Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

Билет 2

1. Опісторхоз

Локалізується в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі та протоках підшлункової залози м’ясоїдних, рідше всеїдних.

Збудники:O. felineus, O. viverrini, O. sinensis — ланцетоподібні паразитичні черви дрібних розмірів, сім’яники в задній чатині тіла, навскоси, присоски недорозвинені, жовточники слабо розвинені. Яйця – дрібні світло жовті, овальні з двоконтурною оболонкою з кришечкою на одному та горбиком на іншому полюсі, зрілі.

Цикл розвитку. Біогельмінти. Проміжні - прісноводні молюски роду Bithynia, додаткові — коропові риби. М’ясоїдні тварини й людина заражаються риби інвазованої метацеркаріями. Яйця потрапляють у воду, заковтуються молюсками в їх кишечнику виходить мірацидій, який мігрує в печінку і перетворюється на спороцисту?редій?церкарій, який виходить в воду проникає в мязи риби і перетворюється на інвазивну личинку метацеркарії. Розвиток 2,5місяці.

Клінічні ознаки: при високій інтенсивності інвазії – погіршення апетиту, пригнічення, схуднення, проноси і запори, жовтяничність, болючість печінки. При низькій – ознаки відсутні.

Діагностика: комплексно, метод послідовних промивань або флотації за Щербовичем (натрій гіпосульфат). Досліджують мязи спини на хвоста риби.

Лікування: празиквантел (броваданол+, дронцит, дронтал, прател)100мг на кг одноразово, фенбендазол (бровадазол, панакур) 30мг на кг 7-9діб.

ВСЕ риби: риба вважається умовно придатною після обробки. Посол - щоб вміст солі в м’ясі риби досягав 14% тривалість від 10 до 40 днів. Глибоке заморожування – при -40Сє протягом 7 діб, мінус 35Сє - 14 діб або мінус 32Сє - 32доби, можлива термічна обробка

2.Особливості лабораторної діагностики парагрипу та ринотрахеїту

Парагрип— гостра контагіозна хвороба молодняку ВРХ, що характеризується гарячкою та ураженням органів дихання. Збудник РНК-вірус, Paramyxoviridae. Діагностика: комплексна – на основі клінічних, патологоанатомічних і лабораторних досліджень з урахуванням епізоотичних даних та наявності щеплень. В лабораторії ціль виявлення антигенів віруса в пат. матеріалі шляхом імунофлюорисценції і виділення чистої культури шляхом зараження КК нирок або легень ембріонів ВРХ (використовують витікання з носа і кон’юнктиви, секрети збирають стерильним ватним тампоном на ранній стадії хв.. при наявності температурної реакції; від забитих – шматочки 5-10г слизової носа, бронхів, трахеї, легень та селезінки, пат матеріал доставляють в термосі з льодом). Можна і інші серологічні реакції ПЛР,РЗГА,РГА,РН але їх в інструкції нема.

Лікування: лікувальні сироватки, сироватки реконвалесцентів, антибіотики тетрациклінового ряду, симптоматичні, вакцини «Бавак», «Нобівак»

ВСЕ: туші на пром. переробку, дихальний тракт утилізують.

Інфекційний ринотрахеїт (ІТР) – контагіозна вірусна хвороба ВРХ, яка проходить у респіраторній, генітальній, кератокон'юнктивній, нервово-енцефальній

або шкірній формах і вражає тварин будь-якої породи, статі та віку. Збудник ДНК, герпесвірус першого серотипу. Діагноз захворювання на ІРТ установлюють комплексно на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, пат.ан. змін і лабораторних досліджень. В лабораторію надсилають: слиз або зскрібки слизових носа, геніталій, які відбирають стерильним скарифікатором або ложкою Фолькмана (у ранній стадії захворювання); від забитихзскрібки або відбитки з слизової оболонки носа, гортані, трахеї, вульви, сечового міхура в невелику кількість (2 куб.см) буференого фізіологічного розчину pH 7,2-7,4, а також невеличкі шматочки (5 х 5 см) легень, печінки, нирок, селезінки, лімфатичних вузлів, мигдаликів, уражених ділянок ШКТ. Від плодів шматочки печінки, легень, нирок, селезінки, черевну або грудну рідину, а від корів - проби котиледонів матки і плаценти, при нервовій + шматочки головного мозку, пат матеріал збирають не пізніше 2 годин і доставляють у термосі. Для серології – парні проби сироватки: першу – на початку хвороби, другу – через 21 добу. Від бугаїв + проби сперми, змиви з препуція. Діагноз захворювання на ІРТ уважається встановленим при одержанні позитивних результатів в одному з нижченаведених випадків:

1)якщо вірус ізольовано з патматеріалу або сперми на культурі клітин і ідентифіковано в одній із реакцій: РІФ, ПЛР, РН, ІФА.

2)при виявленні антигена вірусу ІРТ у патматеріалі та спермі за допомогою однієї з реакцій: РІФ, ІФА, ПЛР, РДП;

3)при встановленні 4-кратного приросту титрів специфічних антитіл у парних пробах сироватки крові або методом репрезентативної вибірки (ретроспективний метод).

Лікування: гіперімунна сироватка, сироватка реконвалисцентів, симптоматичні засоби. Вакцини, суха вірус вакцина, асоційована прити ІРТ та парагрипу-3, а на племінних інактивована вакцина.

ВСЕ: пром. преробка на варены ковбаси, при наявності сальмонел – органи на утилізацію, тушу після зачистки на пром. переробку; кров,дихальний тракт, кістки, роги, копита утилізують. Молоко – пастеризують 70С протягом 30 хв.

3.Особливості складання актів

Акт – це юридичний документ, який підтверджує виконану роботу, подію чи факт. Акти складаються посадовими особами або комісією у складі не менше трьох осіб у двох і більше примірниках і набувають юридичної цініності при наявності не менше трьох підписів.

Акти складають при проведенні в господарствах і населених пунктах таких протиепізоотичних та ветеринарно-санітарних заходів:

• діагностичних досліджень с/г тварин.;

• планових і вимушених щеплень тварин:

• профілактичних обробок та дегельмінтизації тваринницьких приміщень;

• обстеження утилізаційних пунктів, заводів з виробництва м’ясо-кісткового борошна, пасовищ, водойм, складів та підприємств з переробки сировини тваринного походження, скотозабійних пунктів, боєнь, м’ясокомбінатів тощо;

Акт складають за довільною формою. Однак у ньому коротко перелічують проведені роботи і конкретні пропозиції, рекомендовані фахівцем ветеринарної медицини або комісією. На початку акта пишуть час і місце його складання (число, місяць, рік, назву господарства, населеного пункту, району, області), а далі осіб, що складали його. Акт може бути складений однією службовою особою (лікарем або фельдшером ветеринарної медицини) або комісією. У цьому разі до акта вписують службових осіб, що брали участь у проведенні протиепізоотичних чи ветеринарно-санітарних заходів і складанні акта, а також осіб (представників господарства, підприємства), що були присутні при проведенні ветеринарних заходів. Потім в акті зазначають, на якій підставі проводять ветеринарні заходи; час та перелік робіт, проведених ветеринарним фахівцем або комісією. Якщо розпочату ними роботу не закінчено, то зазначають, що саме не закінчено, кому та в які строки доручено її виконання. Нарешті, в акті записують у скількох примірниках він складений, та в які адреси його надсилають. Далі ставлять підписи осіб, які брали участь у проведенні ветеринарних заходів та складанні акта, а також відповідальних представників господарства чи підприємства, що були присутні при проведенні ветеринарних заходів і складанні акта. Для полегшення праці ветеринарних фахівців-практиків розроблені орієнтовні форми актів для обліку робіт при проведенні профілактичної, поточної та заключної дезінфекції. В Україні розроблені (Горбанем М. І.) стандартні форми актів для клінічного й алергічного дослідження коней на сап.

4. Саркоптоз свиней

Саркоптоз (короста) — поширене, з гострим або хронічним перебігом арахнозне захворювання свиней різного віку, яке Sarcoptes suis (у поросят) і S. palvula(у свиноматок).

Цикл: розмножується в епідермальному шарі. Фази – яйце,личинка, протонімфа, телеонімфа та імаго (15-19 діб), самці після копуляції гинуть, самки живуть 1,5міс. і відкладають по 2-8 яєць у день.

Клінічні ознаки: гострий – сильний свербіж?вузлики і папули?запалення, ущільнення, тріскається, стає складчастою; тв. худнуть можлива загибель внаслідок інтоксикації. У поросят до 6міс. може бути генералізована форма. Хронічна виникає після гострої, або у племінних тварин чи на відгодівлі.

Діагностика: комплексна, відбирають зіскріби до появи кліщів (мортальні, вітальні для експрес – компресорні).

Лікування: в/м 1%макроциклічні лактони 1мл на 33кг 2р. з інтервалом 7-9 діб, івермектин (івермектин-гранулят, івомек+)з кормом; акарицидні розчини 0,5-2л на тварину 20-25 ?ФОС(неоцид, себацил), піретроїди (бай кокс, батокс,ектосан, неостомазан), амітраз (біпін, тактик) повторно через 7-10діб.

ВСЕ: Туші й внутрішні органи направляють на пром.. переробку. Виснажених з дистрофічними змінами в органах - утилізації. При ураженні 1/3 площі шкіри - зачищають, при більшому -утилізують.

5.Профілактика Ауєскі

Хвороба Ауєскі (псевдосказ) - вірусне захворювання з характерними ознаками енцефаломієліту, ураженням верхніх дихальних шляхів і легень, що супровод-

жується в деяких видів тварин (окрім свиней, норок і соболів) сильним свербінням та розчісуванням. Збудник - альфагерпесвірус, представник сімейства

Herpesviridae

Спецефічна профілактика: живі та інактивовані вакцини. Для цього застосовують різні марковані вакцини, що виготовлені з вірусологічної сировини, представленої вакцинними штамами з природними або штучними генетичними делеціями в ДНК. Таким чином, вірус, що використовується для виготовлення цих нових вакцин, не має специфічного глікопротеїну, наприклад глікоротеїну gE(g1). Такі вакцини називають маркованими за цим глікопротеїном. Вони мають переваги над звичайними вірусними вакцинами, оскільки їх використання дає змогу відрізняти інфікованих тварин від вакцинованих у серологічних реакціях за наявністю або відсутністю антитіл до вищевказаного глікопротеїну. Для специфічної профілактики хвороби Ауєскі в Україні дозволяється застосовувати зареєстровані вакцини: марковані gE(g1)-негативні та інактивовані культуральні вакцини УНДІЕВ. У неблагополучних і умовно благополучних господарствах дозволяється застосовувати як живі, так і інактивовані вакцини, у загрозливих - тільки інактивовані.

Неспецефічні: 30-денний карантин з перевіркою алергічним чи серологічним методом, не згодовувати сире м'ясо від вимушено забитих тварин, боротьба з грозунами, не допускати бродячих тварин, комплектація стада лише з благополучних господарств.

ВСЕ: молоко – кип’ятять, туші на пром. переробку, при наявності сальмонел – туші зачищають і на пром. переробку, органи утилізують, при сильних дегенеративних змінах і абсцесах – утилізація.

6.Підшкірна ін’єкція

Підшкірна ін’єкція. Великим і вказівним пальцями лівої руки піднімають складку шкіри, а правою рукою зі шприцом, утримуючи його між великим, вказівним і середнім пальцями, вводять голку в основу складки на глибину 2 – 3 см. Зріз голки при проколі шкіри повинен бути звернений назовні. Переконавшись, що голка опинилася в підшкірній клітковині, вводять розчин, натискаючи на поршень шприца вказівним пальцем.

Після ін’єкції шкіру обробляють 5%-ним спиртовим розчином йоду і злегка масажують. Найбільш зручні місця для підшкірних ін’єкцій лікувального характеру такі: у коней та великої рогатої худоби – бічні поверхні шиї, позаду лопаткової області; у свиней – ділянку шиї біля основи вуха, внутрішня поверхня стегна; у собак – шия, збоку грудна стінка і стегно ; у овець – область шиї; у кроликів – область шиї, загривок і збоку, грудна стінки.

Билет 3 1.Епізоотологічний процес і його рушійні сили

Основою загальної епізоотології є вчення про епізоотичний процес в основі якого лежить біологічний паразитизм - взаємодія патогенного збудника інфекції

зорганізмом хазяїна. В епізоотичному процесі є три рушійні сили: джерело збудника інфекції, механізм його передачі, сприйнятливі тварини.

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини і люди, а також ті, що перехворіли на інфекційні хвороби (мікробоносії). Тварини небезпечні під час інкубаційного періоду та під час безсимптомного перебігу інфекції.

Факторами передачі і поширення інфекційних захворювань є забруднені, виділеннями хворих тварин, грунти, вода, корми, повітря, приміщення, предмети догляду тощо. Сукупність різних представників тваринного світу, які є природними хазяїнами тих чи інших патогенних мікроорганізмів і, які забезпечують розмноження та існування їх у природі, називають резервуаром збудника інфекції (дикі тварини, гризуни комахи тощо).

Механізм передачі збудника інфекції має три етани: виділення патогенного мікроба з організму хворої тварини; перебування збудника в зовнішньому середовищі; проникнення мікроба в організм нової тварини.

Хворі тварини, мікробота вірусоносії виділяють збудника хвороби в навколишнє середовище різними шляхами (рис. 17): з молоком, слиною, виділеннями з носа, фекаліями, сечею, кров'ю під час кровотеч тощо.

Під час кожного інфекційного захворювання механізми передачі і шляхи поширення збудників різні: прямий контакт із хворою твариною, непрямий контакт

знею через посередники - корм і воду (аліментарні інфекції), грунт (грунтові інфекції), повітря (аерогенні інфекції), живих переносників і через заражені предмети.

Велику небезпеку під час інфекційних хвороб становлять трупи тварин, не знезаражена тваринна сировина і продукти тваринництва, гній та гноївка, живі переносники (комахи, кліщі, гризуни, птахи тощо).

Проникнення патогенного мікроба в сприйнятливий організм може здійснюватися двома основними шляхами: у порожнину органів, які мають зв'язок із зовнішнім середовищем, або через шкіру і слизові оболонки з порушенням чи без порушення їх цілісності. Це - ворота інфекції

Заключним елементом епізоотичного процесу є наявність сприятливих тварин. Є хвороби, до яких сприйнятливі всі тварини певного виду (наприклад, до ящуру), або не всі (наприклад, до миту). Ступінь заразності умовно позначають індексом контагіозності (ящур - він наближається до 100, лептоспіроз - лише до

20-60).

Залежно від кількості уражених тварин, характеру джерела збудника інфекції та інших факторів розрізняють форми прояву епізоотичного процесу: спорадія, ензоотія, епізоотія та панзоотія.

Спорадія - це поодинокі випадки захворювання, між якими важко встановити епізоотичний зв'язок.

Ензоотія - це такі випадки, коли спалах інфекційної хвороби обмежується конкретним господарством. Якщо хвороба охоплює багато господарств із значною кількістю тварин, то це є епізоотія.

Панзоотія - такий прояв епізоотичного процесу, під час якого інфекція вражає тварин кількох країн або материків.

Значна кількість інфекційних хвороб виникає в певну пору року, тобто характеризується сезонністю. Для епізоотій характерна й періодичність - певна тривалість міжепізоотичних періодів.

Місце взаємодії всіх трьох ланок епізоотичного ланцюга визначають такою епізоотичною категорією як епізоотичне вогнище -місцеперебування джерела збудника в організмі (вогнища в легенях, селезінці тощо). Епізоотичним вогнищем можуть бути ділянки поля, господарство, ферма, подвір'я. Територія, на якій виявлено епізоотичне вогнище, називається неблагополучтш пунктом. Таким він оголошується на підставі рішення державної адміністрації за повідомленням головного лікаря ветеринарної медицини району (міста). Під час деяких хвороб на неблагополучний пункт терміново накладають карантин.

Територія навколо епізоотичного вогнища неблагополучного пункту, у межах якого можливе поширення хвороби, є загрожуючою зоною

2.Оксіуроз коней

Збудник оксіурозу коней — оксіур, або шилохвіст (Oxyurisequi), родини Oxyuridae. Паразитує у товстому кишечнику коней, ослів, мулів. Захворювання трапляється повсюдно.

Будова збудника. Ротовий отвір обмежений 6 губами, стравохід у задній частині містить бульбус з хітиновими пластинами. Самець завдовжки 6—15 мм, хвостовий і головний кінець майже однакового діаметру, має одну тонку спікулу. Самки — 40— 180 мм завдовжки, біло-жовтого кольору, товстий, відносно короткий головний кінець і довгий, тонкий хвіст. Вульва відкривається в передній частині тіла. Яйця середнього розміру (0,08—0,09 х 0,04—0,05 мм), злегка асиметричні, напівпрозорі, на одному із полюсів потоншена оболонка утворює несправжню кришечку, містять майже сформовану личинку.

Життєвий цикл збудника. Самці після спаровування гинуть. Самки, переповнені яйцями, пасивно мігрують у пряму кишку до ануса, прикріплюються до анальних складок і приклеюють яйця за допомогою клейкої речовини до шкіри. Частина самок випадає з калом на землю і виділяє яйця на поверхні калу. Завдяки постійній температурі тіла на шкірі (15-300С) в яйцях швидко формуються інвазійні личинки. При чуханні, руханні хвоста інвазійні яйця відриваються і забруднюють годівниці, поїлки, стіни, підстилку тощо. Заражуються коні оксіурозом при заковтуванні інвазійних яєць з кормом або водою, іноді при розчісуванні зубами ділянки кореня хвоста. На короткий час личинки поселяються в слизовій оболонці кишечника, линяють, після чого виходять у просвіт кишечника і через 4—6 тижнів досягають ста-тевозрілої стадії. Живуть оксіури в кишечнику недовго.

Епізоотологічні дані. На оксіуроз хворіють головним чином молодняк і старі коні. Зараження відбувається в конюшнях, рідше на пасовищі. Тому максималь-

на кількість хворих коней виявляється в листопаді-квітні. Джерело інвазії — хворі на оксіуроз коні. Сирість приміщень, антисанітарні умови в стайнях, спільна збруя та предмети догляду за тваринами, згодовування сіна з підлоги сприяють швидкому перезараженню.

Патогенез. Патогенна дія оксіур зумовлена їх механічною і токсичною дією, що спричинює катаральне запалення кишечника. Самки під час виділення яєць викликають подразнення і свербіж. Коні чухаються, наносять травми, розвивається дерматит.

Клінічні ознаки. У хворих коней виникають облисіння біля кореня хвоста ("зачіси хвоста"), дерматити та екземи в промежині та на стегнах. При значній інвазії коні виснажуються, виникають порушення функції шлунково-кишкового каналу.

Патологоанатомічні зміни При розтині трупа спостерігають запалення слизової оболонки товстих кишок.

У ділянці кореня хвоста виявляють механічні ушкодження шкіри, дерматит. Діагноз. За життя оксіуроз діагностують на підставі симптомів хвороби ("зачі-

си хвоста") і виявлення яєць гельмінтів методом зскрібків із ділянки передіанальних складок.

Лікування. Солі піперазину згодовують у кормових сумішах індивідуально чи ма-логруповим методом (20—25 коней одного віку) у дозі 0,1 r/кг дворазово з добо-вим інтервалом. Ефективні також: фенбендазол (фенкур, панакур, бровадазол), фебантел (ринтал), тетрамізол гранулят 20%-ний, мебенвет гранулят 10%- ний.

Профілактика. На конефермах, неблагополучних щодо оксіурозу, в основному проводять ті ж заходи, що і при параскаридозі коней. Звертають увагу на санітарний стан приміщень та стаєнь, забороняється згодовувати корми з підлоги, щоденна чистка коней з протиранням ділянки періанальних складок вологими ганчірками (знезаражувати їх окропом), періодично дезинвазувати гарячим лугом годівниці, предмети догляду за тваринами. Хворих коней ізолюють і проводять лікування. Бажані періодичні профілактичні дегельмінтизації.

3.Гіподермоз ВРХ

Хронічне захворювання великої рогатої худоби,спричинюється личинками підшкірних оводів Hypoderma bovis та H. lineatum родини Hypodermatidae і

характеризується запаленням шкіри, підшкірної клітковини, загальною інтоксикацією, схудненням, зниженням м’ясної й молочної продуктивності тварин.

Збудники. Імаго H. вovis (великий підшкірний овід, строка) — до 15 мм завдовжки. Тіло вкрите густими волосками чорного, сірого, коричневого та жовтого кольорів. Голова вужча, ніж середня частина грудей. Зверху на середньоспинці чітко виражені довгасті смуги чорного кольору. Крила коричневі,прозорі. Лапки розвинені. Черевце овальне. Самка відкладає яйця на прикореневу частину волосся тварини, по одному на один волосок. За життя вона може відкласти до 800 яєць, які мають овальну форму, темно-бурий колір, до 0,86 мм завдовжки

Личинка першої стадії черв’якоподібна, до 0,7 мм завдовжки, має пару приротових гачків і шипи по тілу. Вона пристосована до міграції по тілу тварини з

проникненням у хребтовий канал. Після закінчення міграції й перед першим линянням личинка виростає до 17 мм у довжину. Личинка другої стадії робить отвори в шкірі тварини і дихає за допомогою задніх дихалець. Личинка третьої стадії масивна,темно-коричнева, видовжено-овальна, до 28 мм завдовжки. Задні дихальця мають вигляд лійки. Шипи з вентрального боку тіла личинки закінчуються на шостому сегменті

H. lineatum (малий підшкірний овід, стравохідник) до 13 мм завдовжки, подібний до попереднього, але світліший за забарвленням волосків, які вкривають тіло. Самка відкладає яйця пакетами (по 15 – 20 штук) на один волосок.Личинка першої стадії в період міграції проникає в стінку стравоходу, де залишається на 4

– 5 міс. Личинка третьої стадії відрізняється від личинки H. bovis тим, що має плоскі задні дихальця і шипи на задньому кінці тіла закінчуються на сьомому сегменті.

Цикл розвитку. Оводи належать до комах з повним перетворенням. Повний цикл розвитку закінчується впродовж року. Вихід імаго з лялечок відбувається швидко — за 2 – 3 с. Через 30 – 80 с овід вже може літати й спарюватись. Імаго не мають ротових органів, тому не живляться, а живуть за рахунок поживних речовин, накопичених у личинковій фазі. Живуть оводи 3 –10 діб, за знижених температур — до 28 діб. Імаго до кінця життя втрачає 36 % своєї маси. Після спарювання самки відразу вирушають на пошуки тварин, щоб відкласти яйця, причому вони можуть долати відстань до 8 км. Під час нападу на тварин вони поводяться по-різному.H. bovis літає біля худоби і видає специфічні звуки, почувши які, тварини намагаються втекти. H. lineatum підбирається непоміченою. Самки відкладають яйця на ділянки шкіри з густим підшерстком (голодна ямка, м’яка стінка черева, пах, передня частина стегон).

Личинка всередині яйця формується впродовж 3 – 7 діб. Оптимальна температура для її розвитку — 30 – 32 єС. Личинки першої стадії проникають через шкіру в тіло тварини й мігрують: H. bovis — уздовж великих судин і нервів до хребта і крізь міжхребцеві отвори — в жирову тканину хребтового каналу, а личинка H. lineatum — до стравоходу, де локалізується в його підслизовому шарі. У цих місцях вони знаходяться 5 – 6 міс. Потім переміщуються в ділянку спини й попереку, де формують сполучнотканинні капсули.

Для подальшого розвитку личинкам потрібен атмосферний кисень, і вони утворюють у шкірі норицеві ходи. Через 1 – 8 діб личинки линяють і переходять у другу стадію. Розвиток їх під шкірою залежить від кліматичної зони та віку тварини. З часом вони підростають і стають личинками третьої стадії, яківиповзають (часто вранці і вдень) через норицеві ходи на поверхню шкіри і падають на землю. Тут вони заповзають в укриття (під каміння, листя, в ґрунт) і через 1 – 7 діб перетворюються на лялечку. Ця стадія триває 20 – 40діб.

Епізоотологічні дані. Гіподермоз досить поширений. Частіше хворіє велика рогата худоба, можуть заражатись коні, вівці, кози та інші тварини. Відомі випадки паразитування личинок підшкірних оводів у людей. Молоді тварини інвазуються в 2 – 3 рази інтенсивніше, ніж дорослі. У деяких регіонах гіподермозом може уражатись до 80 – 100 % великої рогатої худоби. Поширення оводів у

окремих зонах має осередковий характер. Стравохідник реєструється в південних регіонах України та інших держав.

Патогенез та імунітет. Личинки травмують шкіру, підшкірну клітковину і спричинюють болючість та занепокоєння тварин. Переміщення їх уздовж судинно-нервових сплетень, а також ріст і розвиток личинок другої й третьої стадій сприяє розвитку запалення, з часом ці ділянки заміщуються сполучною тканиною. Скупчення їх у стравоході може бути причиною функціональних порушень, набряку та зменшення прохідності. Личинки, які потрапляють в епідуральний жир, здатні розривати кровоносні судини й зумовлювати

кровотечу, а також параліч тазових кінцівок. Живуть вони за рахунок поживних речовин, які висмоктують з тканин тварини. Продукти життєдіяльності личинок токсичні й завдають шкоди організму хазяїна.Розроблено алергічні і серологічні методи зажиттєвої діагностики гіподермозу великої рогатої худоби.

Клінічні ознаки. На початку інвазії в місцях проникнення через шкіру личинок спостерігаються свербіж і набряки, які з часом минають. У зимовий період при локалізації личинок у хребтовому каналі порушується координація рухів, тварини тяжко здіймаються. У разі виявлення їх у стінці стравоходу спостерігається відмова тварин від корму й води, оскільки вони не можутьковтати. Характерні клінічні ознаки з’являються взимку й рано навесні, в період наближення личинок до шкіри в ділянці спини. На шкірі помітні горб-

ки (жовна), в центрі яких через кілька днів утворюється отвір (нориця). Жовна збільшуються в розмірі, з їхніх отворів виділяється ексудат. Шкіра в місцях горбків груба, нееластична. Волосся скуйовджене, склеєне, місцева температура підвищена. При пальпації відмічається болісність. За високої інтенсивності інвазії горбки помітні вздовж хребта, а також на грудях, боках. Тварини худнуть, у корів на 15 % знижуються надої.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані й характерні клінічні прояви захворювання, а також під час обстеження в літню пору шкіри великої рогатої худоби на її волоссі знаходять яйця гіподерм. Личинок другої й третьої стадій виявляють візуально і пальпацією спини та попереку з січня –лютого до червня – липня. Крізь норицевий отвір помітні задні дихальця зрілих личинок. Діаметр отвору становить 3 – 5 мм. Крізь такий отвір можна легко вичавити личинку пальцями. Вона пружна, в теплій воді (40 єС) руха-

ється, при натисканні її форма відновлюється. Мертва личинка м’яка, сплющена, у воді не рухається і спливає на поверхню.У разі підозри на гіподермоз ставлять серологічні реакції: ELISA, реакцію непрямої гемаглютинації з використанням діагностикумів, виготовлених з личинок гіподерм і сироватки крові великої рогатої худоби.

Патологоанатомічні зміни. Личинок гіподерм виявляють у міжм’язових фасціях, підслизовому шарі стравоходу, хребтовому каналі, підшкірній клітковині спини.

Лікування. Проводять ранню (вересень – листопад) хіміотерапію, спрямовану на знищення личинок першої стадії в початковий період міграції, і пізню (березень – квітень) — знищують личинок другої й третьої стадій. Застосовують

інсектицидні препарати згідно з настановами: першу групу препаратів у вигляді ін’єкцій з діючою речовиною клозантел (роленол, фасковерм,сантел, бронтел) у дозі 50 мг/10 кг маси тіла; другу групу — макроциклічні лактони, або макроліди (аверсект, баймек, бровермектин, івомек, івермек, дуотин_ _0_"_0_", дектомакс), вводять підшкірно або внутрішньом’язово в дозі 1 мл/50 кг маси тіла; третю групу — препарати ФОС (негувон, гіподермін-хлорофос) у дозі12 – 24 мл на одну тварину, залежно від маси, наносять на шкіру, поливаючи вздовж хребта; четверту групу — гіподектин, гіподектин ін’єкційний, гліцетинат 2%-й.Хворих і виснажених тварин, а також корів за два тижні до отелення інсектицидами не обробляють.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять комплекс профілактичних і лікувальних заходів. Тварин, заражених личинками оводів і не оброблених інсектицидами, не виводять з приміщення й не випасають. Якщо ступінь інвазії великої рогатої худоби становить 5 % і більше, то восени обробляють усе поголів’я в господарстві й у приватному секторі, а навесні — тільки тих, що уражені. Тварин, що надходять у стадо з іншої місцевості, піддають клінічному й лабораторному (серологічному) обстеженню.Для ранньої хіміопрофілактики рекомендуються зменшені дози бровермектину — 0,25 мл/50 кг маси тіла, але не більш як 2 мл на одну тварину.З початком льоту оводів тварин обприскують розчинами ектоміну, неостомазану, сумінаку та іншими піретроїдами. Повторно велику рогату худобу обробляють через кожні три тижні. Високої ефективності таких профілактичних заходів можна досягти тільки в разі оброблення всіх тварин населеного пункту.

Передзабійний діагностика. У процесі передзабійної діагностики виявляють на тілі тварини, особливо в області спини та попереку, безліч свищевих капсул, з яких виділяється серозна рідина, склеююча навколишню шерсть. Шкіра навколо свищів бугриста, з підвищеною температурою і больовий чутливістю. Більшість тварин низькою вгодованості [3,5,6].

Післязабійна діагностика. При проведенні післязабійної діагностики виявляють зміни в підшкірній клітковині і на поверхні м'язів, в області спини у вигляді довгастих ущільнень, свищів, Свищева капсул, навколо яких знаходяться відкладення студенистої маси. Іноді в підшкірній клітковині є інфільтрати, гнійні запальні фокуси і вогнища некрозу.

Санітарна оцінка м'яса. М'ясо та м'ясопродукти, одержувані при забої великої рогатої худоби, хворої гіподерматозу, не становлять небезпеки для людини. Запалені вогнища разом з личинками видаляють зачисткою тканини, а м'ясо випускають у реалізацію на загальних підставах

4.ВСЕ молока при турбекульозі, бруцельозі, ящурі і лейкозі.

Лейкоз. Молоко від серопозитивних з лейкозу тварин, яких утримують ізольовано від серонегативного гурту, пастеризують у господарстві при температурі не нижче 80 °С , після чого його можна використовувати для згодовування телятам або здавати на молокозавод. Молоко від корів серонегативного стада можна продавати молокопереробним підприємсвам без попередньої пастеризації.

Молоко від корів з клінічними (гематологічними) ознаками лейкозу заборо-