Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

запроваджують карантинні обмеження. Чітко визначають межі неблагополучної щодо сказу території, а також загрозливої зони з урахуванням джерела збудника інфекції й території, на яку можлива міграція диких тварин. У неблагополучному пункті забороняється проведення виставок, виведення собак, вивезення за його межі собак, котів та диких тварин. На неблагополучних мисливських угіддях і в загрозливій зоні забороняється промислове й ліцензійне відстрілювання диких тварин, їх відлов та вивезення. При захворюванні диких тварин на сказ організовується їх відстрілювання незалежно від строків полювання. Вживаються заходи щодо зниження чисельності лисиць та єнотовидних собак, проводиться пероральна імунізація антирабічною вакциною м'ясоїдних звірів.

За тваринами неблагополучної ферми встановлюють постійний ветеринарний нагляд. Підозрюваних щодо захворювання на сказ і покусаних тварин не менш як 2 — 3 рази на добу ретельно обстежують. Лікувати або щеплювати проти сказу цих тварин забороняється. Підозрюваних у зараженні на сказ тварин

щеплюють антирабічною вакциною і утримують під ветеринарним наглядом упродовж 60 діб. Свійських тварин і хутрових звірів, підозрюваних щодо зараження на сказ, без клінічних ознак захворювання дозволяється забивати й використовувати одержані від них продукти на загальних підставах. Молоко від клінічно здорових тварин неблагополучної отари (ферми) дозволяється вживати людям або на корм тваринам після пастеризації впродовж ЗО хв при 80 — 85 °С чи кип'ятіння впродовж 5 хв. Гній від хворих і підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин, а також забруднену виділеннями цих тварин підстилку після попереднього зволожування дезінфекційними розчинами спалюють. Гноївку змішують у гноєзбірнику із сухим хлорним вапном, що містить не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку 0,5 кг хлорного вапна на 20 л гноївки. Місцезнаходження хворої або підозрюваної щодо захворювання на сказ тварини, інвентар, одяг та інші речі, контаміновані слиною та іншими виділеннями хворих тварин, дезінфікують. Для дезінфекції використовують 4 %-й розчин формальдегіду, 10 %-й гарячий (70

°С) розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 5 %. Клітки для собак дезінфікують обпаленням паяльною лампою. Одяг,

забруднений слиною хворої тварини, кип'ятять. Шерсть і тваринну сировину, отримані від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу групи, вивозять із господарства в тарі з щільної тканини лише на переробні підприємства або на підприємства із заготівлі, зберігання та переробки з

обов'язковою вказівкою у ветеринарному свідоцтві про необхідність їх дезінфекції. Шкури, зняті з убитих бродячих собак у неблагополучних щодо сказу пунктах, піддають профілактичній дезінфекції. Карантинні обмеження з неблагополучного щодо сказу пункту знімають через 2 міс після останнього випадку захворювання тварин на сказ і виконання всіх передбачених заходів.

5.Бабезіози. Бабезіоз собак.

Якщо практика: Методика дослідження крові за підозри на бабезіоз?

Бабезіози— група облігатно-трансмісивних протозойних кровопаразитарних хвороб тварин, збудниками яких є одноклітинні організми, що належать до роду Babesia. Бабезіози — природно-осередкові інвазії. Біологічними переносниками збудників є кровосисні членистоногі — іксодові кліщі. Передавання бабезій від самок кліщів потомству відбувається трансоваріально (через яйця) або трансфазно. Кожному виду бабезій притаманні свої специфічні біологічні переносники. Тому ареал цих хвороб перебуває у тісній залежності від поширення окремих видів кліщів. На бабезіози хворіють велика рогата худоба, вівці, коні, свині, собаки, коти. Паразити локалізуються в еритроцитах, іноді їх знаходять у лейкоцитах і плазмі крові.

Збудник: Хвороба спричинюється одноклітинними організмами Babesia canis, B. gibsoni і B. vogeli. Ці збудники уражують еритроцити тварин.

Характеристика збудників. Babesia (син. Piroplasma) canis в еритроцитах виявляється круглої, овальної, грушо-, амебоподібної форми. За розмірами цей збудник найбільший серед аналогічних паразитів інших видів тварин (до7 мкм завдовжки). Характерною формою для B. сanis є парногрушоподібна, яка заповнює майже увесь еритроцит, груші з’єднуються загостреними кінцями під гострим кутом. В одному еритроциті

буває від 1 – 2 до 8 і навіть до 16 – 32 збудників. Ураженість еритроцитів сягає5 – 10 %.

B. gibsoni і B. vogeli за розмірами дрібніші, ніж B. сanis (не перевищують 1/8 діаметра еритроцита). Вони мають кільцеподібну або овальну форму.

Методи діагностики.

Епізоотологічні дані. Бабезіоз собак трапляється майже в усіх областях України. Хворіють тварини будь-якого віку, але більш чутливі до збудника цуценята, у яких перебіг хвороби тяжкий. Безпородні тварини переносять хворобу порівняно легко. У зоні Полісся та Лісостепу України біологічними переносниками B. canis є кліщі Dermacentor pictus і D. marginatus. Хвороба тут спостерігається переважно навесні та восени, що пов’язано з масовим нападом імагінальних стадій кліщів на тварин. За даними авторів, у м. Києві найвища ураженість собак одноклітинними організмами спостерігається у травні й вересні. У південних областях переносником бабезій є кліщ Rhipicephalus sanquineus і хворобу реєструють упродовж весняно-літнього періоду.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 1 – 2, іноді до3 тижнів.

Перебіг хвороби гострий, рідше підгострий, хронічний та атиповий.

Гострий перебіг характеризується різким пригніченням тварин, втратою апетиту. Температура тіла підвищується до 41 – 42 °С, пульс стає прискореним, ниткоподібним, дихання — прискореним і важким. Слизові оболонки спочатку бліді, пізніше стають жовтяничними. Часто спостерігається підвищена спрага, пронос, блювання. Відмічається слабкість кінцівок, особливо тазових, може настати парез. Сеча набуває червоного або темно-коричневого кольору. Пальпацією виявляють збільшення й болючість печінки, селезінки, нирок. При гематологічних дослідженнях різко знижується вміст гемоглобіну, кількість еритроци-

тів, показник гематокриту. Хвороба триває 3 – 9 діб і часто закінчується леталь-

но.

Підгостра форма характеризується зниженням апетиту, підвищенням температури тіла до 40 – 40,5 °С, пригніченням, залежуванням, рідше спостерігається гемоглобінурія. Іктеричність слизових оболонок менш яскрава. Хвороба триває 2

– 3 тижні й також може закінчуватись летально.

За хронічного перебігу ознаки бабезіозу виражені слабко. Температура тіла підвищується до 40 °С тільки в перші дні хвороби, потім нормалізується. Собаки пригнічені, апетит знижений. Хвороба триває 3 – 6 тижнів і закінчується переважно повільним одужанням. Анемія і кахексія — найбільш постійні ознаки підгострого та хронічного перебігу.

Останнім часом спостерігається атиповий перебіг хвороби. При цьому температура тіла залишається у межах фізіологічної норми. У тварин відмічають пригнічення, кволість, зниження апетиту, загострення хронічного гепатиту, панкреатиту. Слизові оболонки бліді, а при серцево-легеневій недостатності— ціанотичні. Сеча жовтого кольору.

Лабораторні дослідження. У мазках крові, пофарбованих за методами Романовського чи Паппенгейма, виявляють поодинокі бабезії, їх групи або типові форми збудників.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені. Слизові та серозні оболонки анемічні і жовтяничні. Серце гіпертрофоване, на епіта ендокарді— крововиливи. Селезінка збільшена, темно-вишневого кольору, пульпа її розм’якшена. Печінка збільшена, світло-вишневого кольору. Жовчний міхур переповнений густою жовчю. Нирки збільшені, гіперемійовані, темно-вишневого кольору, капсула знімається легко. Сечовий міхур заповнений сечею червоного кольору, на його слизовій оболонці — крапчасті крововиливи. Бронхіальні й мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі, гіперемійовані.

Якщо практика: Методика дослідження крові за підозри на бабезіоз?

***Бабезіоз ВРХ-B.bigemina,B.bovis

Бабезіоз Дрх-B.ovis,B.motasi Бабезіоз коней-B.caballi,B.equi

Бабезіоз свиней-B.trautmanni,B.perroncitoi Бабезіоз собак-B.canis,B.gibsoni,B.vogeli

Бабезії локалізуються в еритроцитах,іноді їх виявляють у лейкоцитах та плазмі крові,тому для діагностики необхідно виготовляти мазки крові для виявлення типових форм збудника хвороби.

Діагноз підтверджується виявленням збудника.З цією метою за життя тварин готують мазки крові, взятої від хворих та підозрюваних щодо захворю-

вання тварин.При посмертній діагностиці мазки можна брати із судин паренхіматозних органів або робити мазки-відбитки.Мазки слід брати тільки із свіжих трупів,оскільки збудники піроплазмідозів швидко лізуються.

Мазки готують на ретельно підготовлених і знежирених предметних стеклах. Для цього їх миють у теплій воді з мийним засобом (мило,пральний порошок),споліскують і кип’ятять у 2 %р-ні соди впродовж 2-3 год. Після цього

промивають у проточній воді впродовж 12 год,витирають насухо рушником і поміщають для знезараження у спиртоефірі на термін не менше як 24 год. Перед застосуванням стекла протирають чистим сухим рушником. Кров для дослі-

дження беруть із периферичних судин вуха,кінчика хвоста чи з вени. Місце взяття крові вистригають,протирають 70% етиловим спиртом або спиртоефіром. Проколюють стерильною голкою чи надрізають ножницями кінчик вуха. Беруть першу краплю крові завбільшки з просяне зерно,наносять її на кінець знежиреного предметного скла і роблять мазок ребром шліфованого скла.

Мазки висушують на повітрі,захищаючи від дії прямих сонячних променів та доступу мух. Потім їх підписують олівцем по товстому краю,зазначаючи вид тварини,кличку,прізвище власника. Мазки фіксують метиловим спиртом (3-

5хв),етиловим(20-25) або спирт-ефіром (10-15хв).

Зафіксовані мазки фарбують за методом Романовського.Робочий р-н

фарби Гімзе готують безпосередньо перед застосуванням.В 1 мл дистильованої нейтральної чи слабо лужної води вносять 1-2 краплі аузир-еозину.Р-н фарби краще підшарувати під скло з мазком.при цьому на поверхні мазка не залишається мікрочасточок нерозчиненої фарби,що полегшує мікроскопію.Тривалість фарбування-30-40хв.Фарбу змивають проточною водою,мазок висушують на повітрі й досліджують за допомогою імерсійної системи мікроскопа. Правильно пофарбовані мазки мають рожевий колір з фіолетовим відтінком. Еритроцити забарвлюються в рожевий колір,цитоплазма лімфоцитів-у синій,а їхні ядра-в темно-фіолетовий. Цитоплазма одноклітинних організмів блакитного кольору,а їхні ядра темно-червоні або червоні.

6.Розкажіть особливості та продемонструйте методику клінічного огляду інфекційно-хворої тварини

Схема клінічного дослідження тварин І. Реєстрація тварини: власник, вид, стать, вік, маса, масть, прикмети, зріст,

кличка, інвентарний номер, порода та вгодованість тварини.

II. Збирання анамнезу.

1.Anamnesis vitae: утримання, догляд, годівля, напування, експлуатація та походження тварини. Благополуччя господарства (населеного пункту) щодо інфекційних захворювань у минулому. Проведення щеплень тваринам. Виведення тварин із господарства. Вивезення продуктів і тваринної сировини. Проведення діагностичних досліджень.

2.Anamnesis morbi: час захворювання, причини хвороби й обставини, при яких захворіла тварина. Прояви захворювання. Хто і як лікував тварину. Поширюваність захворювання в господарстві (населеному пункті).

III. Загальне дослідження: визначення температури тіла, габітусу: а)

будова тіла; б) стан угодованості; в) положення тіла в просторі; г) визначення темпераменту й конституції; д) дослідження кон'юнктиви, шкіри та шерстного покриву, лімфатичних вузлів і судин.

IV. Дослідження окремих органів і систем: серцево-судинної системи,

апарату дихання, травного каналу, сечостатевої системи, нервової системи та органів зору й слуху.

V. Лабораторні дослідження: бактеріоскопія, бактеріологічні дослідження, біологічні, гематологічні, серологічні та інші лабораторні дослідження.

VI. Спеціальні методи дослідження: епізоотологічний, алергічний,

рентгенівський, зважування, вимірювання та інші методи дослідження.

Із самого початку, як це видно зі схеми, проводять реєстрацію хворої тварини і збирають анамнез, потім – загальне клінічне дослідження з вимірюванням температури тіла, далі досліджують окремі органи й системи, а при потребі – лабораторні, епізоотологічні, алергічні, рентгенівські та інші дослідження.

Обстеження інфекційно хворих тварин

Клінічне дослідження тварин на фермах господарств проводять з метою перевірки стану їхнього здоров'я щодо заразних захворювань, як правило, не менше двох разів на рік — навесні перед виведенням тварин на пасовища або в табори і восени перед постановкою їх на стійлове зимове утримання, а також завжди під час проведення планових діагностичних досліджень (алергічних, серологіч-

них тощо) і ветеринарних обробок. Крім того, клінічні дослідження проводять при підозрі на будь-яке інфекційне захворювання з тим, щоб своєчасно виявити хворих тварин і вжити заходів з його ліквідації.

У господарствах, неблагополучних щодо інфекційних захворювань, клінічне дослідження та інші маніпуляції проводять, як правило, починаючи з благополучних груп тварин із тим, щоб не поширювати інфекції.

Клінічне дослідження тварин, що знаходяться в особистій власності громадян, проводять при обході дворів, або ж власники тварин зводять їх у певні місця населеного пункту, визначені лікарем для таких заходів.

Якщо ж у населеному пункті зареєстровані випадки інфекційних захворювань (ящур, чума свиней чи інші), то з метою запобігання їх поширення,

зводити тварин на збірні пункти забороняється.

Проведена робота з клінічного обстеження тварин у господарстві чи населеному пункті оформляється відповідним актом, до якого додається опис тварин, що досліджувалися клінічно із зазначенням результатів досліджень.

Діагностика інфекційних хвороб у тварин, на відміну від діагностики незаразних хвороб, має дві особливості:

1- необхідність термінової постановки діагнозу;

2- обов'язковість використання комплексного методу діагностики.

Рання діагностика інфекційної хвороби є протиепізоотичним заходом.. І лише комплексний метод, до складу якого може входити декілька методів, дозволяє встановити достовірний діагноз.

Комплексний метод діагностики інфекційних хвороб включає в себе: клінічний, епізоотологічний, патологоанатомічний і гістологічний, бактеріологічний і вірусологічний, гематологічний, серологічний, алергічний та біологічний методи.

Перші три методи вважаються основними, решта допоміжні.

Клінічний метод діагностики базується на розпізнаванні захворювання за комплексом ознак, які спостерігаються у хворих тварин і полягає у проведенні клінічного дослідження хворої тварини.

Пставити точний діагноз на підставі лише клінічних ознак досить складно. Для інфекційної хвороби характерна Стадійність перебігу, яка проявляється

послідовною зміною декількох періодів хвороби. Розрізняють такі Періоди хвороби:

·інкубаційний – період із моменту проникнення збудника хвороби в організм тварини до появи перших клінічних ознак;

·продромальний – характеризується розвитком неспецифічних клінічних ознак (лихоманка, загальна слабкість, зниження апетиту і т. п.);

·період повного розвитку клінічних ознак хвороби – характеризується появою типових для даної хвороби симптомів хвороби;

·період видужування (реконвалесценції) або загибелі тварини.

Тривалість названих періодів для різних хвороб неоднакова і залежно від характеру перебігу й тривалості хвороби розрізняють такі Форми перебігу:

¾надгостра (блискавична) – триває декілька годин і типові ознаки хвороби не встигають проявитися;

¾гостра – тривалістю від одного до декількох днів і характеризується типовими для даної хвороби клінічними ознаками;

¾підгостра – тривалістю до 2-3 тижнів і характеризується типовими для хвороби клінічними ознаками, але менш вираженими;

¾хронічна – тривалістю від кількох місяців до декількох років і характеризується, як правило, слабким проявом клінічних ознак хвороби.

Залежно від ступеня виразності клінічних ознак розрізняють такі Форми прояву хвороби:

V типова – характеризується наявністю певного яскраво вираженого симптомокомплексу;

V атипова – коли спостерігається яке-небудь відхилення в прояві клінічних ознак у той чи інший бік.

У свою чергу атипова форма може проявлятись в:

° абортивній формі – коли клінічні ознаки хвороби повністю не розвиваються,

ахвора тварина швидко одужує;

°стертій формі – коли перебіг хвороби характеризується не досить вираженими клінічними ознаками;

°безсимптомній формі – коли клінічні ознаки хвороби відсутні, але при дослідженні тварини вдається виявити наявність в організмі двох фаз інфекційного процесу: інфекційно-патологічних змін і захисно-імунологічної реакції.

Крім цього можна розрізняти форми інфекційної хвороби залежно від місць локалізації патологічного процесу. Наприклад, при сибірці розрізняють септичну, кишкову, карбункульозну, ангінозну, нашкірну та легеневу форми.

Епізоотологічний метод полягає в систематизації даних, які отримують при епізоотологічному обстеженні господарства або населеного пункту. Важливою складовою частиною епізоотологічного обстеження є збирання епізоотологічного анамнезу. Наприклад, з’ясовують, коли, при яких обставинах з’явилася хвороба, як і чим годували тварин, чи було подібне захворювання раніше, вік

хворих тварин, вид, стать, благополуччя сусідніх господарств і районів по цій хворобі і т. ін.

Основною метою епізоотологічного обстеження є:

1¾ з’ясування причин захворювань і загибелі тварин;

2¾ виявлення шляхів занесення збудника інфекції у господарство;

3¾ вивчення закономірності епізоотичного процесу в конкретних умовах даного епізоотичного вогнища;

4¾ з’ясування особливостей епізоотичного вогнища й розробка конкретних заходів, спрямованих на швидку його локалізацію та запобігання появи нових хворих тварин.

Патологоанатомічний і гістологічний методи є досить цінними методами в постановці точного діагнозу. Патологоанатомічна картина хвороби – це змістовна книга, яку ветеринарному фахівцю необхідно вміти читати. При деяких інфекційних хворобах (туберкульоз, пошесне запалення легень) дані паткартини мають вирішальне значення при постановці діагнозу. Інколи в процесі постановки діагнозу на інфекційну хворобу з метою виявлення патологічних змін в органах і тканинах на мікро рівні використовують гістологічний метод досліджень.

Бактеріологічний метод полягає у виявленні в патологічному матеріалі збудника інфекційної хвороби, що дає можливість поставити етіологічний діагноз. Це один із найбільш важливих методів діагностики, оскільки діагноз на будь-яку інфекційну хворобу вважається встановленим лише при наявності збудника хвороби й можливості експериментального відтворення хвороби на іншій окремо взятій сприйнятливій тварині.

Виявлення в досліджуваному патологічному матеріалі збудника хвороби практично гарантує точний діагноз. Разом із тим негативні результати бактеріологічних досліджень ще не вказують на відсутність інфекційної хвороби, оскільки успіх цього дослідження значно залежить від часу й правильності взяття та пересилання патматеріалу.

Бактеріологічна діагностика проводиться після ознайомлення із супровідним документом на патматеріал за такою схемою:

1¾ приготування мазків-відбитків із патматеріалу і їх мікроскопія;

2¾ висів патматеріалу на штучні поживні середовища й виділення чистої культури;

3¾ зараження лабораторних тварин.

Залежно від виду досліджуваного матеріалу бактеріологічна діагностика буває прижиттєвою та посмертною.

Вірусологічний метод має завдання виявити в досліджуваному матеріалі збудника хвороби вірусної природи. У практиці він дуже подібний до бактеріологічного методу діагностики, але замість світлової мікроскопії тут використовується електронна, а вирощування вірусу проводять у культурах клітин.

Гематологічний метод діагностики базується на виявленні у тварини різних змін у складі крові, або її властивостей, які можуть виникнути під дією наявного

ворганізмі збудника хвороби. Сюди належать визначення концентрації ге-

моглобіну, підрахунок формених елементів крові, виведення лейкоцитарної формули, виявлення змін у швидкості зсідання еритроцитів тощо.

Серологічний метод є одним із найбільш поширених методів лабораторної діагностики. Серологічна діагностика базується на використанні серологічних реакцій з метою виявлення в досліджуваному матеріалі специфічних антигенів або антитіл. Індикація в досліджуваному матеріалі антитіл інформує нас про взаємодію макро - і мікроорганізмів на імунному рівні.

Серологічна діагностика відіграє дуже важливу роль у діагностиці інфекційних хвороб, коли виділення збудника хвороби внаслідок різних обставин є досить проблематичним, а також при ретроспективній діагностиці багатьох бактеріальних і вірусних захворювань.

Серологічна реакція, яка використовується для діагностики інфекційної хвороби – це реакція між антигеном і антитілами іn vіtro. Вона базується на властивості антитіл специфічно взаємодіяти з антигеном, який викликав їх утворення.

Серологічна реакція протікає у дві фази: 1 – специфічна, невидима фаза взаємодії антигену з антитілами й утворення комплексу антиген-антитіло; і 2 – неспецифічна, видима фаза, яка характеризується змінами деяких фізикохімічних властивостей комплексу антиген-антитіло, або проявом якихось інших змін. Тобто друга фаза є індикатором прояву першої фази серологічної реакції.

На сьогоднішній день розроблена досить велика кількість різних серологічних реакцій. Найчастіше в практиці діагностики інфекційних хвороб застосовують:

¾РП – реакцію преципітації;

¾РН – Реакцію нейтралізації;

¾РЗК – реакцію зв'язування комплементу;

¾РА – реакцію аглютинації;

¾РГА – реакцію гемаглютинації;

¾РІД – реакцію імунної дифузії і багато інших.

У кожному конкретному випадку перевагу віддають тій чи іншій серологічній реакції залежно від інфекційної хвороби в цілому та періоду розвитку інфекції.

Алергічний метод базується на використанні з діагностичною метою алергічної реакції. Алергічна реакція – це реакція підвищеної чутливості сенсибілізованого організму на повторне введення алергену. Алергічний метод використовується при діагностиці туберкульозу, сапу, бруцельозу, паратуберкульозу, епізоотичного лімфангоїту коней, туляремії та пулорозу-тифу птахів.

Біологічний метод діагностики полягає у введенні мікробомісткої досліджуваної суспензії сприйнятливим тваринам із метою експериментального відтворення хвороби. Біопробу проводять, як правило, на тваринах того виду, у якого виявлена хвороба чи на сприйнятливих лабораторних тваринах. Використовується даний метод не часто, оскільки є досить дорогим.

Билет 12

1.Вимоги щодо оцінки, вибракування, транспортування та використання біопрепаратів.

Використання біологічних та хіміко-фармацевтичних препаратів, які не зареєстровані чи не пройшли державного контролю в Україні, суворо заборонено!

Дозволено використання біопрепаратів, виготовлених біофабриками (біокомбінатами), науково-дослідними установами, лабораторіями України чи ввезених із-за кордону, при умові наявності державної реєстрації і настанови щодо застосування, затвердженої Державним департаментом ветеринарної медицини України.

Оцінка й вибракування біопрепаратів Біопрепарати випускають відповідних кондицій і макроскопічного вигляду, які

обов'язково описані в інструкції з використання. Усі флакони та ампули з біопрепаратами повинні бути герметично закриті, й маркеровані етикетками відповідного зразка. Перед відправленням їх іще раз ретельно обстежують.

Вибраковують біопрепарати при:

-відсутності на флаконах маркерів, етикеток або ж відміток держконтролю; порушенні герметичності; порушенні умов зберігання (недотриманні температурного режиму);

наявності сторонніх домішок (грудочок, плівок), грибків, підвищеного тиску у флаконах, зміні кольору, характерного для певного біопрепарату;

виникненні ускладнень у тварин, що оброблені.

Вибракування великої кількості біопрепаратів проводять комісійно з обов'язковою участю фахівців ветеринарної медицини. Знищують біопрепарати автоклавуванням чи кип'ятінням протягом 45–60хв. На знищені препарати складають акт, у якому обов'язково зазначають назву біопрепарату, його серію, дату виготовлення, причину вибракування й метод знищення.

* Зберігання й транспортування біопрепаратів

Зберігати та транспортувати біопрепарати потрібно в умовах, що не впливають на їх макроскопічний вигляд і специфічні властивості протягом терміну придатності, встановленого для препарату.

На якість біопрепарату негативно впливають перемерзання, висока температура, надмірна вологість, прямі сонячні промені. Сховища для біопрепаратів повинні бути сухими, темними й прохолодними. Температуру у них слід підтримувати у межах від +2°С до +12°С, для нестійких препаратів – від +2°С до +8°С і навіть мінус 196°С. В аптеках ветеринарної медицини біопрепарати зберігають у підвалах, льохах, холодильниках і посудинах Дюара.

Кожний вид біопрепарату (вакцини, сироватки, алергени, антигени) необхідно зберігати окремо. Забороняється зберігати разом із біопрепаратами живі культури мікроорганізмів та вибракувані біопрепарати. Біопрепарати слід зберігати під замком в опечатаному вигляді. Ключ і печатка знаходяться у посадової особи, яка відповідає за зберігання препаратів.

Перед транспортуванням препаратів необхідно вивчити режимні умови їх

перевезення та пакування. Біопрепарати, які відпускають із складів, ретельно упаковують у щільні ящики. Кожний флакон або ампулу обгортають папером чи ватою. Ампули вкладають у спеціальні коробки. В ящики або коробки обов'язково повинна бути вкладена відповідна інструкція щодо використання препарату. На ящиках роблять попереджувальні написи «Обережно, скло!», «Біопрепарати». При упаковуванні рідких біопрепаратів роблять напис «Оберігати від перегрівання й заморожування!», а сухих (ліофілізованих) – «Оберігати від перегрівання!». Інколи пишуть: «Терміново! Для боротьби з епізоотіями!». Великі партії біопрепаратів перевозять у вагонах-рефрижераторах. При транспортуванні невеликих партій використовують закриті автомобілі, взимку препарати утеплюють. Про заходи безпеки при перевезенні інструктують водія і супроводжуючого.

Уперіод використання рідкі і розбавлені біопрепарати утримують у захищеному від сонячних променів, прохолодному місці та не переохолоджують у холодну пору року. Взимку флакони з вакциною необхідно підігрівати на водяній бані (відро із соломою до половини об'єму наповнене теплою водою) до температури не вище 37°С. Більшість сухих вірус-вакцин придатні до використання протягом 4 год. після розведення, а деякі – 1 год. (проти хвороби Марека).

* Організація й проведення обробок тварин біопрепаратами Перед використанням біопрепаратів необхідно встановити наявність показни-

ків для їх застосування ретельно з'ясувати епізоотичну ситуацію. Залежно від ситуації визначають категорію пункту: а) неблагополучний; б) стаціонарнонеблагополучний; в) загрозливий; г) благополучний.

Профілактичні щеплення проводять з метою запобігання виникненню хвороби у господарстві та при профілактичному карантинуванні, а вимушені – під час спалаху хвороби.

Уцьому разі стадо розділяють на групи:

хворі і підозрілі у захворюванні тварини – їх імунізують специфічними сироватками, глобулінами, вакциною (при стригучому лишаї). Якщо підозрілих у зараженні тварин небагато, їх також імунізують пасивно;

підозрілі у зараженні або ж умовно здорові тварини – підлягають активній імунізації.

Масові щеплення тварин проводять весною перед вигоном їх у літні табори чи пасовища та восени перед переведенням худоби на стійлове утримання. На підприємствах промислового типу – згідно з технологічними картами обробок.

Перед проведенням обробки необхідно:

уточнити поголів'я, яке підлягає обробці – скласти списки тварин; провести клінічний огляд і термометрію тварин, виділивши тварин із

протипоказаннями (ослаблені, виснажені, великий строк вагітності чи післяродовий період, підвищення температури тіла);

визначити місце та час проведення обробки; перевірити та підготувати біопрепарати, інструменти, засоби дезінфекції й

стерилізації, засоби особистого захисту й гігієни (спецодяг, мило, рушник);