18.2. Форми кредиту, переваги та недоліки кожної з форм, види кредитів.

Види кредиту

• Кредитні відносини

• Міжгосподарський кредит

• Банківський кредит

• Державний кредит

• Міжнародний кредит

• Споживчий кредит

• Лізинговий кредит

• Іпотечний кредит

• Оперативний лізинг

Фінансовий лізинг

18.3. Класифікація банківських кредитів. Принципи та методи банківського кредитування.

Класифікація державних кредитів:

1. За правовим оформленням:

- державні кредити, які надаються на основі угод (кредити урядів, міжнародних і фінансових організацій);

- кредити, забезпечені випуском цінних паперів (облігаціями, казначейськими зобов'язаннями).

2. За характером використання цінних паперів:

- ринкові позики;

- неринкові позики;

- спеціальні позики.

3. Залежно від строку погашення:

- короткострокові кредити (до 1 року);

- середньострокові кредити (до 5 років);

- довгострокові кредити (понад 5 років).

4. За методом розміщення:

- добровільні державні кредити;

- примусові державні кредити.

5. Залежності від розміщення позик:

- внутрішні - мобілізуються на внутрішньому ринку;

- зовнішні позики - надходять від інших країн.

6. За правом емісії: державні позики; місцеві позики.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Мета міжнародного кредиту - фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо

Суб'єкти міжнародного кредиту - державні структури, банки, міжнародні та регіональні фінансові організації, юридичні та фізичні особи. Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають МВФ - Міжнародний валютний фонд, МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЄБРР - Європейський банк реконструкції та розвитку.

Об'єктами міжнародного кредиту є грошовий і товарний капітал.

Види міжнародного кредиту:

- державний;

- банківський;

- комерційний.

Основна вимога до міжнародного кредиту - ефективне його використання. У разі невиконання цієї вимоги загострюється проблема зростання зовнішнього боргу й навіть виникнення дефолту.

Дефолт - це непогашення в строк зовнішніх зобов'язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які є менш сприятливими для іноземних інвесторів, ніж попередні.

Надзвичайно важливим видом кредиту в умовах ринкових відносин, вирішення урядом проблем соціального характеру є споживчий кредит (рис. 9.10).

Споживчий кредит - це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансово-кредитними установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг.

В умовах ринкової економіки основними видами матеріального кредиту є вексельний і лізинговий кредит.

Провідні форми вексельного кредиту:

1) отримання банківських векселів і наступні розрахунки за їх допомогою;

2) отримання грошей під заставу векселів;

3) дисконт векселів у банках та ін.

Головна перевага вексельного кредиту є його нижча вартість і спрощений механізм отримання.

Лізинговий кредит - кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна та супроводжується укладанням лізингових угод (рис. 9.11).

Лізинг - це спосіб фінансування, заснований на довгостроковій оренді майна при збереженні права власності за орендодавцем.

Суб'єти лізингу: лізингодавець, лізингоодержувач, виробник (продавець) - для класичного лізингу. В умовах високорозвинутої економічної системи до вищезазначених суб'єктів лізингових операцій слід віднести лізингові компанії і страхові організації.

Об'єкти лізингу: рухоме і нерухоме майно.

Мета лізингу - сприяння розвитку науково-технічного прогресу і матеріально-технічної бази підприємств.

Форми лізингу: оперативний, фінансовий і зворотний.

У сучасній перехідній економіці України зростає значення й інших відновлюваль-них форм і видів кредитів: фінансових, стабілізаційних, роловерних, розрахункових, проміжних, податкових, кредиту-овернайт та ін. Розширюються і сфери застосування кредитних відносин, формується і удосконалюється інфраструктура кредитного ринку, вдосконалюються методи кредитування й управління кредитними процесами.

Механізм, який забезпечує реалізацію кредитних відносин (перетворення грошового капіталу на позичковий), є банківські і небанківські (пара-банківські, поза-банківські) фінансово-кредитні інститути. У своїй сукупності кредитні відносини та інститути, що забезпечують функціонування та реалізацію кредитних відносин, утворюють кредитну систему. Сутність та її структура буде розглянута при завершенні вивчення проблем другого модуля.

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Принцип поверненості кредиту полягає у тому, що кредит - це капітал банку, який надається у тимчасове користування і підлягає обов'язковому поверненню позичальником.

Принцип строковості кредиту відображає необхідність повернення отриманого кредиту у визначений строк, обумовлений кредитною угодою. У зв'язку з тим, що оборотність коштів на кожному підприємстві є індивідуальною і залежить від багатьох чинників, здійснювати дієвий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків погашення кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження кредитних коштів у користуванні позичальника. Для банку від дотримання цього принципу залежить можливість надання нових кредитів. Принцип строковості кредиту знаходить своє практичне втілення в погашенні конкретного кредиту через перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів.

У ринкових умовах господарювання принципу строковості надається особливе значення. Порушення його для кредитора є підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у виді підвищення процента за кредит, а при подальшій несплаті - пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. Водночас, додержання зазначеного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих банківських установ, а для окремого позичальника відкриває можливість отримання у банку нових кредитів і дає змогу дотримуватися ефективного господарювання, не сплачуючи підвищених процентів за прострочення строку платежу.

Принцип цілеспрямованості, або цільового використання кредиту полягає в тому, що кредит має надаватися лише на визначені цілі, а саме на задоволення тимчасової потреби позичальника у додаткових коштах. На практиці цей принцип реалізується через надання кредиту на конкретні цілі (об'єкти) і знаходить відображення у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету використання кредиту і дає можливість здійснювати банківський контроль за дотриманням умови позичальником. Дотримання принципу цільового використання кредиту допомагає банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання кредитів, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення. Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може послужити підставою для дострокового повернення кредиту або введення штрафного кредитного проценту.

Принцип забезпеченості кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора, якщо позичальник порушує взяті на себе зобов'язання. Боргові зобов'язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом із кредитним договором і є додатком до нього.

Вибір засобів забезпечення виконання юридичного зобов'язання в кредитному правовідношенні передбачається його суб'єктами й обумовлюється у кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і, таким чином, знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період загальної економічної нестабільності, притаманної ринковій економіці.

Принцип забезпеченості кредиту - це відповідність між вартістю майна, що є заставою кредиту, і заборгованістю за кредитом. Він має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм кредитного процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту і за своєю економічною сутністю є ціною кредитних ресурсів. Платність кредиту здійснює стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, змушуючи їх збільшувати власні кошти й ефективно використовувати позичені. Водночас принцип платності забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку.

Диференційованість кредиту - це принцип, що означає зважений підхід з боку банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит надається суб'єктам господарювання на підставі оцінювання показників кредитоспроможності, що дає змогу проаналізувати фінансовий стан підприємства і мати впевненість у здатності й готовності позичальника повернути наданий кредит в обумовлений договором строк. Ці якості потенційних позичальників оцінюються через аналіз їхніх балансів з боку забезпеченості господарства власними джерелами, додержання рівня ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, а и у подальшій діяльності. Такий аналіз і оцінювання кредитоспроможності позичальника дає змогу певною мірою знизити ризик несвоєчасного повернення кредиту. Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретної банківської установи і загальної централізованої політики держави.

• Договірний характер банківського кредитування проявляється у тому, що банківський кредит надається у тимчасове користування суб'єктам господарювання згідно із визначеними умовами і укладеним кредитним договором. Для укладення кредитного договору і отримання кредиту банківська установа разом із позичальником визначає основні параметри кредитної операції (суму кредиту, строк, проценти за користування, забезпечення кредиту тощо) і у письмовому виді укладає кредитний договір. Кредитні договори визначають взаємні зобов'язання і відповідальність сторін. Будь-які зміни до кредитного договору (договору застави, гарантії чи поруки) повинні мати договірний характер і здійснюватись за згодою обох сторін.

• Принципи кредитування склалися ще на початку історичного розвитку руху кредитного капіталу й перелік їх у сучасних умовах залишився майже незмінним. Але зміст кожного з основних принципів кредитування з переходом до ринкових умов господарювання набув суттєвих змін. Ці зміни зумовлені низкою причин: переходом до децентралізованих форм управління економікою, набуттям банками самостійності у питаннях вибору клієнтів та об'єктів кредитування, встановленням плати за кредит відповідно до поточної кон'юнктури кредитного ринку, розвитком законодавства у сфері форм забезпечення кредитів і відповідальності позичальників тощо. При цьому жодному з принципів кредитування не можна надати перевагу - вони діють у взаємозумовленості й саме їх взаємодія дає змогу банківським установам здійснювати ефективну кредитну діяльність.

Метод банківського кредитування - це спосіб та процедура надання банківського кредиту.

У банківській практиці найпоширенішими методами кредитування є кредитна лінія, контокорентний кредит, овердрафт, разовий строковий кредит (рис. 3.5).

Кредитна лінія - юридично оформлене зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту. Надання та погашення кредиту може здійснюватися траншами у межах визначеного максимального рівня. Кредитні лінії в основному надаються для задоволення коротко

Контокорентний кредит - метод кредитування, при якому банківська установа відкриває клієнту єдиний контокорентний (поточно-кредитний) рахунок, через який здійснюються всі поточні та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати з доручення клієнта і отримання банківських кредитів, а за кредитом - грошові надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає, що він стосовно банку є кредитором. І навпаки - дебетове сальдо свідчить про залучення в оборот банківського кредиту. Отже, контокорент - це договір про взаємне кредитування.

Контокорент є активно-пасивним рахунком, за яким банк визначає граничну суму заборгованості завдяки встановленню лімітів кредитування, тобто визначенню максимально допустимого розміру дебетового або мінімально допустимого кредитового сальдо. За кінцевим сальдо нараховуються проценти або на користь клієнта, або на користь банку, причому в останньому випадку - за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім процентів, банки нараховують також комісійні платежі за послуги. Після закінчення контокорентного періоду (кварталу, півріччя) сума плати за кредит капіталізується (дебетується на контокорентному рахунку), тобто збільшується борг клієнта. Такі стосунки банк може будувати тільки із платоспроможними клієнтами, з'ясувавши заздалегідь їх фінансовий стан і репутацію.

Під час надання контокорентного кредиту банком встановлюється ліміт кредитування для кожного позичальника індивідуально, що залежить від його фінансового стану, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації. У межах контокорентного рахунка позичальник отримує широку можливість маневрування обіговими коштами, оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності.

Контокорентний кредит може бути використаний позичальником повністю або частково. Повнота його використання у межах виділеного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності. Однак можливі такі ситуації:

- коли запропонованого кредиту (тобто ліміту) не вистачає для покриття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт кредитування для першокласних клієнтів без укладення додаткової угоди;

- коли дебетове сальдо на контокорентному рахунку постійно перевищує ліміт кредитування, банк з'ясовує причини такого відхилення і за необхідності підписує з клієнтом нову угоду. За користування кредитними коштами понад встановлений договором розмір кредиту клієнту доводиться сплачувати додаткові комісійні. Це робить контокорентний кредит іще дорожчим.

У банківській практиці використовується надання кредиту у формі овердрафту, який можна розглядати як особливий вид контокоренту.

Овердрафт - метод кредитування, за якого банк у межах заздалегідь узгодженого ліміту допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта. Тобто, за використання цього методу кредитування передбачається надання банком короткострокового кредиту, який реалізується через списання коштів з рахунка клієнта понад залишок на ньому.

Відмінність овердрафту від кредитування за контокорентним рахунком полягає в тому, що при кредитуванні за методом овердрафту поточний рахунок клієнта зберігається й існує можливість появи на такому рахунку дебетового сальдо. Це означає, що, не відкриваючи окремого рахунка, клієнт понад свої залишки на рахунку та надходження на нього, має право на додаткову оплату розрахункових документів за рахунок ресурсів банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на поточний рахунок.

Кредитування за методом овердрафту здійснюється у межах погодженого ліміту. Ліміт овердрафту - це максимально допустимий розмір дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника, що може виникнути протягом визначеного періоду (наприклад, операційного дня) у результаті перевищення суми платіжних доручень клієнта над залишком коштів на його рахунку.

Банківські установи при кредитуванні за методом овердрафту можуть використовувати такі види лімітів:

- ліміт як максимально допустимий розмір планового дебетового сальдо на рахунку позичальника, що може виникнути протягом операційного дня в результаті перевищення суми платіжних доручень позичальника над залишком на його рахунку;

- ліміт у розмірі не більше середньомісячного кредитового обігу позичальника;

- ліміт як максимально допустима сума заборгованості, яку може мати позичальник за цим видом кредиту ротягом строку дії договору (з урахуванням нарахованих, але не погашених процентів).

На основі договору банк разом із клієнтом розробляє загальну концепцію обслуговування овердрафту. Банку доцільно щомісячно переглядати ліміти овердрафту залежно від зміни обсягів обігів за кредитом поточного рахунка. За домовленістю сторін ліміт овердрафту може зменшуватись у певній пропорції кожного місяця, доки не досягне нульового значення. Якщо сума платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок ліміту кредитування, то платіж банком не проводиться. Контроль за цільовим використанням кредиту здійснює кредитний працівник на підставі платіжних документів позичальника.

За змістом овердрафт є розрахунковою кредитною операцією, що дає банку дохід у виді процентів за користування кредитними ресурсами та комісійних. Плата за овердрафтами встановлюється у виді фіксованої чи плаваючої процентної ставки, яка може нараховуватися на щоденні залишки заборгованості за овердрафтом на кінець операційного дня банку або щомісяця, виходячи з фактичної кількості днів користування овердрафтом та фактичних залишків за рахунком овердрафт.

Банк може встановлювати обов'язкове стягнення щомісячної комісії за управління овердрафтом. Комісійні платежі встановлюються банком у відсотках до дебетового обігу за поточним рахунком позичальника понад кредитовий залишок (тобто за кожну суму платежів понад залишок коштів клієнта на його поточному рахунку).

Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються надійні клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан, постійні стабільні надходження коштів і уклали з банком відповідний договір. Договір на кредитування за овердрафтом укладається, як правило, строком до одного року. При цьому у договорі обумовлюється, що дебетовий залишок на поточному рахунку погашається у міру надходження коштів на поточний рахунок, та встановлюється максимальний строк (як правило, не більше 7 банківських днів), протягом якого має бути погашена кожна окрема надана банком сума овердрафту, а також відповідальність позичальника у виді сплати пені за перевищення цього строку.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього. Овердрафт надається лише платоспроможним позичальникам, які мають відповідати таким вимогам:

- наявність поточних рахунків у банку не менше трьох місяців і концентрація платіжного обороту на цих рахунках;

- відсутність на момент укладання угоди прострочених боргів перед бюджетом і позабюджетними фондами;

- аявність позитивної кредитної історії;

- стабільний фінансовий стан;

- стабільні надходження виручки від основної діяльності на рахунки в банку;

- здатність погашати заборгованість за кредитом лише за рахунок поточних надходжень від основної діяльності;

- стабільний, конкурентоспроможний стан на ринку за основним видом діяльності, тривалий період роботи в цій галузі;

- наявність постійних ділових партнерів тощо.

На практиці овердрафт надається переважно юридичним особам, однак цим методом кредитування можуть користуватися й фізичні особи, які індивідуально отримують заробітну плату чи інші грошові суми через картковий рахунок. При цьому клієнт банку при укладенні договору на відкриття та обслуговування карткового рахунка укладає договір, в якому встановлюється ліміт овердрафту, умови надання кредиту за овердрафтом та порядок його погашення.

Залежно від розміру та виду карткового продукту овердрафт на картковому рахунку може бути: дозволеним (розмір якого включається в обсяг ліміту за карткою і враховується при проведенні авторизації) і недозволеним (виникає перевищення дозволеного овердрафту, тобто встановленого ліміту, при чому працівник банку повинен терміново проінформувати клієнта про необхідність погасити заборгованість).

Перевагою овердрафтного методу кредитування є те, що він надає можливість здійснювати видачу кредитів у будь-який час, без додаткового оформлення документів у випадку необхідності здійснення покупок при виникненні тимчасової нестачі коштів на поточному рахунку.

Разовий строковий кредит - це кредит, рішення про надання якого приймається банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта. При цьому надання коштів відбувається однією сумою без траншів.

Метою разового строкового кредиту є цільове кредитування договорів, контрактів, що розраховані на повернення вкладених коштів. Найбільш поширені у вітчизняній практиці цільові короткострокові кредити, які надаються з простих кредитних рахунків. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фірми, які не мають поточних рахунків у банку-кредиторі. Для цього клієнт подає техніко-економічне обгрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, а в окремих випадках - угоди з постачальниками й покупцями. В обгрунтуванні слід зробити розрахунок необхідної суми кредиту та вказати джерела погашення кредиту. Банк відкриває клієнту кредитний рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка позичальника. Кредит оформляється строковим зобов'язанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежем у повній сумі, після закінчення строку користування кредитом, або поступово, періодичними внесками позичальника (щомісяця, щокварталу). Платність за кредитом встановлюється у виді процентної ставки та комісії за оформлення (і розгляд) кредиту.