Класифікація протималярійних засобів:

Протималярійними називають лікарські засоби, яким властива пряма згубна дія на збудника малярії — плазмодія.

Першим і єдиним засобом лікування хворих на малярію був хінін. Задовго до з'ясування етіології малярії тубільці Перу успішно лікували хворих корою хінного дерева (Cinchonae), різні види якого зростають у дикому вигляді в Південній Америці (Перу, Болівія, Колумбія).

Усередині XVII ст. хінну кору було завезено до Європи і з початку XVIII ст. її почали широко призначати хворим на малярію та інші гарячкові захворювання. У 1816 р. російським вченим Ф. І. Пзе з кори хінного дерева було виділено її головну діючу речовину — алкалоїд хінін.

Хімічну будову хініну вивчено у 1878—1879 pp. О. М. Бутлеровим та А. М. Вишнеградським, синтез здійснено у 1944 р. Пізніше було створено значну кількість синтетичних протималярійних засобів, пошук яких продовжується і тепер.

Крім специфічних препаратів для лікування хворих на малярію широко застосовують сульфаніламіди (сульфадиметоксин, сульфален), антибіотики (доксициклін) та комбіновані препарати (фансидар, фансимефа, малоприм).

В основу сучасної класифікації протималярійних засобів покладено їх хімічну структуру:

1. Похідні 4-метанолхіноліну (хінінудигідрохлорид, сульфат, гідрохлорид; мефлохін).

2. Похідні 4-амінохіноліну (хінгамін, гідроксихлорохін).

3. Похідні 8-амінохіноліну (примахін, хіноцид).

4. Діамінопіримідин (хлоридин).

5. Похідні бігуаніду (бігумаль, хлорпрогуаніл).

6. Похідні 9-аміноакридину (акрихін).

7. Сульфаніламіди (сульфален, сульфапіридазин, сульфадиметоксин).

8. Сульфони (діафенілсульфон).

9. Група тетрацикліну (доксициклін).

10. Комбіновані препарати (фансидар, меткельфін).

На різних стадіях розвитку малярійному плазмодію властива різна чутливість до хіміотерапевтичних препаратів. У зв'язку з цим кожний протималярійний засіб має переважний вплив на ті чи інші форми і стадії розвитку плазмодіїв. Залежно від цього розрізняють кілька типів дії протималярійних засобів.

Шизонтотропна дія — це дія на безстатеві форми плазмодіїв, шизонти. Залежно від їх локалізації розрізняють дію: гістошизоптотропну — на тканинні шизонти, яка має проявлятися відносно прееритроцитарних (первинних тканинних) форм і параеритроцитарних (латентних вторинних тканинних); гематошизонтотропну — на еритроцитарні шизонти.

Гамонтотропна дія — це дія на статеві форми плазмодіїв, гамонти, і на форми метагамного розмноження, які виникають у тілі комара після копуляції чоловічих і жіночих гамонт. На цьому етапі може виявлятися споронтоцидна дія на обцисти, які у зв'язку з цим втрачають здатність завершувати розвиток до стадії спорозоїта в організмі комара.

Серед протималярійних засобів немає препаратів, які здатні діяти на зрілі спорозоїти

Класифікація протигельмінтних засобів:

Протигельмінтні засоби — це хіміотерапевтичні препарати, для лікування при захворюваннях, які викликаються паразитарними червами та їх личинками.

У сучасній медичній практиці як протигельмінтні застосовують препарати різних класів хімічних сполук, які пригнічують життєдіяльність гельмінтів або викликають їх загибель.

За спектром дії протигельмінтні засоби поділяють на такі групи:

1)засоби широкого спектра дії – мебендазол(вермокс), альбендазол;

Механізм дії похідних карбаматбензімідазолу пов'язаний з пригніченням метаболізму глюкози у гельмінтів, що зумовлює зменшення концентрації АТФ; крім того, препарати зв'язуються з тубуліном і порушують утворення мікротрубочок, що спричинює порушення процесів життєдіяльності гельмінтів на клітинному рівні. На обмін глюкози і тубуліну у людини препарати не діють навіть у великих дозах.

2) засоби, що застосовують при кишкових немантодозів (левамізол, пірантел, піперазин), цестодозів (фенасал)

3) засоби, що застосовують при позакишкових гельмінтозах - дитразин