)
має вигляд
,
де
- n+1 похідна по x,
- деяка проміжна точка,
.
Інтерполювання з кратними вузлами.
Побудувати
многочлен
степеня m такий, що
.
Многочлен
називається інтерполяційним
многочленом Ерміта.
Нехай
при таких умовах
;
– многочлен Ерміта.