65.Сентименталізм як напрям просвітницької літератури 18 ст.

Сентименталізм - напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768). Поступово сентименталізм запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури. Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань.             Визначальні риси сентименталізму:         - відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення;         - позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства;         - вільна побудова твору;         - підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість;         - мальовничі сільські пейзажі;         - розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу;         - інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої.                Видатними представниками цього напряму є Ж.-Ж. Руссо (Франція), С. Річардсон (Англія), Й.-В, Гете (Німеччина. 

Сентименталісти бачили своє завдання в тому, щоб розчулити читача, вони описували нещасливе кохання, страждання благородної людини, утиски і переслідування. Страждаючи від жорстокості дворян, сентиментальний герой позитивно впливає на своїх кривдників.

Сентименталізм сприяв демократизації літератури. Головний герой сентименталістів — людина середнього стану, здатна на благородні вчинки і глибокі переживання. Вона не пристосована до життя, непрактична, не вміє жити "за законами розуму", живе за законами серця, у світі зла і несправедливості є наївним диваком. Герой сентименталістів пасивний, злі люди роблять його нещасним, він, за словами М. Бахтіна, "навіть не гине, його приводять до загибелі"

Улюбленими ліричними жанрами сентименталістів були елегія, ідилія, послання, мадригал. Сентименталісти рідше зверталися до драматичних жанрів ("міщанська драма", "серйозна комедія ", "сльозлива комедія"). Вони відмовилися від суворих правил побудови творів. У епічних творах сентименталістів часто зустрічаються ліричні відступи, їх автори нерідко відмовляються від елементів сюжету (зав'язка, розвиток, дії, кульмінація, розв'язка). Особливе місце у їх творах займає пейзаж як засіб розкриття внутрішнього стану персонажа. Він викликає здебільшого меланхолійні переживання.

66. Сентименталізм ванглійській поезії(д.Томсон, е.Юнг, т. Грей, о. Голдсміт)

Поезію англійських сентименталістів представляють Дж. Томсон, Е. Юнг, Т. Грей, О. Ґолдеміт. Сумні мотиви у їх творах породили назву "цвинтарна поезія". Відомим твором сентименталізму є "Елегія, написана на сільському цвинтарі" Т. Ґрея.  Цвинтарна поезія - умовне позначення поетичного напрямку в сентименталізмі, що виник в Англії з середини XVIII століття (епоха перед промисловим переворотом), що поширився у другій половині століття і в Німеччині, а до кінця його - в Росії і типового як елемент стилю дворянського романтизму, або, точніше, предромантизма.

Цвинтарна поезія є найбільш різким тематичним виразом загального настрою меланхолії і зречення, що характеризує в цю епоху англійську поезію природи. Розвиток теми екзотизму сільського життя і ландшафту (Бетлер - Грей - Томсон - Шенстон) в силу розпаду соціальної бази дворянства як класу призводить до меланхолійним пейзажам, до поетичних мотивів ночі або вечора, туману, зловісного пейзажу і т. п. Нейтральний ландшафт змінюється таємничим і страшним: ліс - пожарищем, руїнами, нарешті кладовищем. У той же час запозичений у буржуазії раціоналістичний протестантизм стає містичним. Виникає англійська предромантизм: містичне відродження готики, меланхолійне, примирення милування природою, осіанізм, сентименталізм і, як вища його точка, цвинтарна поезія, думці якої про марність світу, сум, зловісний поетичний краєвид, цвинтар (або символ його - руїни) як неодмінна місце спостереження, примирення-безнадійний тон авторського монологу.

Типовими попередниками напрямку можна вважати Р. Блейр (1699-1746) і Е. Юнга («Скарга, або нічні думи про життя, смерть і безсмертя»).

Джеймс Томсон (1700-1748) стоїть біля витоків сентиментальної поезії XVIII в. У своїх трагедіях, так само як і в цивільно-патріотичної поемі «Свобода» (1735-1736), він ще слід принципам класицизму. В історію світової літератури Томсон увійшов насамперед циклом з чотирьох поем «Пори року» (1726-1730). Природа сільській Англії дана тут в безперестанної зміні фарб і звуків, починаючи з перших весняних відлиг і кінчаючи зимовими хуртовинами. Описовий елемент ще переважає тут над суб'єктивної рефлексією, яка згодом стане такою характерною рисою поезії сентименталізму. Томсон малює спокійні англійські пейзажі, жваві мирною працею поселян, іноді картинами полювання або рибного лову або святкового сільського веселощів. Уважний і тонкий спостерігач, він, однак, ще не надто захоплюється деталями; його образам властива відома узагальненість і навіть умовність. На противагу відточеним римованим двовірш Попа Томсон користується під «Порах року» вільно поточним білим віршем, успадкованим від Мільтона.

Едвард Юнг (1683-1765), також пробував свої сили в жанрі класицистичної трагедії і поеми, увійшов у світову літературу завдяки самому пізнього своєму твору - філософсько-дидактичної поемі «Скарга, або Нічні думи» (1742-1745). У вільній формі самотнього роздуму чи бесіди з уявним співрозмовником, юним Лоренцо, якого поет хоче переконати в марність світської суєти і вільнодумства, розвиває Юнг свої погляди на природу людини і його призначення. ітературно-історичне значення «Нічних дум» виходить далеко за межі релігійної проповіді. Юнг втілив тут своє відчуття глибоких протиріч, що вкорінені в самій натурі людини і в умовах його існування. «Хробак? Бог? »- Ці слова Юнга молодий Жуковський поставив епіграфом до свого вірша« Людина »(1801), багато в чому розвиває мотиви« Нічних дум ». Релігійна ідея Юнга була пофарбована похмурим, трагічним колоритом; в ній відчувається болісно вистраждане поетом свідомість нездійсненності людських поривань і ідеалів. Бурхливо-емоційний стиль поеми багатий безліччю відтінків: палка захопленість, зневіру, іронія, відчай, сумна резіньяціі зливаються тут воєдино. Характерний і похмурий, «нічний» колорит поеми, заснований на нових для англійської просвітницької поезії XVIII в. критеріях мальовничості.

Томас Грей (1716-1771), творець «Елегії, написаної на сільському кладовищі» (1751), істотно відрізняється від автора «Нічних дум». У «Елегії», якій Грей зобов'язаний своєю загальноєвропейської популярністю, немає місця збентеженим поривам розпачу й скорботи, які надають трагічну забарвлення поемі Юнга. Інакше налаштований сам поет, іншим представляється йому і світ. «Елегія» висвітлено не лиховісним нічним мороком, а останніми відблисками заходу, на зміну якому непомітно приходять тихі сутінки. Спокійні і тихі і роздуми поета (Голдсміт вірно помітив, що Грей скористався в «Елегії» найповільнішим розміром, який можливий в англійській поезії). Серед могил поет чує звуки, що нагадують про життя: кроки втомленого орача, мукання корів, які повертаються з пасовища, і побрязкування їх дзвіночків ... Смерть тут постає як природне завершення життя, не обривати уз любові і дружби (померлі як і раніше живуть в пам'яті односельців). Поет замислюється над долями тих, хто знайшов вічний спокій на цьому занедбаному сільському цвинтарі.

Ставлення Олівера Голдсміта (1728-1774) до його попередників - іншим поетам англійського сентименталізму - представляє двоякий інтерес. Воно показує, як неоднозначні були явища, що об'єднуються поняттям «поезія англійського сентименталізму», а разом з тим дозволяє точніше усвідомити місце, займане в ній самим Голдсмітом. Можна помітити неприховану непочтітельность в багатьох відгуках автора «покинуті села» про зачинателя сентиментальної поезії. Так, схвалюючи один з вставних епізодів «Пір року» за його «надзвичайну простоту», Голдсміт, однак, стверджує, що Томсон взагалі-то «багатослівний і пихатий поет». Від оцінки «Нічних дум» Юнга він відбувається лукавою недомовки: про них-де відгукуються по-різному - все залежить від того, «до чого більш схильний читач - до веселості або до меланхолії». Навіть «Елегія, написана на сільському цвинтарі» здається йому, при всіх її достоїнствах, «перевантаженої епітетами».

Сам Голдсміт в поезії (так само, як і в «Векфілдський священик" і комедіях) дійсно прагне до простоти і природності у вираженні почуття. Як і Грей, він цікавиться народним поетичною творчістю, але звертається при цьому до жанру англійської балади, якій наслідує в «Едвіні і Анджеліні». Найзначнішим з віршованих творів Голдсміта була його пізня «Покинуте село» (1770). Тут з найбільшою силою і безпосередністю проявилася демократична спрямованість англійської сентиментальної поезії. «Покинуте село» властиві звичайні прикмети поезії англійського сентименталізму - ліричне сприйняття природи в поєднанні з мрійливою рефлексією поета-споглядальника; вільні переходи від справжнього до минулого і майбутнього; невимушеність, природність інтонацій. Але є тут і щось нове. На зміну розчулення спокою, з яким Грей розмірковує про долю англійських селян, приходить сумне обурення.