Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

Лошат заздалегідь обстежують клініко-гематологічними й серологічними методами на інан 4-разово з інтервалом 7 діб. Потім проводять підшкірне або внутрішньовенне зараження їх сироваткою крові (плазмою) хворих або досліджуваних коней в об’ємі 100 – 200 мл.

На біофабриках під час дослідження сироваток крові коней-продуцентів ставлять групову біопробу. Для цього суміш сироваток крові, взятої від 10 – 15 коней-продуцентів, вводять кожному з двох лошат. За зараженими лошатами впродовж 90 діб здійснюють клінічне спостереження, проводять гематологічні та серологічні дослідження.

Біопробу вважають позитивною в разі наявності у заражених лошат характерних клінічних ознак хвороби — схуднення, рецидивної пропасниці, анемії чи жовтяничності слизових оболонок при одержанні позитивних результатів серологічних і гематологічних досліджень. Біопробу вважають негативною в разі відсутності у піддослідних лошат характерних симптомів хвороби, відповідних серологічних та гематологічних показників. Під час діагностики інан проводять також дослідження сироваток крові за допомогою РДП, РЗК та РІФ. Найпростішою та найбільш специфічною вважають РДП, за якою антитіла виявляються під час гострого, хронічного й латентного перебігу хвороби. Специфічні антитіла встановлюються за РІД уже в перші 2 – 6 тижнів після зараження і зберігаються впродовж кількох років.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення лептоспірозу, ринопневмонії, грипу, а також бабезіозів. Лептоспіроз диференціюють за результатами досліджень сироваток рові в РМА та мікроскопії сечі. Ринопневмонія і грип характеризуються високою контагіозністю, швидким поширенням, гострим перебігом. Виділення збудників хвороби в курячих ембріонах та первинних культурах клітин з наступною ідентифікацією за допомогою серологічних реакцій дає повну можливість достовірного встановлення діагнозу. При бабезіозах у крові виявляють збудників відповідних захворювань. У коней спостерігають стійку інтенсивну жовтяничність слизових оболонок та набряк легень, чого не буває при інані. У лошат бабезіоз має латентний перебіг, а інан проходить го стро і з високою летальністю.

Лікування хворих на інфекційну анемію коней не проводять, їх знищують *ВСЕ Тушу і продукти забою, одержані від хворих тварин, утилізують. Тварин

за відсутності клінічних ознак, але таких, що мають при серологічному дослідженні позитивні чи двічі з інтервалом 7—20 діб сумнівні результати, забивають. Туші знезаражують проварюванням або переробляють на м'ясні хліби і консерви. Голову, кістки та внутрішні органи утилізують. Шкури дезінфікують

2.Псороптоз овець Псороптоз - гостро або хронічно протікаюче захворювання, що викликається кліщами - Нашкірники Psoroptes ovis із сім. Psoroptidae. Збудник. Нашкірники овець - великий кліщ (0,6-0,8 мм), у нього тіло овальне, чотири пари ніг. У самки на першій, другій і четвертій парах ніг на членистих стерженьках є присоски, у самців на четвертій парі вони рудиментіровані. На

третій парі ніг у нашкірників - дві довгі щетинки. Життєвий цикл. Нашкірники - постійні паразити овець. Самки відкладають яйця на шкірі. З яєць вилуплюються личинки, які після харчування перетворюються на німфу I (протонімфу), німфу II (телеонімфа), а потім у імаго. Для розвитку однієї генерації Нашкірників необхідно 2-3 тижні .

Найбільш сприятливі умови для розмноження кліщів - зимовий період, коли за наявності густого вовняного покриву і при значній різниці температури шкіри овець і навколишнього середовища створюється підвищена вологість. Сприяє івазії неповноцінне годування і зниження резистентності організму овець. У літній час, коли знімається руно і вівці користуються пасовищним змістом, на шкірі створюються несприятливі умови для розмноження паразитів, шкіра стає щільною і піддається впливу сонячних променів. Епізоотологічні дані. До інвазії сприйнятливі вівці всіх порід як молоді, так і дорослі. Але швидше псороптоз поширюється серед молодняку. У овець тонкорунних порід псороптоз приймає епізоотичний перебіг, а у грубошерстих спостерігається слабке ураження (локальне). Ягнята заражаються від хворих маток і від інших овець в отарі.

Джерело збудника псороптозу - хворі вівці, а зовнішнє середовище є його резервуаром. Якщо в приміщеннях при оптимальних умовах кліщі зберігають життєздатність до 2 міс, то на пасовищі в літній час вони гинуть за 1-2 дні. При температурі нижче 5 ° Нашкірники гинуть через 5-9 днів.

Патогенез. Первинні осередки псороптозу з'являються найчастіше з боків тулуба і на спині, де місця свербежу найбільше доступні для почісування і одночасного змочування слиною тварини. Це говорить також про значення вологи та травмування шкіри на утворення первинних осередків псороптозу. Клінічні ознаки. Інкубаційний період від 14 днів до 2 міс, залежно від сезону інвазування, породи, умов утримання, віку.

Перша ознака хвороби - свербіж. Тварини сверблячі місця чешуть зубами, об сторонні предмети і б'ють ногами (звідси первинний осередок називають «забоєм»). З розвитком псороптозу відзначають випадання шерсті, і на облисілих місцях з'являються кірки і ущільнення. У ягнят свербіж слабкий, шерсть в ураженому вогнищі не випадає, але сплутується, шкіра запалюється незначно. При латентному ураженні відсутні ознаки сверблячки і випадання шерсті, але при ретельному дослідженні зіскрібків з ущільнених ділянок шкіри вдається виявити кліщів. З настанням похолодання в осінній час латентний перебіг переходить в гострий. Діагноз при гострому перебігу ставлять без особливих труднощів на підставі клінічних ознак. У хронічно хворих ягнят необхідно встановити неблагополуччя по псороптозу отари вівцематок. У сумнівних випадках вдаються до мікроскопічного дослідження зіскрібків шкіри (краще по краях ураження) для виявлення кліщів. Нашкірники можна виявити і без дослідження під мікроскопом: якщо зїскрібки на папері злегка підігріти, то будуть помітні рухливі кліщі. Для диференціації захворювання необхідно враховувати, що свербіж може з'являтися в нижній частині живота і на ногах при одноманітній годівлі та утриманні овець

без руху в зимовий період. Призначення прогулянок, зміна годування швидко виліковує овець від цього недуга. Лікування. При появі в отарі хоча б однієї хворої вівці всі тварини підлягають лікувальній обробці. Овець купають (але не обприскують) двічі (з 10-15-денним інтервалом) у гексахлорановой емульсії з вмістом 0,025-0,03% гамма-ізомеру. Застосовують Гексахлоран-креолінову емульсію, гексалін, що містить 6% гаммаізомеру, 16%-ву гамма-гексахлорановую мінерально-масляну емульсію (ГГММЕ). Під час купання овець в емульсіях гексахлоран «виснажується» унаслідок його зв'язування з жиропотом на шерсті і з брудом. Тому, з метою компенсації втрати його в робочій емульсії ванну поповнюють рідиною з подвійним змістом гамма-ізомеру Профілактика передбачає осінню обробку тих отар, які могли заразитися на пасовищі при контакті з неблагополучним вівцепоголівям.

3. Ветсанекспертиза і санітарна оцінка м’яса та інших продуктів забою при виявленні сибірки на лінії забою свиней.

підлягають ветеринарному огляду і термометрії. Велику рогату худобу, овець, кіз, верблюдів, коней, оленів із нормальною температурою тіла без ознак захворювання карантинують, вводять їм протисибіркову сироватку в профілактичній дозі і встановлюють за ними ветеринарно-санітарний нагляд зі щоденною термометрією. Після закінчення трьох днів після пасивної імунізації карантиновану худобу поголовно термометрують і тварин з нормальною температурою тіла направляють на санітарну бойню для забою. Свиней без клінічних ознак захворювання та з нормальною температурою тіла направляють на санітарну бойню для забою. Тварин усіх видів, що мають клінічні ознаки захворювання, негайно поміщають в ізолятор і лікують. Після закінчення 14 днів від початку лікування та за нормальної температури тіла їх направляють на санітарну бойню для забою.

За необхідності (епізоотична ситуація, економічна доцільність тощо) спеціалісти державної установи ветеринарної медицини у кожному конкретному випадку комісійно можуть приймати рішення про знищення (спалювання) таких тварин. При встановленні випадків захворювання або загибелі тварин від сибірки, які знаходяться на базах передзабійного утримання або направлені на забій, діють, як зазначено вище у даному пункті.

При підозрі на сибірку подальший забій тварин припиняють. Від підозрілої туші беруть шматочок селезінки, змінені ділянки тканини, уражені лімфатичні вузли, трубчасту кістку з мозком і направляють у лабораторію для мікроскопічного, бактеріологічного та імунологічного дослідження. До одержання результатів тушу і всі продукти забою ізолюють у відокремлене місце під контролем спеціаліста державної установи ветеринарної медицини.

При виявленні збудника сибірки з допомогою мікроскопії тушу з органами і шкурою, не очікуючи результатів бактеріологічного дослідження, спалюють.

Усі знеособлені продукти (ноги, вуха, вим'я, кров тощо), отримані від забою інших тварин, змішані з продуктами забою від хворої на сибірку тварини, спалюють. У кожному конкретному випадку це питання вирішується державною установою ветеринарної медицини.

Шкури від здорових тварин, що контактували зі шкурою від тварини, хворої на сибірку, підлягають дезінфекції згідно з інструкцією.

Після видалення туші та інших продуктів забою, вражених сибіркою, у забійному цеху проводять дезінфекцію відповідно до нормативно-правових актів.

При виявленні на конвеєрі туші з ознаками сибірки кількість туш, можливо контамінованих збудником сибірки в ході технологічного процесу, визначається державною установою ветеринарної медицини.

Туші і продукти забою, підозрілі в контамінації бацилами сибірки в ході технологічного процесу, негайно знезаражують проварюванням, але не пізніше 6 годин з моменту забою, у відкритих котлах протягом 3 годин з початку закипання, а в закритих котлах при тиску пари 0,5 МПа - протягом 2,5 години. За неможливості провести знешкодження в зазначений термін ці туші повинні бути ізольовані в приміщення з температурою не вище плюс 10° C, а потім направлені на знешкодження, як зазначено вище, але не пізніше 48 год. з моменту забою. У випадку невиконання цих вимог туші і продукти забою, що підлягають знешкодженню, повинні бути направлені на знищення спалюванням.

При негативному результаті мікроскопічного дослідження всі продукти забою, підозрілі в контамінації збудником сибірки, залишають в ізоляції до одержання результатів бактеріологічного дослідження. Необхідність проведення інших заходів у цеху (дезінфекції тощо) визначається спеціалістом державної установи ветеринарної медицини.

При підтвердженні мікробіологічним дослідженням діагнозу на сибірку туші та продукти забою, підозрювані в контамінації бацилами сибірки, знищують спалюванням.

У випадках забою щеплених тварин до 14 днів після щеплення і за умови письмового підтвердження спеціаліста ветеринарної медицини про те, що тварина перед забоєм була клінічно здорова, з нормальною температурою тіла тощо, а результати лабораторних досліджень матеріалу з цієї туші на сибірку негативні - м'ясо та інші продукти забою направляють на корм тваринам або утилізують.

Шкури, які при дослідженні за реакцією Асколі реагували позитивно, вважають сибірковими і знищують спалюванням.

4. Методика проведення ветсанекспертизи продуктів забою великої рогатої худоби і свиней на цистицеркоз.

Дослідження починають з голови (перша точка ВСЕ на лінії огляду туш ВРХ і друга у свиней). З цією метою промацують язик, на корені язика роблять глибокий поздовжній розріз. Розрізають і оглядають жувальні мязи, нарізаючи шарами, на всю ширину, паралельно до їхньої поверхні(великий жувальний мяз двома розрізами, крилоподібний одним) з кожного боку.Під час огляду серця на забійних підприємствах роблять 2-3 поздовжніх і 1-2 нескрізних поперечних

розрізи міокарда. Пр и здійсненні ВСЕна ринках проводять додатково нескрізні поздовжні листочкопожібні розрізи міокарда через 1 см.

При огляді туш на ринках та при виявленні цистицерків на розрізах мязів голови, язика або серця проводять додатково по 2 паралельних розрізи шийних мязів, грудних, лопатко-ліктьових(анконеуси), спинних, поперекових, тазових кінцівок і діафрагми. При підозрі на цистицеркоз нарізають м’язову тканину і досл у компресорії при малому збільшенні.

При виявленні на розрізах мязів голови, язика або серця чи на одному із розрізів мязів туші та ін. субпродуктів 4 і більше живих чи загиблих цистицерків

– тушу голову вн орг. крім кишечнику направляють на утилізацію. Вн і зовн жир знімають і направляють на витоплювання для харчових потреб.

У випадку виявлення 3 і менше – голову язик і вн орг. крім кишечнику утилізують, а тушу піддають знешкодженню провар, заморож чи солінням. Жир так само. Знешкоджені туші направляють на виготовлення варених ковбасних виробів, паштетів чи фаршевих консерви, м'ясо-кісткові і шерстні субпродукти – на промпереробку.. Кишки і шкури – після технологічної обробки без обмежень.

5.Як лабораторними методами встановити діагноз на аскароз

Збудники аскарозу —геогельмінти. Збудник локалізується в просвіті тонкого відділу кишечнику свиней. Хвороба проявляється виснаженням, розладами травлення та нервової системи, запаленням легенів.

Діагноз Прижиттєва діагностика гострого аскарозу розроблена недостатньо. Враховують епізоотологічні дані й симптоми хвороби. Кишкову форму діагностують дослідженням фекалій флотаційним методом за Фюллеборном і знаходженням яєць гельмінтів. У невелику баночку (зазвичай мазеву) поміщають 5 г фекалій і ретельно розмішують з 20-кратним кількістю насиченого розчину хлориду натрію, додаючи його при помішуванні невеликими порціями. Спливші на поверхню великі частки видаляють шматочком паперу або картону, баночку до країв наповнюють розчином хлориду натрію і покривають предметним склом так, щоб нижня поверхня стикалася з рідиною. Баночку залишають стояти на 4590 хв (протягом цього терміну яйця спливають і тримаються на поверхні суміші), потім предметне скло обережно піднімають, швидко перевертають і приставшую плівку мікроскопують під малим збільшенням без покривного скла. Можна застосовувати діагностичну дегельмінтизацію хворих тварин. Посмертно діагноз підтверджується виявленням мігруючих личинок і статевозрілих A.suum та характерними патолого-анатомічними змінами. Для остаточного діагнозу гострого аскарозу легені або печінку хворих тварин розрізають у теплій воді на дрібні шматочки і проводять гельмінтоларвоскопічні дослідження за методом Бермана Отриманий від хворого кал (краще свіжевиділений) у кількості 5 г поміщають на дрібну металеву сітку (зручна цеділка для молока) в скляну воронку, закріплену в штативі. На нижній кінець воронки надягають гумову трубку з затискачем (апарат Бермана). Сітку (цеділку) підводять і в воронку наливають нагріту до 50 ° С воду таким чином, щоб нижня частина сітки була занурена у воду.

спеціальних заходів у неблагополучній зоні. Неблаго-получне господарство або населений пункт негайно карантинуються, навколо нього визначається загрозлива зона. У неблагополучному пункті створюється спеціальна комісія по боротьбі з ящуром, організовуються охоронно-карантинні міліцейські, громадянські, а в разі потреби й воєнізовані пости. В порядку здійснення карантинних заходів у межах неблагополучного пункту забороняються всі переміщення тварин, птиці та людей — введення й виведення тварин, торгівля худобою, виставки, проїзд і виїзд людей, заготівельні операції, спільне випасання, напування та утримання хворих тварин разом зі здоровими.

За рішенням місцевої влади органів самоврядування встановлюються цілодобові охоронно-карантинні пости, закриваються усі дороги, що ведуть у неблагополучний пункт, з виставленням цілодобових сторожових постів і зазначенням об'їзних шляхів та пізнавальних знаків, які забороняють проїзд транспорту. Регулярно здійснюється профілактична дезінфекція тваринницький приміщень, території та транспорту, що обслуговує ферми. У стійловий період тварин неблагополучних щодо ящуру господарств залишають у приміщенні в умовах суворої ізоляції, а в літній період утримують на спеціально відведеному пасовищі, яке закріплюють за гуртом на весь період карантину. Тут же мають знаходитися й люди, які доглядають за тваринами. Щоб запобігти поширенню яшуру, особливо суворий ветеринарно-санітарний контроль установлюють на скотобазах, м'ясокомбінатах, бойнях, складах тваринної сировини, молокозаводах, маслоробних і сироварних заводах та інших підприємствах з переробки тваринної сировини.

У випадках первинного виникнення яшуру в благополучній місцевості, яка знаходиться на великій відстані від основного осередку хвороби, поряд з карантинними заходами проводиться вимушений забій усіх хворих і сприйнятливих до ящуру здорових тварин на тимчасовому спеціально організованому забійному майданчику з дотриманням усіх ветеринарносанітарних правил і наступною ретельною дезінфекцією. У разі виявлення перших випадків захворювання на ящур хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. У випадку масового захворювання худоби на ящур хворих тварин не виділяють, а залишають у спільному ізольованому приміщенні та лікують. Усіх клінічно здорових сприйнятливих до яшуру тварин карантинованої й загрозливої зон після установлення типу вірусу яшуру вакцинують. Територію ящурного осередку, тваринницькі приміщення, скотні двори та речі догляду за тваринами щодня дезінфікують. Молоко, яке одержують від корів з ящурного осередку, переробляють на топлене масло. Трупи тварин, що загинули в ящурному осередку, спалюють або заривають у траншеї на території неблагополучного господарства. Гній, залишки корму та підстилку щодня вивозять на спеціально відведене місце для біотермічного знезараження і використовують не раніше, ніж на 30-ту добу з моменту закладання. Гній, що зберігається взимку в замороженому стані, після відтаювання навесні також піддають біотермічному знезараженню. Ділянки пасовищ, де випасалися хворі тварини, ско-топрогінні

тракти, якими проганяли хвору худобу, можуть бути відкриті для випасання й прогону худоби влітку не раніше ніж через 1 міс, а для вакцинованих тварин — через 2 тижні після вакцинації.

Карантин з неблагополучного щодо ящуру пункту знімається через 21 добу після останнього випадку видужання тварини та проведення ретельної остаточної дезінфекції. Вивезення худоби, яка перехворіла на ящур, для забою дозволяється після зняття карантину. Вивезення в благополучні господарства для племінних цілей або продажу на ринках перехворілих на ящур або вакцинованих проти ящуру тварин дозволяється не раніше ніж через 12 міс після зняття карантину. Впродовж наступних двох років у межах неблагополучного пункту та загрозливої зони систематично проводять вакцинацію тварин проти яшуру.

Для дезінфекції під час спалаху ящуру застосовують гарячий 2 %-й розчин їдкого натру, 1 %-й розчин формальдегіду, розчин хлорного вапна, що містить 2

%активного хлору, 5 %-й розчин хлориду йоду; гарячий 3 %-й розчин каустифікованої содо-поташної суміші — одноразово, під час остаточної дезінфекції — дворазово. Підлогу, проходи, стічні жолоби щодня посипають свіжогашеним вапном у порошку, стіни білять 20 %-ю сумішшю свіжогашеного вапна, годівниці дезінфікують 2 %-м розчином їдкого натру. Дрібний інвентар та предмети догляду за тваринами занурюють на 1 год у 2 %-й розчин їдкого натру, 1 %-й розчин формальдегіду, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2

%активного хлору. Дезінфекційні бар'єри заповнюють 2 %-м розчином формальдегіду, 3 %-м розчином їдкого натру, 5 %-вою емульсією дезінфекційного креоліну, 4 %-вою емульсією ксилонафту, розчином хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору. Остаточну дезінфекцію приміщень дозволяється проводити аерозольним методом, використовуючи 20 %-й розчин формальдегіду з розрахунку 20 мл на 1 м приміщення при експозиції 3 год, а також суміш з 3 частин формаліну та 1 частини креоліну або ксилонафту із розрахунку 15 мл на 1 м приміщення при експозиції 3 год.

Билет 8 1.Контагіозна плевропневмонія. Заходи боротьби.

Контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби (Pleuropneumonia contagiosa bovum, пошесне запалення легень, перипневмонія великої рогатої худоби, КПП) — хронічне висококонтагіозне захворювання, що характеризується серозним запаленням інтерлобулярних лімфатичних судин, серознофібринозним плевритом, крупозною пневмонією з утворенням у легенях анемічних осередків некрозу (секвестрів).

Профілактика та заходи боротьби. Україна благополучна щодо КПП, тому заходи мають бути спрямовані на захист кордонів від занесення збудника контагіозної плевропневмонії великою рогатою худобою, яка надходить з-за кордону, що здійснюється прикордонною

службою ветеринарної медицини. У разі виявлення приховано інфікованих мікоплазмами тварин здійснюють негайний їх забій на спеціально відведених для цього забійних майданчиках з наступною утилізацією туш разом зі шкурою. Територію та приміщення, де

під час карантину тимчасово перебували приховано інфіковані тварини, старанно очищають та дезінфікують. Для дезінфекції приміщень, обладнання, автомашин та іншого транспорту застосовують просвітлений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 4 %

активного хлору, або гіпохлориту натрію, що містить не менш як 2% активного хлору, а також 2 %-й розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формальдегіду. Одяг і взуття знезаражують у параформаліновій камері, гній — біотермічним методом. Усі профілактичні заходи ма-

ють здійснюватися згідно з чинними в нашій країні інструктивними документами, під контролем та за безпосередньої участі державної комісії, яку в таких випадках створюють спеціально.

1.Життєвий цикл та лікування фасціольозу.

Хвороба жуйних спричинюється збудниками Fasciola hepatica та F. gigantica родини Fasciolidae і характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, супроводжується інтоксикацією, зниженням продуктивності тварин і погіршенням якості продукції.

Цикл розвитку. Фасціоли — біогельмінти. Розвиваються за участю проміжних хазяїв — прісноводних молюсків: для фасціоли звичайної — Lуmnaea truncatula (малий ставковик), фасціоли гігантської — L. auricularia (вушкоподібний ставковик) та L. natalensis (у тропічних країнах).

У життєвому циклі паразитів розрізняють чотири періоди: ембріогонія, партеногонія, цистогонія, маритогонія (рис. 2.6). Ембріогонія — розвиток зародкової клітини з моменту запліднення яйця до виходу з нього мірацидія. Партеногонія починається із занурення мірацидія в тіло молюска і закінчується виходом із нього церкаріїв. Цистогонія — перетворення церкаріїв на адолескарії. Маритогонія — період розвитку фасціол в організмі дефінітивного хазяїна. Гельмінти виділяють яйця, які разом із жовчю потрапляють у дванадцятипалу кишку тварини, а звідти з фекаліями — у зовнішнє середовище. F. Hepatica за добу

виділяє до 20 тис. яєць, а за весь період свого існування — понад 1 млн. За сприятливих умов (тепло, волога, наявність кисню) в яйці впродовж 2 – 3 тижнів формується мірацидій. Його тіло видовженої форми, 0,15 мм завдовжки і 0,04 мм завширшки густо вкрите війками, на передньому кі-

нці є виріст у вигляді штифта. Мірацидій виходить у воду, нападає на молюска

іприкріплюється до його тіла, після чого втрачає війки, занурюється в нього і мігрує

до печінки. Через один тиждень він виростає і перетворюється на спороцисту веретеноподібної форми з тупо заокругленими кінцями. Кишечник відсутній. По рожнина її тіла заповнена зародковими клітинами. Спороцисти шляхом безстатевого розвитку дають початок новому поколінню — редіям, які розривають оболонку материнської

клітини і поселяються в печінці молюска. Тіло редій витягнутої форми, розміром спочатку до 0,47 мм, а потім 1 – 1,5 мм заповнене також зародковими клітинами. На відміну від спороцист у них є кишка у формі сліпої трубки, глотка

істатевий отвір, через який народжуються нові клітини. В теплу пору року із зародкових клітин утворюються дочірні редії, а за нижчих температур — церкарії. Розвиток фасціол від мірацидія до церкарія триває не менш як 2,5 міс. Церкарії складаються з двох частин: власне тіла, що нагадує дорослу стадію трематоди, і хвоста. Загальна їх довжина становить до 0,5 мм. Вони пла-

вають у воді і при зіткненні зі стеблом чи листком рослин, камінням, соломиною кріпляться, втрачають хвіст і починають виділяти назовні секрет зі своїх цистогенних залоз, який огортає все тіло і швидко твердне (інцистуються). Тіло церкарія в цисті (оболонці) називають адолескарієм. Подальший розвиток адолескарія, як інвазійної личинки, відбувається в тілі дефінітивного хазяїна. Під впливом травних соків у травному каналі, частіше в дванадцятипалій кишці, циста розчиняється і юний паразит проникає в черевну порожнину або гематогенним шляхом активно мігрує до печінки дефінітивного хазяїна. Там він росте і через 5 – 6 тижнів перетворюється на статевозрілу стадію — мариту. В печінці великої рогатої худоби гельмінти живуть до 10, овець — до 3 – 4 років.

Лікування. При фасціольозі застосовують хімічні препарати з урахуванням їх дії на різні стадії розвитку паразитів: бензімідазоли (альбендазол, триклабендазол); саліциланіліди (клозантел, оксиклозанід, рафоксанід); бензидисульфонамід (клорсулон); дифенолетил (діамфенетид); замінні феноли (бітіонол, гексахлорофен, нітроксиніл, ніклофолан); трихлорметилбензол (антитрем, гексихол, куприхол, політрем). На ранні (до чотирьох тижнів) личинкові форми паразитів діють тільки препарати на основі діамфенетиду (ацемідофен, ацетвікол, атаскол, дифенід, корибан) у дозі 150 мг/кг та триклабендазолу (фазинекс, ендекс) у дозі 5 мг/кг. Їх згодовують з кормом одноразово. У разі необхідності одночасної дії на статевозрілих фасціол дозу збільшують для великої рогатої худоби до

12 мг/кг, для овець — до 10 мг/кг. Препарати інших груп діють переважно на статевозрілих гельмінтів, а в збільшених дозах — на пізні (старші 5 – 7 тижнів) личинкові форми: альбендазолу (альбендазол, бровальзен, вальбазен, вермітан) внутрішньо в дозі до 10 мг/кг для великої рогатої худоби, до 7,5 мг/кг — для