Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

розчині. Для спринцювання піхви застосовують розчини фураниліну (1 : 5000) або риванолу (1 : 1000).

6. Препарати для пасивної імунізації

Пасивний імунітет: в організм вводяться вже готові антитіла імуноглобулі- ніи(гамма-глобулін) і сироваткові препарати( препарати з крові тварин і людини, містять антитіла проти збудників інфекційних захворювань або продуктів їхньої життєдіяльності).. Пасивна імунізація показана в тих випадках, коли необхідно в короткі терміни створити імунітет на нетривалий час (наприклад, після контакту

зхворим).

16 варіант

Теорія:

1.Охарактеризуйте особливості протиепізоотичних заходів у господарствах промислового типу (тваринницькі комплекси, птахофабрики, звіроферма, рибота бджоло господарства)

Протиепізоотичні заходи – це комплекс планових заходів, спрямованих на попередження, виявлення та ліквідацію інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин, які передбачають знешкодження та ліквідацію джерел збудника інфекційної хвороби та факторів передачі збудника, підвищення загальної і специфічної стійкості сільськогосподарських тварин до поразки патогенними мікроорганізмами.

Основний напрямок протиепізоотичних заходів у тваринницьких комплек-

сах - це профілактика, недопущення інфекційних хвороб.

Вкомплексах є так звана зовнішня (у всіх випадках пов'язана з занесенням збудника) і внутрішня інфекційна патологія, яка гніздиться як би усередині самого поголів'я і зазвичай є наслідком поганих умов утримання, годівлі та неправильної експлуатації тварин.

Першій групі інфекційних хвороб повинен бути протиставлений надійний заслін у вигляді вивчення епізоотичного благополуччя господарств-

постачальників, профілактичного карантинування поступаючих тварин і профілактичної вакцинації

Вданий час не обійтися без всіляких щеплень, як не можна обійтися в сучасному тваринництві без переміщення тварин з господарства в господарство, без комплектування господарств племінними тваринами ззовні, без привозу тварин для відгодівлі з численних (різних за епізоотичною ситуацією) господарств.

Характеристика протиепізоотичних заходів

У цьому розділі дотримуються такої послідовності:

дата оголошення господарства (пункту) неблагополучним, накладання обмеження або карантину;

ізоляція хворих і підозрілих у захворюванні тварин; застосування специфічних або неспецифічних засобів лікування,

симптоматична терапія (коротка характеристика цих засобів); вимушена вакцинація сприйнятливих тварин (повнота обхвату, дата й техніка

проведення імунізації); поточна дезінфекція (вид дезінфектанту й спосіб його застосування);

спосіб утилізації трупів; знешкодження гною і залишків корму;

умови проведення вимушеного забою й спосіб знезараження продуктів забою;

дата останнього випадку одужання (загибелі) тварин; повнота та якість виконання організаційно-господарських і ветеринарно-

санітарних заходів відповідно до плану ліквідації інфекції, розроблених на підставі діючої інструкції про заходи боротьби з певним захворюванням і урахуванням місцевих особливостей господарства;

ветеринарно-просвітницька робота; повнота проведення закріплювальних заходів і дата оголошення

господарства (пункту) благополучним та зняття обмеження чи карантину; облік ефективності заходів, що проводяться на різних стадіях перебігу

епізоотичного процесу, в тому числі щеплення й терапії хворих тварин; охорона здоров'я людей.

2.Постійні ектопаразити жуйних тварин. Заходи боротьби з

ектопаразитами.

У стійловий період на тілі тварин і птахів паразитують ектопаразити ряду

Ряд Mallophaga налічує близько 3000 видів комах. З них близько300 паразитують на ссавцях, інші— на птахах.

1)Бовікольоз - хвороба жуйних тварин, спричинюється волосоїдами Bovicola bovis (у великої рогатої худоби), В. ovis (у овець), В. сарrае (у кіз) родини Trichodectidae і характеризується свербежем, дерматитами, облисінням, виснаженням тварин.

Збудники — дрібні безкрилі комахи1,5 – 5 мм завдовжки. Їхнє тіло сплющене в дорсовентральному напрямку, жовтого або світло-коричневого кольору.

Лікування. Тварин обприскують розчинами, емульсіями та суспензіями

інсектицидних препаратів: ціодрину, севіну, неостомазану, диброму, неоцидолу, Котрину, оксамату тощо. Застосовують аерозолі: акродекс,

дерматозоль,

інсектол, перол з розрахунку40 – 60 мл на тварину. Обробку повторюють у теплу пору року через8 – 12, у холодну— 12 – 16 днів.

Профілактика та заходи боротьби. Здійснюють механічне очищення та дезінсекцію приміщення. Годівниці, напувалки обшпарюють окропом.

Тварин, що надходять у господарство, оглядають і карантинують. У разі виявлення хворих усю групу, а також приміщення обробляють інсектицидними препаратами.

1)Мелофагоз - хвороба овець, спричинюється комахами Melophagus ovinus родини Hyppoboscidae і характеризується свербежем, облисінням, прогресуючим схудненням тварин.

Збудник. Рунець овечий — безкрила комаха жовто-бурого кольору. Тіло сплющене в дорсовентральному напрямку, вкрите волосками й щетинками.

Захворювання поширене серед овець.

Лікування. Застосовують інсектоакарицидні препарати у вигляді розчинів та емульсій, як і при псороптозі. Повторно тварин обробляють через25 – 30

днів.

Профілактика та заходи боротьби. Овець, що надходять у господарство, карантинують. Хворих тварин ізолюють і купають у ваннах з інсектицидних препаратів. У холодну пору року їх обробляють дустами. Проводять

дезінсекцію кошар водними емульсіями лізолу, креоліну, ксилонафту. 1)Сифункулятози - хвороби жуйних тварин, спричинюються вошами

Haematopinus eurysternus (у великої рогатої худоби) родини Haematopinidae;

Linognathus vituli (у телят), L. ovillus і L. pedalis (у овець), L. сарrае(у кіз),

Microthoracius cameli (у верблюдів) родини Linognathidae і характеризуються свербежем, дерматитами, занепокоєнням, зниженням продуктивності та виснаженням тварин.

Збудники — дрібні безкрилі комахи 1,5 – 5 мм завдовжки, сіро-жовтого кольору. Тіло видовжено-овальне, вкрите волосками й щетинками.

Лікування. Для знищення на тілі тварин вошей та їхніх гнид застосовують різні препарати у формі емульсій, розчинів, аерозолів, дустів (севін, ціодрин,

мило К, бутокс-50, неоцидол, ектопор, дибром, оксалан, себацил, байтикол). Дійних корів і кіз обробляють сумінаком, ектоміном, 3 – 5%-ю масляною емульсією чи дустом колоїдної сірки. Ефективні підшкірні ін’єкції

макроциклічних лактонів. Обробку тварин повторюють у теплу пору року через8 – 12, холодну— 12 – 16 днів.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять клінічний огляд всіх тварин. У разі виявлення хворих усю групу тварин, а також приміщення обробляють

інсектицидними препаратами. Проводять механічне очищення і

дезінсекцію приміщення. Годівниці, напувалки обшпарюють окропом. Тварин чистять і

переводять на пасовищне утримання.

1)Вольфартіоз - хвороба овець, спричинюється личинками мух Wohlfahrtia magnifica, рідко W. trina родини Sarcophagidae, що паразитують у ранах, виразках, на слизових оболонках, і характеризується схудненням, виснаженням та загибеллю тварин.

Збудник — муха 9 – 13 мм завдовжки, сірого кольору, з трьома темними смугами на спинці.

Лікування. Місця ураження личинками обробляють одним з інсектицидних препаратів (вольфартол, вольфазоль-Д, естразоль, леназоль, негувон тощо),

який наносять одноразово або двічі з інтервалом 5 – 8 днів. Ділянки шкіри та слизових оболонок очищають від мертвих личинок і лікують мазями з антибіотиків, сульфаніламідних препаратів до повного загоєння.

Профілактика та заходи боротьби. Для зниження чисельності вольфартових мух поблизу пасовищ, ферм і кошар та запобігання зараженню тварин їхніми

личинками навесні проводять профілактичне обприскування з гідропультів,

дезінфекційних машин розчинами та емульсіями інсектоакарицидних препаратів(ектомін, ектопор, дибром, ціодрин, бутокс тощо). Препарати застосовують згідно з настановами, дотримуючись техніки безпеки.

Рани після стриження овець, кастрації обробляють плівкоутворювальними препаратами(кубатол, клеол, колодій, клей БФ-6), засипають присипками з вмістом оксиду цинку, стрептоциду, ксероформу, йодоформу, гентаксану.

3.Особливості профілактики хвороб риб на прикладі однієї із зазначених хвороб (весняна віремія коропа, вірусна геморагічна септицемія, віспа коропів, аеромоноз коропових риб, бранхіомікоз, сапролегніоз, аеромоноз лососевих риб).

Бранхіомікоз (Branchiomycosis, зяброва гниль) — гостра хвороба риб, що характеризується закупорюванням гіфами гриба кровоносних судин зябер, їх гострим геморагічним запаленням і некротичним розпадом.

Епізоотологія хвороби. Найсприйнятливіші до бранхіомікозу коропи дво- і трирічного віку, рідко захворюють цьоголітки.

Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі риби, факторами передавання можуть бути контаміновані збудником водойми та трупи загиблої риби. У рибницькі господарства збудник хвороби проникає з інфікованою рибою та рибальським інвентарем.

Бранхіомікоз є типовим літнім захворюванням, ензоотії хвороби спостерігаються в найтепліший період року — у липні — серпні, коли температура води перевищує 22 °С. Розвитку та поширенню хвороби сприяють різні порушення в розведенні риби, насамперед збільшення у водоймах

кількості органічних речовин, зниження вмісту розчиненого у воді кисню,

неповноцінність кормів. Характерною особливістю бранхіомікозу є раптовість появи, швидкість (5 — 12 діб) та гострота перебігу, відсутність залежності від водопостачальної системи, висока захворюваність та летальність — 50 — 70 %. Бранхіомікоз майже ніколи не з'являється повторно в одних і тих самих ставах.

Патогенез. Збудник хвороби дуже вибагливий до наявності кисню, тому перебуває тільки у кровоносних судинах зябрового апарату, закупорює їх просвіт спорами й гіфами, зумовлює геморагічне запалення та некроз пелюсток і окремих ділянок зябер.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг хвороби гострий. Перші ознаки захворювання виявляються лише за кілька днів до загибелі: риби стають млявими, не беруть корм, збираються в зграї біля поверхні води, підпливають близько до берега, не бояться присутності людей і тварин. З подальшим розвитком хвороби риби скупчуються біля водоподавальної лотоки, тримаються біля неї вниз головою або стоять прямовисно, потім перевертаються на бік і гинуть. На відміну від поведінки в разі нестачі кисню, при бранхіомікозі риби не ковтають повітря. Під час огляду риби на ранній стадії хвороби на зябрових пластинках виявляються вузькі темно-червоні смужки, зумовлені закупорюванням кровоносних судин гіфами бранхіоміцетів. Згодом стінки судин розриваються, їх вміст виливається в зяброву тканину і надає їй брудно-сірого кольору. Чергування смужок різного кольору, поява яких спричинена ураженням

Після обробки шкіри, захопивши голку великим і вказівними пальцями, швидко вколюють її перпендикулярно в шкіру на глибину від 3 до 5 см залежно від товщини підшкірного жирового шару.

Швидкість введення ліків залежить від препарату (необхідно дивитися анотацію по застосуванню засобу). Після ін'єкції голка витягується, а місце уколу злегка масажується стерильним тампоном з вати.

При необхідності одночасного введення 2-3 несумісних препаратів голку після відібрання шприца перекаливают в сусідню ділянку м'язи, не виймаючи з шкіри, а потім під'єднують шприц.

1.Заходи, яких має вжити фахівець щодо ліквідації сибірки та при підозрі

цього захворювання.

Сибірка (Anthrax, сибірська виразка, телій) — гостре інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських, домашніх і диких тварин, що характеризується гарячкою, септицемією, інтоксикацією організму, серозно-геморагічним запаленням підшкірної та субсерозної сполучної тканин і внутрішніх органів, утворенням набряків та карбункулів. На сибірку хворіє людина.

Збудник хвороби — Bacillus anthracis — нерухома грам-позитивна аеробна спороутворювальна паличка розміром (5...8) х х (1...1,5) мкм.

Характерною особливістю збудника сибірки є здатність до спороутворення. Спори мають овальну або кулясту форму, утворюються в розтятих трупах і зовнішньому середовищі за умов обов'язкового доступу кисню й температури 15

— 42 °С. В організмі хворої тварини і в нерозтятому трупі спори не утворюються.

Лікування. Проводять гіперімунною протисибірковою сироваткою або гаммаглобуліном у поєднанні з антибіотиками (пеніцилін, біцилін, стрептомі-

цин, левоміцетин, біоміцин). Сироватку застосовують підшкірно в лікувальних дозах: для дорослої великої рогатої худоби, коней, північних оленів, буйволів та верблюдів — 100 — 200 мл; овець, кіз, свиней і телят — 50 — 100 мл. Не рекомендується вводити в одне й те саме місце більш як 20 мл сироватки. У тяжких випадках сироватку після попереднього підігрівання до 37 — 38 °С вводять внутрішньовенно. Якщо впродовж наступних 8 — 12 год температура тіла не знижується, сироватку вводять у лікувальній дозі повторно. При карбункульозній формі сибірки сироватку вводять додатково під шкіру в місці локалізації запального набряку. Великій рогатій худобі сироватку можна вводити

інтраперитонеально в ділянці голодної ямки. Гаммаглобулін застосовують у дозах: для коней, верблюдів, великої рогатої худоби та північних оленів — 40 — 80 мл; овець, кіз, телят і свиней — 20 — 40 мл. У разі тяжкого перебігу хвороби гаммаглобулін підігрівають до 37 — 38 °С і вводять внутрішньовенно. Одно-

часно проводять внутрішньом'язове або підшкірне введення антибіо-

тиків.Через 14 діб після видужання їх щеплюють протисибірковою вакциною. Забороняється використання протисибіркових вакцин одночасно з іншими

біологічними чи хімічними препаратами. Вимушені щеплення проводяться незалежно від наявності в господарстві інших інфекційних захворювань. Не

дозволяється вакцинувати виснажених, клінічно хворих тварин і тварин з підвищеною температурою тіла, а також самок в останній місяць вагітності.

Заходи профілактики та боротьби з сибіркою. Включають: загальні ветеринарно-санітарні заходи профілактики сибірки; заходи в неблагополучних щодо сибірки пунктах і на загрозливій території; заходи в разі підозри щодо захворювання тварин на сибірку; організацію та проведення заходів щодо ліквідації сибірки; дезінфекційні заходи; зняття карантину.

Загальні ветеринарно-санітарні заходи профілактики сибірки:

Передбачають проведення робіт з огородження й утримання в належному стані скотомогильників, старих захоронень худоби, біотермічних ям, знезараження ґрунту в місцях поховань сибіркових трупів; організацію постійного нагляду за санітарним станом місць скупчення худоби, заготівлі, переробки та зберігання продуктів і сировини тваринного походження; суворе додержання правил утримання та внутрішньогосподарського забою худоби на м’ясо; заборону реалізації м’яса та інших продуктів забою для споживчих потреб людей і на корм тваринам без дозволу ветеринарного спеціаліста; чітке дотримання існуючих положень під час проведення агрогідромеліоративних, розвідувальних, будівельних та інших земляних робіт.

Заходи в неблагополучних щодо сибірки пунктах і на загрозливій території: Основою протиепізоотичних заходів у неблагополучних осередках є здійснення комплексу ветеринарно-санітарних заходів та профілактичних щеплень тварин. Виявляються і беруться на облік неблагополучні пасовища, водопої, місця всіх старих і чинних скотомогильників, біотермічних ям, окремих місць давніх поховань тварин. Не допускаеться випасання и використання водних джерел у зонах старих поховань тварин, у місцях розміщення підприємств із заготівлі, зберігання та переробки тваринної сировини, а також на ділянках пасовищ, де мали місце зараження й загибель тварин з нез’ясованих причин. Чітко виконуються санітарні вимоги щодо своєчасного прибирання та утилізації трупів.

Залежно від місцевих умов і епізоотичного стану неблагополучного пункту організовуються осушування боліт, заболочених пасовищ та сіножатей. Утримуються у належному ветеринарно-санітарному стані тваринницькі приміщення, скотні двори й загони, регулярно здійснюють їх профілактичну дезінфекцію, дератизацію та дезінсекцію, проводять знезараження інвентарю та предметів догляду за тваринами. Організовуються постійний нагляд за переміщенням тварин, санітарним станом місць їх скупчення, заготівлею, зберіганням продуктів та сировини тваринного походження.

У плани профілактичних заходів обов’язково включається щеплення сприйнятливих тварин протисибірковими вакцинами. При цьому в стаціонарно неблагополучних пунктах, де з моменту останнього випадку захворювання тварин на сибірку ще не минуло 5 років, дорослу велику рогату худобу, овець, кіз і коней вакцинують два рази на рік з інтервалом 6 міс — навесні, перед вигоном на пасовище, і восени, перед переведенням на стійлове утримання. Хутрових звірів щеплюють з 3-місячного віку один раз на рік. В інших неблагополучних

пунктах дорослих тварин вакцинують один раз на рік, молодняк великої рогатої худоби — після досягнення 3-місячного віку з ревакцинацією через 6 міс. Ягнят вакцинують у 3-місячному віці і ревакцинують через 3 міс; свиней — з 6- місячного віку, один раз на рік, тільки в господарствах з вільно-вигульним або табірним утриманням; оленів і верблюдів — з 6-місячного віку один раз на рік; коней — з 9-місячного віку один раз на рік. У господарствах, розміщених на загрозливій території, обов’язково вакцинують усіх прибулих до господарства тварин і допускають їх до загального стада після карантинування не раніше, ніж через 14 діб після щеплення.

Заходи в разі підозри щодо захворювання тварин на сибірку: У разі раптової загибелі або захворювання тварини, що супроводжується високою температурою, утворенням на тілі гарячих пухлин, які швидко збільшуються в розмірі, та набряків у ділянці підгруддя, шиї, черева, появою кольок і кров’янистих пінистих випорожнень під час агонії терміново повідомляють про це регіонарну установу ветеринарної медицини. Ветеринарний спеціаліст має негайно прибути на місце, провести клінічний огляд і термометрію всього поголів'я, організувати ізоляцію та лікування хворих і підозрюваних щодо захворювання на сибірку тварин, відібрати патологічний матеріал від загиблих або вимушено забитих тварин і терміново направити його нарочним у лабораторію ветеринарної медицини. В разі підозри на сибірку розтинати труп забороняється, для дослідження направляють вухо загиблої тварини. Якщо підозра на сибірку виникла в процесі випадкового розтину трупа або розбирання туші, для лабораторного дослідження відбирають селезінку та регіонарні лімфовузли. Трупи хутрових звірів направляють цілими. В разі позитивних результатів мікроскопічного дослідження лабораторія ветеринарної медицини негайно повідомляє про це головного державного інспектора і ветеринарну службу господарства.

Організацію та проведення заходів щодо ліквідації сибірки: У місцях виникнення хвороби встановлюється карантин, межі неблагополучного пункту, який підлягає карантинуванню, та загрозлива зона. За умови карантину на території неблагополучного пункту забороняються введення, ввезення, виведення та вивезення поза її межі тварин усіх видів; заготівля й вивезення продуктів та сировини тваринного походження; перегрупування тварин у господарстві; використання молока від хворих тварин; забій на м’ясо; розтинання трупів і зняття шкур із загиблих тварин; проведення хірургічних операцій (крім невідкладних); вхід на неблагополучну ферму (господарство) стороннім особам; в’їзд на територію транспорту, не пов’язаного з обслуговуванням цієї ферми (господарства); спільний водопій тварин зі ставків та інших водойм; торгівля тваринами й продуктами тваринництва в межах загрозливої зони; проведення в цих межах ярмарків, виставок та інших заходів, пов’язаних зі скупченням людей

ітварин.

Зметою своєчасного проведення протиепідемічних заходів щодо сибірки негайно повідомляють санітарно-епідеміологічну службу. Для догляду за хворими тваринами закріплюють окрему обслугу, яку забезпечують спецодягом.

Лікар ветеринарної медицини після огляду всіх тварин у неблагополучному неблагополучному пункті розділяє їх на дві групи. До першої групи відносять хворих і підозрюваних щодо захворювання на сибірку тварин, які мають клінічні ознаки захворювання. До другої групи відносять підозрюваних у зараженні сибіркою тварин, тобто решту тварин, в яких не проявляються ознаки захворювання на сибірку, але які знаходяться у стаді (отарі, дворі), де встановлено це захворювання. Тварин першої групи лікують і через 14 діб після клінічного видужання щеплюють протисибірковою вакциною. Трупи, гній, підстилку, залишки фуражу знешкоджують спалюванням. Закопувати трупи категорично забороняється. Приміщення та місця перебування хворих на сибірку тварин ретельно дезінфікують. Тварин другої групи щеплюють протисибірковою вакциною згідно з настановою з її застосування.

У разі виявлення сибірки під час забою на м’ясокомбінатах та інших забійних підприємствах лікар ветеринарної медицини цеху (забійного пункту) негайно припиняє роботу цеху первинної обробки, а потім проводить усі заходи, передбачені чинними Правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса та м’ясопродуктів.

Дезінфекційні заходи: Для дезінфекції приміщення, в якому знаходилися хворі на сибірку тварини, використовуються розчини хлорного вапна з вмістом активного хлору 5 %, 4 %-й розчин формальдегіду і 10 %-й розчин їдкого натру. Дезінфекцію приміщень проводять за відсутності тварин, після ретельного механічного очищення всіх поверхонь і обладнання, спалювання відходів виробництва, а також гною.

Наступну дезінфекцію неблагополучного приміщення здійснюють щоразу після виділення нової хворої тварини і повторюють через кожні 10 діб до проведення остаточної дезінфекції та зняття карантину. У станку, де утримувалась хвора або загибла тварина, знімають і спалюють дерев’яну підлогу й перегородки. Землю ретельно обпалюють, заливають розчином хлорного вапна з вмістом активного хлору 5 % із розрахунку 10 л/м2, перекопують на глибину не менш як 25 см, перемішують із сухим хлорним вапном з вмістом у ньому не менш як 25 % активного хлору із розрахунку 3 частини землі й 1 частина хлорного вапна, зволожують водою і захоронюють на скотомогильнику. Гній, підстилку та залишки кормів зволожують 10 %-м гарячим розчином їдкого натру, а потім спалюють. Гноївку в гноєзбірнику змішують із сухим хлорним вапном, у якому міститься не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку 1 кг вапна на кожні 20 л гноївки.

Зняття карантину: Карантин знімають через 15 діб після останнього випадку загибелі або видужання хворої на сибірку тварини за умови відсутності у тварин реакції на щеплення вакциною та повноти виконання всього комплексу ветеринарно-санітарних заходів.

Сибірка у людини. Зараження людини відбувається під час догляду за хворими на сибірку тваринами, проведення вимушеного забою, обробки туш та шкур хворих тварин. Значна частина людей інфікується під час продажу контамінованого спорами сибірки м’яса, приготування та споживання їжі з нього,

використання інфікованих шкіряних виробів.

1.Виберіть із наявних макропрепаратів геогельмінтів тварин.

Зональні особливості розвитку паразитів у природі (геогельмінти). 1)Неоаскароз, 2)Езофагостомоз, 3)Трихостронгілідози, 4)Диктіокаульоз, 5)Трихуроз, 6)Параскароз, 7)Стронгілідоз,

8)Токсокароз,

9)Гетеракоз,

10)Аскаридіоз,

11)Сингамоз.

1)Токсокароз – НЕОАСКАРОЗ - хвороба спричинюється круглими гельмінтами родини Anisakidae над родини Ascaridoidea підряду Ascaridata.

Статевозрілі паразити Toxocara canis локалізуються в тонких кишках, іноді у жовчних ходах печінки й підшлунковій залозі собак, песців та деяких інших м’ясоїдних, а T. cati — в тонких кишках тварин родини котячих (котів, лисиць, тигрів, левів, леопардів).

Збудники. T. canis — гельмінт світло-жовтого кольору. На головному кінці є три губи з широкими бічними кутикулярними крилами. Між стравоходом і кишечником знаходиться шлуночок. Це є характерною ознакою круглих гельмінтів родини Anisakidae. Довжина самців 5 – 10 см, у них загнутий хвостовий кінець і дві однакові спікули. Довжина самок — 10 – 18 см. T. cati має менші розміри тіла: 3 – 6 см (самці) та4 – 10 см. Спікули у самців різної довжини. Яйця середніх розмірів (0,068 – 0,075 мм), круглі, темно-коричневого кольору, з комірчастою зовнішньою оболонкою, незрілі.

Цикл розвитку. Збудники — геогельмінти. М’ясоїдні тварини виділяють у зовнішнє середовище яйця. За оптимальних умов через8 – 15 діб у яйцях фор-

муються личинки і вони стають інвазійними.

Зараження тварин відбувається аліментарно при заковтуванні інвазійних яєць з кормом або водою. В тонких кишках з них виходять личинки другої стадії, які проникають у кровоносну систему й заносяться в легені, де відбувається друге линяння. Личинки третьої стадії потрапляють у бронхи, трахею, ротову порожнину, звідки заковтуються зі слиною. В кишках відбувається ще два линяння і через20 – 21 добу паразити досягають статевої зрілості. Це основний шлях зараження.

Він реєструється у цуценят віком до3 міс. В організмі цуценят6-місячного віку і старших гепатотрахеальна міграція личинок майже припиняється. Личинки другої стадії проникають у печінку, легені, нирки, головний мозок, серце, скелетні м’язи. Розвиток їх припиняється, однак життєздатність зберігається тривалий час(до 385 діб).