- •46.Колізійне право, як підгалузь права.
- •47.Структура норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція).
- •48. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості.
- •49. Стадії законодавчого процесу.
- •III. Стадія ухвалення законопроекту.
- •V. Інформаційна стадія.
- •50. Законотворчість як складова правотворчості.
- •51. Види правотворчості держави.
- •52. Поняття делегованої правотворчості, її ознаки.
- •53. Види правотворчості громадянського суспільства.
- •54. Основні юридичні джерела (форми) права.
- •55. Поняття судового прецеденту.
- •56. Поняття і ознаки закону
- •57. Предмет і метод правового регулювання як принцип формування системи права.
- •58. Види законів.
- •59. Конституція - основний закон держави.
- •60. Поняття і основні форми реалізації норм права.
- •61. Поняття тлумачення норм права.
- •62. Роль і значення Конституційного суду в тлумаченні Конституції і законів.
- •63. Способи (методи) тлумачення норм права.
- •64. Поняття і суть правозаконності і правопорядку.
- •65. Поняття і ознаки правозастосування.
- •66. Юридичні гарантії законності.
- •67. Поняття правосвідомості, її структура та види.
- •Правовий нігілізм: джерела та шляхи подолання.
- •69. Поняття правової культури.
- •70. Поняття нормативно-правового акту, його види.
- •71.Дія нормативно-правового акту.
- •72. Правовідносини як основна правова категорія права.
- •73. Структура правовідносин: суб'єкти, об'єкти і зміст.
- •74. Прогалини в праві і законодавстві, шляхи їх усунення.
- •75. Види юридичної відповідальності.
- •76. Поняття типу (сім'ї) правової системи.
- •77. Основні критерії класифікації правових систем світу.
- •79. Загальна характеристика англо-американського типу правової системи.
- •80. Загальна характеристика змішаного типу правової системи.
- •81. Загальна характеристика релігійно-традиційного типу правової системи
- •82. Соціалістичні правові системи.
- •83. Стадії правозастосування.
- •84. Юридичні обов’язки та права громадянина.
- •85. Приклади делегованої правотворчості в Україні.
- •86 Основні стадії законодавчого процесу в Україні.
- •III. Стадія ухвалення законопроекту.
- •V. Інформаційна стадія.
- •Суб'єкти законодавчої ініціативи за Конституцією України.
- •88. Аналогія права як спосіб усунення прогалин в законодавстві.
- •89. Поняття правоздатності, дієздатності, деліктоспроможності.
- •90. Поняття та види презумпції.
61. Поняття тлумачення норм права.
Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).
Тлумачення норм складається з двох елементів:
1.з'ясування - розкриття значення юридичних норм «для себе»;
2.роз'яснення - розкриття значення юридичних норм «для інших».
Якщо з'ясування не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є викладом змісту державної волі і вираження її зовні.
Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права: - правильне і однакове розуміння;
— правильне і однакове застосування.
Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в зв'язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх застосування.
Необхідність тлумачення обумовлена такими причинами.
1. Неповним охопленням юридичними нормами фактичних умов життя (наприклад, відсутність статті стосовно такого різновиду хуліганства, як хакерства,)
2. Невизначеним характером норми права, наявністю спеціальних, насамперед оціночних, понять і визначень, у яких нелегко розібратися юридичне непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад, слід роз'яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «малозначущі діяння» та ін.).
3. Нечіткістю, схематизмом, помилковістю нормативних положень як результат у недогляду, недбалості правотворчих органів (наприклад, у зв'язку з недостатнім переліченням усіх ознак вини їх можна встановити лише через тлумачення).
4. Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.», «тощо», «інші» тощо. Встановити їх дійсне значення можна лише за допомогою тлумачення.
Тлумачення норм права не містить (і не повинно містити) самостійних норм права. Воно лише встановлює зміст і сферу дії акта, що тлумачиться, права і обов'язки суб'єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права, та ін.
Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у відриві від акта, що тлумачиться, і цілком поділяє його долю: з його скасуванням (зміною) скасовується (змінюється) нормативне тлумачення. Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу:
1) аналіз буквального тексту, тобто «літери закону»;
2) догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на підставі правових розпоряджень (догма права);
3) соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов закону, які дозволяють пізнати волю нормо-творчого органу («дух закону»).
Думка інтерпретатора йде від аналізу буквального, мовного тексту («літери закону») до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм, а також до моральних, соціальних та іншим підстав, передумов правових розпоряджень («духу права»).
62. Роль і значення Конституційного суду в тлумаченні Конституції і законів.
Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються у зв'язку зі зверненнями:
- Президента;
- 45-ти і більше народних депутатів України;
- Верховної Ради України;
- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Заперечення конституційності закону становить сутність конституційної скарги.
Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції і законів України. Рішення Конституційного Суду із зазначених питань є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Законодавець не має права видавати законоположення, які Конституційний Суд визнав невідповідними Конституції.
Конституційний Суд за зверненням Президента чи Кабінету Міністрів дає висновок про відповідність Конституції України чинних або внесених на розгляд Верховної Ради міжнародних договорів.
Конституційний Суд має межі своїх повноважень. Він не повинен підміняти законодавця, улагоджувати політичні конфлікти, що виходять за правові рамки. До його повноважень не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.
Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно Президентом, Верховною Радою, з'їздом судів України на строк 10 років.
Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду із складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування на трирічний строк без права його продовження.
Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє українською мовою.
Повноваження Конституційного Суду визначені Конституцією України (розділ XII) і Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України».