Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

срок годности 2 года, доз в ампуле _____.

Вакцина приобретена в «____________________________» «___»____________2007 г. чек (накладная) № _______.

Вакцину развели стерильным физраствором с соблюдением правил асептики до 40 куб. см и вводили подкожно в области средней трети шеи клинически здоровым животным стерильной иглой в дозе 1.0 мл на одну голову, место иньекции обрабатывали 70 градусным спиртом (согласно наставлению по применению вакцины, утвержденному

Шприцы, иглы, ампулу обеззараживали кипячением в течение 2 часов в 2% растворе кальцинированной соды, таким же образом обеззараживали рабочий халат.

Всего привито против сибирской язвы _____ голов лошадей. Израсходовано ____ доз вакцины.

привитыми животными было установлено ветеринарное наблюдение, в поствакцинальный период осложнений не наблюдалось.

Акт составлен в 3-х экземплярах.

Опись животных, подвергнутых вакцинации:

1,2,3,4,5

Ветеринарный врач _____________________________________________

Владелец конюшни _____________________________________________

Билет 4 1/САРКОПТОЗ СВИНЕЙ

Хвороба свиней спричинюється кліщами Sarcoptes suis, S. рarvula родини Sarcoptidae і характеризується свербежем, запаленням шкіри та прогресуючим виснаженням тварин.

Епізоотологічні дані. Поширенню захворювання сприяють антисанітарні умови утримання, неповноцінна годівля, наявність гельмінтозів тощо. Основним джерелом інвазії є свиноматки й хворі поросята. Свиноматок інвазують кнури, поросят — свиноматки. Велике значення в поширенні саркоптозу має підвищена вологість шкіри, тісний контакт хворих тварин зі здоровими. Збудник хвороби передається через підстилку, інвентар, взуття та одяг обслуговуючого персоналу, поширюється комахами, гризунами. Саркоптеси паразитують на свинях у будьяку пору року,однак висока інвазованість в осінньо-зимовий період та рано навесні. У поросят і підсвинків паразитує S. suis, який уражає всю шкіру, у свиноматок і кнурів — S. рarvula, локалізується на внутрішній поверхні вух, стегнах, нижній стінці живота.

Патогенез. Свербуни прогризають численні горизонтальні й вертикальні ходи в шкірі тварини, руйнують капіляри та нервові закінчення, що зумовлює порушення основних функцій шкіри і створює умови для проникнення патогенної мікрофлори. У тварини виникає сильний свербіж, запалення, щетина випадає, шкіра набрякає, потовщується, втрачає еластичність, збирається у складки, тріскається. Продукти розпаду клітин і метаболізму кліщів проникають у кров з ділянок ураженої шкіри, спричинюючи інтоксикацію, що призводить до порушення функцій серцево-судинної та нервової систем. Тривалий перебіг хвороби, недостатня й неповноцінна годівля сприяють зниженню резистентності організму, постійний свербіж виснажує, а інтоксикація призводить до загибелі тварин.

Клінічні ознаки. Хвороба має гострий і хронічний перебіги. Інкубаційний період триває 10 – 15 діб і більше. Перші ознаки зараження з’являються на шкірі голови, потім на шиї, грудях, спині, животі. У поросят спостерігається сильний свербіж. З часом на шкірі з’являються вузлики й пустули, вона запалюється, ущільнюється, тріскається, робиться складчастою, щетина випадає. Тварини втрачають вгодованість, виснажуються. У поросят до 4-місячного віку, а іноді й у віці 5 – 6 міс реєструють генералізовану форму саркоптозу. Вона може закінчуватися летально або може набути х р о н і ч н о г о перебігу.

У дорослих свиней хвороба характеризується генералізованим або локальним ураженням шкіри голови, вух, шиї, нижньої стінки черева, статевих органів у кнурів та деяких інших ділянок тіла. Шкіра вкривається лусками, грубішає, спостерігається поступове погіршення загального стану. Тварини худнуть.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та результати лабораторних досліджень. У хворих тварин по краях ураженої ділянки скальпелем відбирають зскрібки шкіри до появи слідів крові. Одержаний матеріал досліджують відразу або відправляють у лабораторію ветеринарної медицини, помістивши його в пробірку або флакон з-під пеніциліну й щільно закривши.

Матеріал зскрібків досліджують на виявлення мертвих кліщів (мортальні методи) або живих (вітальні методи). Для встановлення первинного діагнозу застосовують метод компресорного дослідження.

Саркоптоз у свиней диференціюють від сифункулятозу, стригучого лишаю,

демодекозу, екземи, дерматитів. Так, при сифункулятозі спостерігають сильний свербіж і дерматит. При обстеженні такої тварини на шкірі виявляють вошей. Стригуючий лишай у свиней реєструють рідко. У таких тварин відсутній свербіж, а при мікроскопії зскрібків і щетини виявляють спори чи міцелій грибапаразита. При демодекозі у свиней свербіж відсутній, а в зскрібках з місць ураження на шкірі знаходять дрібних, видовжених, з поперечною смугастістю кліщів-демодексів. Дерматити, екзема спостерігаються в будь-яку пору року і на різних ділянках шкіри тварини. Відрізняють їх акарологічним дослідженням зскрібків шкіри.

Лікування. Свиням в/м або п/ш вводять 1%-ві р-ни препаратів із макроциклі-

чних лактонів у дозі 1 мл на 33 кг маси тіла двічі з інтервалом 7-9 діб. Досить ефективними виявились їхні порошкоподібні форми на основі івермектину

(бровермектин-гранулят, івомек-премікс). Визначену групову дозі (за настано-

вами виробника) змішують із концентрованими кормами і згодовують згідно з раціоном.

Для обприскування готують акарицидні розчини та емульсії з розрахунку 0,5 – 2 л на тварину залежно від маси тіла. Температура приготовленої рідини має становити 20 – 25 °С. Застосовують розчини фосфорорганічних сполук (неоцидол, себацил); піретроїдів (байтикол, бутокс, дельтокс, ектосан, неостомазан) та препаратів на основі амітраз (біпін, тактик).

При ураженні вух свиням розпилюють акарицидні препарати в аерозольній упаковці.

Повторно тварин обробляють через 7 – 10 діб, чітко дотримуючись настанови з використання препарату.По закінченню обробки свиней переганяють у чисті приміщення, а їхні станки очищають і піддають дезакаризації одним із наявних акарицид них препаратів.

Профілактика та заходи боротьби. У разі встановлення саркоптозу у свиней проводять комплекс заходів, що охоплює лікувальні та профілактичні обробки, дезакаризацію приміщення, предметів догляду, вигульних майданчиків, додержання санітарних умов утримання й годівлі тварин. Крім того, господарство оголошують неблагополучним. При цьому забороняється ввезення та вивезення свиней. Тварин, які надійшли в господарство, карантинують упродовж 30 діб. Проводять клінічне обстеження і вибірково беруть зскрібки шкіри, які досліджують лабораторно; за потреби заражених тварин лікують. Під час комплектування ферми всіх тварин, у тім числі й племінних, з профілактичною метою обробляють одним з акарицидних препаратів. Щороку з урахуванням епізоотичної ситуації в господарстві за спеціальним графіком, складеним відповідно до технології виробництва, проводять профілактичну дезакаризацію свинарників.

ВСЕ Туші й внутрішні органи направляють на промислову переробку з використанням теплових режимів.

Туші виснажених тварин із наявністю дистрофічних змін в органах і тканинах (гідремія, набряки)підлягаюсь утилізації. При ураженні 1/3 площі шкури її зачищають, при значному ураженні-утилізують.

1.2.Способи знезараження молока, одержаного від хворих тварин.

Пастеризація молока, режими та контроль за її ефективністю

Методи теплової переробки - головна мета - шляхом нагрівання молока знищити в ньому патогенні мікроорганізми. Для цього застосовують пастеризацію, кип’ятіння і стерилізацію. Найбільш часто користуються пастеризацією молока і молочних продуктів.

1)Пастеризація — це нагрівання продукту від 63 °С до температури, близької до точки кипіння, тобто не вище 100 °С. Головна мета цього технологічного процесу — знищення в молоці патогенних мікроорганізмів. Слід мати на увазі, що при пастеризації знищуються переважно вегетативні форми мікроорганізмів, а спори залишаються життєздатними. Застосовують три режими пастеризації молока:

•тривала пастеризація — нагрівання до 63—65°С протягом 30 хв;

•короткочасна — нагрівання до 72—75°С з витримкою 15—20 с,

•миттєва пастеризація — нагрівання до 85—90 °С без витримки.

При інфекційних захворюваннях залежно від властивостей збудника режими пастеризації можуть бути змінені, що зазначається в інструкціях по боротьбі з конкретними хворобами, якими необхідно керуватись.

Пастеризація вважається ефективною, якщо вміст бактерій у молоці знижується до декількох тисяч в 1 мл. Мікрофлора, що витримує пастеризацію, називається залишковою і представлена в основному теплостійкими формами бактерій, якими можуть бути спорові й неспорові палички, стрептококи, мікрококи.

Ефективність термічної обробки молока визначають виявленням у молоці ферментів пероксидази і фосфатази, які інактивуються при температурі пастеризації не нижче 80 °С з витримуванням 20—30 с і температурі не нижче 63 °С з витримуванням 30 хв.

2)Кип’ятіння молока — більш жорсткий режим термічного знезараження молока. Воно застосовується в ряді більш небезпечних інфекційних хвороб. Молоко знезаражується кип’ятінням частіше протягом 5 хв, рідше — протягом 30 хв — при спорових інфекціях та перед знищенням молока.

3)Стерилізацією молока та молочних продуктів називають нагрівання молока або молочних продуктів до температури вище 100 °С протягом певного часу. При такій високотемпературній обробці знищуються вегетативні форми бактерій

іїх спори. У молочній промисловості застосовують стерилізацію для виготовлення молока тривалого зберігання, згущеного молока, продуктів дитячого харчування

3.Діагностика, профілактика та оздоровчі заходи в разі лейкозу великої рогатої худоби

Лейкоз ВРХ —інфекційна, повільно перебігаюча хвороба, яка характеризується ураженням кровотворної системи з проявленням лімфоцитозу у крові, пухли-

ноподібних утворень в органах і тканинах організму . Хворіє людина! Хвороба має три послідовні стадії: 1) інкубаційну, коли тварина вже заражена збудником, але антитіла у неї ще не виявляються; 2) продромальну - з моменту виявлення позитивної на лейкоз серологічної реакції; 3) повного розвитку - після виявлення гематологічних і клінічних ознак хвороби. Лікування та специфічна профілактика лейкозу не розроблені.

Збудник-онкогенний РНК-вірус (типу С), родина Retroviridae. Вірус проявляє тропізм до лімфоцитів, аглютинує еритроцити мишей. Репродукується в лейкоцитах. Вірус нестійкий у зовн. середовищі, швидко руйнується при кип'ятінні. При пастеризації молока (76* C)-інактивується через кілька секунд. Ефект. дезінф. засобами є 2% р-н їдкого натру, 3% р-н формальдегіду, р-н хлрного вапна з 2% активного хлору.

Епізоотологія. До вірусу лейкозу ВРХ сприйнятливі:ВРХ, ДРХ, свині, кролі, миші усі види птахів, незалежно від породи, віку і продуктивності.

Джерелом збудника є заражені вірусом лейкозу тварини, які виділяють вірус з кров'ю, молоком, різними секретами та екскретами, що містять інфіковані лейкоцити. Факторами передачі вірусу можуть бути молоко, кров та інші матеріали, які містять складові частини крові хворих тварин.Тварини можуть заражатися при попаданні збудника парентерально, ентерально, трансплацентарно і через молозиво інфікованої матері.

Патогенез. Лейкози ссавців проявляються у двох формах — власне лейкози,що характеризується системним ураженням органів кровотворення та лейкемічними змінами картини периферичної крові, і ретикульози,які характеризуються осередковими або генералізованими пухланними розростаннями ретикулярних елементів кровотворої тканини та відсутністю відхилень від норми в показниках крові.

Діагностика Дослідження на лейкоз проводять серологічним, клінічним, гематологічним, патологоанатомічним і гістологічним методами. Основним методом прижиттєвої діагностики лейкозу є серологічний - реакція імунодифузії (РІД). Гематологічний і клінічний методи досліджень використовуються для визначення стадії повного розвитку хвороби у серопозитивних тварин. Патологоанатомічними дослідженнями визначають ступінь ураженості органів злоякісними новоутвореннями, а гістологічними - встановлюють морфологічні форми лейкозу. Діагноз на лейкоз вважають встановленим при наявності одного з таких показників:

позитивного результату серологічного дослідження по РІД; типових патологоанатомічних ознак хвороби; позитивного результату гістологічного дослідження патологічного матеріалу. Тварину вважають хворою при наявності позитивного результату серологічного дослідження по РІД і включають у звіт (ф.1-вет.).

Диференціальна діагностика актиномікоз (ураження переважно л/в голови та шиї, при гістолог. досл. виявляють друзи грибка); туберкульоз (виявляють туберкульозні вузлики, бактеріол. методом виявляють специф. зб); паратуберкульоз (ураження кишок та брижових л/в, бактеріолог. досл. Виявляють специф. зб); бруцельоз (аборти, дослідження за РЗК і РА); незаразні хв;бабезіоз; гепатити

Заходи у неблагополучному по лейкозу господарстві фермі, стаді.

Господарство, ферму, стадо в яких діагноз встановлено серологічним методом при двократному дослідженні з інтервалом 30-45 днів поголів'я старше 4 - 6 місячного віку. (у разі встановлення в окремих тварин тільки патоморфологічних змін) оголошують неблагополучними по лейкозу і вводять обмеження розпорядженням районної державної адміністрації.Виявлених при дослідженні РІДпозитивних тварин таврують літерою "Л" на лівому масетері або мітять іншим способом та ізолюють в окремі приміщення або ферми.

Оздоровлення неблагополучних по лейкозу стад, ферм проводять:

При інфікованості корів до 6% - шляхом здачі всіх серопозитивних тварин на забій.

При інфікованості корів більше 6% - шляхом розділення стада на серонегативних і серопозитивних тварин, вирощування вільних від вірусу лейкозу теличок, нетелей і первісток для подальшої заміни інфікованих тварин (по корівниках, фермах).

В окремих господарствах оздоровлення може проводитися шляхом одночасної повної заміни неблагополучного стада, ферми тваринами, завезеними із благополучних ферм, господарств.

Серологічні дослідження серонегативних тварин старших 4 - 6-місячного віку проводять систематично з інтервалом 30-45 днів. Серопозитивних тварин, старших 2-х років, досліджують клініко-гематологічно на протязі 15 днів після розділення стада, а надалі один раз на рік; тварин з гематологічними або клінічними ознаками лейкозу, не пізніше 15 днів після їх виявлення, здають на забій. Серопозитивних тварин утримують і експлуатують в окремому приміщенні, стаді, фермі з урахуванням ступеня ураженості стада не довше 2 - 4 років: при інфікованості корів до 30 процентів - не довше 2-х років; при інфікованості корів більше 30 процентів - не довше 4-х років. Тварин, у яких встановлено позитивну на лейкоз серолічну реакцію (РІД), повторному серологічному дослідженню не підлягають.

Після кожного дослідження та ізоляції хворих тварин проводять дезинфекцію приміщень і обладнання відповідно до діючої Інструкції по проведенню ветеринарної дезинфекції об'єктів тваринництва. Застосовують звичайні дезинфікуючі засоби: 2%-ний розчин їдного натрію, 2%-ний розчин хлорного вапна (по АДР), 20%-ну суспензію свіжегашеного вапна, 5%-ний розчин кальцинованої соди, 2%- ний розчин формаліну, параформальдегіду.

Тварини з гематологічними та клінічними ознаками лейкозу підлягають забою на санітарній бойні. При її відсутності дозволяється таку худобу забивати на загальному конвейєрі після завершення забою здорових тварин і видалення із цеху одержаних від них туш та інших продуктів. При цьому забороняється використовувати кров, ендокринні та інші органи на харчові цілі та для виготовлення ветеринарних і медичних препаратів.

Господарство, ферму, стадо вважають оздоровленими після вивезення усіх серопозитивних тварин та отримання двох підряд негативних результатів серологічного дослідження (з інтервалом 30-45 днів) худоби старше 4 - 6 місяч-

ного віку. В перший рік після оздоровлення серологічні дослідження проводять через 6 місяців, худоби старше 4 - 6 місячного віку, а у стадах громадської та інших форм власності — один раз на рік.

ВСЕ- 1)Молоко від серопозитивних тварин, яких утримують ізольовано від серонегативного стада, пастеризують в господарстві при температурі не нижче 80 град. C (тільки при такому режимі можна здійснювати контроль якості пастеризації за допомогою реакції на пероксидазу), після чого його можна використовувати для згодовування телятам або здавати на молокозавод. Молоко від корів серонегативного стада можна продавати державі без попередньої пастеризації. !!!У випадку, коли серопозитивні на лейкоз тварини не виділені із загального стада, молоко від всього поголів'я ферми підлягає пастеризації в зазначених режимах. Молоко від корів з клінічними (гематологічними) ознаками лейкозу забороняється використовувати на харчові цілі та згодовувати тваринам. Таке молоко денатурують шляхом додавання до нього 5-процентного формальдегіду, креоліну або іншої дезинфікуючої речовини.

2) При ураженні м'язів, л/в, кількох паренх. органів або при виявленні лейкозних бляшок на серозних покривах-тушу та інші продукти забою, крім шкур, утилізують.*При позитивному результаті гематологічного дослудження, але за відсутність пат.змін - тушуй органи направляють на виготовлення варених ковбасних виробів. *Шкури при шкірній формі формі лейкозу утилізують, при інших - дезінфікують.

1.4.Діагностичне дослідження при сапі

Сап (MALLEUS ) -хронічна хвороба однокопитних тварин, що характеризуєится утворенням на слизових оболонках носа, шкіри та у внутрішніх органах специфічних вузликів і виразок, схильних до казеозного розпаду. Сприйнятлива людина. інфекційне захворювання непарнокопитих

закругленими краями довжиною 1-5 мкм і шириною 0,3-0,8 мкм, яка не утворює спор.

АЛЕРГІЧНА ДІАГНОСТИКА САПУ Для алергічної діагностики сапу коней та інших однокопитних тварин (мулів,

ішаків, ослів) застосовують малеїн для очної, підшкірної і внутрішньошкірної проб.

В усіх господарствах нашої країни дослідження коней на сап проводять у плановому порядку, в кінці другого кварталу. Перевіряють на сап усе поголів'я коней методом клінічного дослідження й очної малеїнової проби.

У день проведення малеїнізації коней господарства звільняють від роботи, зводять у якесь певне місце і розміщують на конов'язях у тіні дерев або під

навісами. Після дослідження складають акт.

Техніка проведення очної малеїнової проби. Перед уведенням малеїну оглядають око, щоб переконатися у відсутності будь-яких запальних процесів. Потім за допомогою стерильної піпетки на кон’юнктиву нижньої повіки наносять 3-4 краплі малеїну і через кожні три години протягом дня враховують реакцію. Останнє врахування проводять через 24 години після введення малеїну, тобто вранці наступного дня.

У хворих на сап тварин очна реакція найчастіше проявляється вже через 2-3 години після нанесення на кон'юнктиву малеїну і триває протягом 10-24 годин. Максимального розвитку вона досягає через 6-9 годин після введення малеїну.

Враховуючи реакцію, обов'язково відкривають повіки й оглядають кон'юнктиву. За ступенем інтенсивності розрізняють позитивну й сумнівну реакції. Позитивна реакція проявляється гнійним кон'юнктивітом різної сили — почервонінням і набряканням кон'юнктиви, набряканням повік, через що око часто закривається. З внутрішнього куточка ока витікає у вигляді шнурка гнійна маса. При позитивній реакції, яка проходить слабко, всі зазначені явища гнійного кон'юнктивіту менше помітні.

При сумнівній реакції спостерігають почервоніння кон'юнктиви, сльозотечу, незначне набрякання повік, у внутрішньому куточку ока є невелика кількість (крапля) гною.

При негативній очній реакції відхилень від норми з боку кон'юнктиви не спостерігають або може бути незначне почервоніння й сльозотеча.

Усіх коней, які при першій очній малеїнізації не реагували на малеїн або дали сумнівну реакцію, через 5—6 днів досліджують повторно способом нанесення малеїну на кон'юнктиву повіки того самого ока і в тій самій дозі. При повторній малеїнізації специфічна реакція у хворих на сап коней чи інших сприйнятливих тварин настає значно швидше і проходить більш бурхливо.

Техніка проведення підшкірної малеїнової проби. Підшкірну малеїнову пробу, як метод масової діагностики сапу, не застосовують, її проводять у випадках, коли очна реакція дає результати, що не збігаються, а дослідження крові в РЗК дає сумнівні результати, або коли внаслідок захворювання очей чи кон'юнктиви очну малеїнізацію провести неможливо.

Коням за добу перед проведенням підшкірної малеїнізації тричі на день вимірюють температуру тіла. Дослідження можна проводити, якщо середня добова температура, а також температура тіла перед уведенням малеїну не перевищує 38,5°С при умові, що жодне з трьох вимірювань не досягало 39°С. Повторно підшкірну малеїнізацію можна проводити не раніше як через 45 днів.

Малеїн уводять під шкіру в ділянці середньої третини шиї чи підгрудка в дозі 1 мл. Через 6—8 годин після введення малеїну, через кожні дві години, вимірюють температуру тіла протягом 12—14 годин, останні вимірювання роблять через 24 і 36 годин після введення малеїну.

Облік реакції проводять з урахуванням температурної кривої, місцевої й загальної реакції організму на введений малеїн.

При позитивній реакції, через 6—8 годин після підшкірного введення малеїну,

у тварин підвищується температура тіла, досягаючи максимуму (не нижче 40°С) через 12-16 годин і тримається на згаданому рівні з невеликими коливаннями протягом 1-8 годин, потім знижується до норми, а через 30-36 годин знову в багатьох коней дає незначне підвищення.

Місцева реакція проявляється через кілька годин обмеженою, напруженою, гарячою, болісною набряклістю на місці введення малеїну, яка протягом 24-36 годин поступово збільшується. Потім вона зменшується, залишаючись протягом 2-3 днів.

Загальна реакція організму у хворих на сап коней проявляється пригніченим станом, позіханням, втратою апетиту, хиткою ходою, переступанням із ноги на ногу, фібрилярним скороченням м'язів, прискореним диханням, кашлем, вогкими хрипами в легенях, виділеннями з носа, прискореним серцебиттям та збільшенням підщелепових лімфатичних вузлів.

Реакція вважається позитивною, якщо спостерігається типове підвищення температури тіла і незначна місцева реакція або коли місцева реакція різко виражена з характерною температурною кривою й підвищенням температури тіла не менше як до 39,6°С.

Сумнівною реакція вважається при наявності характерної температурної кривої з максимальним підвищенням температури тіла в межах 39-39,6°С при відсутності різкої місцевої реакції або коли підвищення температури тіла з характерною кривою досягає навіть 40°С і вище при відсутності місцевої реакції.

Реакція вважається негативною при підвищенні температури тіла до 39°С. Внутрішньошкірна проба в Україні не застосовується.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 — 3 тижні.

Перебіг хвороби гострий, хронічний і латентний. За місцем основної локалізації патологічного процесу розрізняють носову, шкірну та легеневу форми сапу. Гострий перебіг хвороби часто спостерігають у ослів та мулів, рідко — у коней. Характеризується гарячкою (41 — 42 °С), втратою апетиту, частим ниткоподібним пульсом, гіперемією слизової оболонки носа, прискореним диханням, одноабо двобічними слизовими виділеннями з носа, нечастим сухим кашлем. Згодом на слизовій оболонці носа з'являються дрібні жовтуваті сапні вузлики з червоним обідком. Вузлики розпадаються і перетворюються на виразки, що мають круглу або довгасту форму, салоподібне дно, вкрите слизом з домішкою гною й крові, нерівні потовщені краї. Виділення з носа стають кров'янисто-іхорозними, дихання — сопучим, прискореним. Підщелепові лімфовузли на початку хвороби припухлі, гарячі та болісні, згодом різко збільшуються в розмірі (до величини курячого яйця), тверді, нерухомі, горбисті. Сапні вузлики та гнійно-некротичні виразки виявляють також на шкірі голови, шиї, задніх кінцівок, прецупія та мошонки, рідше — на інших ділянках тіла. Вражені кінцівки набрякають, спостерігається кульгавість. Наприкінці 2 — 4-го тижня носові ходи забиваються кров'янисто-іхорозними масами, які під час кашлю та фиркання виділяються назовні. Стан хворих тварин різко погіршується, швидко настає виснаження. Хвороба триває 8 — 30 діб, потім переходить у хронічну форму або закінчується загибеллю тварини.

Для хронічного перебігу хвороби, який частіше спостерігається у коней, характерні гарячка непостійного типу, нечастий сухий кашель, емфізема легень, раптові носові кровотечі, однобічне збільшення, горбистість та безболісність підщелепових лімфовузлів, набряки в ділянці мошонки чи вимені, схуднення, втрата робо-тоздатності, іноді слоновість однієї з задніх кінцівок. У коней на слизовій оболонці носової порожнини виявляють дуже типові для сапу білуваті плями або рубці зірчастої форми, що утворились внаслідок загоювання сапних виразок. Хвороба триває від багатьох місяців до кількох років. У разі зниженої резистентності організму хронічний перебіг може загострюватись і проявлятись клінічною картиною сапу.

Латентний перебіг сапу спостерігається в стаціонарно не-благополучних пунктах, може тривати роками. Характеризується повною відсутністю будь-яких клінічних ознак хвороби або функціональних розладів. Наявність інфікованості тварини установлюють лише на основі позитивних результатів алергічних та серологічних досліджень.

У хижих тварин сап має гострий перебіг, проявляється слизисто-гнійними або кров'янистими виділеннями з носа, чханням, кульганням на одну із задніх кінцівок (часто первинна ознака захворювання), виразками на шкірі спинки носа, кінцівок, хвоста. Загибель настає наприкінці першого чи другого тижня хвороби.

Діагноз за гострого перебігу сапу, коли клінічні ознаки хвороби дуже характерні й виражені досить чітко, не викликає труднощів і може здійснюватись на підставі аналізу клініко-епізоотологічних даних. Проте перебіг сапу часто буває хронічний або латентний, тому в разі підозри щодо цієї хвороби, а також під час дослідження новоприбулих коней і планових прогностичних обстежень проводять алергічну діагностику, доповнюючи її в разі необхідності проведенням РЗК. До бактеріологічного методу вдаються рідко, оскільки чисту культуру збудника вдається одержати тільки в разі гострого перебігу сапу і зі значними труднощами.

Для алергічної діагностики проводять очну пробу, для чого застосовують малеїн, який вводять у кон'юнктивальний мішок у кількості 3 — 4 краплі, дворазово з інтервалом 5 — 6 діб. У період обстеження тварин звільняють від роботи, утримують на прив'язі, їм не можна згодовувати сухі корми, що містять багато пилу або плісняви. Очну пробу не можна проводити в разі наявності у обстежуваних тварин кон'юнктивіту чи іншої патології очей. У таких випадках проводять підшкірну малеїнізацію. Очна реакція настає через 2 — 3 год після введення малеїну і досягає повного розвитку через 6 — 8 год. Рідше спостерігають запізнілі реакції на 12 — 24-ту годину, а іноді й пізніше. Тому перевірку очної реакції після першого введення малеїну проводять через 3 — 6

— 9 — 24 год. У разі позитивних результатів реакції розвивається гнійний кон'юнктивіт, що проявляється набряком кон'юнктиви, почервонінням та припуханням повіки, появою в очній щілині, по краю нижньої повіки значної кількості гною, що спускається у вигляді шнурка з внутрішнього кута ока. Сумнівна реакція характеризується гіперемією та набряком кон'юнктиви, сльозотечею і незначним скупченням гною в куті ока. У разі негативної реакції