Зарубіжна

План:

1.Політична думка стародавнього світу.

2.Становлення і розвиток політичної науки в епоху

середньовіччя, Відродження та нової доби.

3.Зарубіжна політологія ХХ століття.

1. Політична думка стародавнього світу.

Політичні ідеї Стародавнього Сходу:

- держава розглядалась як цінність надприродного по­ходження(обожнення);

- обожнювались також правителі - фараони, царі, імператори;

- політика трактувалась як вираз божественної волі;

- закони царя Вавілону Хаммурапі розцінювали опір владі як зневагу богів;

- обгрунтовувалась ідея єдиної централізованої влади, деспотичних режимів;

(грецьк.- деспотес: необмежений законом повелитель);

- людей необхідно тримати в страху, а управляти дер­жавою можна тільки за допомогою примусу.

Політичні ідеї Стародавньої Греції і Стародавнього Риму:

Знаменитий афінський державний діяч і реформатор Солон (УII-УI ст.):

- вважав, що держава потребує перш за все закону, який забезпечує порядок в умовах гострої політичної боротьби між бідними і багатими;

- у відповідності з реформами Солона, було надане право вибирати чиновників і право притягнення їх до відповідальності.

Ідеалом Піфагора (УI ст.до н.е.) була держава, в якій панував би справедливий закон. Найбільше зло - безвладдя і анархія. Людина за своєю природою не може обійтися без керівництва.

Знаменитий античний філософ Геракліт (УI-У ст.до н.е):

- вважав, що демократія - це правління "нерозум­них" і гірших;

- відкидаючи демократію, він виступав за правління кращих (аристократію);

- правда, під аристократією він розумів не родову знань,а аристократію духу.

Видатний філософ Демокріт (III ст.до н.е.):

- відстоював демократичну форму правління;

- навіть бідність в демократичній державі кра­ще,ніж багатство в тиранічній державі;

- інтереси держави, яка втілює загальний інтерес її громадян, необхідно ставити вище всього іншого.

Великим філософом античності був Сократ (У-IУ ст.до н.е.):

- перший в історії європейської політичної думки сформулював концепцію договірних відносин між державою та її громадянами (громадяни зобов'язуються виконувати всі накази держави);

- висунув положення про єдність законного і справедливого;

- дав базові визначення форм правління:

• якщо влада перебуває в руках осіб, які виконують закон, то такий устрій, за Сократом є аристократією,

• якщо влада в руках багатих - плуток­ратія,

• якщо влада виражає волю всіх - демок­ратія.

Геніальним мислителем античності був Платон (У-IУ ст.до н.е.):

- в книзі "Держава" він обгрунтовує модель ідеального державного устрою, яким він вважав аристократію (від грецьк.слова - найкращий), "владу кращих";

- піддає різкій критиці демократію, яку називає "безумством більшості" (демократична держава легко вироджується в тиранію, бо з "крайньої свободи виникає найбільше і жорстоке рабство");

- на чолі держави стоять люди, які мудро уп­равляють суспільством; другим станом суспільства є воїни, які живуть аскетично і захищають державу від внутрішніх і зовнішніх ворогів;третім станом є землероби і ремісники, які годують всю державу;

- таким чином, громадяни держави не мають рівності,але ця нерівність не спадкова, оскільки Платон допускав перехід із одного стану в інший, що залежить від ставлення громадян до виконання своїх функціональних обов'язків;

- заперечував приватну власність, яка, на думку Платона, руйнує єдність, цілісність держави;

- проте, конструюючи "ідеальну державу" для щастя людей, він дав теоретичне обгрунтування то­талітарної держави, в якій всі сторони життя суспільства і особи регулюються і контролю­ються з боку держави; в казарменній державі Платона заради "блага" цілого принесені в жертву інтереси особи.

Велику роль в розвитку політичної думки стародавнього світу відіграв знаменитий мислитель Арістотель (IУ ст.до н.е.):

- він виділив наукове вивчення політичних відносин у самостійну науку про політику, заклав основи політичної науки як самостійної дисципліни;

- суть людини для Арістотеля полягала в її політичних властивостях, а тому він і характеризує людину як істоту політичну;

- держава виникла природним шляхом, а не в ре­зультаті угоди між людьми (вона розвивається історично із сім'ї, поселень як найбільш досконала форма організації суспільного життя);

- дає класифікацію держав: "демократія" означає правління всіх, "аристократія" - "правління вибраних" "монархія" - "правління одного";

- захищав приватну власність, оскільки тільки вона може примирити і згуртувати всіх членів суспільств;

- відстоював права індивіда,виступав проти підпо­рядкування окремої людини державному диктату;

- в державі Арістотель виділяв 3 класи громадян:

• дуже багатих,

• -дуже бідних,

• і тих, хто займає середнє становище.

- Благо держави забезпечується тоді, коли вона орінтується на середній клас вільних громадян. Там, де цей клас багаточислений, досягається найбільша стабільність суспільства, оскільки зменшуються протиріччя між бiдністю і ба­гатством.

Ряд політичних праць написав знаменитий римський держав­ний діяч і мислитель Ціцерон (I ст.до н.е.):

- він виступав проти повновладдя окремих осіб і відстоював республіканську форму державного правління.

- основну при­чину походження держави Ціцерон вбачав у вродженій потребі жити разом. Важливою причиною утворення держави є не­обхідність в охороні приватної власності. Обгрунтував роль права і справедливих законів.

2. Становлення і розвиток політичної науки в епоху євро­пейського середньовіччя, Відродження, Просвітництва та нової доби.

Ряд характерних для раннього середньовіччя політичних ідей висловив один із "батьків" західноєвропейської церкви Августин(У ст.):

- основна риса соціально-політичних поглядів Ав­густина - обгрунтування і виправдання нерівності в суспільстві, багатство одних і бідність інших він пояснював зіпсованістю природи людини в ре­зультаті гріхопадіння перших людей;

- становище людини в суспільстві визначено світом небесним;

- історія людства - це боротьба двох держав:божої держави (від Авеля), яка складається з правед­ників, божих вибранців і світської держави (від Каїна), де борються за матеріальні блага;обгрунтовував неминучість перемоги божої держави над світською.

Інший великий мислитель жив в період пізнього середньо­віччя - Ф.Аквінський (ХIII ст.). Він був найбільш впливо­вим теоретиком церкви в Західній Європі і був канонізованим римсько-католицькою церквою в ранг святого, а його вчення було визнане офіційною ідеологією католицизму:

- на перший план він ставив інтереси держави, яка є Божим породженням;

- більшість людей має займатись фізичною працею, а меншість розумовою

працею, управлінням іншими;

- необхідно беззастережне виконання кожною людиною своїх обов"язків,оскільки вони встановлені Богом;

- кращою формою світської влади він вважав монархію;

- хоча влада й має божественне джерело,але коли є зловживання владою, утиски

народу, то це дає народу право на опір і навіть насильницьке повалення тирана;

- але й держава може карати відступників (єретиків), якщо церква не справляється з ними духовними засобами (така по­зиція робила Ф.Аквінського теоретиком інквізиторської держави).

Соціально-політична думка епохи Відродження (ХIУ - ХУ ):

- на перший план висувається проблема прав і свобод людини, її право на індивідуальність, тобто незалежність, самобутній спосіб життя; це був великий крок вперед, оскільки ідея індивідуальності була невідома ні греко-римській античності, ні середньовіччю, де окрема людина була поставлена в загальний ряд і зливалась із суспільством;

- гуманісти епохи Відродження підкреслювали пріоритет особи стосовно будь-якої соціальної спільності, що було реакцією на придушення осо­бистісних засад в умовах феодального ладу;

- такий підхід до прав і свобод, до самобутньої індивідуальності людини сприяв утвердженню нової, капіталістичної економіки, яка потребу­вала вільної і незалежної людини;

- гуманісти епохи Відродження виступали за звіль­нення людини і суспільства від релігійного впливу, оскільки політичні відносини, політична діяльність - справа самих людей;

Соціально-політична думка епохи Відродження розвивалась й утопічними соціалістами - Т.Мором, Т.Кампанеллою (ХУI-ХУII ст.):

- характерною рисою поглядів цих мислителів є їх чітко виражений ан­тиіндивідуалістична спрямованість, що було зумовлено посиленням бідувань народних мас в період первісного нагро­мадження капіталу;

- утопічні соціалісти різко виступали проти приватної власності і пропагували ідею впровадження суспільної власності;

- Т.Мор і Т.Компанелла в своїх книгах писали про оптимальну, на їх погляд, модель суспільно-політичного устрою, де немає багатих і бідних, а між людьми є мир і злагода:

- в суспільствах, про які писали ці мис­лителі, є розвинена демократія (ви­борність і змінюваність керівників, рівноправність і т.д.);

- була висунена ідея про можливість наукового управління суспільством.

Великий стимул у розвитку політичної думки дали ідеї епохи Реформації (ХУ-ХУI ст.):

- соціально-політичні конфлікти набували в той час релігійного забарвлення, були пов'язані з боротьбою за відновлення чистоти християнської релігійності (протестантизм);

- під гаслом повернення до раннього християнства проходила політична діяльність Мартіна Лютера, який очолив широкий соціальний рух антипапського характеру;

- основу політичної доктрини Лютера становило вчення про 2 світи (духовний та земний): земний світ належить людям і в ньому панує державна влада, а духовний світ охоплює лише тих, хто вірить у Христа;

- Лютер стверджував, що коли б люди були доброчесні, то не треба було б запроваджувати владу і державу;

але оскільки цього немає, то держава і влада необхідні, а люди мають їм підкорятись;

Інший напрям Реформації був представлений вченням Ж.Кальвіна, який, на відміну від лютеранства, що ставило церкву в залежність від держави, висту­пав за повну незалежність церкви;

- з усіх форм держави Ж.Кальвін надавав перевагу аристократії, бо ніби це підтверджується усім історичним розвитком і підтверджується волею Бога (найкращою моделлю аристократичної держави він вважав республіку).

Найвищим досягненням політичної думки епохи Відродження була політична доктрина Н.Макіавеллі (ХУ-ХУI ст.):

- всі фундаментальні положення основного твору Н.Макіавеллі "Князь" грунтуються на понятті "ситуація"; поняття це у нього, на відміну від середньо­вічної статики, є динамічним: звідси і відносність оцінки держави, влади, людей: немає ідеального державного ладу для всіх часів і для всіх країн, є тільки лад, адекватний ситуації; немає незмінно правильних і незмінно поганих методів управління людьми,є тільки методи, адекватні ситуації і неадекватні їй;

- політичний лідер для Н.Макіавеллі - це можновладець, який застосовує в своїй діяльності всі засоби політичної боротьби і завдяки цьому досягає успіху;

- Н.Макіавеллі різко виступав проти гуманістичного трактування по­літичного діяча, називав гу­маністичні ідеали вигадкою;

- розглядав політику як автономну галузь людської діяльності, яка має свої закони;показав відмінність політичних норм, принципів і законів від релігійних

і від моральних,

- головним критерієм політичної діяльності є користь і успіх у досягненні поставлених завдань і мети; головна мета політичної діяльності - зміцнення держави, добре все, що сприяє зміцненню держави;

- політична мета, ціль має досягатись будь-якими засобами, в тому числі й з допомогою обману і насильства;

- для успішного розвитку держави не­обхідна особиста диктатура правителя

(государя, князя), яка має бути вищою від законності, права; режим особистої

влади і надзвичайні повноваження виступають, проте, не як засіб задоволення

амбіцій правителя, а як засіб розв'язання державних, загальнонаціональних завдань;

- разом з цим Н.Макіавеллі говорив, що сильна диктаторська влада правителя не може бути досить тривалою і вона не повинна бути спадковою; поряд з насильством в диктатурі є творчий, конструктивний бік;

- політичну діяльність Н.Макіавеллі виводив із егоїстичних прагнень людини до

матеріальних благ і самозбереження, а тому він радив правителю використовувати саме ці обставини для досягнення своїх цілей;

- Н. Макіавеллі критикував християнство, яке на його думку, непридатне для зміцнення держаи, але суспільство без релігії не може існувати, бо саме релігія забезпечує духовну єдність народу та держави;

Надзвичайно важливим етапом в розвитку політичної думки Західної Європи була епоха Просвітництва. Соціально-політичні ідеї цієї епохи формувались в умовах буржуазних революцій ХУII-ХУIII ст. Виникнувши в Англії, яка була найбільш передовою в той час країною, ідеї просвітництва одержали широке поширення у Франції, Німеччині та в інших країнах. Просвітителі (Ф.Бекон, Д.Локк, Т.Гоббс,Ш.Монтеск'є, Ф.Вольтер, Ж-Ж.Руссо та ін):

- заперечували феодальну експлуатацію;

- піддавали критиці політичний деспотизм;

- виступали за відміну станових привілеїв;

- відстоювали інтереси широких народних масс;

- обгрунтовували "природні права" людини (право бути вільним у переконаннях і діях, право на власність, право на гарантії від свавілля влади і т.д.),

- вважали, що перетворення суспільства повинно відбуватись шляхом поширення передових ідей, боротьби із духовною темрявою, засиллям релігії, феодальною мораллю.

На думку Ф.Бекона (ХУI-ХУII ст):

- основою права є справедливість, яка полягає в тому, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі;

- влада короля чи іншого монарха має бути обмеженою законом;

- основою міжнародного права є сила;

- війни є справедливі і несправедливі.

Іншу позицію займав Т.Гоббс (ХУIIст.), який всебічно розробив теорію природного права і суспільного договору:

- він говорив, що в історії будь-якого суспільства є 2 стадії: додержавна (або природна) і державна (або гро­мадянська),

- на першій стадії люди користуються природними правами,але безмежна свобода веде в кінці до безперервних конфліктів - "війни всіх проти всіх", зрештою люди змушені були домовитись про створення дер­жави,яка позбавляє їх ворожнечі;

- частину своїх прав люди віддавали центральній владі і вже не могли їх вимагати назад, що ставило владу в незалежне від народу становище;

- Гоббс відстоював ідею необмеженої влади короля (монарха).

Кроком вперед були погляди Д.Локка (ХУIIст.):

- вважав, що свобода і права людини збереглися і тоді, коли суспільство переходить в громадянський стан;

- обгрунтовував доцільність цієї проблеми філософ бачив на шляхах поділу влади короля і влади парламенту;

- влада короля має бути обмеженою рамками конституції (така позиція була прогресивнішою, ніж ідея Гоббса про необмежену королівську владу).

Особлива роль у розвитку європейської політичної думки належить французькому просвітителю Ш.Монтеск'є (ХУIIIст.):

- послідовно виступав проти деспотиз­му і за створення правової держави, в якій панувало б "правління за­конів";

- Монтеск'є надає ідеї Локка про поділ влади більш чіткої форми;для цього він формулює новий принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, які мають взаємно стримувати одна одну.

Письменник і філософ Вольтер (ХУIII ст.):

- гостро виступав проти феодального ладу, релігійного фанатизму;

- всебічно обгрунтував принцип політичної свободи (свобода слова, свобода совісті та ін.), який пов'язувався з необхідністю суворого дотримання законів;

- засуджував будь-які прояви нетерпимості щодо інакодумства.

Яскраво виражений демократичний характер мали політичні погляди Ж.Ж.Руссо (ХУIII ст.):

- відстоював ідеї прав і свобод люди­ни;

- піддавав критиці деспотичну владу і привілеї багатих;

- виникнення соціальних бід пов'язував з появою приватної власності (хоча він і не вимагав її відміни);

- Руссо вважав, що кожна людина, зак­лючаючи суспільну угоду і передаючи свої повноваження державним владним ор­ганізаціям, все ж повинна мати можливість управляти суспільними справами, влада не повинна передаватись в руки окремих осіб, а повинна здійснюватись за­гальною волею більшості.

Надзвичайно важливі політичні ідеї сформульовані в працях родоначальника німецької класичної філософії І.Канта (ХУIII ст.):

- найважливішою проблемою є досягнення грома­дянського суспільства і правової держави;

- побудова громадянського суспільства і правової держави може бути досягнута не завдяки революційним діям , а шляхом поступальних реформ, які б перетворили деспотичне правління в правову державу;

- проте якщо все-таки революція відбулась і вста­новила новий устрій, то громадяни повинні проявити лояльність до нового уряду, якому належить влада,

- досліджуючи проблеми війни та миру, І.Кант висловив ідею укладення державами угоди про вічний мир, оскільки без такого миру війни загрожують знищити людську цивілізацію;

- для вічного миру необхідне встановлення республіканської форми правління у всіх державах, а також забезпечення у кожній з цих держав внутрішнього миру;

- характерною рисою поглядів І.Канта є визнання ним переваги моралі над політикою; політика повинна базуватись на моралі; боротися з аморальністю політики можна таким засобом як гласність.

Ряд цікавих ідей містяться в працях німецького філософа Й.-Г.Фіхте (ХУIII-ХIХ ст.):

- в основі всякого державного устрою є суспільний договір;

- функція держав - контроль, забезпе­чення стабільності суспільства;

- держава необхідна, бо ще нереалізований моральний закон, а зникне держава тільки з часом і це відбуватиметься шляхом переходу із "царства законів" у "царство моралі."

Обгрунтування позитивістської політики міститься в працях французького філософа і соціолога О.Конта (ХIХ ст.):

- розвиток політичної влади і держави тісно пов'язаний з еволюцією свідомості; - був автором ідеї солідаризму-гармонії інтересів багатих, пролетарів, вчених, народних мас.

Ідеї позитивізму розвинув далі англійський філософ, соціолог Г.Спенсер (ХIХ ст.):

- порівнює державу з біологічним ор­ганізмом , а відносини між інститутами держави - з відносинами між частинами тіла живої істоти; як і кожне живе тіло, держава включає в себе 2 про­цеси: диференціацію і спеціалізацію;

- розрізняв мілітаристський політич­ний режим (войовничий) і миролюбний політичний режим ("індустріальне суспільство").

Найбільш завершеним і систематизованим були політичні погляди великого німецького мислителя Г.В.Ф.Гегеля (ХУIII - ХIХ ст.):

- всебічно обгрунтував ідею громадянського суспільства, яке виникає значно пізніше, ніж виникнення держави (під громадянським суспільством Гегель розумів систему політичних інститутів і автономних органів, які покликані захищати інтереси особи і груп; організовані групи є посередниками між індивідом і державою, дають можливість індивіду виражати свої інтереси і представляти ці інте­реси в державі);

- громадянське суспільство функціонує не всередині держави, а поряд з нею;

- держава є вищою соціально-духовною цінністю, оскільки тільки вона виражає узагальнені інтереси, всезагальну волю,забезпечує єдність цих інте­ресів і їх реалізацію;

- обгрунтовував незалежність державної влади від церкви;

- найбільш стійкою держава є тоді, коли існує максимум свобод у окремих індивидів, сімей, всього громадянського суспільства;

- зміни в державному устрої повинні мати незначний, поступальний характер, щоб люди цього навіть не помітили;

- управління зверху, з центру необхідно поєднувати з управлінням знизу, від общин, громад;

- громадянське суспільство і держава мають грун­туватись на правосудді;

- у суспільстві повинна бути лише одна рівність - перед законом (усі інші форми рівності недопустимі);

- критикує ідею "вічного миру", бо внаслідок абсолютної суверенності держав не може існувати міжнародна організація, котра б як вищий суддя узгоджувала протиріччя.

Ідеї утопічного соціалізму в ХУIII- ХIХ ст. продовжували розвивати такі мислителі, як Д.Уінстенлі, Г.Маблі, Ж.Мель'є, Г.Бабеф, А.Сен-Сімон, Ш.Фур'є і Р.Оуен:

- відстоювали ідею необхідності зміни існуючої соціально-політичної системи;

- Г.Маблі говорив навіть про право народу змінювати державний устрій , якщо він не відповідає народним ін­тересам;

- рішуче критикували релігію, церкву, які є союзниками влади і багачів (особливо різко критикував церковників Ж.Мель'є);

- Г.Бабеф розглядав експлуатацію народних мас як неминучий наслідок панування приватної власності,а революційний переворот і диктатуру трудящих вважав обов'язковою умовою їх звіль­нення;

- про перехід до соціалістичної організації суспільства говорив А.Сен-Сімон (це суспільство базується на плановому виробництві, потреби кожного задовільняються за рахунок суспільства);

- на протиставленні світу жадоби, егоїзму,ворож­нечі і світу соціальної єдності, миру і гармонії будував свою соціально-політичну систему Ш.Фур'є; на відміну від буржуазного світу, світ соціалізму, на думку Ш.Фур'є створює планове господарство, долає кризи, робить працю вільною і творчою, дає можливість для самореалізації кожної людини;

- важливу роль кооперації як форми переходу до со­ціалізму обгрунтовував Р.Оуен, який зробив спробу втілити свої плани в життя;

- бунтарський, революційно-демократичний характер був властивий політичним поглядам М.Г.Чернишевського, О.І.Герцена, а також інших утопічних соціалістів Росії.

Надзвичайно важливим напрямом в розвитку політичної думки новітнього часу став марксизм:

• політична доктрина К.Маркса і Ф. Енгельса значною мірою грунтувались на ідеях утопічних соціалістів, зокрема поглядах представників "критичного утопічного соціалізму" (А.Сен-Сімон, Ш.Фур'є Р.Оуен).

• враховуючи величезний вплив політичної ідеології марксизму на розвиток суспільних процесів, в тому числі і в нашій країні, а також спекулятивне використання цієї ідеології різними політичними силами, необхідно об'єктивно оцінити марксистську політичну доктрину.

• для цього слід уникнути бездумного сприйняття марксистського вчення як "істини в останній інстанції", як "вершини людської думки", що нав'язувалось офіційною компартійною пропагандою,але й не впасти в іншу крайність - заперечувати наявність будь-яких раціональних сторін в цьому вченні,що характер­но для останніх років.

Цікаво, що саме нині інтерес до політичних поглядів Маркса і Енгельса на Заході зростає. Це пояснюється тим, що в цивілізованих країнах вже давно зрозуміли, що не досить простого ігнорування якоїсь ідеї, а слід розібратися в ній, зрозуміти її. Майже півтора століття тому О.І.Герцен зазначав:"Не знати Гегеля і відки­дати його - не велика мудрість: але йти далі можна лише після добросовісного вивчення". З повною підставою це стосується і політичних ідей Маркса і Енгельса. "Марксизм є новим, виключно важливим і творчим етапом в становленні людсько­го світогляду", - пише у зв'язку з цим знаменитий американський політолог З.Бжезинський. Без посилань на Маркса на Заході нині немає жодної серйозної книги з проблем філософії, соціології і політології.

Які ж основні положення політичної докт­рини марксизму?

- у відповідності з марксистським вченням, політична свідомість і політична система в цілому формується на основі соціально-еко­номічних відносин;

- базис (економіка) - первинне,а політика (надбудова) - вторинне, все ж політика здійснює значний вплив на економіку, гальмуючи її, захищаючи її або ж створюючи сприятливі умови для її успішного розвитку;

- рушійною силою історії є класова боротьба;

- обгрунтування "всесвітньо-історичної місії" пролетаріату і його диктатури;

- вчення про необхідність пролетарської (соціалістичної) революції, головним питанням якої є питання про Владу;

- держава - продукт класових протиріч; вона виступає знаряддям захисту інтересів економічно панівних класів; зникає держава (відмирає) разом із зникненням класів;

- людина - самоціль суспільного розвитку, а "вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх";

- не вожді (лідери) творять історію, а на­родні маси як суб'єкти політики;

- захист положення про революційне насильство;

- ігнорування ролі національно-етнічного фактору, ролі релігії.

Ряд важливих положень марксистської політичної доктрини збагатили європейську і світову політичну думку, будучи адекватним відображенням закономірностей реальних політичних процесів; чимало положень втратили своє значення сьогодні, оскільки вони були правильними лише для свого часу; багато положень марксистської теорії виявились утопічними, ілюзорними.

-Найбільшої ж дискредитації марксизм зазнав від розриву між теорією і практикою в усіх випадках реалізації цiєї теорії.

Теоретичні концепції марксизму знайшли продовження в політичній діяльності В.І.Леніна, який разом з тим сформулював і цілий ряд теоретичних положень, яких не було в політичній доктрині марксизму. Характерними рисами політичних поглядів В.І.Леніна є:

-виділення в марксистській теорії, поряд з філософією та економічною теорією, науки про політику;

-обгрунтування концепції соціалістичної рево­люції, яка включила, зокрема, вчення про революційну ситуацію і роль суб'єктивного фактору;