Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Т. Шевченка

Інститут філології

Реферат на тему:

Індукція, дедукція як методи наукового дослідження

Підготувала:

студентка 2 курсу 3 групи

спеціальність: «українська мова та література, іноземна мова»

Шевченко Христина

Викладач: Іванюта О. М

Київ

2017

Зміст

1. Індукція: поняття, основні положення

Індукція (від лат. Inductio - наведення) являє собою сукупність правил, що дозволяють переходити від конкретного до загального, від знання окремих фактів до знання закону, що лежить в основі цих фактів. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального. Особливість індукції як методу дослідження полягає в тому, що знання, отримані індуктивним шляхом, завжди носять імовірнісний характер.

Індукція широко застосовується в науковому пізнанні. Виявляючи подібні ознаки, властивості багатьох об'єктів певного класу, дослідник робить висновок про наявність цих ознак, властивостей у всіх об'єктів даного класу. Наприклад, у процесі експериментального вивчення електричних явищ використовувалися провідники струму, виготовлені з різних металів. На підставі численних одиничних дослідів було сформульовано загальний висновок про електропровідність усіх металів. Поряд з іншими методами пізнання індуктивний метод відіграв важливу роль у відкритті деяких законів природи (всесвітнього тяжіння, атмосферного тиску, теплового розширення тіл та ін.).

Індукція, що використовується в науковому пізнанні (наукова індукція), реалізується у вигляді таких методів:

1) метод єдиної подібності (у всіх випадках при спостереженні якогось явища виявляється лише один спільний фактор, всі інші — різні; отже, цей єдиний подібний фактор і є причиною даного явища);

2) метод єдиної відмінності (якщо обставини виникнення якогось явища та обставини, за яких воно не виникає, майже в усьому подібні й розрізняються лише одним фактором, що присутній тільки в першому випадку, то можна зробити висновок, що цей фактор і є причиною даного явища);

3) з'єднаний метод подібності й відмінності (являє собою комбінацію двох вищевказаних методів);

4) метод супровідних змін (якщо певні зміни одного явища кожного разу спричинюють певні зміни іншого явища, то звідси випливає висновок про причинний зв'язок між цими явищами);

5) метод залишків (якщо складне явище зумовлене багатофакторною причиною" причому деякі з цих факторів відомі як причина якоїсь частини даного явища, то звідси випливає висновок: причина іншої частини явища — інші фактори, що складають разом загальну причину цього явища).

Родоначальником класичного індуктивного методу пізнання був Ф. Бекон. Але вія трактував індукцію надзвичайно широко, вважаючи її найважливішим методом відкриття нових істин у науці, головним засобом наукового пізнання природи"

Насправді ж вищевказані методи наукової індукції використовуються головним чином для встановлення емпіричних залежностей між властивостями об'єктів і явищ, які виявляються в процесі експерименту. У цих методах систематизовано найпростіші формально-логічні прийоми, які вчені-натуралісти стихійно використовували в ході будь-якого емпіричного дослідження.

З розвитком природознавства стало зрозуміло, що в науковому пізнанні методи класичної індукції насправді не є такими всеосяжними, як це здавалося Ф. Бекону та його послідовникам аж до кінця 19 століття.

Таке невиправдано перебільшене розуміння ролі індукції в науковому пізнанні дістало назву всеіндуктивізму. Його наукова неспроможність пояснюється тим, що індукція розглядається ізольовано від інших методів пізнання й перетворюється на єдиний, універсальний засіб пізнавального процесу.

2. Дедукція: поняття, основні положення

Деду́кція — метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального до часткового, окремого. Наприклад, із загального положення, що всі метали мають електропровідність, можна зробити дедуктивний умовивід про електропровідність конкретного мідного дроту (знаючи, що мідь — метал). Якщо вихідні загальні положення є встановленою науковою істиною, то завдяки методу дедукції завжди можна дістати вірний висновок.

Особливість дедукції як методу пізнання полягає в тому, що від істинних посилок вона завжди веде тільки до істинного висновку.

Усі природничі науки одержують нові знання за допомогою дедукції, але особливо велике значення дедуктивного методу в математиці. Оперуючи математичними абстракціями й будуючи свої міркування на дуже загальних положеннях, математики вимушені найчастіше вдаватися до дедукції. І математика є, мабуть, єдиною власне дедуктивною наукою.

Дедуктивний метод застосовується як в логіці і математиці, так і в самих різних сферах пізнання. Всім відомий дедуктивний метод такого літературного персонажа, як Шерлок Холмс, хоча, по суті справи, його слід було б назвати індуктивним: великий детектив йшов від спостережень до відтворення цілої картини злочину.

У науці Нового часу пропагандистом дедуктивного методу пізнання був відомий математик і філософ Р. Декарт. Натхненний своїми математичними успіхами, переконаний у безпомилковості розуму, завдяки якому мислення уникає помилок.

Декарт односторонньо перебільшував значення інтелектуальної сторони за рахунок емпіричної у процесі пізнання істини. Дедуктивна методологія Декарта була прямою протилежністю емпіричному індуктивізму Бекона.

3. Взаємозв’язок індукції та дедукції

У науці дедуктивний метод являє собою процес виведення з вихідних основних законів і гіпотез по тим чи іншим правилам похідних знань. Він дозволяє шляхом логічних і математичних перетворень отримати безліч наслідків з відносно невеликої кількості основних положень теорії.

Протиставлення індукції та дедукції давно подолано. Сьогодення представлене у гармонійному поєднанні двох підходів у науках. Незважаючи на спроби, що мали місце в історії науки й філософії, відірвати індукцію від дедукції, протиставити їх у реальному процесі наукового пізнання, ці два методи не застосовуються ізольовано, відособлено один від одного. Кожен із них використовується на відповідному етапі пізнавального процесу. Більше того, у процесі використання індуктивного методу найчастіше "в прихованому вигляді" присутня й дедукція.

Метод індукції і дедукції, як і інші методи наукового пізнання використовуються в інформаційно-аналітичній діяльності. Метод індукції пов`язаний з рухом думки від часткового до загального, від окремих фактів до загальних причин. Цей метод потребує співвідношення різних явищ і встановлення їх спільних і відмінних рис. Метод дедукції - послідовний вивід теоретичних положень з інших, які вже були відомі. Тобто це рух думки від загального до часткового. Прикладом використання цих методів можуть бути порівняння ситуації, яка склалась у розвідувальній країні з подібними явищами, які вже відбувались раніше, і використовуючи метод аналогії прогнозування розвитку обставин.

Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв´язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв´язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові.