Семінар 1

1.Сутність поняття «організація». Вимоги до організацій.

Організа́ція (від грец. ὄργανον — інструмент) — цільове об'єднання ресурсів для досягнення певної мети. Переважно термін вживається для означення соціальної групи, яка розподіляє виконання завдань між учасниками для досягнення певної колективної мети

Наведемо найбільш поширені визначення дефініції "організація":

• чітко спланована, продумана будова, внутрішня дисципліна:

• внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія відносно диференційованих і автономних частин цілого, що обумовлено його внутрішньою будовою;

• соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети [19];

• сукупність процесів, дій, спрямованих на створення чи вдосконалення взаємозв'язку між окремими частинами цілого або об'єднання людей, зайнятих реалізацією певної програми для досягнення конкретної мети, які діють на основі певних процедур і правил;

• структура, кістяк, у рамках якого здійснюються певні заходи [15];

• система, яка складається із сукупності упорядкованих, взаємопов'язаних, взаємодіючих частин цілого [25];

• група осіб, які об'єднані організаційними принципами, інтересами, процедурами, особистими цінностями, а також повноваженнями та відповідальністю;

• колектив з відносно ідентифікованими межами, нормативним порядком (уставом), ранжуванням влади (ієрархією), системами комунікацій та координації членства (процедури); цей колектив існує на відносно постійній основі і займається діяльністю, яка, як правило, пов'язана з набором цілей: діяльність дає результати для членів організації та суспільства [24];

• формальне явище, яке створене шляхом виділення з певного цілого його елементів з метою покладання на них адекватних їм функцій цілого;

• стійка (в часі і просторі) взаємодія елементів, яка надає частці визначені контури та зміцнює її силу з допомогою спеціалізації і кооперації можливостей цих елементів [26].

Загалом, змістове визначення організації зводиться до трьох основних розумінь, а саме:

по-перше, організація розглядається як процес, за допомогою якого створюють і зберігають структуру системи;

по-друге, організацію прийнято розуміти як систему; сукупність взаємовідносин, видів діяльності, прав та обов'язків, ролей, що формуються в процесі спільної праці;

по-третє, організація – це група осіб зі спільними цілями, оскільки прагнення до спільної мети обумовлює виникнення певних процесів, поєднання цих процесів у систему.Сутність організації.

Особливістю суті організаційної та організаційної-виробничої системи є те, що перш за все її елементами виступають люди і “машини”. Крім того, виявляється, що більшість подібних систем перетворює одну множину ресурсів-вхід (матеріали, гроші) в іншу (товари, послуги). Тому така система звичайно включає чотири елементи: люди, машини, матеріали й гроші.

Для вивчення ефективності використання персоналу організацією можна застосувати три основні підходи. Перш за все можна покращувати початковий відбір працівників, або ж шляхом підвищення кваліфікації наявних працівників навчанням, чи використовуючи обидва методи. Вже давно визнано, що організація може розвиватися тільки за умови удосконалення кваліфікації кадрів. Саме особистість, її потенціальні здібності і таланти є невидимими цінностями, що не фігурують в балансах фірми, але в кінцевому рахунку визначають показники її діяльності. Крім того, значні кошти та час виділяються на сьогодні для здійснення відбору кадрів, з’являються спеціальні фірми, які консультують саме в цій області.

Набравши персонал, можна покращити показники роботи організації, підвищуючи ефективність її діяльності. За такого підходу переглядаються операції, що мають виконуватися, і здійснюються спроби покращення трудових показників працівників, які виконують вищезазначені операції. Такий підхід доречний при аналізі виробничої діяльності.

На думку окремих дослідників, щоб мати статус організації, певна група повинна відповідати декільком обов'язковим вимогам, до яких належать:

– наявність щонайменше двох осіб, які вважають себе частинкою цієї групи;

– наявність хоча б однієї мети, яку приймають усі члени групи;

– наявність членів групи, котрі свідомо працюють разом, щоб досягти поставлену мету [

1.2. Характерні риси організацій.

Усім організаціям незалежно від мети їх діяльності, статусу, масштабів, сфери, географічного розташування тощо притаманні ознаки (характеристики), що с спільними для них усіх. До переліку таких ознак (характеристик) вважаємо за доцільне віднести таке [17].

1) наявність спільних цілей – цілі зумовлюють призначення організації, види продукції та послуг, що виробляються і пропонуються організацією для задоволення потреб суспільства. Наявність спільних цілей – це ключова характеристика організації, оскільки вона вирізняє останню з-поміж дезорганізованих процесів та роз'єднаних індивідів;

2) ресурсна база – необхідна для досягнення цілей, що ставить перед собою організація;

3) спільна діяльність людей – працівників організації, які мають компетентності (знання, розуміння, вміння), необхідні для досягнення визначених цілей. Ефективна спільна діяльність забезпечує синергетичний ефект для організації;

4) ієрархія влади – перелік посадових осіб, починаючи з вищого керівника організації до менеджерів первинних підрозділів на нижчому, операційному рівні керівництва;

5) наявність підрозділів – вирішують конкретні завдання організації. Важливо оптимально визначити організаційні межі структурних підрозділів, їх права, обов'язки, систему взаємозв'язків з іншими підрозділами, їх завдання;

6) розподіл праці – здійснюється згідно з професійно-фаховими характеристиками кожного працівника та забезпечує раціональну структуризацію робіт і завдань,

7) формалізація правил поведінки, процедур і контролю – здійснюється для того, щоб організація діяла як єдине ціле. Відповідно до визначених норм і правил поведінки, виконуючи посадові обов'язки, приймаючи рішення, виконавці можуть діяти самостійно, не звертаючись за вказівками до керівників;

8) взаємодія із зовнішнім середовищем і залежність від нього – організація як відкрита система перебуває під впливом прямих (постачальники, конкуренти, споживачі, органи влади) і непрямих (політичних, економічних, соціальних, технологічних) чинників. Керівники можуть впливати на прямі чинники та вимушені пристосовуватися до непрямих;

9) організаційна культура – сукупність цінностей, переконань, традицій і норм, під впливом яких формується поведінка окремих працівників та трудового колективу організації;

10) необхідність управління – здійснюється для координації дій підрозділів, оптимального розподілу праці вертикально та горизонтально, забезпечення ефективного використання ресурсів, своєчасної й адекватної реакції на зміни і виклики бізнес-середовища організації потребують управління.

Поряд з цим, можна говорити і про певні специфічні особливості, які притаманні організаціям. їх треба знати і використовувати при прийнятті управлінських рішень. До них відносяться:

– мінливість окремих параметрів системи і ймовірність (схоластичність) її поведінки;

– унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах (завдяки наявності в неї активного елемента – людини) і, разом з тим, наявність у неї граничних можливостей, зумовлених наявними обмеженими ресурсами;

– вміння змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки;

– здатність протистояти негативним тенденціям, що руйнують систему;

– вміння адаптуватися до нових умов га постійних змін зовнішнього середовища;

– здатність і прагнення до творення мети, тобто формування цілей всередині системи.

Вивчення цих особливостей дозволить краще усвідомити природу організації та закони і принципи її функціонування.

1.3. Класифікація організацій.

Класифікація передбачає групування об'єктів за спільністю ознак. Класифікація організацій дозволяє:

– систематизувати об'єкти, зосередившись на особливостях, подібності та відмінностях організацій за різними параметрами;

– установити схожість проблем і типізувати їх для різних організацій, щоб у ході вирішення проблем одні організації могли застосовувати набутий досвід, методику виконання, що були застосовані в інших організаціях;

– дати характеристику суспільства з організаційного погляду, яку можна використовувати під час аналізу можливих змін у структурі суспільства.

На нашу думку, найбільш суттєвими (з погляду завдань навчальної дисципліни) ознаками класифікації організацій є такі: за принципами управління; за функціональним призначенням; за порядком визначення мети. Розглянемо більш докладно типи організацій за цими ознаками.

1. За принципами управління організації бувають:

– унідодальні – мають ієрархічну структуру, де на вершині піраміди влади знаходиться одна особа, яка має вирішальний голос і здатна вирішити всі проблеми, що виникають на нижчих рівнях.

– мультинодальні – відзначаються відсутністю персоніфікованої влади. Рішення в такій організації приймають дві або декілька автономних відповідальних осіб.

– гомогенні – управляють своїми членами більше, ніж вони управляють цією організацією (однорідні за складом).

– гетерогенні – відчувають вплив управління з боку власних членів більше, ніж самі управляють ними (неоднорідні за складом).

2. В основі класифікації організацій за функціональною ознакою лежить цільова спільність, що дозволяє виокремити такі типи організацій:

– ділові – організації, цільовою установкою яких є комерційна ідея, в основі якої – спосіб отримання прибутку. Це основна особливість організацій такого типу. Саме тому у своїй діяльності ділові організації мають орієнтуватися на досягнення кінцевого результату, вираженого в грошовому або уречевленому еквіваленті. Кожен член такої організації отримує дохід у вигляді заробітної плати або інших виплат.

Друга особливість ділових організацій полягає в тому, що в їх системах управління зазвичай використовують жорстку ієрархічну структуру. Це зумовлено тим, що вони оперують значними матеріальними й грошовими ресурсами або істотно впливають на управління такими ресурсами.

Третя особливість ділових організацій полягає в перетворенні матеріальних чи інформаційних ресурсів, що надходять до організації.

Крім вирішення економічних проблем, для досягнення підприємницьких цілей ділові організації виконують і суспільні функції. Виконання суспільних функцій спрямоване на задоволення людських потреб, які забезпечують результати матеріального виробництва, рекреації відпочинку і лікування, соціалізації виховання.

Ділові організації можуть бути створені окремими індивідами- підприємцями, колективами, державою, місцевою владою, акціонерними товариствами тощо. Внутрішнє цільове регулювання діяльності в межах організації здійснюють за допомогою адміністративно-управлінського апарату з урахуванням принципів доцільності й підпорядкованості;

– спілкові або громадські – організації, що виступають спілкою індивідуальних учасників, об'єднаних значущою для товариства метою. Спілкові громадські організації займаються вирішенням соціальних проблем суспільства або проблем своїх членів. Діяльність у межах спілкових організацій регулюють згідно зі спільно прийнятим статутом і відповідно до принципу виборності керівництва. Членство в таких організаціях забезпечує задоволення політичних, соціальних, культурних, творчих та інших інтересів учасників. До спілкових організацій належать власне громадські організації, релігійні організації, партії, фонди тощо;

– асоціативні – організації, побудовані на основі особистих симпатій, взаємної прихильності, спільних інтересів. Це родина, коло друзів або знайомих, студентська компанія, неформальні групи або об'єднання. Асоціативні організації відзначаються певною автономією від середовища, відносною стабільністю складу, ієрархією ролей, порівняно стійким розподілом учасників за рівнем престижу, прийняттям спільних рішень. Функції регулювання забезпечують, перш за все, спонтанно сформульовані колективні норми й цінності. Такі організації грунтуються на взаємному задоволенні інтересів.

У класифікації організацій за функціональною ознакою виокремлюють ще так звані напіворганізації, до яких відносять поселення. Спільність інтересів напіворганізацій зумовлена, перш за все, територіальною цілісністю, що становить головний чинник об'єднання. До поселень відносять хутір, село, місто та ін.

3. Класифікація організацій за ознакою визначення мети грунтується на тому, що як цільову установку можна використовувати не одну, а цілий набір цілей і підцілей. Наявність набору альтернативних цілей діяльності дозволяє організації підвищити можливості виживання в умовах гострої конкурентної боротьби. За цією ознакою виділяють такі типи організацій:

– ціннісно-оріснтовані – організації, поведінку яких обумовлює встановлена система цінностей. Системою цінностей називають стійку категорію людських відносин, що формується протягом усього попереднього досвіду практичної й теоретичної діяльності. Система цінностей – це основа визначення цілей;

– організації, які формують власні цілі. Таким організаціям властиво формувати для себе цілі й змінювати їх на основі досягнутих результатів, власної еволюції та змін зовнішнього середовища;

– цілеє керовані – організації, які мають єдину й незмінну головну мету. Оскільки мета повинна бути в принципі досяжна, такі організації мають тимчасовий характер;

– цілеспрямовані – ті, що діють відповідно до чітко сформульованих, заданих й змінюваних цілей системи більш високого рівня;

– цілеорієнтовані – організації, що мають нечітко сформульовані й задані цілі системи вищого рівня й можуть у певних межах їх уточнювати;

– цілепридатні – організації, діяльність яких має разовий характер, оскільки вони діють заради досягнення однієї з другорядних цілей, визначених системою вищого рівня;

– паразитичні – організації, мета діяльності яких є марна або навіть шкідлива для системи, оскільки вона полягає лише у споживанні ресурсів системи.

Крім розглянутих класифікацій організацій існують також інші, в основі яких лежать, зокрема, такі критерії як мета, вид діяльності, взаємозв'язки з підрозділами, функціонально-галузеве призначення, ступінь підпорядкування, масштаби діяльності, джерела фінансування, організаційно-правова форма тощо .