Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

подбати про поліпшення умов годівлі й утримання тварин, що дає змогу запобігти ускладненням та зниженню продуктивності гурта;

підготувати запаси препаратів для лікування можливих ускладнень;

Після обробки тварин обов'язково складають акт, де зазначають: дату, місце проведення та вид обробки; вид тварин, вік; назву біопрепарату і його повну характеристику (згідно з інструкцією); дозу та метод введення; спосіб знезараження залишків препарату; кому доручено нагляд за обробленими тваринами та на який термін.

Вакцинованих тварин утримують окремо від невакцинованих. Ветеринарний нагляд за обробленими тваринами включає повний клінічний огляд, оцінку з'їденого корму, продуктивності, вибіркову термометрію. Для запобігання ускладненням вакцинованих тварин оберігають від переохолодження, протягів, дощу, снігу, перегрівання, особливо при транспортуванні.

Ускладнення після застосування біопрепаратів можуть бути зумовлені використанням біопрепаратів із підвищеною активністю, порушеннями правил з їх застосування, порушеннями правил утримання щеплених тварин (скупчене утримання, недостатня годівля, перевтома при роботі, перегрівання чи переохолодження й ін.), наявність інкубатиків у щепленому стаді. Ускладнення можуть проявлятися у вигляді короткочасного нездужання (втрата апетиту, швидка стомлюваність, відставання від гурту), наявністю місцевих реакцій (набряк, підвищена больова чутливість, підвищення місцевої температури), підвищення температури тіла, шоком, загибеллю щепленої тварини.

Тварин з ускладненнями ізолюють і якнайшвидше лікують, застосовуючи специфічні препарати та засоби симптоматичної терапії. Про випадок ускладнень сповіщають вищу інстанцію ветеринарної медицини, ДНДКІ ветеринарних препаратів і кормових добавок та біофабрику, що виготовила препарат. У повідомленні зазначають назву біопрепарату, серію, дату виготовлення та метод його застосування, вид і кількість імунізованих тварин, характер ускладнень і прізвище фахівця ветеринарної медицини, який виявив ускладнення. Разом із цим у зазначений інститут надсилають два флакони або 4-5 ампул із біопрепаратом. Тому в аптеці, про всяк випадок, завжди необхідно залишати невелику частину препарату.

Способи введення біопрепаратів

1.Ін'єкційний – введення препаратів внутрішньовенно, внутрішньосинусно, внутрішньом'язово, підшкірно, у черевну порожнину й ін.

2.Скарифікаційно-нашкірний – втирання препарату в шкіру, слизові оболонки губ чи ясен.

3.Інсталяційний – краплинне введення препарату в природні порожнини тіла тварин (кон'юнктивально, клоачно, назально).

4.Дисперсійний – розпилення рідких і порошкоподібних препаратів у приміщенні, де утримують тварин (птицю).

5.Аліментарний – згодовування препаратів із кормом або водою. 6.Комбінований – одночасне, але роздільне використання двох або більше

2.Мошки - належать до родини Simuliidae. Відомо понад 900 видів мошок. Більшість з них є гематофагами. Для ветеринарної медицини мають значення

Simulium galeratum, S. columbaczence та ін. У тварин при масовому нападі спричинюють симуліотоксикоз.

Епізоотологічні дані. Симуліотоксикоз поширений у басейнах рік, струмків і має характер ензоотичних спалахів. Найчутливіші до укусів мошок коні, велика рогата худоба, вівці, свині, м’ясоїдні. У разі високої інтенсивності інвазії тварини можуть загинути.

Клінічні ознаки. При інтенсивному нападі мошок у тварин спостерігається занепокоєння, яке з часом переходить у пригнічення. На тілі помітні набряки підшкірної клітковини, язика. Температура тіла підвищується на 2 – 3 °С, а потім стає субфебрильною. Пульс і дихання прискорюються, характерна салівація. Відмічається тремор м’язів, параліч і парез кінцівок. У подальшому розвивається набряк легень, який і призводить до загибелі. За незначної інтоксикації тварини видужують на 5 – 8-му добу.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, під час обстеження в очах, ніздрях, вухах тварин виявляють мошок.

Симуліотоксикоз диференціюють від сибірки, лептоспірозу i пастерельозу.

Лікування. Вводять симптоматичні препарати: серцеві й дихальні аналептики, внутрішньовенно 40%-й розчин глюкози, 10%-й розчин хлориду кальцію, фізіологічний розчин тощо.

1.Мокреці — кровосисні комахи родини Ceratopogonidae — поширені всюди. Відомо понад 4 тис. їх видів. Для ветеринарної медицини мають значення роди

Culicoides, Leptoconops, Lasiochella.

Укуси їх болючі, спричинюють свербіж, набряки, дерматити. Мокреці переносять збудників інфекційних та інвазійних хвороб. Kрім того, вони є проміжними хазяями збудника онхоцеркозу коней.

1.Москіти — комахи родини Psychodidae. Поширені переважно в тропіках і субтропіках та південних регіонах України. Відомо понад600 видів москітів. Для ветеринарної медицини мають значення Phlebotomus papatasii, Ph. sergenti та ін.

Тяжко переносять укуси комах коні, собаки, птахи. Москіти є переносниками збудників лейшманіозів тварин і людей, мікоплазмозу кролів.

Профілактика та заходи боротьби.

Проводять профілактичні заходи, спрямовані на обмеження місць виплоду

гнусу:

-меліорація заболочених земель,

-культурне освоєння пасовищ, -будівництво гідротехнічних споруд.

-Тваринницькі ферми, літні табори для тварин будують подалі від боліт, заболочених лісів та кущів.

-Худобу випасають у той час, коли активність гнусу найменша.

-У відкритих загонах, на пасовищах розпалюють багаття, які виділяють багато диму і відлякують кровосисних комах.

-Здійснюють деларвацію водойм (знищення личинок гнусу у воді).

Для цього розпилюють інсектицидні препарати за допомогою наземних засобів механізації (ДУК, ЛСД, ВДМ) та авіації. Ефективними є бактокуліцид, який вносять у водойми з розрахунку0,5 – 2 л/га; дибром, батокс — 200 мг/га;

40 – 50%-й сульфідофос — 40 – 100 г/га; дифос — 10 – 50 г/га; бай текс — 40 –

100 г/га.

Усі обробки водойм погоджують з місцевими органами, санепідемстанцією, сповіщають населення через засоби масової інформації. Водойми, що мають рибогосподарське значення, інсектицидами не обробляють.

У години активності гнусу худобу утримують під навісами, в приміщеннях.

Вікна і двері завішують антимоскітними сітками, мішковиною. Тварин

обприскують розчинами, емульсіями, аерозолями інсектицидних препаратів

або наносять їх на шкіру у вигляді дустів, мазей: ДДВФ, дибром, неоцидол,

неостомазан, ціодрин, бутокс, пропоксур, оксалан. Ефективним репелентом є

оксамат (0,5 – 2 л на тварину), яким обробляють їх один раз на тиждень. 1.Зоофільні мухи — зоотропні комахи, більшість яких є паразитичними

організмами(гематофаги, збудники міазів) або переносниками збудників інвазійних та інфекційних хвороб. Мухи належать до ряду Diptera, підряду Brachycera. Для ветеринарної медицини найбільше значення мають родини

Muscidae (справжні мухи), Сalliphoridae (сині та зелені мухи), Sarcophagidae

(сірі м’ясні й воль фартові мухи), Glossinidae (мухи цеце) та ін.

Профілактика та заходи боротьби. У приміщеннях і на території ферми здійснюють профілактичні та знищувальні заходи.

Профілактичні заходи спрямовані на запобігання виплоду мух, поширенню їх у приміщеннях і на території ферм та житлових будинків. Територію ферм,

будівель, складів тримають у чистоті. Прибирають гній, трупи, залишки кормів, м’ясо, рибу. Влітку вікна, двері завішують антимоскітними сітками,

марлею, мішковиною.

Для знищення біотопів мух застосовують різні інсектицидні препарати.

Ефективними є хлорне вапно (1 кг/м2), яким посипають вигрібні ями, туалети, залишки кормів; 10%-ва водна емульсія креоліну, ксилонафту, нафталізолу(для рідкого субстрату— 1 – 2, для твердого— 3 – 5 л/м2). Для дезінсекції застосовують розчини, емульсії та аерозолі інсектицидів: диброму, неоцидолу,

ціодрину, неостомазану, пропоксуру, аеролу-2, інсектолу, аміачної води, які розпилюють за допомогою засобів механізації (гідропульти, ДУК, ЛСД).

Навесні та восени обробку проводять один раз на два тижні, влітку — через кожні5 – 7 днів. У приміщеннях розвішують клейкі стрічки, ставлять солодкі приманки. Тварин обприскують розчинами та емульсіями інсектицидів:

бутоксу, ектоміну, ектопору, себацилу, турингіну. Кількість обробок залежить від чисельності мух: перші проводять з інтервалом3 – 5 днів, наступні — че-рез6

– 7, 10 – 14 днів. Проти мух-жигалок застосовують 3 – 5%-ві дусти диброму, ціодрину, пропоксуру. Їх наносять тваринам на голову, шию, спину, боки. Проти мух-корівниць використовують 2 – 3%-ві мазі неоцидолу, тролену, які втирають біля очей, ніздрів. Тваринам надягають також різноманітні стрічки на шию, хвіст, кінцівки, а також бирки у вуха, які заздалегідь обробляють інсектицидами

та репелентами тривалої дії. Застосування таких методів боротьби підвищує продуктивність тварин на15 – 20 %.

Для знищення мух цеце застосовують інсектициди: тіодан, перметрин, бу-

токс(декаметрин), циперметрин, фентіон, піретрум. Препарати розпилюють за допомогою авіації або наземних засобів механізації3 – 5 разів з інтервалом 2 – 3 тижні. Під час роботи з інсектицидами дотримуються техніки безпеки.

Для знищення мух цеце успішно розробляють і впроваджують біологічні методи боротьби: специфічні бактерії та віруси; стерилізацію самців мух за допомогою опромінення цезієм-137 і кобальтом-60.

1.Клопи — тимчасові ектопаразити птахів, лабораторних тварин, людей. Належать до ряду Hemiptera (напівтвердокрилі). Їх налічують до 25 тис. видів. Ветеринарно-медичне значення мають кровосисні клопи родини Сimеcidae видів: Cimex lectularius (постільний клоп), який поширений усюди, а також С. соlumbarius (голубиний клоп) — у південних регіонах. У країнах з тропічним кліматом трапляються окрилені(поцілункові) клопи родини Reduvidaei Polyctenidae. Вони живуть біля гнізд і нір тварин, часто залітають у приміщення людей. Їхні укуси та кровоссання тварини й люди не відчувають.

Діагностика. Клопів знаходять уночі на птиці або в гніздах. Біля кролячих кліток, курячих гнізд відчувається характерний запах, що йде від клопів.

Профілактика та заходи боротьби. Для знищення клопів застосовують інсектициди, якими обробляють приміщення, клітки: неоцидол, тролен, пропоксур, дибром, різноманітні аерозолі, що є в торговельній мережі. Інсектициди після2 – 3 обробок замінюють, адже клопи звикають до препарату. Обробку повторюють через10 – 12 днів у теплу і через14 – 16 днів — у холодну пори року. Приміщення також знезаражують окропом, гарячою парою, полум’ям паяльної лампи чи вогнемету. Регулярно чистять клітки і один раз на місяць здійснюють санітарну обробку та профілактичний ремонт приміщення.

1.Таргани — зоотропні й синантропні комахи. Вони належать до ряду Blattoptera. Ветеринарно-медичне значення мають види: Blatella germanica(рудий тарган) і Blatta orientalis (чорний тарган).

Профілактика та заходи боротьби. Застосовують інсектицидні препарати

групи ФОС, карбамати, піретроїди (неоцидол, ціодрин, аерол-2, бензофосфат, неостомазан, дибром, пропоксур). Розчини готують згідно з настановами, розпилюють їх за допомогою оприскувачів, дотримуючись техніки безпеки. Згодовують також різноманітні отруйні приманки, які є в торговельній мережі, або готують їх з борної кислоти, бури. Ефективною є борна кислота, змішана з жовтком у вигляді м’ячиків, які розкладають у різних місцях; сухарі, печиво, змочені в розчині борної кислоти (2 чайні ложки на склянку води); пропечена на вогні бура, змішана з цукром і пшеничним крохмалем (1 : 1 : 1). Слід також іноді звертатись до випробуваних народних засобів. Достатньо, наприклад, змочити ганчірку пивом — таргани його люблять — і лишити її на кухні. Вночі можна вчинити фізичну розправу над захмелілими «вусанями», і людина буде врятована від такого сусідства хоча б на один день

3.Методика проведення ветсанекспертизи продуктів забою великої рогатої худоби і свиней на цистицеркоз

Цистицеркоз - інвазійна хвороба списку “Б”

1)Цистицеркоз великої рогатої худоби

Цистицеркоз — це інвазійна хвороба, викликана личинковою стадією —

цистицерком (Cysticercus bovis) бичачого ціп’яка (Taenia saginata) родини

Taeniidae, яка локалізується в м’язах серця, діафрагми, язика, міжреберних м’язах, масетерах, зрідка в печінці, мозку.

Цистицеркоз великої рогатої худоби (буйволів), що є результатом ураження личинкою м’язової тканини тварин, становить небезпеку для людини і відноситься до інвазійних хвороб, що передаються людині безпосередньо через м’ясо.

Цистицерк — прозорий міхурець сірувато-білого кольору, овальної форми,

заповнений рідиною. Зовні цистицерки покриті капсулою зі сполучної тканини. Через неї просвічується паразит, головка і шийка якого втягнуті всередину. Сколекс має 4 сильно розвинені присоски. В голівці, хвостовій частині і особливо в шийці цистицерка розташовані численні вапняні тільця, розміром до

0,02 мм.

Статевозріла стадія Taenia saginata (бичачий ціп’як) досягає розміру до 10 м і більше, має неозброєний сколекс.

Людина є дефінітивним господарем. Вона виділяє назовні разом з фекаліями зрілі членики. Проміжні господарі (жуйні) заражаються, заковтуючи яйця разом з травою і водою. Далі личинки збудника через кровоносну і лімфатичну системи потрапляють у м’язи, де через 3—4,5 міс перетворюються на інвазійні.

В організмі інвазованої тварини цистицерки під впливом різних факторів змінюються і часто гинуть, причому стінка капсули і наявна в міхурці рідина мутніють, а шийка і сколекс жовтіють. Нерідко у цистицерків спостерігають дегенеративні зміни, що супроводжуються сироподібним переродженням, яке спостерігається особливо часто в м’язах серця. Іноді, у випадку занесення мігруючими цистицерками гнійних бактерій, виникає гнійний процес, при якому цистицерки перетворюються на зеленувато-сіру гноєподібну масу. В організмі

однієї і тієї ж тварини можуть міститися як загиблі, так і живі паразити. Найчастіше цистицерки локалізуються в жувальних м’язах (50—77 %), м’язах серця (14—29 %), язика і шиї (12—27 %). Їх можна виявити в м’язах

потилиці, стравоходу, діафрагми, стегна і лопатко-ліктьових (анконеус). У

разі сильної інвазії цистицерки проникають у легені, печінку, селезінку, мозок,

підшлункову залозу, лімфатичні вузли і жирову тканину. У молодих телят,

особливо підсисних, найчастіше вражається серце.

Цистицерки великої рогатої худоби чутливі до температурних факторів (гинуть при –12...–14 і 47—48 °С), впливу натрію хлориду (в 20 %-му розчині гинуть протягом 20 днів).

Післязабійна діагностика. Діагностувати цистицеркоз перед забоєм у великої рогатої худоби практично неможливо. Тому основним методом діагностики є

післязабійне дослідження.

Для виявлення цистицеркозу двома широкими паралельними розрізами розтинають і оглядають поверхневий та глибокий шари великого жувального м’яза. Після цього оглядають крилоподібний м’яз, для чого роблять один розріз.

Захоплюють верхівку язика, очищають його поверхню від слизу, залишків крові та кормових часточок, оглядають та ретельно промацують, за необхідності розрізають. Потім досліджують зовнішню поверхню серцевої сорочки, її колір, блиск, стан навколосерцевої жирової тканини. Після цього серцеву сорочку

розтинають і оглядають внутрішню її поверхню та епікард, виключаючи цистицеркозні вузлики, що просвічуються. Серце розрізають по білясинусній борозні, оглядають стан крові, ендокарду, клапанного апарату; проводять два-

три поздовжніх та один-два нескрізних поперечних розрізи міокарду.

Відзначаються випадки локалізації цистицерків (живих, у стадії розпаду або звапнення) під

епікардом та у міокарді. Оглядають стравохід.

Якщо цистицерків виявляють у м’язах голови і серця, тушу направляють на фінальну точку для додаткового дослідження. В кожній півтуші обов’язково розтинають м’язи шиї, лопатко-ліктьові, найдовший м’яз спини, поперекові м’язи, м’язи стегна і м’язи діафрагми. При цьому розрізи роблять вздовж м’язових волокон та визначають інтенсивність ураження м’язів цистицеркозом.

Під час проведення ветеринарно-санітарної експертизи на ринку дослідження на цистицеркоз має свої особливості. З цією метою розрізають великий жувальний та крилоподібний м’язи, м’язи язика, серця, шиї. Слід зазначити,

що серце оглядають і розтинають навколосерцеву сумку. Звертають увагу на

стан епікарда, міокарда, розрізають по білясинусній (великій кривизні), оглядають стан крові, ендокарда, клапанного апарату; проводять листочкоподібні повздовжні (через 1 см) розрізи міокарда. За умов ураження цистицеркозом органів і тканин у м’язах добре видно міхурцеві личинки ціп’яка

— цистицерки. Важче визначити дегенеративно змінені, зокрема сироподібно перероджені або звапнілі цистицерки. В цих випадках діагноз підтверджують виявлені під мікроскопом (під малим збільшенням) або під трихінелоскопом у шийці личинки численні круглі вапняні тільця.

*************

Для підвищення ефективності післязабійної діагностики у тушах великої рогатої худоби використовують ультрафіолетові промені, під дією яких

цистицерки світяться яскраво-червоним світлом (соління, охолодження м’яса не перешкоджають появі червоного світіння)

Санітарна оцінка продуктів забою. У разі виявлення цистицерків на розрізах м’язів голови, язика або серця проводять додатково по два паралельних розрізи шийних м’язів (у потиличній ділянці), грудних, лопатко-ліктьових (анконеуси), спинних, поперекових, тазових кінцівок і діафрагми. Ветеринарно-санітарну оцінку туші й органів проводять залежно від ступеня ураження

цистицерками.

Якщо на розрізах м’язів голови, язика або серця чи на одному із розрізів м’язів туші та інших субпродуктів виявлено чотири і більше живих або загиблих

цистицерки, тушу, голову і внутрішні органи (крім кишечнику) направляють на утилізацію. Внутрішній і зовнішній жир (шпик) знімають і направляють на

витоплення для харчового призначення.

У випадку виявлення на розрізах м’язів голови, язика або серця, чи на одному із розрізів м’язів туші та інших субпродуктів трьох і менше живих або загиблих цистицерків, голову, язик і внутрішні органи (крім кишечнику) утилізують, а тушу піддають знешкодженню (проварюванням, заморожуванням або солінням). Внутрішній жир і сало знезаражують заморожуванням або перетоплюють для харчових потреб.

Знешкоджені туші та субпродукти великої рогатої худоби, овець, кіз, оленів та свиней направляють на виготовлення варених ковбасних виробів,

паштетів або консервів (фаршевих), а м’ясо-кісткові та шерстні субпродукти

— на промпереробку. Кишки і шкури, незалежно від ступеня ураження туші цистицерками, після технологічної обробки випускають без обмеження.

Порядок знешкодження м’яса. Знешкодження м’яса проводять методом

проварювання, заморожування або соління.

М’ясо і м’ясопродукти знезаражують проварюванням при температурі не нижче 100 °С, шматками, масою не більше 2 кг, товщиною до 8 см, у відкритих котлах протягом 3-х год., в автоклавах за надлишкового тиску пари 0,5 МПа — протягом 2,5 год. М’ясо вважається знешкодженим, якщо всередині шматка температура досягла не нижче 80 °С; колір на розрізі стає сірим, без ознак кров’янистого відтінку; сік, що стікає з поверхні розрізу шматка вареного м’яса, прозорий.

Після проварювання м’ясо дозволяється використовувати для приготування

варених, ліверних ковбас.

На підприємствах, які обладнані електричними, газовими печами або мають консервні цехи, м’ясо, що підлягає знешкодженню проварюванням, дозволяється направляти на виготовлення м’ясних хлібів або консервів.

Жир внутрішній і сало перетоплюють. У процесі витоплювання температура жиру повинна бути доведена до 100 °С. При цій температурі його витримують 20 хв.

М’ясо великої рогатої худоби заморожують шляхом доведення температури в товщі м’язів не вище — 12 °С без наступного витримування або доведенням температури в товщі м’язів не вище 6 °С з наступним витримуванням у камерах при температурі не вище –9 °С не менше 24 годин. Знешкоджене заморожуванням м’ясо, у разі дотримання відповідних умов, може бути направлено для переробки на фаршеві ковбасні вироби, ліверні або фаршеві консерви.

Для знешкодження м’яса солінням його розрубують на шматки, масою не більше 2,5 кг, натирають і засипають хлоридом натрію (кухонною сіллю), з розрахунку 10 % солі від маси м’яса, потім заливають розчином натрію хлориду, концентрацією не менше 24 %, і витримують 20 діб.

1)Цистицеркоз свиней

Хвороба викликається личинкою Cysticercus cellulose статевозрілої форми Taenia solium (свинячий ціп’як) родини Taeniidae, яка паразитує в кишечнику людини. Окрім свиней проміжними господарями можуть бути дикий кабан, ведмідь, верблюд, собака, кішка, кріль, заєць і навіть людина.

Цистицерк — напівпрозорий міхурець кулястої або еліпсоїдної форми, розміром 0,5—0,8 см. Всередині міхура міститься сколекс. Під час дослідження сколекса цистицерка (збільшення 50—70 разів) видно ротову щілину (ботрія), чотири присоски і 28—32 хітинові крюки, розташовані в два ряди.

В організмі свиней, як і при цистицеркозі рогатої худоби, цистицерки можуть гинути, зазнавши казеозного розкладу і звапніння. Загиблі цистицерки мають вигляд овальних або круглих утворень різних розмірів. Конкременти звичайно білого кольору, мають дуже ущільнену капсулу з вапнистим центром.

Якщо цистицерки загинули після повного сформування сколексу, їх можна розпізнати за допомогою мікроскопічного дослідження за наявністю гачків, які не руйнуються.

Усвиней особливо сильно бувають уражені масетери, анконеуси, м’язи серця і язика, поперекові, шийні і м’язи лопатки.

Свині схильні до копрофагії, тому можуть поїдати екскременти людини разом з яйцями або члениками ціп’яка і заражатися цистицеркозом. Інвазійної стадії в тілі проміжних живителів цистицерки досягають при вживанні в їжу сирої або погано просмаженої свинини, інвазованої життєздатними цистицерками. У кишечнику людини ціп’як стає статевозрілим через 2,5—4 міс.

Удеяких випадках проміжним живителем свинячого ціп’яка може бути людина. Це буває при аутоінвазії, коли під час блювання зрілі членики потрапляють у шлунок. Сколекс заглиблюється в слизову оболонку кишечника і заноситься з течією крові в місця паразитування, де формуються цистицерки.

Цистицерки свиней чутливі до впливу температури (гинуть при –12 °С протягом 3 діб і при 70—80 °С миттєво), натрію хлориду (у м’ясі, засоленому методом змішаного посолу при концентрації розсолу 24 % за Боме, гинуть протягом 20 днів).

Післязабійна діагностика. Перед забоєм діагностувати цистицеркоз у свиней практично неможливо. У разі значного ураження цистицерки можна виявити під слизовою оболонкою повік або язика промацуванням. Але метод передзабійної діагностики на практиці не застосовують. Основним методом діагностики є післязабійна діагностика.

Для діагностики цистицеркозу в умовах м’ясопереробних підприємств розрізають великий жувальний, крилоподібний м’яз паралельно до кістки нижньої щелепи. Далі оглядають язик, слизову оболонку гортані, надгортанник

імигдалики.

Після цього розтинають серце по білясинусній борозні від верхівки через середину правого шлуночка. Розріз через лівий шлуночок або поперечний розріз не допустимий, тому що порушується товарний вигляд органу та ускладнюється огляд міокарду. З боку міокарда роблять 2—3 ненаскрізні розрізи (поздовжні або поперечні).

У разі виявлення цистицеркозу на фінальній точці визначають ступінь ураження м’язів. Для цього розрізають шийні, лопатко-ліктьові (анконеуси),

грудні, поперекові, крижові, задньостегнові м’язи і діафрагму.

Порядок огляду м’яса та інших продуктів забою свиней на ринках з метою виявлення цистицеркозу близький до такого, як на м’ясокомбінаті. З цією метою розрізають великий жувальний м’яз та крилоподібний, роблять розріз серця

по білясинусній борозні і проводять листочкоподібні поздовжні (через 1 см) розрізи міокарду. Якщо виникла підозра, додатково розрізають та оглядають

м’язи язика, шиї, лопатко-плечового поясу, поперекові м’язи та м’язи стегна.

Диференційна діагностика. При дослідженні свиней на цистицеркоз потрібно диференціювати живі цистицерки від дегенеративних, а також тонкошийної цистицерки. Загиблі цистицерки (дегенеративні) діагностують під мікроскопом, виявляючи звапнілі тільця. Тонкошийні цистицерки, звичайно, містяться під серозною оболонкою органів (а не в товщі м’язів), а також мають в сколексі велику кількість гачків (32—48 проти 22—28 в свинячої цистицерки) і довшої шийки.

Санітарна оцінка продуктів забою та порядок знешкодження м’яса.

Санітарна оцінка продуктів забою свиней така ж, як і продуктів забою великої рогатої худоби. Знезараження м’яса проводять проварюванням і засолюванням при тих самих режимах, що й великої рогатої худоби. Знешкодження м’яса свиней холодом проводять заморожуванням шляхом доведення температури в товщі м’язів не вище –10 °С з наступним витримуванням при температурі в камері не вище –12 °С протягом 10 діб або доведенням температури в товщі м’язів не вище –12 °С з наступним витримуванням в камері при температурі не вище –13 °С протягом 49х діб. Температуру вимірюють у товщі тазостегнових м’язів на глибині 7—10 см.

Шпик знезаражують так само, як і внутрішній жир великої рогатої худоби.

Визначення життєздатності цистицерку. У разі знезараження цистицерку засолюванням або низькими температурами нерідко порушується режим, тому після цих процесів рекомендується дослідити м’ясо на життєздатність цистицерку.

Найбільш поширеним і досить ефективним методом є занурення досліджуваних цистицерків у жовч або фізіологічний розчин з додаванням до нього жовчі. Цей метод базується на властивості живих паразитів вивертати сколекси і рухатися в теплих розчинах жовчі.

Для проведення досліджень з м’яса вирізають 10 цистицерків. Якщо ж досліджують солонину, то її необхідно попередньо вимочити в теплій воді. Препарованих цистицерків злегка здавлюють пальцями, щоб з міхурця з’явився сколекс, і вміщують в чашку Петрі з розчином жовчі, попередньо нагрітим до 37 °С (80 %9й розчин жовчі на фізіологічному розчині). Температуру жовчі підтримують на цьому рівні протягом 10—30 хв. Якщо цистицерки живі, то вони вивер9

тають сколекс назовні і рухаються.