Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

Білет 14

1. Вчення Маркевича

Паразитоценологія — комплексна наука, яка вивчає структуру, склад та функціонування екопаразитарних (паразитоценозних) систем. Екопаразитарна система (паразитоценоз) — сукупність паразитичних, умовно патогенних організмів, їх асоціацій з вільноживучими поколіннями, які мешкають у середовищі живителів і навколишньому. Завдання паразитоценології — вивчити ці системи та їх компоненти, закономірності їх формування, функціонування з метою розробки методів управління ними.

Ветеринарна паразитоценологія — розділ паразитоценології, який вивчає взаємовідносини співчленів систем тварин, іноді й людини, закономірності та особливості епізоотичного процесу асоціативних хвороб тварин, їх патогенез, клінічні ознаки, поширення, вплив навколишнього середовища та живителів на компоненти екопаразитарних систем, методи діагностики, профілактики і лікування асоціативних хвороб.

Асоціативні інвазії (хвороби) – системи організмів, які викликають патологічні процеси. Дана екопаразитарна система є патогенетичною.

За О.П.Маркевичем, мікропаразитоценози (він перший ввів це поняття) формуються у однієї особини відповідно до виду живителя з мікропопуляцій паразитів у тілі живителя, а також тих, що проникли додатково в організм вільноживучих та умовно патогенних паразитів. Практично, популяції усіх живих істот (від однодо багатоклітинних) є носіями другого життя (перша аксіома паразитизму). Представники цього життя знаходяться в організмі живителя не у хаотичному стані, а згідно з законами синергетики формуються певні екопаразитарні системи.

Екопаразитарні системи:

Монопаразитарна система складається з організму живителя і мікропопуляції одного, виду паразита. Такі системи відтворюють на тваринах-гнотобіонтах (гнотобіонти — це тварини, яких утримують від народження у стерильних умовах). У природі монопаразитарна система може бути, коли один паразит, підсилено розмножуючись, пригнічує інших і хвороба виявляється як монопаразитарна.

Поліпаразитарна система складається, з організму живителя, який містить на собі або всередині організму n-кількість особин двох і більше видів паразитів.

Гіперпаразитарна система — наявність в організмі живителя двох, трьох і більше паразитів. При цьому один паразит утримує в собі іншого, паразита (гіперпаразити, гіперпаразитизм). Такі системи можуть бути дво-, три- і більше ступеневі.

Суперпаразитарна система — наявність багатьох особин паразитів, які живуть у тканинах одного або кількох органів живителя у визначеному ряду, характерному для виду паразита.

Змішана поліпаразитарна система — поєднання в організмі живителя супер- і гіперпаразитів.

Наука і практика ветеринарної медицини вже мають у своєму розпорядженні численні дані про структуру, склад, закономірності функціонування мікропаразитоценозів та поліпаразитарних супер-, гіперта змішаних екосистем. Такі системи й викликають асоціативні хвороби у тварин.

2. Цикл розвитку збудника, клінічний прояв та лікування тварин, хворих на ценуроз.

Ценуроз церебральний - хвороба, спричинювана личинковою стадією Сoenurus cerebralis, яка паразитує в головному, іноді спинному мозку і характеризується порушеннями ЦНС з подальшою загибеллю хворих.

Цикл розвитку. Дефінітивні хазяї - м’ясоїдні виділяють з фекаліями членики, які активно пересуваючись виділяють яйця, що разом з травою чи водою заковтують жуйні. У кишках онкосфери звільняються від оболонки і мігрують кровоносними судинами, проникаючи в різні органи, а також у головний і спинний мозок. Через 2,5 – 3 міс у мозку формується інвазійний ценур.

Клінічні ознаки Розрізняють чотири стадії перебігу:

перша — прихована, з моменту зараження до появи перших ознак захворювання.

друга – поява перших клінічних ознак і г о с т р и й перебіг . Онкосфера переміщується в мозковій тканині викликаючи запалення мозку і нервові явища, можлива смерть.

третя — прихована, ріст міхура.

четверта – поява клінічних ознак , зниження апетиту, кахексія, нервові явища, високий % летальності.

Залежно від місця локалізації:

лобова – опущена голова, нестримний рух вперед скронево-тімяна- вертячка, у сторону ураженої частки потилична – закидання голови назад мозочок – порушення координації параліч спинний – болючість в крижах, паралічі

Діагностика комплексна + алегічна проба(алерген в/шкірно, у верхню повіку у дозі 0,2мл реакцію рахують через 10хв), огляд дна ока ( застійні явища у сосоку зорового нерва), пат.ан – ценурозні міхурі у мозку.

Лікування: на ранніх стадіях фенбендазол(бровадазол, панакур, фензол) 25мг/кг з кормом 3 дні. Цінних – хірургічно. У деяких країнах використовують вакцину.

ВСЕ: голови і спинний мозок уражені ценурами знищують, туші і вн. ограни якщо без міхурів – без обмешень, більше 4 на пром. переробку.

3.Три етапи контролю якості дезінфекції

Контроль якості дезинфекції проводять візуально (санітарний стан приміщення), хімічним (перевірка активності дезинфікуючих препаратів і розчинів) і бактеріологічним (посів матеріалу на виявлення мікрофлори) методами.

Візуальний: не повинно бути залишків гною, корму чи інших механічних забруднень. Після закінчення санітарного очищення годівниці й напувалки

звільняють від води, приміщення просушують, відкриваючи вікна, двері або вмикають вентиляцію. Перед дезінфекцією роблять поточний ремонт приміщення й обладнання.

Хімічний: Розчини для дезінфекції готують безпосередньо перед використаням, згідно інструкції, дезінфекцію проводять в перехресних напрямах (горизонтальному й вертикальному), не допускаючи пропусків.. Для дезінфекції типових тваринницьких приміщень 1 л дез. розчину на 1м2, для пристосованих– 2 л. Годівниці, автонапувалки й корита старанно промивають чистою гарячою водою, стіни і стелю приміщення старанно білять 20%-ю водною суспензією свіжогашеного вапна.

Бактеріальний 2-3 год. після дезінфекції стерильними ватними тампонами, змоченими в стерильному нейтралізуючому розчині (конц. нейтралізуючого р-ну в 10 разів нижча від дезінфектанту), беруть проби з 10-20 ділянок приміщення. З цією метою намічають квадрати розміром 10Ч10 см і протирають їх протягом 1-2 хв. Проби досліджують у той же день. Кожну пробу змивають в окремому флаконі з 20 мл стерильного фізрозчину. Надосадову рідину після центрифугування зливають, а центрифугати висівають на відповідні елективні середовища. При наявності кишкової палички колір поживного середовища з малинового змінюється на зелений або салатовий. Дезінфекція вважається задовільною, якщо ріст модельних мікроорганізмів, при профілактичній і заключній дезінфекції відсутній у 100% проб, а при поточній – не менше ніж у 90% проб.

4. Техніка взяття крові у тварин

У ВРХ – яремна, молочна, під хвостова вени; коні – яремна; свині – вухо, очний синус, кінчик хвоста; дрібні – вена сафена; птахи – підкрильна вена або гребінь.

Відбирають до годівлі у дозі 7-10 від тварин і 2-3мл від птиці. Відбирають, щоб кров вільно стікала по краю пробірки. Пробірки етикетують накривають паперовими ковпачками і відстоюють, для утворення сироватки.

5. Серологічні реакції

Серологічні реакції – метод виявлення антигену (Аг) чи антитіла(Ат) у сироватці кров шляхом зв’язування його з відомим Аг чи Ат відповідно до цілі дослідження.

РА (реакція аглютинації) виявлення низькодесперсних Аг(клітини,бактерії) сироватка + Аг чи Ат (в залежності від дослідження) + електроліт = при

позитивній реакції осад в вигляді пухкого зонтика; при негативні – крапочки (реакція гемаглютинації і затримки гемаглютинації по цьому ж принципу)

РП (реакція преципітації)виявлення високодисперсних Аг(полісахариди, білки) – у тонку пробірку наливають сироватку + нашаровують Аг = при+ утворюється кільце преципітації на межі рідин; при-нічого;

РН (реакція нейтралізації) -базується на здатності імунної сироватки при додаванні до відповідного вірусу блокувати його здатність до репродукції. В серологічній діагностиці РН застосовується для виявлення наростання титру нейтралізуючих антитіл до певного (відомого) вірусу в парних сироватках крові.

РІФ (реакція імунофлюорисценції) виявлення флюорисцуючих антитіл. Адсорбований антиген з’єднують з імунною сироваткою, після чого утворений комплекс антиген-антитіло обробляють γ-глобуліном, з’єднаним із флюорисцинізотіоціанатом. Так як мічені антитіла не втрачають властивості з’єднуватись з антигеном та тим самим обумовлюють світіння.

ІФА(імуноферментний аналіз) імунологічний метод для визначення наявності певних антигенів, що заснований на ідентифікації комплексів антиген-антитіло.

ІХА(імунохроматографічний аналіз) – по принципу тонкошарової хроматографії, рухома фаза сироватка разом з якою рухаються антитіла з барвником,якщо в цій рідині присутній досліджуваний антиген, то відбувається його зв'язування(утворення темної смухки).

6. Продемонструйте методику дослідження проб фекалій хворих на еймеріоз

Еймерії – розвиваються в організмі одного хазяїна, суворо специфічні як до хазяїнна, так і до місці локалізації (паразитують в епітелії слизової оболонки кишок);лише E.stiadae – жовчні протоки кролів, E.truncata – слизова ниркової миски гусей.

Цикл - Заковтування спорульованої ооциста ? спорозоїд ? трофозоїд ? меронт першої генерації заповнений мерозоїтами ? руйнування клітини і проникнення в іншу (меронти 2генерації) ? гамонти ? макрогамети + мікрогамети ? зигота ? вкривання оболонкою і перетворенн на ооцисту.

2 фази:

1.ендогенна включає 2 стадії:

a.мерогонія (множинне безстатеве розмноження) b.гаметогонію (статевий процес)

2.екзогенна Клінічні ознаки: гострий – температура, пронос, анемія, дегідратація, леталь-

ність 50%; підгострий – менш виражені ознаки; хронічний – відставання у рості, періодична діарея.

Лікування: ампроліум (ампрол,бровітакокцид,ампролвет) 10мл на кг 10 діб; бай кокс 10мл на кг два дні; сульфаніламіди(норсульфазол, сульфапіридазин) 60мг на кг двама 4-добовими курсами.

Діагностика: за Фюлеборна або Дарлінга. Еймеріоносійство – поодинокі ооцисти.

Дарлінга: фекалії+вода центрифугують 1-2хв, рідину зливають, до осад додають 1:1 = гліцерин : насиченого розчину кухонної солі, перемішують і центрифугують, яйця спливають, металевою петлею знімають плівку переносять на предметне скло і досліджують.

Фюллеборна: 5г фекалій + 20 частин розчину солі, фільтрують і відстоюють 40-50хв, яйця спливають їх збирають металевою петлею і досліджують

Білет 15 1.ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВО-

РОБ У ТВАРИН І ПТАХІВ

Діагностика інфекційних хвороб у тварин, на відміну від діагностики незаразних хвороб, має дві особливості:

1 - необхідність термінової постановки діагнозу; 2 - обов'язковість використання комплексного методу діагностики. Комплексний метод діагностики інфекційних хвороб включає в себе: клінічний, епізоотологічний, патологоанатомічний і гістологічний, бактеріологічний і вірусологічний, гематологічний, серологічний, алергічний та біологічний методи. Перші три методи вважаються основними, решта допоміжні. Однак цей поділ чисто умовний, оскільки при тій чи іншій хворобі на перший план може вийти будь-який з означених методів (алергічний при туберкульозі, серологічний та гематологічний при лейкозі і т. п.

Клінічний метод діагностики базується на розпізнаванні захворювання за комплексом ознак, які спостерігаються у хворих тварин і полягає у проведенні клінічного дослідження хворої тварини. Епізоотологічний метод полягає в систематизації даних, які отримують при епізоотологічному обстеженні господарства або населеного пункту. Важливою складовою частиною епізоотологічного обстеження є збирання епізоотологічного анамнезу. Наприклад, з’ясовують, коли, при яких обставинах з’явилася хвороба, як і чим годували тварин, чи було подібне захворювання раніше, вік хворих тварин, вид, стать, благополуччя сусідніх господарств і районів по цій хворобі і т. ін.

Патологоанатомічний і гістологічний методи При деяких інфекційних хворобах (туберкульоз, пошесне запалення легень) дані паткартини мають вирішальне значення при постановці діагнозу. Інколи в процесі постановки діагнозу на інфекційну хворобу з метою виявлення патологічних змін в органах і тканинах на мікро рівні використовують гістологічний метод досліджень.

Бактеріологічний метод полягає у виявленні в патологічному матеріалі збудника інфекційної хвороби, що дає можливість поставити етіологічний діагноз. Це один із найбільш важливих методів діагностики, оскільки діагноз на будь-яку інфекційну хворобу вважається встановленим лише при наявності збудника хвороби й можливості експериментального відтворення хвороби на іншій окремо взятій сприйнятливій тварині.

Вірусологічний метод має завдання виявити в досліджуваному матеріалі збудника хвороби вірусної природи.

Гематологічний метод діагностики базується на виявленні у тварини різ-

них змін у складі крові, або її властивостей, які можуть виникнути під дією наявного в організмі збудника хвороби. Сюди належать визначення концентрації гемоглобіну, підрахунок формених елементів крові, виведення лейкоцитарної формули, виявлення змін у швидкості зсідання еритроцитів тощо.

Серологічний метод є одним із найбільш поширених методів лабораторної діагностики. Серологічна діагностика базується на використанні серологічних

реакцій з метою виявлення в досліджуваному матеріалі специфічних антигенів або антитіл. Серологічна реакція, яка використовується для діагностики інфекційної хвороби – це реакція між антигеном і антитілами іn vіtro.

Найчастіше в практиці діагностики інфекційних хвороб застосовують:

- РП – реакцію преципітації((від лат. Praecipitatio - стрімке падіння вниз) — осадження, реакція осадження комплексу антигену з антитілом; одна з імунологічних реакцій, що дозволяють визначити вміст антитіл в сироватці крові хворих або вакцинованих людей, а також імунізованих тварин.

-РН – Реакцію нейтралізації; (базується на здатності імунної сироватки при додаванні до відповідного вірусу блокувати його здатність до репродукції. В серологічній діагностиці РН застосовується для виявлення наростання титру нейтралізуючих антитіл до певного (відомого) вірусу в парних сироватках крові.

-РЗК – реакцію зв'язування комплементу;( це складна реакція, яка протікає в дві фази. Для її постановки необхідні наступні інгредієнти: антиген, антитіло, комплемент, еритроцити барана, гемолітична імунна сироватка.

При додаванні гемолітичної системи гемолізу еритроцитів не відбувається (позитивний результат). Якщо антиген і антитіло гетерологічні, комплемент знаходитися у вільному вигляді, оскільки окремо ні антигеном, ні антитілом він не сорбується. При додаванні гемолітичної системи відбувається гемоліз еритроцитів (негативний результат).

РА – реакцію аглютинації;- це прості реакції склеювання корпускулярних антигенів за допомогою антитіл.

- РГА – реакцію гемаглютинації- це феномен склеювання еритроцитів внаслідок дії на них різних мікроорганізмів.Механізм гемагглютинації полягає в склеюванні еритроцитів( тварин або людини), на поверхні яких адсорбувалися мікроорганізми; останні являються містками, які з'єднують сусідні еритроцити.

Алергічний метод базується на використанні з діагностичною метою алергічної реакції. Алергічна реакція – це реакція підвищеної чутливості сенсибілізованого організму на повторне введення алергену. Алергічний метод використовується при діагностиці туберкульозу, сапу, бруцельозу, паратуберкульозу, епізоотичного лімфангоїту коней, туляремії та пулорозу-тифу птахів.

Біологічний метод діагностики полягає у введенні мікробомісткої досліджуваної суспензії сприйнятливим тваринам із метою експериментального відтворення хвороби. Біопробу проводять, як правило, на тваринах того виду, у якого виявлена хвороба чи на сприйнятливих лабораторних тваринах. Використовується даний метод не часто, оскільки є досить дорогим.

2. Токсоплазмоз Токсоплазмоз--антропозоонозне захворювання, що викликається внутрішнь-

оклітинним паразитом Toxoplasmagondiiз родини Eimeriidae, підродини Isosporinae. Хворіють люди(уражується нервова, ендокринна і лімфатична системи, народжуються неповноцінні діти).

Збудник. Toxoplasma gondii паразитує в організмі тварин і людей у вигляді трофозоїтів або цист. Трофозоїт акроподібної або півмісячної форми. Довжина паразита 4—10 мкм, ширина — 2—5 мкм. Розмір цист 30—100 мкм, всередині знаходяться мерозоїти. Токсоплазми локалізуються в ретинуло-ендотеліальних клітинах, в різних клітинах органів і тканин, головному мозку, в м'язі серця, селезінці, клітинах печінки, легень, скелетних м'язах і в інших місцях.

Життєвий цикл. Цикл розвитку. Токсоплазми — облігатно гетероксен-

гризунів чи ураженихорганів і тканин проміжних хазяїв. В епітеліальних клітинах тонких кишок відбувається спочатку безстатеве розмноження (мерогонія), пізніше статевий розвиток (гаметогонія), який завершується формуванням ооцист. Останні з фекаліями тварин виділяються у зовнішнє середовище. Зараження проміжних хазяїв збудником токсоплазмозу можливе кількома

шляхами: утробний, контамінаційний ,повітряно-крапельний ,трансмісивний ,аліментарний.

Епізоотологічні дані Токсоплазмоз великої й дрібної рогатої худоби досить поширений. Це зумовлено передусім тісним контактом дефінітивних і проміжних хазяїв. Основні чинники передавання збудника — корм і вода, інвазо-вані ооцистами токсоплазм. Особлива роль у підтриманні осередку токсоплазмозу належить зв’язку коти — миші. Останні досить чутливі до інвазії. Вони заражаються від котів, маючи спільне середовище існування. При поїданні мишей коти заражаються одноклітинними організмами і потім виділяють у зовнішнє середовище величезну кількість ооцист.

Патогенез та імуніте. Патогенез токсоплазмозу тварин вивчено недостат-ньо. Внутрішньоклітинне розмноження паразитів у паренхіматозних органах, нервовій і статевій системах призводить до інтенсивного руйнування клітин. Вивільнені ендозоїти проникають в інші клітини, де процес повторю-ється кілька разів. Це спричинює запальні процеси в уражених органах, а руйнування дрібних кровоносних судин і капілярів зумовлює крововиливи. Імунітет- нестерильний!!(вивчений недостатньо)

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний.

Гострий перебіг характеризується пропасницею, відмовою від корму, діареєю, явищами загальної інтоксикації. Спостерігають слизисто-гнійні виді-лення з носових отворів і очей. Тільні корови та кітні вівцематки абортують. Можуть відмічатись парези й паралічі кінцівок. За підгострого перебігу зазначені клінічні ознаки менш виражені. Для хронічної форми токсоплазмозу характерне короткочасне підви-щення температури тіла, зниження апетиту, схуднення, розлади функцій центральної нервової системи (парези, паралічі), аборти.

Патологоанатомічні ознаки. Трупи тварин виснажені. Кров згортається погано. За гострого перебігу хвороби відмічають збільшення печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, набряк легень. Можливе геморагічне запалення кишок. При утробному зараженні в білій речовині мозку спостерігаються осередки некрозів, на материнській плаценті — білі чи жовтуваті некротичні ділянки. Котиледони також з осередками некрозу.

Діагностика Діагностика токсоплазмозу складна. Аналізують клінічні ознаки (наяв-

ність абортів у ранні періоди вагітності, народження мертвих телят чи ягнят і виродків), епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни. Діагноз потрібно обов’язково підтверджувати лабораторними дослідженнями. З паренхіматозних органів готують мазки-відбитки. Ефективнішою є біопроба. За життя тварин проводять серологічну діагностику (РЗК, РТЗК, РІФ) з антигеном із токсоплазм. Котів обстежують копроскопічними методами (Дарлінга чи Фюллеборна), проте у фекаліях навіть хворої тварини ооцисти не завжди вдається виявити, тому дослідження слід повторювати кілька разів.

Токсоплазмоз потрібно диференціювати від бруцельозу, лептоспірозу, лістеріозу, трихомонозу.

Лікування. Ефективні препарати на основі монензину (еланкогран, монекобан, румензин) у дозі 30 мг/кг щодня з кормом упродовж 7 днів. Доцільно застосовувати підвищені дози сульфаніламідів упродовж 4 – 5 днів

3.Профілактика та методи боротьби на підставі

Мішечкуватий розплід (Sacculisato contagiosa larvae, сухий гнилець, безбак-

теріальний гнилець, пухирчастий гнилець, суха загибель черви, мішечкувата черва) — вірусна хвороба личинок медоносних бджіл, яка характеризується накопиченням усередині тіла водянисто-зернистої рідини, що робить їх зовні схожими на мішечки .Збудник хвороби — РНК-геномний вірус.

Лікування. Специфічних препаратів для лікування мішечкуватого розплоду бджіл не розроблено. З лікувальною й профілактичною метою рекомендується використання стимулятора загальної дії — ендоклюкіну, яким обприскують хворі бджолині сім’ї з розрахунку 40 – 50 мл препарату на вуличку, не менш як 6 разів з інтервалом 10 діб. Згодовування ендоклюкіну забезпечує також збільшення в гнізді розплоду на 30 %.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти захворюванню на мішечкуватий розплід, потрібно розміщувати пасіки в сухих місцях, тримати на пасіці тільки сильні сім’ї, забезпечивши їх доброю годівлею, доглядом і утриманням. Особливу увагу слід приділяти заходам щодо запобігання занесенню збудника хвороби ззовні, систематичному очищенню та профілактичній дезінфекції пасічного інвентарю. На неблагополучній пасіці запроваджують карантинні обмеження. У разі незначного поширення хвороби проводять заміну матки на молоду, зі здорової сім’ї. Стільники з ураженим розплодом вилучають, гніздо скорочують і утеплюють. Слабкі сім’ї об’єднують або посилюють бджолами зі здорової сім’ї. Ефективні результати дає підсаджування роїв. Створюють відповідні умови догляду за бджолами,забезпечують їм повноцінну білкову та

вітамінну годівлю. В разі сильного зараження здійснюють переселення бджіл у продезінфіковані вулики на рами з штучної вощини. Вулики, рамки та дерев’яні предмети піддають механічному очищенню і зрошуванню одним із таких засобів: 4 %-м водним розчином пероксиду водню, 5 %-м розчином хлориду йоду, 1 %-м розчином формальдегіду за експозиції 3 год з наступним промиванням водою та висушуванням. Забруднені стільники перетоплюють на віск. Карантинні обмеження знімають з пасіки через рік після ліквідації хвороби, остаточної дезінфекції та проведення всіх передбачених ветеринарно-санітарних заходів.

4. Відбір проби матеріалу для бактеріологічного дослідження при вібріозі

Для бактеріологічного дослідження від корів, нетелей і вівцематок направляють цілий абортований плід (від великих плодів — голову, шлунок, печінку, легені), а також плаценту або її частину .Слиз із шийки матки корів відбирають стерильно тільки в період охоти або в перші 3—4 дні після аборту (при відсутності гнійних виділень із матки); від биків направляють препуціальний слиз, сперму і секрет статевих залоз. Тампони із слизом вміщують у пробірки з 3—5 мл стерильного фізіологічного розчину. Проби сперми, секрету, препуціального та піхвового слизу доставляють у лабораторію у термосі з льодом не пізніше як за 6 годин від часу взяття. Проби піхвового слизу для серологічного дослідження беруть від корів з порушеннями статевого циклу. Слиз беруть від тварин, у яких немає патологічних виділень із піхви (гній, домішки крові і т.п.), у період статевого спокою. Для отримання слизу використовують стерильний прилад, що складається із скляної, добре відшліфованої з двох кінців трубки завдовжки 40 см і діаметром 1—1,4 см та марлевого тампону (використовують прямокутний шматок марлі 10 х 12 см), до середини якого прив'язують міцну нитку довжиною 60—70 см. Перед введенням тампону у піхву статеві органи зовні обмивають теплою водою з милом. Трубку обережно вводять у піхву впритул до її передньої стінки, потім металевим поршнем виштовхують тампон. Трубку і поршень витягують, а тампон з ниткою залишають у піхві. Через 40—50 хвилин тампон витягують за нитку, оберігаючи від забруднення, і відразу ж вміщують у пробірку з 5 мл стерильного формалізованого (0,3% формаліну) 3%-ного розчину хлористого натрію (нитку відрізають). Пробірку закривають гумовим стерильним корком і надсилають у лабораторію в той же день або зберігають на льоду до ранку наступного дня. Тампони, забруднені калом, гнійними масами або кров'ю, для дослідження непридатні. Для серологічного дослідження від вівцематок, які абортували, в лабораторію надсилають сироватку крові, взяту в перші 20 днів після аборту.

ВСЕ: Туші та інші продукти забою, отримані від хворих тварин, направляють на виготовлення варених ковбас і консервів або проварюють.Уражені органи і тканини утилізують. Шкури дезінфікують.

5.Кампілобактеріоз (Campylobacteriosos, вібріоз) — інфекційне захворюван-

ня великої та дрібної рогатої худоби, що характеризується абортами, частими перегулами, тимчасовою безплідністю, народженням нежиттєздатного потомства. На кампілобактеріоз хворіє людина.

Збудник хвороби — плодовий вібріон Campylobacter fetus, що належить до роду

Campylobacter.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах на кампілобактеріоз хворіють статевозрілі телиці, корови, вівцематки, рідко — кози. У корів основним джерелом збудника хвороби є інфіковані плідники-бугаї, у препуціальному мішку яких, рідше в спермі, кампілобактерії зберігаються роками. Кампілобактерії виділяють хворі корови та вівцематки під час абортів з плодом, плодовими оболонками, навколоплідними водами, витіканнями зі статевих органів, а також із сечею і молоком. Виділення хворих тварин контамінують приміщення, підстилку, корми, воду, речі догляду за тваринами, які стають факторами передавання збудника здоровим тваринам.

Патогенез. Збудник хвороби після проникнення у вагітну матку спричинює запальні явища, порушення живлення плоду, його токсикоз і загибель, що призводить до аборту.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. При первинному виникненні кампілобактеріозу основною ознакою є масові аборти у вагітних корів та численні випадки неплідності у телиць. У биків захворювання проходить безсимптомно, супроводжується тривалим кампілобактеріоносійство.

Патологоанатомічні зміни. Матка набрякла, кровоносні судини ін'єковані, на слизовій оболонці виявляють численні осередки запалення. Карункули збільшені, запальні, легко відокремлюються від плаценти.

Діагноз ґрунтується на клініко-епізоотологічних показниках і результатах лабораторного дослідження патологічного матеріалу.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні, бактеріологічні та серологічні дослідження з виділенням і визначенням підвиду збудника.

Проводять масове обстеження маточного поголів'я корів за допомогою реакції аглютинації з піхвовим слизом (РАПС). У овець для серологічної діагностики відбирають кров і досліджують за РА класичним методом.

Диференціальна діагностика. У великої рогатої худоби потрібно виключити бруцельоз, трихомоноз і лістеріоз, у овець — також сальмонельоз та хламідійний аборт.

Лікування. Буває ефективним лише в разі одночасного проведення загальної та місцевої терапії. Для лікування бугаїв застосовують суміш емульсії стрептоміцину та пеніциліну.Одночасно з місцевим лікуванням бикам двічі на добу внутрішньом'язово вводять пеніцилін і стрептоміцин у 0,5 %-му розчині новокаїну з розрахунку по 5000 ОД кожного антибіотика на 1 кг маси тварини також упродовж 4 діб. Через 5 — 6 діб лікування повторюють. Внутрішньом'язово двічі на добу вводять окситетраци-клін у 0,5 %-му розчині новокаїну з розрахунку 5000 ОД на 1 кг маси тварини, а місцево застосовують 5 %-ву емульсію фуразолідону на риб'ячому жирі або олії Хворим тваринам у порожнину матки щодня 4 доби підряд вводять по 1 000 000 ОД пеніциліну та стрептоміцину, емульгованих у 40

— 50 мл стерильної олії, риб'ячого жиру або розчинених у фізіологічному