билеты био

1.Биология — наука о жизни. Она изучает жизнь как особую форму движения материи, законы ее существования и развития. Предметом биологии являются живые организмы; их строение, функции; их природные сообщества.Современная биология представляет собой систему наук о живой природе. Общие закономерности развития живой природы, раскрывающие сущность жизни, ее формы и развитие, рассматривает общая биология. Соответственно объектам изучения - животным, растениям, вирусам — существуют специальные науки, изучающие каждую из названных групп организмов. Основными частными методами в биологии являются: описательный; сравнительный; исторический; экспериментальный. Биология – основа фундаментальной медицины. Биология стала обслуживать медицину путем «доставки» ей сведений о строении организма. На основе анатомии, физиологии, биохимии и других медикобиологических наук развиваются терапия и хирургия. На основе микробиологии, иммунологии и паразитологии разрабатываются диагностика и профилактика инфекционных и паразитарных болезней, развивается эпидемиология. Учение об антибиозе лежит в основе производства антибиотиков. Данные общей и молекулярной генетики, анатомии, физиологии и биохимии составляют теоретические основы диагностики, лечения и профилактики наследственных болезней. Современная биология — комплексная наука, для которой характерно взаимопроникновение идей и методов различных биологических дисциплин, а также других наук — прежде всего физики, химии и математики. Основные направления развития современной биологии, выделить три направлен : классическая биология. Ее представляют учёные-натуралисты. Эволюционная биология. физико-химическая биология.: «Медицина, взятая в плане теории – это прежде всего общая биология.» 2Определение жизни на современном этапе развития науки. Жизнь — это макромолекулярная открытая система, которой свойственны иерархическая организация, способность к самовоспроизведению, самосохранению и саморегуляции, обмен веществ. Жизнь существует в форме открытых систем. Это означает, что любая живая форма не замкнута только на себе, но постоянно обменивается с окружающей средой веществом, энергией и информацией. Атрибуты живого:1. Дискретность и целостность.2. Обмен веществ и энергии.3. Раздражимость и движение.4. Репродукция.5. Наследственность и изменчивость6. Рост и дифференцировка (индивидуальное развитие)7. Историческое (филогенетическое) развитие Уровни организации живого. I. Микробиологическая система подуровни: 1. Молекулярно-генетический 2.Субклеточный (органеллы)3. Клеточный

II. Мезобиологическая: 1.Тканевой 2. Органный 3. Организменный III. Макробиологическая:1.Популяционно-видовой 2. Биогеоценотический 3. Биосферный 3. Клетка – элементарная живая система – основа строения и жизнедеятельности всех животных и растений. Клетки могут существовать как самостоятельные организмы (бактерии, простейшие) или в составе тканей многоклеточных животных, растений, грибов. Они обладают всей совокупностью свойств, необходимых для поддержания жизни: она осуществляет обмен веществ и энергии, растет, размножается и передает по наследству свои признаки, реагирует на внешние раздражители и способна двигаться, является низшей ступенью организации. Отдельные части клеток не могут выполнять весь комплекс жизненных функций, только совокупность структур, образующих клетку, проявляет все признаки живого. Поэтому только клетка является основной структурной и функциональной единицей живых организмов. все клетки состоят из трех основных частей – цитоплазматической мембраны, контролирующей переход вещества из окружающей среды в клетку и обратно, цитоплазмы с разнообразной структурой и клеточного ядра, содержащего носитель генетической информации. Все животные и некоторые растительные клетки содержат центриоли – цилиндрические структуры диаметром около 0,15 мкм, образующие клеточные центры. Обычно растительные клетки окружены оболочкой – клеточной стенкой. Кроме того, они содержат пластиды – цитоплазматические органоиды (специализированные структуры клеток), нередко содержащие пигменты, обусловливающие их окраску.

4, Эукариоты – это растения, животные и грибы. Прокариоты – это бактерии (в том числе цианобактерии, они же "сине-зеленые водоросли"). Главное отличие У прокариот нет ядра, кольцевая ДНК (кольцевая хромосома) расположена прямо в цитоплазме (этот участок цитоплазмы называется нуклеоид).

У эукариот есть оформленное ядро (наследственная информация [ДНК] отделена от цитоплазмы ядерной оболочкой). Дополнительные отличия 1) Раз у прокариот нет ядра, то нет и митоза/мейоза. Бактерии размножаются делением надвое.2) У прокариот рибосомы мелкие, а у эукариот – крупные.3) У эукариот имеется множество органоидов: митохондрии, эндоплазматическая сеть, клеточный центр, и т.д. Вместо мембранных органоидов у прокариот есть мезосомы – выросты плазматической мембраны, похожие на кристы митохондрий.4) Клетка прокариот гораздо меньше клетки эукариот.5)Поглощение еды у эукариотов пиноцитоз и фагоцитоз, у прокариотов абсорбция через клеточную мембрану Сходство. Клетки всех живых организмов (всех царств живой природы) содержат плазматическую мембрану, цитоплазму и рибосомы. 5.Современная клеточная теория включает следующие положения: 1. Все живые организмы состоят из клеток. Клетка – наименьшая структурная, функциональная единица живого, основная единица строения и развития живых организмов 2. Клетки всех одноклеточных и многоклеточных организмов сходны (гомологичны) по своему строению, химическому составу, основным проявлениям жизнедеятельности и обмену веществ 3. Размножение клеток происходит путём их деления, и каждая новая клетка образуется в результате деления исходной (материнской) клетки. 4. В сложных многоклеточных организмах клетки специализированы по выполняемым ими функциям и образуют ткани; из тканей состоят органы, они тесно взаимосвязаны и подчинены нервной и гуморальной регуляции. 5. Клеточное строение организмов – свидетельство того, что все живые организмы имеют единое происхождение. Клетку необходимо знать не только как единицу строения организма, но и как единицу патологических изменений. Практически все болезни связанные с нарушением структуры и функции клеток, из которых образуются все ткани и органы. Нарушение структуры и функции одних клеток является первопричиной возникновения и развития болезни, а нарушение других может быть уже следствием неблагоприятных изменений в организме. Например, при инфаркте миокарда нарушается функционирование, а затем наступает гибель кардиомиоцитов через острую недостаток кислорода. 6. Клетка состоит из сложно организованного живого вещества —протоплазмы. В ней различают цитоплазму и ядро. Цитоплазма клеток состоит из многочисленных морфологических образований и бесструктурной гиалоплазмы. Морфологическими элементами цитоплазмы являются: общие органеллы, имеющиеся во всех клетках^ специальные органеллы^ каждая из которых присуща лишь определенному виду клеток, и включения, находящиеся в клетке лишь в определенные периоды ее жизнедеятельност. Клетки, обладающие амебовидной подвижностью, способны сильно изменять свою форму. Разнообразие форм клеток животного организма неразрывно связано с функцией, которую они выполняют. Цитоплазма — составная часть клеток. Она бесцветна, обладает меняющейся в процессе жизнедеятельности вязкостью, тяжелее воды и не смешивается с ней. В сухом веществе преобладают белки, большинство которых образует сложные соединения с другими органическими веществами. Цитоплазма находится в постоянном движении. Под влиянием неблагоприятных воздействий внешней среды, например температурных, химических в цитоплазме может происходить коагуляция белок. Органеллы — постоянная составная часть цитоплазмы. Различают органеллы, видимые в световой микроскоп (митохондрии, пластинчатый комплекс, центросома) и видимые в электронный микроскоп (рибосомы, цитоплазматическая сеть, микротрубочки и лизосомы,ценриолы). 7, Кле́точная мембра́на— эластическая молекулярная структура, состоящая из белков и липидов. Отделяет содержимое любой клетки от внешней среды, обеспечивая её целостность; регулирует обмен между клеткой и средой; внутриклеточные мембраны разделяют клетку на специализированные замкнутые отсеки — компартменты или органеллы, в которых поддерживаются определённые условия среды. Функции мембран: 1)раздилительная(барьерная) Мембраны разделяют тонопласт на органеллы. В каждой органелле поддерживается гомеостаз. 2)Объединительная 3)транспорт веществ через мембраны и его регуля Пассивный-движение веществ через мембраны по физико-химическому градиенту без затраты клеткой энергии: -диффузия по закону осмоса через открытые каналы -электроосмос -облегченная диффузия с помощью специфических переносчиков.эндо и экзоцитоз-перенос крупных нерастворенных частиц которые проникают в клетку или выходят из нее путем формирования и последующего отшнуровывания мембранного пузырька под др.сторону мембраны 4)Участие в обмене веществ в клетке. Контролируя транспорт поглощения и выделения веществ мембраны. Регулирует скорость и направление. 5)Биоэнергетическая функция.на мембранах. 6)рецепторная - восприятие внешних раздражителей и передача сигналов о них, внутрь клетки, а так же по организму. 7)Защитная - в состав плазмолеммы входят специфические белки лектины. Которые способны связывать патогенные бактерии гифы грибов. 8) Адаптация к внешним условиям при перезимовке у них меняется химический состав мембран. В них повышается доля ненасыщенных жирных кислот, что повышает эластичность, растяжимость мембран. Мембраны состоят из липидов, белков и углеводов. Липиды составляют в среднем 40% сухой массы мембран. Среди них преобладают фосфолипиды (до 80%).Основным функциональным компонентом биологических мембран являются белки, образовав прочные комплексы с липидами, они способны проявлять активность. Углеводы входят в мембране образуя комплексы. Поверхностные белки размещены на наружной и внутренней поверхностях мембран и связанные с последними электрическими силами непосредственно или через Са2 + и Mg2 +. Они легко отделяются от мембран после разрушения клеток. Внутренние белки погружены в двойной слой липидов на разную глубину, а в некоторых случаях пересекают мембрану насквозь. Такие белки связывают обе поверхности мембраны. 8, Пассивный транспорт — перенос веществ из области высокой концентрации в область низкой без затрат энергии.Диффузия — пассивное перемещение вещества из участка большей концентрации к участку меньшей концентрации. Осмос — пассивное перемещение некоторых веществ через полупроницаемую мембрану. По пути простой диффузии частицы вещества перемещаются сквозь билипидный слой. Направление простой диффузии определяется только разностью концентраций вещества по обеим сторонам мембраны. Путём простой диффузии в клетку проникают гидрофобные вещества (O2, N2, бензол) и полярные маленькие молекулы.При облегченной диффузии вещества переносятся через мембрану также по градиенту концентрации, но с помощью специальных трансмембранных белков-переносчиков (тносят глюкозу и большинство аминокислот) Активный транспорт — перенос вещества через клеточную или внутриклеточную мембрану, протекающий из области низкой концентрации в область высокой, с затратой свободной энергии организма. В большинстве случаев, источником энергии для осуществления активного транспорта служит энергия макроэргических связей АТФ. Эндоцитоз — образование везикул путём впячивания плазматической мембраны при поглощении твёрдых частиц (фагоцитоз) или растворённых веществ (пиноцитоз). Возникающие при этом гладкие или окаймлённые пузырьки называются фагосомами или пиносомами. Экзоцитоз — процесс, противоположный эндоцитозу. Различные пузырьки из аппарата Гольджи, лизосом сливаются с плазматической мембраной, освобождая своё содержимое наружу. 9, Ядерный аппарат клетки состоит из поверхностного аппарата ядра, кариоплазмы, ядерного матрикса и хроматина. Основными его функциями являются: хранение, воспроизведение, реализация и восстановление (репарация) генетической информации. • Поверхностный аппарат состоит из ядерной оболочки(наружная и внутренняя мембрана, функция-отделение и регуляция концентрации ионов кальция)поровых комплексов и периферической плотной пластины. • Кариоплазма -внутренняя среда ядра, водный раствор органических веществ и ионов, необходима для протекания матричных процессов, в ней располагаются ядерный матрикс и хроматин. • Ядерный матрикс. Он состоит из двух частей: периферической и внутренней ( интерхроматиновую и ядрышковую сети). Ядрышковая сеть обеспечивает пространственную организацию хроматина и участвует в образовании ядрышка. • Ядрышки - обнаруживаются в интерфазных ядрах представляют собой мелкие тельца, шаровидной формы.Там происходит синтез р–РНК, других видов РНК и образование субъединиц рибосом. Возникновение ядрышек связано с ядрышковыми организаторами. • Хроматин (окрашенный материал) – плотное вещество ядра. В состав хроматина входят молекулы ДНК в комплексе с белками (гистонами (принимают участие в структурной организации хроматина) и негистонами(регуляцию генной экспрессии и других процессов)), РНК. Степень спирализации хромосом не одинакова. Участки хромосом со слабой спирализацией называют эухроматиновыми. Это зона высокой метаболической активности, где ДНК состоит из уникальных последовательностей. Зона с сильной спирализацией - гетерохроматиновый участок способный к транскрипции. Различают конститутивный гетерохроматин-генетический инертный, не содержит генов, не переходит в эухроматин, а так же факультативный, который может переходить в эухроматин. То есть , гетерохроматин -компактные участки хромосом, которые в профазе появляются раньше других в составе митотических хромосом, и в телофазе не деконденсируются, переходя в интерфазное ядро в виде интенсивно красящихся плотных структур. 10.Хромосоми це— нуклеопротеїдні структури в ядрі еукаріотичної клітини, які стають легко помітними під час мітозу або мейозу. Хімічний склад хромосом в основі їх лежать ДНК, РНК і білки; найважливішим з цих речовин є ДНК - біологічним полімером, що має складно організовану лінійну структуру. Макромолекула ДНК складається з чергуються мономерних одиниць — дезоксирибонуклеотидов. До складу кожного нуклеотиду входить гетероциклічна підстава, пентозный цукор — дезоксирибоза і фосфатний залишок. Універсально поширеними гетероциклічними підставами є похідні пурину — аденін і гуанін і похідні піримідину — цитозин і тимін. Таким чином, полімерна ланцюг ДНК складається з послідовно чергуються, однотипно пов’язаних допомогою складноефірний зв’язку дезоксирибозных і фосфатних залишків. До цієї каркасної дезоксирибозофосфатной ланцюги приєднані в якості бічних радикалів пуринові і пиримидиновые підстави. Будова метафазної хромосоми. Кожна хромосома складається з двох хроматид, спірально закрученими і розташовуються паралельно осі хромосоми. Потовщення на хромонемах отримали назву хромомер. Особливість будови хромосом залежить від рівня змінюється при переході від інтерфазного стану хромосом до метафазної. Перший, який отримав назву нуклеосомного, визначає скручування ДНК по поверхні гістоновими серцевини. Другий - об'єднання декількох нуклеосом (до 10) в намистину - називається нуклеомерний. Третій - об'єднання скріпками з негістонових білків в петлевий домен, званий хромомером. Форма хромосом определяется в первую очередь положением центромеры. В метацентричных хромосомах она расположена в середине хромосомы и делит ее на два плеча равной длины; при другом расположении центромеры плечи хромосомы имеют разную длину(субметацентрические, акрометоцентрические). Так же в наличии имеется вторичная перетяжка,ядрышковый организатор, которая создает дополнительные спутники хромосомы.

11. Каріоти́п — набір хромосом, специфічний для кожного виду організмів; характеризується певною кількістю хромосом та особливістю їхньої будови, іноді називають візуальне представлення повного хромосомного набору (каріограму). Нормальні каріотипи людини — 46, XX (жіночий) і 46, XY (чоловічий) Классификация хромосом человека : аутосомы и половые хромосомы(гетерохромосомы). В свою очередь аутосомы делятся за Денлеровской классификацией еще на 7 групп 1-3 (А): великі хромосоми, які чітко відрізняються одна від одної; центромери розташовані посередині. 4-5 (В): великі хромосоми, які мало відрізняються одна від одної; центромери зміщені до одного з кінців хромосоми. 6-12 (С): хромосоми середніх розмірів, мало різняться між собою; центромери розташовані ближче до одного з кінців.. 13-15 (D): хромосоми середніх розмірів; акроцентричні ,виявлені супутники. 16-18 (Е): короткі хромосоми; 19-20 (F): маленькі хромосоми; центромери розташовані посередині. 21-22 (G): найменші хромосоми; акроцентричні хромосоми. Вивчення каріотипу (каріотипування) проводять на мікрофотографіях метафазних пластинок, рідше — при безпосередньому мікроскопуванні. 12. Нуклеїнові кислоти — складні високомолекулярні біополімери, мономерами яких є нуклеотиди. Притаманна первинна структура — певна послідовність розташування нуклеотидів, а також складніша вторинна і третинна структури, які формуються за допомогою водневих зв'язків. Синтез РНК, як і синтез ДНК відноситься до матричному синтезу. РНК синтезується під впливом ферментів на поверхні деспіралізованние ДНК на окремих її ділянках. Як ферментів організм використовує білки типу РНК-полімерази. Синтез РНК починається з процесу деспіралізаціі відповідної ділянки ДНК, на цій ділянці і відбувається «складання» (транскрипція) полинуклеотидной ланцюга РНК згідно з принципом комплементарності.ДНК — дезоксирибонуклеїнова кислота. Цукор — дезоксирибоза, азотисті основи: пуринові — гуанін (G), аденін (A), піримідинові — тимін (T) і цитозин (C). ДНК часто складається з двох полінуклеотидних ланцюжків, направлених антипаралельно.РНК — рибонуклеїнова кислота. Цукор — рибоза, азотисті основи: пуринові — гуанін (G), аденін (A), піримідинові урацил (U) і цитозин (C). Дволанцюжкові РНК зустрічаються тільки у вірусів. Через особливість рибози, молекули РНК часто мають різні вторинні і третинні структури, утворюючи комплементарні ділянки між різними ланцюжками. ДНК-полімер, мономерами якого є дезоксірібонуклеотіди. Модель просторової будови молекули ДНК у вигляді подвійної спіралі була. У еукаріотичних клітинах ДНК утворює комплекси з білками і має специфічну просторову конформацію. Полінуклеотидний ланцюг утворюється в результаті реакцій конденсації нуклеотидів. При цьому між 3′-вуглецем залишку дезоксирибози одного нуклеотиду і залишком фосфорної кислоти іншого виникає фосфоефірний зв’язок. Один кінець полінуклеотидного ланцюга закінчується 5′-вуглецем. Проти одного ланцюга нуклеотидів розташовується другий ланцюг за «правилом Чаргаффа» З принципу комплементарності випливає, що послідовність нуклеотидів одного ланцюга визначає послідовність нуклеотидів іншого. Ланцюги ДНК антіпараллельні (різноспрямовані), тобто нуклеотиди різних ланцюгів розташовуються в протилежних напрямках, і, отже, навпроти 3′-кінця одного ланцюга знаходиться 5′-кінець іншого. Молекулу ДНК іноді порівнюють з гвинтовими сходами. «Перила» цієї сходи-сахарофосфатний остов (чергуються залишки дезоксирибози і фосфорної кислоти); “сходинки”- комплементарні азотисті основи. ДНК переважно міститься в ядрі 13, (РНК) є продуктами реакції поліконденсації РНК-нуклеотидів. Міститься в ядрі, цитоплазмі, рибосомах;За будовою і виконуваних функцій розрізняють три типи: 1. Інформаційні РНК (іРНК) -головною функцією яких є перенесення інформації про будову, властивості білків, на органоид клітини, де відбувається синтез молекул білка. Також иРНК є матрицею для синтезу білкової молекули, являє собою полінуклеотидний ланцюг певної довжини, що відповідає довжині гена, в якому закодована інформація про будову білка,вона завжди коротше,ніж ДНК 2. Транспортні РНК (тРНК) – це відносно невеликі молекули специфічного будови, їх відносно небагато – 64. Їх головна функція – транспорт молекул природних альфа-амінокислот до місця синтезу молекул білка (в рибосоми). Вони мають специфічну хрестоподібну форму, і на вершині «хреста» розташовується антикодон, яким тРНК прикріплюється до кодону на іРНК. На протилежному полюсі молекули тРНК розташовується «акцепторні» ділянка молекули, до якого прикріплюється дана альфа-амінокислота. 3. Рибосомальні РНК (рРНК) – це РНК, що утворюють рибосоми спільно з молекулами білка; рРНК поряд з іншими РНК сприяють протіканню процесів біосинтезу білка, та виконують будівельну функцію при утворені рибосоми. 14, ген – універсальна структурна одиниця живої матерії, яка, завдяки закодованій у ній інформації, забезпечує єдність і різноманітність існуючих форм живого, контролює клітинний обмін (метаболізм), спадковість, еволюцію. Тобто, є структурою, яка кодує окрему ознаку клітини. За хімічною природою ген – це ділянка молекули ДНК, на кожному ланцюгу якої у певній послідовності розміщені три нуклеотидні кодони, що визначають порядок розміщення амінокислотних залишків при синтезі поліпептидного ланцюга. Кожний ген займає на хромосомі певне місце – локус. Сукупність генів формує генотип. Особливостями будови гена еукаріот1. наявність великої кількості регуляторних блоків, 2) мозаїчність (чергування кодують ділянок з некодуючими). Екзони несуть інформацію. Інтрони (І)- не несуть інформацію. Перед першим екзонах і після останнього екзона знаходяться нуклеотидні послідовності, звані відповідно лидерной і трейлерної послідовністю. Лідерних і трейлерна послідовності, екзони і інтрони утворюють одиницю транскрипції. Промотор-ділянка гена, до якого приєднується фермент РНК-полімераза, іноді в інтрони знаходяться регуляторні елементи(пришвидшують та гальмують) Гени в ДНК розташовані у лінійному порядку. Кожний ген має своє місце розташування (локус). Теломерні та центромерні ділянки хромосом не містять генів. Аналогічне розташування алелів характерне для гомологічної хромосоми. За способами організації нуклеотидів у ДНК, її можна розділити на такі фрагменти: 1) структурні гени- структуру певних поліпептидів, ДНК транскрибується ІРНК; 2) регуляторні гени- контролюють і регулюють процес біосинтезу білка; 3) сателітна ДНК- велику кількість повторюваних груп нуклеотидів, що не мають змісту і не транскрибуються. Поодинокі мають регуляторну або посилювальну дію на структурні гени ; 4) спейсерна ДНК; 5)кластери генів- групи різних структурних генів у певній ділянці хромосоми, об'єднані загальними функціями;6)повторювані гени рРНК. 15. Подвоюватися перед поділом клітини називається реплікацією. Ця властивість зумовлена особливістю будови молекули ДНК, що складається з двох комплементарних ланцюгів. Реплікація відбувається в ядрі під час S-періоду інтерфази. На цей час хромосоми під світловим мікроскопом не виявляються.Реплікація ДНК є в основі всіх різновидів поділу клітин, усіх типів розмноження функція- забезпечення тривалого існування окремих індивідуумів, популяцій і всіх видів живих організмів. Основні етапи реплікації: 1.Ініціація. Активація дезоксирибонуклеотидів. Для включення в ДНК елементи активуються в результаті взаємодії з АТФ, фосфорилування. Розпізнавання точки ініціації. Розкручування ДНК починається з певної точки- ініціації.В еукаріотів, що мають великі молекули ДНК, може бути багато точок ініціації,щ озливаються при повному роз'єднанні ланцюгів ДНК. Реплікація обох ланцюгів ДНК відбувається одночасно і безупинно. . Подвійна спіраль ДНК розкручується і розгортається на окремі нитки ДНК шляхом розриву слабких водневих зв'язків між комплементарними нуклеотидами. Цей процес забезпечують ферменти - гелікази. Оголені основи А, Т, Г і Ц обох ланцюгів проектуються в каріоплазму.Ферменти розривають і заново зшивають окремі нитки ДНК, допомагають розкручуванню спіралі. Завдяки роз'єднанню ланцюгів ДНК виникають реплікаційні вилки. Нові нитки ДНК утворюються на кожному із звільнених ланцюгів, їх ріст відбувається в протилежних напрямках. 2. Елонгація. Вільні трифосфати приєднуються водневими зв'язками до азотистих основ обох ланцюгів ДНК, відповідно до правила комплементарності. Процес каталізується ДНК-полімеразою. Оскільки дві нитки ДНК є антипаралельними, нові нитки повинні утворюватися на старих (материнських) нитках у протилежних напрямках. Одна нова нитка утворюється в напрямку 5'-3'. Ця нитка називається провідною. На другій материнській нитці утворюються короткі сегменти ДНК у напрямку 3'-5'. 3.Утворення праймерів. На відстаючій нитці спочатку утворюється короткий ланцюг РНК за шаблоном ДНК. Праймери пізніше віддаляються, а порожнини, які утворилися, заповнюються дезоксирибонуклеотидами ДНК у напрямку 5'-3', що завершує побудову другого ланцюга. 4.Редагування. Чітка комплементарність пар основ забезпечує точну реплікацію ДНК. Однак іноді виникають помилки в приєднанні основ. Вони видаляються ДНК-полімеразою, яка для цього зв'язується з молекулами ДНК. 5.Термінація Після завершення процесу реплікації молекули, що утворилися, розділяються, і кожна дочірня нитка ДНК скручується разом з материнською в подвійну спіраль. Так утворюються дві молекули ДНК, ідентичні материнській. Вони формуються окремими фрагментами по довжині хромосоми. Такий окремий фрагмент ДНК, що подвоюється на одній хромосомі, називається репліконом. Процес реплікації стосується всієї хромосоми та перебігає практично одночасно, з однаковою швидкістю. Після завершення реплікації в реплі- конах вони зшиваються ферментами в одну молекулу ДНК. Реплікація перебігає в строго визначеному порядку, тобто спочатку починають реплікуватись одні ділянки хромосом, а пізніше - інші. Порушення точності реплікації призводить до порушення синтезу білків і розвитку патологічних змін клітин і органів. Процес репарації ДНК полягає в тому, що генетична інформація подана в ДНК двома копіями — по одній у кожному з двох ланцюгів подвійної спіралі ДНК. Завдяки цьому випадкове ушкодження в одному з ланцюгів може бути видалене реплікаційним ферментом, і ушкоджена ділянка ланцюга буде ресинтезована у своєму нормальному вигляді за рахунок інформації, що міститься в неушкодженому ланцюгу. Дореплікативна репарація — це процес, який пов'язаний з відновленням ушкодженої ДНК до її подвоєння. Реплікативна репарація — це сукупність процесів відновлення ДНК у ході реплікації; ушкоджена ділянка видаляється впродовж реплікації в зоні росту ланцюга. У забезпеченні високої точності реплікації значна роль належить механізму самокорекції, який здійснюється ДНК-. Цей процес пов'язаний із визначенням помилково включеного в ланцюг нуклеотиду.Постреплікативна репарація —вирізається ушкоджена ділянка і зшиваються кінці. При цьому клітина може зберігати життєдіяльність і передавати дефектну ДНК дочірнім клітинам За механізмами розвитку репарації бувають: ексцизійна, неексцизійна та рекомбінативна. Ексцизійна репарація (вирізальна)- усуваються ушкодження, які з'явилися під впливом йонізаційного випромінювання, хімічних речовин та інших факторів. П'ять послідовних етапів ексцизійної репарації: 1) "розпізнавання" ушкодження ДНК; 2) розрізування одного з ланцюгів молекули ДНК поблизу ушкодження; 3) "вирізання" ушкодженої ділянки; 4) матричний синтез нового ланцюга ДНК-полімеразою (репарація);5) з'єднання новоутвореної ділянки з ниткою ДНК під впливом ферментів ДНК-лігази. Неексцизійна або фоторепарація. У результаті опромінення цілісність молекул ДНК порушується, тому що в них виникають зчеплені між собою сусідні піримідинові основи. Здійснюється ферментом ДНК-фотолігазою, яка активується квантами видимого світла. Рекомбінативна репарація. В процесі кросинговеру,не усувається видаляється вже після реплікації. 16, Генетичний код - це система триплетів нуклеотидів, які визначають амінокислотну послідовність поліпептидного ланцюга. основні властивості: - Триплетність - кожна амінокислота кодується послідовністю із трьох нуклеотидів (3 незмістовні кодони - УАА, УГА та УАГ). - Специфічність - один кодон відповідає лише одній амінокислоті. - Виродженість - одній амінокислоті відповідають кілька кодонів - Колінеарність - послідовність нуклеотидів в молекулі і-РНК точно відповідає амінокислотній послідовності у поліпептидному ланцюгу. - Односпрямованість - зчитування інформації в процесі транскрипції і трансляції відбувається лише в напрямку 5' - 3' кінець. - Неперекриваємість - останній нуклеотид попереднього кодону не належить наступному триплету. - Безперервність - Універсальність - в усіх організмах одні і ті самі амінокислоти кодуються одними і тими ж нуклеотидами. 17, Біосинтез білків .Транскрипція— це переписування послідовності нуклеотидів з певної ділянки одного ланцюга молекули ДНК. У результаті утворюється молекула ІРНК.