Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

У вагітних сук спостерігається утробне зараження. За 3 тижні до пологів частина личинок мігрує через плаценту до легень плоду, де безпосередньо перед пологами відбувається линяння і формування личинок третьої стадії. У новонароджених цуценят личинки мігрують у трахею й кишки. Цуценята-сисуни можуть заражатися, заковтуючи личинки третьої стадії з молоком упродовж перших 3 тижнів лактації. При зараженні таким шляхом міграція личинок в організмі цуценят не відбувається.

Резервуарні хазяї (мишоподібні гризуни, птахи) можуть заковтувати інвазійні яйця, з яких виходять личинки другої стадії, а також поїдати трупи багатьох м’ясоїдних тварин. Зараження собак або котів відбувається в разі поїдання резервуарних хазяїв чи інвазованих звірів. Певну епізоотологічну роль відіграє канібалізм. У цьому разі міграція личинок по організму також не відбувається.

Коти утробно T. cati не заражаються. В їхньому організмі паразити досягають статевої зрілості впродовж 8 тижнів.

Епізоотологічні дані. Хвороба має значне поширення в багатьох країнах світу. Її поширенню сприяє висока стійкість яєць гельмінтів у зовнішньому середовищі. Патогенез та імунітет. Личинки збудників спричинюють пневмонію і набряки легень. У разі значної інтенсивності інвазії статевозрілі гельмінти спричинюють запалення слизової оболонки тонких кишок, іноді закупорювання кишок, жовчних проток печінки та підшлункової залози, що супроводжується порушенням функціональної діяльності цих органів. Внаслідок інтоксикації з’являються нервові явища.Імунітет не вивчено.

Клінічні ознаки. У хворих цуценят спотворюється апетит, спостерігаються пригнічення, блідість слизових оболонок, виснаження, пронос, який змінюється запором, блювання, судоми. Личинки токсокар здатні мігрувати в організмі людини й спричинювати тяжку алергічну реакцію, пневмонію, м’язові болі, астму, збільшення печінки, а іноді ураження нервової системи.

Діагностика. За життя діагноз установлюють на підставі дослідження фекалій за методом Фюллеборна та виявлення яєць збудників. Рекомендується проводити діагностичну дегельмінтизацію. Посмертно діагноз установлюють при розтині трупів і виявленні в тонких кишках круглих гельмінтів

Лікування. Застосовують препарати групи бензімідазолів (альбендазол, ме-

бендазол, оксбендазол, фенбендазол), левамізолу, нітроксанату та макролід-

них лактонів. Їх задають з невеликою порцією м’ясного фаршу до ранкової годівлі в дозах згідно з настановами. Солі піперазину (адипінату, сульфату, фосфату) згодовують у дозі 200 мг/кг три дні підряд. Левамізол дорослим собакам призначають у дозі20 мг/кг одноразово з кормом, цуценятам — 10 мг/кг дворазово з інтервалом24 год у вигляді1%-го водного розчину(1 мл/кг). Нафтамон песці отримують у дозі200 мг/кг одноразово індивідуально в суміші з фаршем(1/3 норми) після12 – 16-годинної голодної дієти.

Фекалії, що виділяються впродовж 3 діб після дегельмінтизації, спалюють або закопують глибоко у землю. Металеві клітки знезаражують відкритим

полум’ям або окропом.

Профілактика та заходи боротьби. Лисиць та песців утримують у клітках з сітчастою підлогою. Щодня клітки й будиночки для тварин прибирають. Перед

посадкою маток клітки обпалюють вогнем паяльної лампи.

Профілактичну дегельмінтизацію хутрових звірів(песців і лисиць) проводять двічі на рік: першу — після відсаджування цуценят(червень – липень),

Другу — перед гоном(у грудні). У розплідниках службового собаківництва та господарствах, де вирощують песців, цуценят дегельмінтизують відповідно у

віці22 – 25 та70 – 80 днів, самок — за один місяць до пологів і через місяць після них. Приміщення дезінвазують5%-м гарячим(70 – 80 °С) розчином їдкого

натру або калі чи карболовою кислотою з розрахунку1 л/м2 поверхні (експозиція— 3 год).

1)Аскаридіоз – НЕМАТОДОЗИ - хвороба спричинюється круглими гельмінтами Ascaridia galli (збудник реєструється у курей, рідко — в індиків, гусей, цесарок, павичів, рябчиків, глухарів), А. dissimilis (у індиків), A. columbae (у голубів) родини Ascaridae. Паразити локалізуються в тонких кишках.

Збудники. А. galli — найбільша, жовто-білого кольору нематода курей.

Самці завдовжки 2 – 7 см, самки — 6 – 12 см.Ротовий отвір оточений трьома губами. У самця є добре розвинений прианальний присосок, оточений хітиновим кільцем, дві тонкі однакові спікули, а також хвостові сосочки. Яйця середнього розміру, (0,07...0,09) Ч(0,04...0,06) мм, світло-сірого кольору, овальні, з гладенькою оболонкою, незрілі.

Цикл розвитку. Аскаридії — геогельмінти. Яйця збудників виділяються з послідом у зовнішнє середовище. Розвиток їх до інвазійної стадії залежить від

температури повітря і вологості. За оптимальних умов він завершується за три тижні, а при 29 – 40 °С— за 5 діб.

Зараження курей відбувається в разі заковтування інвазійних яєць з кормом або водою. В дванадцятипалій кишці з яєць виходять личинки, які локалізуються в кишкових ворсинках. Через8 діб личинки проникають у товщу слизової оболонки, де впродовж7 – 10 діб линяють і розвиваються. Після цього вони повертаються в порожнину кишок. Аскаридії досягають статевої зрілості через35

– 58 діб від початку зараження. Тривалість життя збудників становить близько одного року.

Епізоотологічні дані. Особливо часто уражуються і тяжко хворіють на аскаридіоз курчата та молодняк віком до 5 – 6 міс. Дорослі кури є носіями інвазії. В ґрунті інвазійні яйця можуть зберігатися в теплу пору року впродовж 6 міс і більше (за даними деяких дослідників — до2,5 – 3 років). Отже, яйця здатні перезимовувати. Висушування та прямі сонячні промені діють на них згубно. На ступінь поширення інвазії істотно впливають скупчене утримання й неповноцінна годівля птиці.

Резервуарними хазяями є дощові черви. Вони заковтують яйця і тривалий час зберігають у своєму організмі личинок аскаридій. Кури можуть заражатися при заковтуванні дощових черв’яків, які містять яйця чи личинки збудників.

При утриманні птиці в клітках створюються несприятливі умови для поширення хвороби. Найстійкішими до інвазії виявилися кури породи родайленд.

Патогенез та імунітет. Великої шкоди завдають личинки аскаридій другої й третьої стадій розвитку. Вони руйнують ліберкюнові залози і ворсинки тонких кишок. Це призводить до порушення секреторно-моторної функції травного каналу і, отже, травлення. Внаслідок токсичної дії збудників спостерігаються нервові явища. У разі високої інтенсивності інвазії дорослі гельмінти здатні спричинити закупорювання, а іноді й розрив кишок. При аскаридіозі курей створюється набутий імунітет, який зберігається впродовж2 міс і більше.

Клінічні ознаки. Характерними ознаками хвороби є виснаження, зниження апетиту, пронос, анемічність слизових оболонок. Птиця малорухлива, сидить з опущеними крилами, пір’я настовбурчене. Спостерігаються відставання курчат у рості й розвитку, нервові явища. Нерідко вони гинуть.

Патологоанатомічні зміни. Їх виявляють через один тиждень після зараження. Слизова оболонка тонких кишок набрякла, гіперемійована, місцями на ній відмічаються крововиливи, у вмісті багато слизу. В печінці помітні застійні явища. Труп виснажений.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на основі результатів дослідження фекалій за методом Фюллеборна з метою виявлення в них яєць збудників. Нерідко при візуальному огляді фекалій знаходять статевозрілих гельмінтів. З цією метою можна проводити діагностичну дегельмінтизацію.

Посмертно діагноз установлюють при розтині трупів та виявленні збудників у тонких кишках птиці. Личинки можна знайти методом компресорних дослі-

джень зскрібків слизової оболонки уражених ділянок кишок.

Лікування. Для дегельмінтизації застосовують солі піперазину, левамізол, препарати з групи бензімідазолів (флюбендазол, фенбендазол, мебендазол,

камбендазол).

Препарати піперазину (піперазин гексагідрат, піперазин адипінат) згодовують курям у дозі 500 мг на голову з кормом щоранку два дні підряд. Аналогічним способом використовують левамізол у дозі30 мг/кг, фенбендазол (60 мг/кг упродовж3 днів), камбендазол (70 мг/кг одноразово) та флюбендазол упродовж7 днів з розрахунку30 мг/кг корму. Після дегельмінтизації послід від птахів збирають і вивозять у сховище для біотермічного знезараження.

Профілактика та заходи боротьби. Профілактика відіграє провідну роль у комплексі оздоровчих заходів. Велике значення має роздільне вирощування молодняку й дорослої птиці, забезпечення її повноцінними кормами й гігієнічним водопоєм, щоденне прибирання посліду з приміщень та вигулів.

Дезінвазію пташників та вигулів здійснюють за допомогою таких препаратів: 5%-го розчину карболової кислоти, 5%-ї гарячої водної емульсії ксилонафту або5%-го гарячого розчину їдкого натру. Їх використовують із розрахунку 1 л/м2 за експозиції3 год.