Семінарське заняття 8 Бегерського в і

Тема 16. Валютні відносини та валютні системи

16.1. Суть, основи формування та види валютного курсу.

Валютний курс являє собою ціну грошової одиниці певної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

– подолання національних обмежень грошової одиниці;

– локальна цінність грошової одиниці перетворюється на міжнародну;

– виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

– сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

Дуже важлива характеристика валюти – конвертованість – здатність валюти обмінюватися на інші валюти. Конвертованість валюти виражає високий рівень товарно-грошових відносин і стан економіки та цілий механізм прямого зв'язку внутрішнього ринку зі світовим, з відповідною відкритістю економіки і багатосторонністю торгівлі.

Основними критеріями конвертованості національної валюти є:

– наявність високорозвиненого і динамічно зростаючого внутрішнього ринку на основі конкурентних цін;

– достатньо розвинений і диверсифікований рівень національного господарства у поєднанні з регулярними імпортними закупівлями;

– розширення виробничого потенціалу має не лише пов'язуватися з потребами власного ринку, а й узгоджуватися з можливостями зовнішнього ринку;

– наявність валютних резервів, які потрібні для підтримання стабільності міжнародних розрахунків на час можливих відхилень рівноваги платіжного балансу

За ступенем конвертованості валюта поділяється на наступні типи:

1. Вільно конвертована валюта (ВКВ) – валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В теперішній час деякі держави мають вільно конвертовану валюту: країни ЄС, Великобританія, Данія, Канада, Нова Зеландія, Сінгапур, Японія, Сполучені Штати Америки. Вільна конвертованість, у першу чергу, свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами.

2. Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн. До них відносять долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100% світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні- емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, оскільки така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

3. Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют та у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

4. Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

5. Клірингова валюта – це розрахункова валютна одиниця, яка існує лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

Клірингові угоди укладаються, як правило, для вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів; у випадку необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс; як відповідь на дискримінаційні дії іншої держави та для фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Вартісною основою валютного курсу та базою визначення валютних курсів с співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют відображає середні національні рівні цін на товари, послуги та інвестиції. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, що можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют щодо певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності.

Паритет купівельної спроможності (purchasing power parity) представляє співвідношення між двома (або кількома) валютами за їх купівельної спроможності до певного набору товарів і послуг, тобто він показує, чому дорівнює купівельна сила грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошових одиницях інших держав.

Відповідно до теорії про паритет купівельної спроможності, на одну і ту ж суму грошей, перераховану за поточним курсом в національні валюти, в різних країнах світу можна придбати одну і ту ж кількість товарів і послуг за відсутності транспортних витрат і обмежень з перевезення.

Під паритетом купівельної спроможності може матися на увазі також фіктивний обмінний курс двох або декількох валют, розрахований на основі їх купівельної спроможності безвідносно до певного набору товарів і послуг.

У залежності від набору товарів паритет може бути приватним (наприклад, по групі предметів споживання) і загальним (по всьому колу вироблених товарів і послуг).

Паритет купівельної спроможності є суто аналітичним інструментом і тому, на відміну від валютного курсу, ніколи офіційно не фіксується. Він має важливе значення для розуміння довгострокової тенденції зміни валютних курсів, хоча в кожен даний момент паритет купівельної спроможності валюти і її курс, як правило, не збігаються один з одним. Крім того, паритет купівельної спроможності широко використовується в міжнародних зіставленнях рівнів економічного розвитку.

Валютний курс формується під впливом співвідношення попиту та пропозиції валюти, які визначаються багатьма чинниками. Основні з них:

– конкурентоспроможність товарів на світових ринках;

– зміна обсягів ВВП;

– темпи інфляції;

– стан і розвиток платіжного балансу країни;

– стан національного фінансового ринку;

– ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках;

– національне та міжнародне регулювання валютних ресурсів;

– валютні обмеження;

– зовнішня пропозиція грошей.

У реальнійпрактиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються такі два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі (гнучкі).

Фіксовані курси – система, що допускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами. Тобто, це такий курс, який на певний термін (від 1 місяця до кількох років) встановлюється як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції валюти.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з урахуванням співвідношення цін у певній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют, у тому числі й української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долара США.

Фіксоаний курс має певні переваги:

– забезпечення для підприємств чіткої основи, коли вони планують діяльність і здійснюють політику ціноутворення;

– можливість здійснювати достатньо ефективну грошово-кредитну політику в умовах, коли в країні ринок валюти, банківська система та інфраструктура ринку ще недостатньо розвинені.

До недоліків фіксованого курсу слід віднести наступні:

– необхідність мати значні валютні резерви для підтримання курсу в умовах дії чинників, які ведуть до відхилення реального курсу від фіксованого;

– можливість втрат в умовах виникнення спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;

– неможливість точного визначення на будь-який момент оптимального для країни співвідношення реального і фіксованого валютних курсів.

Гнучкі (плаваючі) курси – це система, за якої у валют відсутні офіційні паритети, тобто це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції.

Розрізняють плаваючі курси, які змінюються залежно від попиту та пропозиції на ринку, та курси, які змінюються залежно від попиту і пропозиції на ринку, але коригуються валютними інтервенціями центральних банків.

У разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово- кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним використанням різних валютних курсів, кожний з яких використовується з певною метою. Ці режими називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути: валютними курсами, які безпосередньо контролює або фіксує уряд; вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропозицією.

Плаваючі курси більше, ніж фіксовані, відповідають суті ринкових відносин. У цьому сенсі вони мають такі переваги:

– дають змогу уникнути суттєвих загроз з боку спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;

– балансування попиту і пропозиції на валюту відбувається за відповідними змінами на ринку, а це знімає необхідність здійснювати валютні інтервенції.

У той же час, політика плаваючих валютних курсів має певні недоліки:

– підприємствам складніше, ніж при фіксованому курсі, планувати виробничу діяльність і розробляти перспективні плани щодо ціноутворення;

– обмінний курс валюти в окремій країні може деякий час перебувати на рівні, який вже не обумовлюється ринком, і тому країна від цього може зазнавати помітних втрат;

– плаваючий курс за певних обставин може бути суттєвою перепоною для здійснення незалежної національної грошово-кредитної політики або для досягнення певних, завчасно поставлених макроекономічних показників.

Крім цього, центральні банки можуть використовувати:

а) регульований плаваючий валютний курс – режим, що характеризується відчутним впливом центрального банку, який у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку вирівнює різні короткострокові або середньострокові коливання курсу з метою його передбачення та стимулювання зовнішньої торгівлі. Для встановлення та підтримання такого курсу потрібні значні валютні резерви та міцна матеріальна база для прогнозування курсу, зростає роль фіскальної та монетарної політик щодо підтримки низького рівня інфляції національної валюти;

б) валютний коридор – можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют. Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика не протидіє зростанню інфляції;

в) система множинних валютних курсів – це валютні курси, які вводить країни, що розвиваються та роблять перші кроки щодо формування ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці. Множинні валютні курси можуть бути як контрольовані урядом, так і вільні (встановлені під впливом попиту та пропозиції). Режими множинних валютних курсів виникають тоді, коли для купівлі-продажу валюти існує більше як один курс або коли курси купівлі-продажу відрізняються більше, ніж на 2%.

г) подвійний валютний курс – це різновид системи множинних валютних курсів, який використовують в умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинених країн, і передбачає подвійне котирування курсу національної грошової одиниці окремо за комерційними та фінансовими операціями.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. При цьому курс національної грошової одиниці може бути встановлений у формі:

– прямого котирування (тобто: 1, 10, 100 одиниць іноземної валюти = х одиниць національної валюти);

– зворотного котирування (тобто: 1,10,100 одиниць національної валюти = х одиниць іноземної валюти).

Для професійних учасників валютних ринків поняття "валютний курс" не існує, воно поділяється на:

– курс покупця (bid rate) – це курс, по якому банк-резидент купує іноземну валюту за національну;

– курс продавця (offer rate) – це курс, по якому він продає іноземну валюту за національну.