Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

овець. При високій інтенсивності інвазії дозу збільшують на 20 – 50 %; клозантелу (бронтел, роленол, сантел, фасковерм) вводять у дозі 2,5 мг/кг, а на пізні личинкові форми і для овець — у дозі 5 мг/кг; рафоксаніду (дисалан, раніден, урсоверміт, флюканід) внутрішньо, у дозі 7,5 мг/кг одноразово; оксиклозаніду (диплін, заніл, занілокс) одноразово з кормом у дозі 15 мг/кг; бітіонолу (актопер, бітин, левацид, трематозол) внутрішньо, одноразово, для великої рогатої худоби

вдозі 75 мг/кг, вівцям — 120 – 150 мг/кг; нітроксинілу (довенікс, фасціолід) підшкірно одноразово в дозі 10 мг/кг; ніклофолану (білевон, детрил, менікло-

фолан) внутрішньо і підшкірно для великої рогатої худоби у дозі 2,5 мг/кг, овець

— 5 мг/кг; клорсунол (куратрем, івомек плюс). Останній є комбінацією 10 % клорсулону та 1 % івермектину; застосовують внутрішньо в дозі 7,5 мг/кг або підшкірно — 2,2 мг/кг; гексахлорпараксилолу (гексихол, гетол, хлоксил) застосовують внутрішньо в дозі 250 – 500 мг/кг. Для групової дегельмінтизації антигельмінтики змішують з невеликою кількістю корму. Суміш рівномірно розподіляють у годівницях і забезпечують вільний доступ до них; призначають на початку ранкової годівлі. Індивідуально препарати задають у формі борошняної суспензії, хлібних чи борошняних болюсів.

Для профілактики можливих отруєнь антигельмінтиками за добу до дегельмінтизації і після неї з раціону тварин вилучають сіль та корми, які багаті на вуглеводи і легко зброджуються (силос, сінаж, барду, буряк, картоплю тощо). У разі виникнення ускладнень внутрішньовенно вводять розчини кальцію хлориду, глюкози, серцеві препарати та засоби, що знімають атонію рубця.

3 Види свідоцтв.

Ветеринарна довідка. Виписується на живих тварин, обєкти біологічного відтворення, сировину та продукцію в межах району.

Вет. Свідоцтво форми Вет1 поширюється на живих тварин (с-г, домашні, циркові, зоопаркові, лабораторні), об’єкти біологічного відтворення (сперма, ембріони), комахи (робочі бджоли), риба жива, яка призначена для подальшого відтворення (мальок), штами мікроорганізмів.

Форма Вет-2. Поширюється на продукцію тваринного походження, сировину, технічну сировину.

Ветеринарні свідоцтва відносяться до документів суворої звітності. Оформляється державним інспектором району або уповноваженим лікарем ветеринарної медицини цієї установи. Оформлюється однією ручкою без виправлень. Термін дії до 3 днів або до кінця транспортування.

Форма Вет-3(СНД)- для продукції тваринництва

4 методи діагностики при діктіокаульозі.

Захворювання свійських і диких жуйних тварин, спричинюване нематодами

Dictyocaulus filaria і D. Viviparus родини Dictyocaulidae, характеризується болісним кашлем, утрудненим диханням, сповільненням росту й розвитку, виснаженням тварин.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки хвороби, патологоанатомічні зміни та проводять лабораторні дослідження фекалій гельмінтоларвоскопічними методами Бермана або Вайда. Личинки першої стадії гельмін-

тів овець на передньому кінці тіла мають потовщення у вигляді горбика, довжина їх 0,5 – 0,54 мм; у великої рогатої худоби вони розміром 0,31 – 0,36 м (див. вкл., рис. 9, а, г). Передній кінець личинок заокруглений, хвостовий — загострений. Середня частина їх заповнена сіруватими зернами, передній і хвостовий кінці світлі. Для диференціювання личинок диктіокаул від інших видів стронгілят доосаду добавляють 1 – 2 краплі 0,1%-го водного розчину метиленової сині і змішують. Через 20 – 30 с вони забаврлюються у світло-бузковий колір, інші види личинок не фарбуються. У 4 – 5-місячних телят диктіокаульоз диференціюють від крупозної пневмонії.

5 Санітарна оцінка туш при бешисі та чумі.

Сан. Оцінка туш при чумі. У випадку виявлення хворих, підозрілих у захворюванні тварин після забою туші, кров, шкури та всі інші продукти забою знищують спалюванням.

У разі забою тварин, що перехворіли чумою, м’ясо і супродукти після мікробіологічного дослідження направляють на промислову переробку. Шкури дезінфікують.

При бешисі Туші та продукти забою тварин хворих і підозрілих у захворюванні бешихою, випускати в сирому вигляді заборонено.

За наявності дистрофічних або інших патологічних змін у м’язах, тушу з внутрішніми органама направляють на утилізацію. Якщо патологічних змін у туші та органах немає, рішення по використанню продуктів забою приймають після мікробіологічного дослідження. У випадку виявлення сальмонел внутрішні органи утилізують, а туші випускають після проварювання або відправляють на виготовлення консервів. За умови відсутності сальмонел, тушу, сало і внутрішні органи дозволяється переробляти на варені або варено-копчені ковбаси, варенокопчені грудинки, корейки.

Патологічно змінені кров, кишки та внутрішні органи утилізують. Шкури дезінфікують.

6 Бруцельоз.

Бруцельоз (Brucelosis) — хронічне інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських і диких ссавців, що характеризується абортами із затримкою посліду, розладом репродуктивної здатності тварин, ендометритами, орхітами, бурситами, гігромами та артритами. На бруцельоз хворіє людина. Збудник хвороби — бруцели, що належать до роду Brucella і представлені шістьма видами: Brucella abortus ; Br. suis , Br. melitensis — кіз, овець, буйволів; Br. canis ,Br. ovis — овець; Br. neotomaе — пацюків. За морфологічними властивостями бруцели різних видів та варіантів ідентичні і являють собою поліморфні кокоабо паличкоподібні, дрібні —

(0,6…2,5) Ч (0,2…0,6) мкм, нерухомі грамнегативні бактерії. Не утворюють спор, деякі штами формують капсулу. Добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами, грамнегативні. Для диференціювання від інших мікроорганізмів проводять забарвлення бруцел за методом Є. В. Козловського — 2 %-м розчином сафраніну з наступним дофарбовуванням 1 %-м водним розчином зеленого брильянтового. Під час мікроскопічного дослідження мазків бруцели виявляють-

ся забарвленими в червоний, інші мікроорганізми і фон препарату — в зелений колір. Бруцели культивують в аеробних умовах при 37 °С, рН = 6,8 – 7,0, на спеціальних середовищах (особливо при виділенні первинних культур) — печінково-глюкозо-гліцериновому бульйоні та печінково-глюкозо- гліцериновому агарі, сироваткових середовищах. Із лабораторних тварин найчутливішими до бруцел є морські свинки, менш чутливими — білі миші. Бруцели відносно стійкі до дії фізико-хімічних факторів. Пряме сонячне проміння руйнує їх лише через 4 – 5

Епізоотологія хвороби. Найсприйнятливіші до бруцельозу велика рогата худоба, вівці, кози, свині, північні олені, менш чутливі — коні, верблюди, м’ясоїдні тварини. З диких тварин хворіють антилопи, лосі, дикі кабани, лисиці, гризуни. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, особливо в період аборту, коли бруцели у великій кількості виділяються з плодом, плодовими оболонками і водами та виділеннями зі статевих органів, періодично з молоком (у овець — 2 – 3 роки, у корів — 7 – 9 років), із сечею й калом (у кіз із сечею й вагінальними секретами — до 3 років). У разі захворювання статевих органів бики,

а також барани й хряки виділяють бруцели із спермою. Факторами передавання збудника інфекції можуть бути забруднені виділеннями хворих тварин корми, вода, годівниці, гній, предмети догляду, одяг і руки обслуговуючого персоналу. Збудник хвороби проникає в організм тварин головним чином аліментарно, а також через шкіру, в тому числі й неушкоджену, через слизові оболонки, кон’юнктиву очей.

Патогенез. У розвитку бруцельозної інфекції розрізняють три фази: первинну латенцію (регіонарна інфекція), генералізацію процесу і вторинну латенцію. Фаза регіонарної інфекції характеризується проникненням збудника в організм чутливих тварин, його

розмноженням в регіонарних лімфовузлах з наступним занесенням лімфатичними й кровоносними шляхами в паренхіматозні органи та розвитком явищ ретикулоендотеліозу. Фаза генералізації процесу розвивається під впливом різних несприятливих умов утримання й годівлі тварин, а також під час вагітності. Характеризується бактеріємією, генералізацією патологічного процесу, утворенням в уражених органах і тканинах специфічних бруцельозних гранульом, розвитком характерної клінічної картини хвороби. Фаза вторинної латенції характеризується клінічним видужанням тварини, тривалим бактеріоносійством, чітко вираженою алергічною перебудовою організму.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 4 тижні, після чого в крові заражених тварин з’являються специфічні аглютиніни, а згодом і комплементзв’язувальні антитіла. У багатьох інфікованих тварин бруцельоз проходить безсимптомно, латентно. Виявити таких тварин, які є джерелом збудника хвороби, можна

лише за допомогою серологічних або алергічних досліджень. Аборти і тд.Характерними ознаками бруцельозу є гігроми, серозні бурсити передніх кінцівок, абсцеси задніх кінцівок. У коней характерними є бурсити в ділянці холки й потилиці, некрози хрящів, остистих відростків, утворення свищів.

Патологоанатомічні зміни. При бруцельозі у корів спостерігаються насамперед після аборту. Плодові оболонки та котиледони значною мірою інфільтровані, потовщені, пронизані крововиливами, часто вкриті пластівцями фібрину і гною. У корів виявляється кіста яєчників, мастити, бурсити, ураження суглобів, у биків

— гнійнонекротичні ураження сім’яників та придатків.

Діагноз установлюють на підставі бактеріологічних, серологічних та алергічних (у овець і свиней) досліджень з урахуванням епізоотологічної ситуації та клінічної картини хвороби.

Бактеріологічне дослідження на бруцельоз. У лабораторію надсилають абортовані плоди з плодовими оболонками, навколоплідну рідину або шлунок плода з вмістом, шматочки печінки й селезінки, вміст гігром (бурс) уражених суглобів, а також проби молока.

Бактеріологічні дослідження включають мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, виділення та ідентифікацію культури збудника, постановку біопроби на морських свинках. Під час мікроскопічного дослідження забарвлених за Козловським мазків бруцели спо-

стерігаються у вигляді маленьких поліморфних паличок і коків яск-раво- червоного кольору на зеленому фоні препарату або грамнегативних кокобактерій

уразі фарбування за Грамом. Ідентифікацію виділеної культури здійснюють на підставі морфологічних і культурально-біохімічних властивостей, а також за допомогою реакції аглютинації з бруцельозними моноспецифічними сироватками (абортус і мелітен-

зіс), імунофлуоресценції, фаголізабельності й тестів з визначення видової належності збудника хвороби.

Біопробу проводять на морських свинках, яким підшкірно вводять патологічний матеріал в об’ємі 1 – 2 мл. Через 10, 20 і 30 діб сироватку їхньої крові, розбавлену 1 : 10 – 1 : 80, досліджують за допомогою реакції аглютинації. Біопроба вважається позитивною в

разі виявлення специфічних аглютинінів у розведенні сироваток 1 : 10 і вище. Серологічні та алергічні дослідження. Для дослідження на бруцельоз великої

рогатої худоби, яків, зебу та буйволів використовують роз-бенгал пробу (РБП), реакцію аглютинації (РА), реакцію тривалого зв’язування комплементу (РТЗК), реакцію зв’язування

комплементу (РЗК), кільцеву реакцію з молоком (КР), а також бруцельозний алерген; овець, кіз, оленів використовують серологічний (РБП, РЗК, РТЗК) і алергічний методи, свиней — серологічний (РЗК, РТЗК, РА, РБП) і алергічний методи, коней — серологічний

метод (РА, РБП, РЗК); верблюдів — серологічний метод (РБП, РА, РЗК); собак та інших тварин — серологічний метод (РА, РЗК).

Діагноз на бруцельоз вважається установленим, якщо виділено культуру бруцел з патологічного матеріалу або одержано позитивні результати біопроби на морських свинках; виявлено позитивні серологічні й алергічні реакції у тварин з клінічними ознаками бруцельозу; виявлено зростання титрів антитіл за РА і РЗК

уповторних пробах сироваток, відібраних з інтервалом 15 – 20 діб, а також при

позитивній алергічній реакції та збільшенні загальної чисельності позитивно реагуючих тварин

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення у великої рогатої худоби трихомонозу, хламідіозу та кампілобактеріозу; у свиней — сальмонельозу, лептоспірозу; у овець і кіз — лістеріозу, кампілобактеріозу, хламідіозу. З цією метою проводять посіви на живильні середовища для виділення культури відповідного збудника з абортованих плодів, а також серологічні дослідження для визначення наявності специфічних антитіл у крові інфікованих матерів.

Лікування. При бруцельозі не проводиться. У неблагополучних щодо бруцельозу господарствах та в загрозливій зоні тварин, які позитивно реагують під час серологічних та алергічних досліджень, вважають хворими і піддають забою.

Імунітет. При бруцельозі нестерильний. Кращою вважають живу суху вакцину зі штаму Br. abortus 19, яка в неблагополучних господарствах сприяє припиненню подальшого поширення інфекції в стаді, профілактиці абортів, одержанню від щеплених тварин здорового молодняку.

Корів з клінічними ознаками бруцельозу забороняється доїти. Молоко від корів, які позитивно реагують на бруцельоз, знезаражують кип’ятінням упродовж 30 хв і використовують для годівлі тварин у межах господарства. Використання незнезараженого молока і молочних продуктів від неблагополучного поголів’я для годівлі тварин забороняється. У тваринницьких приміщеннях, а також на прилеглих територіях регулярно здійснюють поточну дезінфекцію (перед зняттям карантинних обмежень також остаточну дезінфекцію), дезінсекцію та дератизацію.

ВСО М’ясо, отримане від забою тварин усіх видів, що мали кліі нічні або патологооанатомічні ознаки бруцельозу, підлягає переробці на кон-

серр ви, м’ясні хліби чи проварюванню. М’ясо, отримане від здорових тварин із нее

благополучних господарств, а також від таких, що реагують на бруцельоз у блаа

гополучних господарствах, підлягає переробці на консерви, м’ясні хліби або проварюванню за дотримання умов, зазначених у Правилах передзабійного вее теринарного огляду тварин і ветеринарноосанітарної експертизи м’яса та м’ясс них продуктів. У ветеринарному свідоцтві про це повинна бути відповідна поо значка.

Билет 9 1. Кровосисні комахи

Кровосисні комахи: ґедзі, комарі, мошки, мокреці, москіти, мухи жигалки їх ще називають гнус.

Ґедзі – великі двокрилі комахи, поширенні у лісовій і лісостеповій зонах, живуть і розможуються поблизу водойм. Для ветеринарної медицини роди:

Tabanus, Hybomitra, Atylotus, Chrysops, Нaematopota.

Літають ґедзі протягом усього світлового періоду дня. Укуси гедзів болючі, при укусі ґедзь вприскує слину, завдяки чому в ранці не коагулюється кров і вона часто струмочками стікає по тілу тварин, слина гедзів токсична для тварин і тому на місці укусів виникають набряки. При масовому нападанні гедзів у тварин, , різко знижується продуктивність та вгодованість.Ґедзі можуть бути перенощиками збудників інвазійних та інфекційних хвороб (анаплазмоз великої рогатої худоби, трипаносомоз коней та верблюдів, сибірка, туляремія).

Комарі — кровосисні комахи поширені всюди. Для ветеринарної медицини:

Aedes, Culex, Anopheles.

Укуси комарів спричинюють біль, свербіж, набряки, зниження продуктивності тварин. Крім того, вони переносять збудників більш як 50 хвороб, серед яких енцефаліт, інфекційна анемія коней, бруцельоз, сибірка, анаплазмоз, малярія, сетаріоз коней і великої рогатої худоби, дирофіляріоз собак і людей, міксоматоз кролів та ін.

Мошки при масовому нападанні спричиняють небезпечне захворювання — симуліотоксикоз ВРХ та інших тварин. Укуси спричиняють свербіж, біль, набряки, підвищення температури тіла. Слина мошок містить гемолітичну отруту, токсична. У хворих на симуліотоксикоз тварин спостерігаються пригнічення, хитка хода, анорексія, саливація, набряки, тахіпное, збільшуються лімфатичні вузли. Інтоксикація розвивається швидко ( 1—2 дні), гинуть від асфіксії (закупорюються носові ходи). Мошки перенощики збудників заразних хвороб і проміжними живителями збудників онхоцеркозів тварин.

Мокреці — кровосисні комахи поширені всюди.. Для вет. мед. Culicoides, Leptoconops, Lasiochella.

Вони проміжні живителі Onchocerca gibsoni, переносять філяріатозів (онхоцеркоз коней), вірус африканської чуми коней та інфекційної катаральної гарячки овець.

Москіти — кровосисні комахи. Поширені переважно в тропіках і субтропіках та південних регіонах України. Для ветеринарної медицини мають значення

Phlebotomus papatasii, Ph. Sergenti та ін.

Укуси болючі, спричинюють свербіж, набряки, дерматити. Тяжко переносять укуси комах коні, собаки, птахи. Москіти є переносниками збудників лейшманіозів тварині людей, мікоплазмозу кролів.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять профілактичні заходи, спрямовані на обмеження місць виплоду гнусу: меліорація заболочених земель, культурне освоєння пасовищ, будівництво гідротехнічних споруд. Тваринницькі ферми, літні табори для тварин будують подалі від боліт, заболочених лісів та

кущів. Худобу випасають у той час, коли активність гнусу найменша. У відкритих загонах, на пасовищах розпалюють багаття, які виділяють багато диму і відлякують кровосисних комах.

Здійснюють деларвацію водойм (знищення личинок гнусу у воді). У години активності гнусу худобу утримують під навісами, в приміщеннях.

Зоофільні мухи — кровосисні мухи поширюють сибірку, бешиху, туляремію, анаплазмоз, парафіляріоз та інші заразні хвороби тварин. Слина їх токсична, укуси болючі.

2. Цикл розвитку ехінокока

Ехінококоз – швороба тварин і людини, що спричиняється личинковою стадією Echinococcus granulosus цестоди родини Taeniidae, яка паразитує в печінці, легенях, селезінці, нирках.

Збудник: має вигляд міхура, має 2 оболонки: зовнішню – кутикулярну, внутрішню –гермінативні (зародкову, на якій розвиваються сколекси, і дочірні міхурі)

Цикл: дефінітивні хазяї виділяють членики цестиди з фекаліями, проміжні заковтують яйця з кормом. У травному каналі оболонки яєць руйнуються, а онкосфери за допомогою ембріональних гачків проникають у кишкову стінку?кровоносні судини ? портальною веною в печінку чи інші органи ?ехінококові міхурі які ростуть 6-15 місяців досягаючи інвазійної стадії.

Клінічні ознаки: не характерні (пригнічення, анемічність, зниження продуктивності,хрипи, запори, кашель)

Діагностика: комплексна. Зажиттєва: реакція латекс аглютинації та сколекспреципітації, РІф,РНГА, алергопроба рідиною з ехінококового міхура.

Лікування: жуйним не розроблено.

ВСЕ: Туші з жовтяничним забарвленням і виснаженням утилізують. Слабко вражені паренхіматозні органи зачищають від міхурців і випускають, а при сильному враженні направляють на технічну утилізацію. Всі конфіскати знезаражують як джерело інвазії.

3. Дезінфекція і миття молочного посуду

Етапи:

1.Доїльні апарати перед дезінфекцією промивають теплою водою, під тиском протягом 10-15хв, а потім теплим (40С) розчином соди чи 0,5% мийним засобом, щоб видалити жири молока.

2.Основна обробка, доїльну установку розбирають щітками миють з використанням без корозійних препаратів А,Б,В чи «молорап», «демп». Молочний посу після звільнення їх від молока споліскують водою, потім миють водою 3550градусів, після чого вимитий посуд дезінфікують паром чи зануренням в чани

здез. розчином.

Дезенфіктанти: 1-2% кальцинована сода, 0,1% розчини гіпохлориду калію чи натрію

3.Через 15 хв після основної обробки видаляють залишки дезенфіктанта чистою водо.

4. Злоякісний набряк: диференційна діагностика, діагноз, профілактика

Злоякісний набряк (Oedema malignum, газовий набряк, лихий набряк) — гостра ранова неконтагіозна токсикоінфекція всіх видів тварин, що характеризується сепсисом, швидким розвитком разових крепітувальних набряків та некрозом тканин, спричинюється клостридіями.

Діагноз на злоякісний набряк ґрунтується на підставі анамнезу та клінічних ознак хвороби, а в разі загибелі тварини — на даних патологоанатомічного розтину й результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика: надсилають уражені м'язи, кров'янистий ексудат з уражених тканин, а також паренхіматозні органи. Від трупів овець д.д. брадзоту частину сичуга й тонкого відділу кишок з вмістом. Культивують на середовищі Кітт –Тароці, агарі Цейслера. Діагноз на злоякісний набряк установлений:

виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для одного із збудників цього захворювання, і загибель хоча б однієї з двох морських свинок, заражених патологічним матеріалом або отриманою культурою, з типовою для даного збудника патологоанатомічною картиною та виділенням з органів культури збудника;

загибель хоча б однієї морської свинки з двох заражених патологічним матеріалом за наявності в неї типових для цієї хвороби патологоанатомічних змін і виділення з її органів чистої культури збудників, навіть якщо в посівах з вихідного матеріалу їх не виділено.

Д.д... Емкар не є рановою інфекцією, уражає ВРХ рідко овець. На злоякісний набряк захворюють переважно коні й вівці, дуже рідко велика рогата худоба. При сибірці набряки мають інші характеристики, ніколи не крепітують. Профілактика та заходи боротьби. Мають бути спрямовані насамперед на оберігання тварин від травм, своєчасну антисептичну обробку рани та різних травматичних ушкоджень. При акушерській допомозі, особливо під час пологів, а також при різних хірургічних втручаннях (кастрація, відрізування вух, хвостів), слід чітко дотримуватися правил асептики. Профілактика травматизму під час експлуатації тварин забезпечується виконанням усіх передбачених санітарногігієнічних правил. Приміщення, де утримують хворих на злоякісний набряк тварин, піддають ретельному очищенню та дезінфекції.

Лікування. Основою лікування злоякісного набряку є радикальне хірургічне втручання (аерація рани) і профілактика загального токсикозу

5. Дикроцеліоз.

Збудник (Dacrocoelium lanceatum) локалізується у жовчних ходах печінки, жовчному міхурі, інколи — в підшлунковій залозі. Дикроцеліоз проявляється порушенням травлення та зниженням продуктивності хворих тварин.

Цикл: Дикроцелії — біогельмінти. Проміжними живителями є сухопутні молюски родів Helicella, Chondrula, Eulota та ін. Додаткові живителі — мурашки роду Formica (F.pratensis, F.fusca тощо). Зрілі яйця паразита разом із фекаліями потрапляють у навколишнє середовище, а згодом — в організм проміжного живителя. У молюсках із яєць виходять мірацидії, які пізніше перетворюються в спороцисти й церкарії. Останні у вигляді слизових грудочок (по 100— 300 екз.) потрапляють у навколишнє середовище, де їх заковтують робочі мурашки.

Дефінітивні живителі заражаються при поїданні з кормом (травою) мурашок, інвазованих личинками—метацеркарі

Клінічні ознаки: не специфічні (виснаження, проноси, набряки в ділянці підгрудка, алопеції) або безсимптомно.

Діагностика: прижиттєва— дослідження фекалій послідовним промиванням, Фюллеборна, Мак-Мастера (яйця дрібні, асиметричні коричневі з кришечкою, зрілі.

Лікування: альбендазол 7,5мг на кг, фенбендазол 20 мг на кг протягом 5 діб, мебендазол 80 мг на кг одноразово, Комбітрем та рафоксанід.

Профілактика: Лікувально-профілактичні дегельмінтизації в листопаді— грудні. У боротьбі з сухопутними молюсками знищують чагарники, переорюють цілинні ділянки пасовищ із наступним висіванням культурних трав. У неблагополучних населених пунктах рекомендується стійлове або стійлово-табірне утримання худоби, випасання її на культурних пасовищах.

6. Іксодові кліщі зони Полісся

Іксодові кліщі (лат. Ixodidae)В своєму розвитку кліщі проходять чотири стадії (яйце, личинка, німфа, імаго).

Рід Ixodes (Ixodes ricinus, I. рersulcatus) — дрібні кліщі жовтого кольору. У

самки дорсальний щиток округлий, коричневого кольору. Тіло (ідіосома) має перетяжку. Хоботок довгий. Очі відсутні. Анальна борозна має вигляд дуги попереду анального отвору. Перитреми округлі. Кокса першої пари лапок нерозщеплена. Лапки тонкі, зближені між собою і розміщені в передній третині тіла. Кліщі трихазяїнні, переносять збудників бабезіозу і анаплазмозу великої рогатої худоби. Крім того, I. рersulcatus є носієм вірусних і бактеріальних збудників людини. Біотопами кліщів є хвойні та листяні ліси, кущові зарості на відкритій місцевості більшості областей України.

Рід Dermacentor (Dermacentor marginatus, D. рictus) — великі кліщі сріблясто-

білого кольору. Дорсальний щиток у самок мармуровий. Хоботок короткий. Очі слабко виражені. Кокси четвертої пари лапок широкі. Лапки товсті. Кліщі трихазяїнні, переносять збудників бабезіозу коней і собак, анаплазмозу великої рогатої худоби. Біотопами цих кліщів є ліси, парки зони Полісся.

Рід Hyalomma (H.scuptnse, H.plumbeum, H. detritum, H.anatolicum)великі кліщі коричневого кольору. У самки дорсальний щиток темно коричневий, має вигляд комірця. Хоботок довгий. Очі виражені, анальна борозна у вигляді дуги, позаду анального отвору, преитреми різної форми. H.scuptnse – однохазяїнний, H.plumbeum, H. detritum – двохазяїнні, H.anatolicum – трихазяїнний. Переносять бабезіоз коней і анаплазмоз ВРХ. Біотопами є нерозорані пасовища та місцевість поблизу дерев, на яких оселяються граки.

Профілактика: кліщів знищують у біотопах, розорюють і створюють культурні пасовища, переганяють худобу на інші пасовища, обробляють приміщення акарицидами: батокс, ектосан, неостомазан 1:1000 400мл на м кв. Тварин обробляють корів: ектосан, неостомазан, тактик) Для собак аерозолі, шампуні, краплі, нашийники.

10 варіант 1. Опишіть особливості діагностики (профілактики) хвороб свиней на

прикладі однієї із зазначених хвороб (класична чума свиней, африканська чума свиней, бешиха, ензоотичний енцефаломієліт свиней, інфекційний атрофічний риніт свиней, грип свиней, РРСС (репродуктивно-респіраторний синдром свиней), парвовірусна інфекція свиней, ензоотична пневмонія свиней, актинобацильозна плевропневмонія свиней, гемофільозний полісерозит свиней, ензоотична пневмонія, колі ентеротоксемія, дизентерія, везикулярна хвороба свиней, везикулярна екзантема свиней).

Хвороба Тешена (Teschen disease, Encephalomyelitis enzootica suum, ензоотич-

ний енцефаломієліт свиней) — гостра контагіозна хвороба молодих свиней, що характеризується ознаками ураження центральної нервової системи (негнійний енцефаломієліт і паралічі).

Історична довідка.Хвороба Тешена описана під такими різними назвами, як інфекційний параліч свиней, заразний параліч свиней, богемська чума, поліомієліт, хвороба Тальфана, енцефаломієліт поросят, хвороба Клобука, вірусний менінгоенцефаломієліт свиней, заразний параліч свиней

Збудник хвороби— РНК-геномний вірус, що належить до родини Picornaviridae, має сферичну форму, діаметр 25 — 30 нм. Вірус нейротропний, патогенний для лабораторних тварин і курячих ембріонів.

Епізоотологія хвороби. До хвороби Тешена сприйнятливі тільки свині, у тому числі й дикі. Більш чутливими є поросята й підсвинки віком 1,5 — 4 міс. Новонароджені поросята до 15-денного віку не хворіють. Джерелом збудника інфекції є клінічно і латентно хворі свині, а також перехворілі тварини, які можуть бути носіями вірусу до одного року. Найчастіше хвороба Тешена з'являється в господарстві після завезення тварин із неблагополучних пунктів. Зараження відбувається контактно при сумісному утриманні здорових свиней з хворими, а також через контаміновані вірусом корми, воду, повітря, предмети догляду, боєнські та кухонні відходи. Збудник потрапляє в організм через слизові оболонки носа і травного каналу. Механічними переносниками вірусу можуть бути різні гризуни, птахи, навіть люди. У неблагополучних пунктах поширенню хвороби сприяють переміщення і перегони свиней.

Хвороба Тешена проходить у вигляді спорадичних випадків або ензоотій. Патогенез недостатньо вивчений. Вважають, що після проникнення в ор-

ганізм вірус починає переміщуватись по нервових клітинах до головного мозку, спричинює запальні явища в м'якій мозковій оболонці й сірій речовині, уражує мозочок та спинний мозок, що зумовлює характерні симптоми хвороби.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 — 4 тижні.

Перебіг хвороби — гострий, підгострий та хронічний. У поросят віком до 2 міс. можуть спостерігатись випадки надгост р о г о перебігу, коли загибель тварин настає через 24 — 48 год на фоні загального паралічу. Гострий перебіг є найпоширенішим серед поросят віком від 2 до 10 міс. Спостерігається короткочасне (1

— 2 доби) підвищення температури тіла до 41,5 °С, слабкість, спотворення апетиту, поїдання підстилки, різних предметів, пригніченість, блювання, тверді