Государственній єкзамен / билеты1-15_зараз

метод Добичина: у пробірку з 1 мл 10%-го розчину лугу вміщують зскрібок шкіри і підігрівають упродовж 1 – 2 хв. Через 3 – 5 хв у пробірку доливають 55%-й розчин цукру або 60%-й розчин гіпосульфіту (3 – 5 мл) і залишають відстоюватись упродовж 5 хв. Потім з поверхні розчину дротяною петлею збирають краплі, вміщують їх на предметне скло і розглядають під мікроскопом. метод Присєлкової: зскрібок вміщують у лабораторну чашку або на предметне скло, добавляють до нього подвійну за об’ємом кількість гасу, ретельно розмішують і готують розчавлені краплі, які розглядають під мікроскопом (кліщі у гасі не гинуть до 4 год).

При мікроскопії препаратів за цими методами знаходять не лише дорослих кліщів, а й їх яйця, личинки та німфи.

Вітальний метод: відібраний матеріал помішають у бактеріологічну чашку і розглядають на чорному фоні або через лупу. Краї чашки зазделегідь змазують вазеліном. Підігрівши чашку до 30С, вже через 10 хв легко виявляють кліщів, які мають вигляд сірувато-білих крапок, що рухаються.

3. Розкажіть та продемонструйте (при необхідності, на тварині)

заходи, яких має вжити фахівець щодо ліквідації трихофітії, при підозрі цього захворювання

Для запобігання трихофітії в усіх тваринницьких господарствах слід додержуватися зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних правил утримання та догляду за тваринами, забезпечувати тварин доброякісними й повноцінними кормами. У неблагополучних і загрозливих щодо трихофітії великої рогатої худоби господарствах увесь народжений молодняк щеплюють з 1-місячного віку; увесь молодняк, завезений з інших господарств, і все поголів'я великої рогатої худоби, що надходить з-за кордону, вакцинують незалежно від віку. Обов'язково вакцинують тварин, які належать населенню, що мешкає на даній території.

У разі встановлення діагнозу на трихофітію господарство оголошують неблагополучним щодо трихофітії, у ньому запроваджують обмеження, при яких забороняється введення в господарство та виведення з нього тварин, за винятком тих, що призначені для забою. Не дозволяється перегрупування тварин усередині господарства; введення здорових тварин у приміщення, де раніше утримували хворих тварин, до остаточного очищення, санітарного ремонту та дезінфекції. Всіх сприйнятливих тварин один раз на 10 днів піддають клінічному огляду. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують, здорових тварин вакцинують. Підстилку, залишки корму та гній від хворих тварин спалюють. У разі вимушеного забою щеплених тварин м'ясо використовують на загальних підставах. Молоко від щеплених корів вживають без обмежень. Гній, видалений з приміщень, де знаходились хворі тварини, піддають біотермічному знезараженню, після чого використовують лише як добрива. У господарстві проводять комплекс заходів щодо поліпшення догляду й кормового раціону. Всю роботу на фермі проводять з дотриманням заходів особистої профілактики. Про появу трихофітії слід повідомити медичний персонал.

Господарство вважається благополучним щодо трихофітії через 2 міс після останнього випадку виділення клінічно хворих тварин, а також після механічно-

го очищення приміщень і проведення остаточної дезінфекції. Для дезінфекції тваринницьких приміщень використовують лужний розчин формаліну, що містить 5 % формальдегіду і 1 % їдкого натру; гарячий 10 %-й розчин сірчанокарболової суміші з дворазовим нанесенням розчину з годинним інтервалом; гарячу формалін-гасову емульсію, що складається з 10 частин формаліну, 10 частин гасу, 5 частин креоліну та 75 частин води. Для остаточної дезінфекції використовують лужний розчин формальдегіду.

Для специфічної профілактики трихофітії у великої рогатої худоби застосовують вакцини ТФ-130К, ЛТФ-130 і ТФ-130; овець — ТРИХОВІС; коней — СП-1; хутрових звірів і кролів — вакцину МЕНТАВАК. Вакцини вводять внутрішньо- м'язово, дворазово, в одне й те саме місце, з інтервалом 10 — 14 діб (крім вакцини МЕНТАВАК). Імунітет у щеплених телят настає на 21 — 30-ту добу після другого введення вакцини і зберігається не менш як 7 років, у коней — через ЗО діб і зберігається 6 років. У кролів і хутрових звірів — через 20 — ЗО діб і зберігається не менш як 3 роки. Після перехворювання на трихофітію у тварин формується тривалий напружений імунітет.

11 варіант 1.Опишіть особливості діагностики (та профілактики) хвороб птахів на

прикладі однієї із зазначених хвороб (ньюкаслська хвороба, інфекційний бурсит, респіраторний мікоплазмоз, інфекційний бронхіт, інфекційний ларинготрахеїт птиці, інфекційна бурсальна хвороба птиці, синдром зниження несучості, грип птиці, вірусним гепатит каченят, вірусний синусит каченят, парвовіроз гусей, орнітоз, хвороба Марека, лейкоз птиці, віспа птиці, пулороз).

Лейкоз птиці (Leucosis avium) — хронічна вірусна хвороба, що характеризується системними пухлинними розростаннями кровотворної тканини.

Збудники — РНК-геномні онковіруси з родини Retroviridae, роду Oncovirus, типу С, які мають сферичну форму, розмір близько 100 нм, вкриті ліпопротеїновою оболонкою.

Віруси лейкозу птиці розподілено на 7 антигенних підгруп А, В, С, D, Е, F, G, що зумовлюють різні форми онкогенних захворювань птиці, в тому числі лімфоїдний лейкоз, мієлоїдний лейкоз, ретикулоендотеліоз та еритробластоз.

Епізоотологія:На лейкоз хворіють кури, цесарки, гуси, качки, індики

та інша птиця переважно у віці 6—12 міс, можливе також захворювання 2 — 3-

місячних курчат.

Джерелом збудника хвороби можуть бути не лише явно хворі, а й клінічно здорові птахи-вірусоносії. З організму інфікованої птиці вірус виділяється переважно з фекаліями та яйцями.

Зараження молодих курей відбувається при спільному утриманні здорової та хворої птиці, через інфіковані повітря й корми.

*****Особливо чутливою до зараження стає птиця в разі незадовільних умов утримання та надмірної білкової, безвітамінної годівлі. Встановлено генетично зумовлену високу чутливість до вірусу лейкозу окремих ліній та порід курей (родайланд, білий леггорн).

Клін. озн.: Перебіг хвороби хронічний, іноді гострий. Характерною особливістю лейкозу птиці є тривала субклінічна та короткочасна клінічна стадії хвороби, що завжди закінчується летально.

Залежно від клініко-морфологічних характеристик розрізняють такі

форми лейкозу птиці, як еритробластоз, лімфоїдний лейкоз, мієлоїдний лейкоз та ретикулоендотеліоз.

Діагноз за життя птиці пов'язаний зі значними труднощами, оскільки клінічні ознаки не характерні і не дають підстави запідозрити захворювання. Результати дослідження крові мають значення лише для встановлення діагнозу при еритробластозі та мієлобластозі. При інших формах лейкозу зміни в периферичній крові неспецифічні, особливо при алейкемічних проявах хвороби. Тому вирішальними в діагностиці лейкозу птиці є результати патоморфологічних та вірусологічних досліджень.

Лабораторна діагностика.Провоодиться у вірусологічних лабораторіях. Для індикації вірусу лейкозу в інфікованих курячих ембріонах та патологічному матеріалі застосовують РІФ-пробу і Кофал-тест, а для виявлення специфічних антитіл у сироватках крові курей — реакцію нейтралізації.

РІФ-проба ґрунтується на інтерференції вірусів лейкозу птиці (ВЛП) та вірусу саркоми Рауса (ВСР) у культурі фібробластів курячих ембріонів, вільних від контамінації вірусами лейкозу. Якщо культуру курячих фібробластів інфікувати безклітинним фільтром патологічного матеріалу з ВЛП, то наступне внесення на клітинний моношар ВСР не зумовить цитопатогенної дії, яка завжди спостерігається в курячих фібробластах, не інфікованих вірусами лейкозу птиці. РІФ використовують для індикації ВЛП у курячих ембріонах, у крові та органах хворої птиці для контролю безлейкозних птахогосподарств і біопрепаратів на відсутність у них ВЛП.

Для виявлення групоспецифічного антигену (ГС-антигену) ВЛП в крові птиці, курячих ембріонах, ембріональній культурі клітин, вірус-вакцинах використовують Кофал-тест. При проведенні Кофал-тесту спочатку здійснюють накопичення лейкозного вірусу шляхом 2 — 3-разового пасажування досліджуваного матеріалу в клітинних культурах курячого ембріона. Із клітин третьої генерації готують антиген і досліджують з діагностичними типовими сироватками за РЗК.

З метою ретроспективної діагностики лейкозу птиці, а також для типової ідентифікації вірусів лейкозу застосовують реакцію нейтралізації (РН), яку ставлять на курчатах, у курячих ембріонах або культурі фібробластів. Реакція нейтралізації ґрунтується на виявленні наявності нейтралізації вірусу саркоми Рауса специфічними антитілами досліджуваних сироваток крові курей.

Для зажиттєвої діагностики лейкозу птиці проводять також виявлення групоспецифічного антигену ВЛП у сироватках крові курей за допомогою реакції

непрямої гемаглютинації.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення туберкульозу, хвороби Марека та гранулематозу.

***Туберкульоз характеризується утворенням дрібних вузликів у печінці, селезінці, легенях, кістковому мозку. Туберкульозні ураження, на відміну від лейкозних, значно менші й щільніші. Алергічна реакція з використанням пташиного ППД-туберкуліну та бактеріологічні дослідження для виділення мікобактерій туберкульозу забезпечують безпомилковий діагноз на туберкульоз.

Хвороба Марека вражає переважно молоду птицю 4 — 5-місячного віку, тоді як на лейкоз хворіють кури віком 6 — 12 міс. Новоутворення виявляються в яєчниках, рідко в інших органах, потовщуються окремі нерви. Під час мікроскопічного дослідження препаратів з уражених органів виявляються малі, середні й великі лімфоцити і лише в окремих випадках — плазматичні клітини, тоді як лейкоз супроводжується появою лімфобластів.

При гранулематозі частіше вражаються сліпі кишки, новоутворення вкриті міцною оболонкою, великі пухлини містять фібринозні маси.

Профілактика:

Лікування не проводиться. Хвору на лейкоз птицю забивають.

Імунітет не вивчено. Методів специфічної профілактики лейкозу птиці не розроблено.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти захворюванню птиці на лейкоз, потрібно завозити інкубаційні яйця, одноденних курчат та племінних курей тільки з благополучних господарств. Новозавезену птицю слід утримувати з добового віку до забою ізольовано від основного стада, краще в одному пташнику. У разі переведення птиці в інші приміщення слід дотримуватись принципу «все вільно — все зайнято», проводити ретельне очищення та дезінфекцію.

Для дезінфекції приміщень застосовують розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 2 %-й розчин їдкого натру, 1 — 2 %-й розчин формальдегіду. Всю птицю потрібно систематично обстежувати клінічним методом, вибраковуючи та забиваючи хвору й слабку птицю, обов'язково оглядаючи внутрішні органи. Особливу увагу слід приділяти дотриманню встановлених режимів догляду й годівлі птиці з обов'язковим введенням у раціони вітамінів А, Е та препаратів селену й кобальту. У неблагополучних господарствах рекомендується збирати яйця для інкубації від курей віком понад один рік і створювати маточні стада з лінійної гібридної птиці, стійкої проти лейкозу. У деяких країнах успішною виявилась робота із селекції птиці, стійкої до лейкозу, а також створення стад, вільних від специфічних збудників хвороби.

2.Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів забою тварин при туберкульозі та паратуберкульозі

При туберкульозі – виснажені туші від усіх видів тварин при виявлені в них будь-якої форми ураження туберкульозом органів чи л/в,а також туші,не залежно від стану вгодованості,голови,внутрішні органи,кишечник,при генералізованому туберкульозному процесі утилізують.

Туші нормальної вгодованості (крім туш свиней)за наявності локалізовано-

го туберкульозного ураження,а також не уражені органи переробляють на

м'ясні хліби, концерви або проварюють. Внутрішній жир перетоплюють. Не уражений туберкульозом кишечник використовують як оболонку при виготовленні тільки варених ковбас,а за відсутності такої можливості – переробляють на сухі корми. Уражені туберкульозом органи і тканини не залежно від форми ураження, направляють на технічну утилізацію.

Уразі виявлення в свинячих тушах туберкульозного ураження у вигляді звапнованих осередків у підщелепних л/в голову утилізують,а тушу,внутрішні органи і кишечник направляють на пром переробку. При ураженні тільки брижових л/в направляють на утилізацію кишечник, а тушу і внутрішні органи

–на промислову переробку.

Увипадку виявлення туберкульозних уражень у кістках їх утилізують,а

м'ясо (за відсутності уражень) – перероблюють на мясні хліби, концерви або проварюють.

Шкури дизинфікують.

Ветеринарно санітанрна оцінка молока при туберкульозі:

Молоко від умовно здорових щодо захворювання на туберкульоз корів неблагополучного господарства та від реагуючих на туберкулін корів благополучного господарства (в період визначення у них причин сенсибілізації до туберкуліну) знезаражують методом пастеризації у пастеризаторах існуючих систем при режимі 85°С протягом 30 хв. або при режимі 90 С протягом 5 хв, на установках інфрачервоного нагрівання – при режимі 79,5±0,5 С без витримування, після чого воно може бути направлене на молокопереробне підприємство.

За відсутності в господарстві пастеризаторів молоко сепарують, вершки і

відвійки кип'ятять.

Вершки здають на молокопереробні підприємства, а відвійки використовують для годівлі худоби.

Молоко, одержане від хворих на туберкульоз корів у період їхнього перетримування в господарстві, знезаражують кип'ятінням і використовують для

годівлі тварин або переробляють на топлене масло.

Молоко від клінічно хворих туберкульозом корів забороняється вживати

людям та згодовувати тваринам. Доїти таких корів не бажано.

*****************************************************************

При паратуберкульозі – за наявності патологічних змін у кишечнику, брижових л/в,гортані,між щелепному просторі,змінені органи і кишечник із брижею утилізують,а тушу та інші продукти забою направляють на промислову переробку.

Виснаженні туші а також органи, за наявності у них зазначених уражень

утилізують.

Шкури дезинфікують.

3.Аскароз свиней

АСКАРОЗ (ASCAROSIS) - хвороба спричинюється гельмінтом Ascaris suum з родини Ascaridae, підряду Ascaridata і характеризується виснаженням, прогресуючим схудненням, ознаками бронхопневмонії, проносом, нервовими розладами.

Збудник. A. suum— порівняно велика нематода веретеноподібної форми,

рожевувато-білого кольору. Самці завдовжки12 – 25 см, самки — 20 – 35 см. Кутикула покреслена в поперечному й поздовжньому напрямках неглибокими

борозенками. Ротовий отвір оточений трьома губами, озброєними зубчиками по краях. У самців є дві короткі(1,5 – 2 мм завдовжки) однакові спікули.

Самка збудника виділяє яйця сірого кольору, середніх розмірів (0,05 – 0,087 мм завдовжки і 0,04 – 0,05 мм завширшки). В кишках свиней вони просочують-

ся пігментами фекалій і набувають темно-коричневого кольору. Яйця

овальної форми, не зрілі, вкриті товстою шкаралупою, що складається з чотирьох оболонок. Зовнішня оболонка горбиста.

Цикл розвитку. Після запліднення самки відкладають у просвіт кишок 100 – 200 тис. яєць за добу, які перемішуються з фекаліями і виділяються у зовнішнє середовище, забруднюючи свинарники, вигульні майданчики, пасовища. Свіжовиділені яйця паразита не інвазійні і містять зародок на стадії одного чи кількох бластомерів. У зовнішньому середовищі за доступу кисню, вологи й за темпе-

ратури від + 18 до 38 єС вони дозрівають упродовж 15 – 30 діб. Свині заражаються при заковтуванні з кормом інвазійних яєць. У тонких кишках з них виходять личинки, активно проникають у кровоносні судини і течією крові заносяться у портальну систему печінки. Під час міграції вони линяють і дещо збільшуються в розмірах. Через кровоносну систему печінки личинки заносять-

ся в праву половину серця, а звідти рухаються по легеневій артерії до капілярів легень. Далі вони проникають у легеневі альвеоли,

потім бронхіоли, бронхи, трахею, зі слизом під час кашлю — в ротову порож-

нину і заковтуються. Паразитують збудники у тонких кишках. Розвиток гельмінта з моменту зараження до статевозрілої стадії триває 1,5 – 3 міс. Тривалість їх життя— 5 – 7 міс.

Епізоотологічні дані. Аскароз — один із найпоширеніших гельмінтозів свиней. Джерелом інвазії є хворі поросята та підсвинки, а також дорослі свинігельмінтоносії. Первинне зараження поросят відбувається в підсисний період через забруднене вим’я свиноматки і вже в 1,5-місячному віці в їхніх фекаліях виявляють яйця паразитів. Зараження поросят частіше відбувається в стійловий період у свинарниках з дерев’яною підлогою і рідше на пасовищах. Найвища екстенсивність та інтенсивність інвазії у тварин 2 – 4-місячного віку, менша — у свиней на відгодівлі і ще менша — у дорослих. Дощові черв’яки є резервуаром, оскільки в їх організмі накопичується значна кількість личинок нематоди. Тому свині можуть заражатися на вигулах і пасовищах, поїдаючи безхребетних. Деяку роль у механічному поширенні паразитів відіграють комахи, особливо мухи, які переносять яйця гельмінтів на своїх лапках.

Яйця досить стійкі до умов зовнішнього середовища та дії хімічних речовин. Так, в умовах свиноферм вони не втрачають життєздатності до 5 років, на глибині орного шару ґрунту за сприятливих умов зберігаються до 2,5 року.

Патогенез та імунітет. Патогенність збудника змінюється залежно від стадії його розвитку та інтенсивності інвазії. Личинки небезпечніші, ніж дорослі паразити. Патогенна дія в період міграції личинок складається з трьох чинників:

механічного, алергічного, інокуляторного.

Після виходу з оболонок яйця личинки проникають у стінку кишок, травмують їх слизову оболонку і тим самим відкривають ворота для бактерій та вірусів.

Потрапляючи з течією крові в печінку, вони застряють у кровоносних капілярах і стають причиною крововиливів, а також некрозу та дегенерації печінко-

вих часточок. Рухаючись із легеневої капілярної сітки в альвеоли, личинки розривають судини, внаслідок чого легені в перші дні після зараження мають плямистий вигляд з численними крововиливами. Локалізація в них паразитів супроводжується явищами пневмонії, що часто закінчується летально.

Міграція личинок нематоди триває 2 – 3 тижні. В цей період часто спостеріга-

ють явища алергічної природи: шкірні висипання, еозинофільні інфільтрати в легенях, задишку, блювання. Сенсибілізація організму відбувається за рахунок продуктів обміну та розпаду личинок. Тяжче інвазію переносять поросята, що перебувають у стані гіповітамінозу і особливо при нестачі вітаміну А.

Патогенна дія в період розвитку збудника в кишках виражена значно слабше. Відмічають випадки проникнення паразитів з кишок у великі жовчні ходи печінки, в протоку підшлункової залози, що спричинює різноманітні патологі-

чні процеси в органах. У статевозрілій стадії паразити можуть спричинювати закупорювання кишок, а іноді й розрив їхньої стінки, пригнічують кишкову та панкреатичну секрецію. Вони зумовлюють також запалення слизової оболонки кишок, атрофію ворсинок.

Свині, що перехворіли на аскароз, набувають імунітету. Він спрямований головним чином проти личинок. Організм свиней реагує на подразнення посиленням реактивності, що супроводжується виробленням антитіл та інших захисних пристосувань. У крові поросят антитіла виявляються реакцією преципітації через 5 – 10 діб після зараження. Найвища їх концентрація спостерігається на 20 – 30-ту добу, а через 90 – 100 діб вони зникають.

Клінічні ознаки. Клінічний прояв аскарозу умовно поділяють на дві фази: -легеневу, що пов’язана з міграцією личинок і відповідає гострому перебігу

хвороби;

-кишкову — паразитування статевозрілої стадії в кишках.

На 6 – 7-му добу після зараження з’являються кашель, хрипи, утруднене й прискорене дихання, блювання. У більшості тварин підвищується температу-

ра тіла, поросята відмовляються від корму, лежать, зариваються в підстилку. Можуть бути нервові напади. На шкірі з’являються висипання, кропивниця,

папули, що через 5 – 6 діб перетворюються на струпи. Нерідко поросята гинуть. Одужання настає поступово і триває2 – 3 тижні.

Прояви кишкової форми аскарозу невиразні. Більшість уражених підсвинків недорозвинені, погано ростуть. У них порушується функція травного каналу,

буває пронос, блювання, апетит знижений і мінливий, у деяких тварин розвивається рахіт. М’ясо від таких свиней низької якості.

У дорослих свиней аскароз клінічно не проявляється. Вони можуть бути носіями збудника інвазії.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів поросят, що загинули в гострий період інвазії, основні зміни виявляють у печінці та легенях. Печінка повнокровна. Її поверхня вкрита численними білуватими осередками діаметром 1– 5 мм, що надають їй білоплямистого вигляду. За результатами гістологічних досліджень процес у печінці характеризують як гострий інтерстиціальний еозинофільний гепатит. У перші дні після зараження легені набувають плямистого вигляду, помітні крововиливи. Пізніше вони стають темно-червоними.

При кишковій формі відмічають катаральне запалення слизової оболонки тонких кишок, атрофію ворсинок, скупчення в кишках значної кількості гельмінтів, що можуть спричинити непрохідність і навіть їх розрив.

Діагностика. Діагноз установлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін. Зажиттєва діагностика легеневої форми аскарозу складна, оскільки паразити не досягли статевої зрілості й не виділяють яйця. Запропоновано алергічний метод, пов’язаний з внутрішньошкірним введенням антигену, отриманого зі збудників. Однак цей

метод не знайшов широкого застосування в практичній ветеринарії. Можна досліджувати тонко подрібнені легені, взяті від трупа загиблої чи забитої тварини за методом Бермана, з метою виявлення личинок збудника. Діагностика кишкової форми аскарозу не становить труднощів. Досліджують фекалії за методом Фюллеборна і виявляють характерні яйця гельмінтів.

Лікування. Високоефективними є переважна більшість препаратів групи бензімідазолів: альбендазол задають індивідуально або груповим методом у дозі 7,5 – 10 мг/кг одноразово. Препарат діє як на статевозрілі форми, так і на мігруючих личинок; камбендазол — у дозі20 мг/кг одноразово; мебендазол призначають одноразово індивідуально і груповим методом у дозі20 мг/кг; фенбендазол дають індивідуально і груповим методом у дозі15 мг/кг щодня впродовж5 днів.

Фебантел застосовують орально в дозі7,5 мг/кг упродовж2 днів. Левамізол застосовують у вигляді розчину для ін’єкцій у дозі7,5 мг/кг одноразово. Препарат слід обережно застосовувати для поросят, оскільки можливі ускладнення у вигляді збудження, тремору, проносу, гіперсалівації, блювання, задишки. У разі їх виникнення рекомендується застосовувати атропін.

Препарати групи макроциклічних лактонів у вигляді 1%-х розчинів вводять підшкірно в дозі1 мл на 33 кг маси тіла одноразово або задають з кормом у вигляді порошків типу івомек 0,6% премікс.

Препарати піперазину (адипінат, гексагідрат, дигідрохлорид, дитіокарбамат, моногідрохлорид, сульфат, фосфат, цитрат) призначають груповим методом після голодної дієти в суміші з половинною кількістю корму в дозах: поросятам масою до50 кг — 0,3 г/кг, свиням масою понад50 кг— 15 г на тварину. Препарат дають двічі (вранці та ввечері). Поросят зі зниженим апетитом дегельмінтизують невеликими групами. Слід мати на увазі, що піперазин не діє на мігруючих личинок.

Профілактика та заходи боротьби. Заходи профілактики аскарозу на фермі слід розпочинати з оптимізації умов утримання та годівлі свиней і особливо поросят. Приміщення для тварин слід постійно підтримувати в належному санітарному стані, регулярно прибирати фекалії, підлога має бути з твердим покриттям. Важливо впорядкувати водопій. Напувати свиней потрібно водою з артезіанських свердловин чи криниць.

У неблагополучних щодо аскарозу господарствах проводять профілактичні та преімагінальні дегельмінтизації переважно препаратами фенбендазолу.

Свиноматок дегельмінтизують за місяць до опоросу, поросят — улітку вперше у віці33 – 40 днів; вдруге— 50 – 55 днів; втретє— 90 днів; узимку— вперше у віці50 – 55 днів; вдруге— 90 днів. У відгодівельних групах проводять гельмінтокопроскопічні дослідження і в разі потреби тварин дегельмінтизують.

Одним із важливих заходів профілактики аскарозу є дезінвазія об’єктів навколишнього середовища. Для знищення яєць гельмінтів та їхніх личинок у приміщеннях використовують 5%-й гарячий (70 – 80 єС) розчин їдкого натру чи калій з розрахунку 0,5 л на1 м2 при дворазовій обробці через1 год та експозиції не менш як6 год; 10%-й гарячий розчин ксилонафту при дворазовій обробці

через30 хв і експозиції3 год; 3%-й розчин йоду хлориду за темпера-тури15 – 18 єС з витратою 1 л розчину на1 м2 площі.

ВСЕ: М'ясо невиснажених туш – випускають без обмежень, виснажених –

утилізують.

4.Розкажіть та продемонструйте (при необхідності, на тварині) заходи, яких

має вжити фахівець щодо ліквідації сказу, при підозрі цього захворювання Сказ (Rabies) - гостре вірусне захворювання всіх теплокровних тварин, яке

характеризується надзвичайно високою агресивністю, ураженням центральної нервової системи, нападами крайнього нервового збудження і розвитком паралічів. На сказ смертельно хворіє людина.

Збудник хвороби — нейротропний вірус, що належить до родини

Rhabdoviridae, роду Lissavirus. Має кулясту форму, довжину близько 180 нм, діаметр 75 — 80 нм.

Профілактика та заходи боротьби. Включають заходи профілактики сказу та заходи щодо ліквідації осередків захворювання тварин на сказ.

Заходи профілактики сказу. Профілактичними заходами передбачається

відловлювання та відстрілювання бродячих собак і котів; реєстрація та впорядкування норм утримання в населених пунктах собак, котів і хижих тварин;

охорона свійських тварин від нападу хижаків на пасовищах та лісових урочищах; щорічна профілактична вакцинація собак, а в необхідних випадках і котів, проти сказу. Продаж, купівля, вивезення собак, котів, а також диких тварин в інші місцевості дозволяється тільки за наявності ветеринарної довідки про щеплення проти сказу. Органи лісового господарства, охорони природи, мисливського господарства й заповідників зобов'язані систематично обстежувати угіддя і місця проживання диких тварин. У разі виявлення трупів диких м'ясоїдних тварин або звірів з незвичною поведінкою (відсутність страху, неспровокований напад на тварин чи людей) треба негайно повідомити про це працівників державної служби ветеринарної медицини, надсилати до ветеринарної лабораторії патологічний матеріал для дослідження на сказ. Щороку в листопаді — січні здійснювати регулювання розмірів популяції лисиць, густота яких у період розмноження не повинна перевищувати 0,5 — 1 голови на 1000 га угідь.

Собак, котів та інших тварин, які покусали людей чи тварин, слід негайно доставляти в найближчу установу державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування впродовж 10 днів. В окремих випадках, з дозволу установи державної ветеринарної медицини, тварина, що покусала людей або тварин, може бути залишена під розписку власника за умови утримання її на прив'язі чи в ізольованому приміщенні впродовж 10 діб та періодичного нагляду з боку ветеринарного спеціаліста. Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють у спеціальному журналі і письмово повідомляють про них у медичну установу, до якої звернулись потерпілі від укусів люди.

Заходи щодо ліквідації осередків захворювання тварин на сказ. У разі встановлення діагнозу на сказ населений пункт, лісові чи польові масиви, пасовище, урочище оголошують неблагополучним щодо цього захворювання і