1.Поняття дитинство

Дитинство — життєвий відрізок між народженням і підлітковим віком, який закінчується з наступанням статевого дозрівання (пубертатний період).

Дитинство є не тільки природній процес, а й соціальний і культурний здобуток. До кінця середньовіччя не існувало поняття «Дитинство», в значенні життєвого відрізку.

Філіпп Аріес - французький медіавіст та історик в своїх дослідження описав життя дітей в ранньому середньовіччі. На його думку не було значного поділу між дорослими та дітьми. В той час діти одягалися як дорослі та виконували ту саму ж роботу, яку виконували їхні батьки. Батьки доглядали за дітьми і допомагали їм до того віку, поки діти ще не вміли самостійно ходити, але після того, як діти вже могли самостійно «пересуватися» вони вже вважалися «дорослими». Діти були «маленькими дорослими». Не існувало ні просторового ні соціального відмежування між дорослими і дітьми. Важливою була кількість дітей, а не індивідуальні здібності кожного. Оскільки в той час дітям не приділяли особливої уваги, тому й не існувало поняття «дитинство».

Проте інші науковці сприймають дослідження дитинства Філіппа Аріес не "винахід дитинства", як це називє Аріес, а простим розвитком цього поняття впродовж століть.

2.Проблема історії дитинства

Дитинство - період, якій триває від народження до повної соціальної і психічної зрілості. Це період становлення дитини повноцінним членом людського суспільства. При цьому тривалість дитинства в первісному суспільстві не рівна тривалості в епоху середньовіччя чи в наші дні. Етапи дитинства людини – продукт історії і вони також підлягають змінам, як і тисячі років назад.

Проблема історії дитинства – одна з найбільш трудових в сучасній дитячій психології так, як в цій області неможливо проводити ні експерименту, ні спостереження. Прийнято вважати, що статус дитинства, дитини формується лише в 19-20ст., коли за допомогою законодавства про охорону дитинства, почався заборонятися дитячий труд. “Конвенція про права дитини “ прийнята ЮНЕСКО в 1989р. і ратифікована більшістю країн світу, направлена на повноцінний розвиток особистості дитини в кожному кутку землі. Розвиток суспільства призвів до подальшої зміни відношення до дітей. Виникла нова концепція дитини. Для педагогів 17ст. любов до дітей виражалася вже не в пустуванні і в веселощах, а в психологічному інтересі до виховання і навчання.

Згідно прийнятої періодизації дитинство охоплює : 1. Дитинство – від народження до одного року. 2. Дитинство раннє – від 1 до 3 років. 3. Дошкільний вік – від 4 до 6-7років. 4. Молодший шкільний вік – від 6-7 до 10-11 років.

3.Становлення дитячої психології як науки

У давньому світі загальнопсихологічні знання розвивалися в лоні філософії. Геракліта (прибл. 544—483 до н. є.) про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, про процесуальність (плинність, змінність) психічних станів, різні перехідні рівні душевного життя (основи генетичного підходу), підпорядкованість усіх психічних явищ непорушним законам матеріального світу.

Засновником дитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Віктора Прейєра (1822—1899). Якщо до нього досліджували окремі проблеми і давали фрагментарні ескізи розвитку психіки дитини, то В. Прейєр намагався цілісно проаналізувати проблему на основі систематичного її дослідження. Його книга «Душа дитини» (1882) репрезентувала опис психічного та біологічного розвитку дитини від народження до трьох років. На думку В. Прейєра, у сфері психічного розвитку виявляється біологічна спадковість, яка є основою індивідуальних відмінностей. Він прагнув не тільки розкрити зміст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, мовлення, емоцій дитини, а й навчити дорослих розуміти дітей, використовуючи об'єктивні методи. З цією метою в додатку до своєї книги умістив зразок щоденника, покликаного забезпечити вивчення особливостей розвитку дітей різного віку.

Дитяча психологія вивчає умови й рушійні сили онтогенезу людської психіки на стадії дитинства, закономірності перебігу пізнавальних, вольових, емоційних та інших психічних процесів у дитячому віці, особливості формування дитини як індивідуальності й особистості.

Дитяча психологія тісно пов'язана з педагогічною психологією, фізіологією вищої нервової діяльності і педагогікою. Здобутки дитячої психології є науковою передумовою оптимальної організації дошкільного виховання і навчально-виховного процесу в школі.

Час формування Д. п. збігся з періодом кризи методологічних основ буржуазної науки взагалі і психологічної науки зокрема. У зв'язку з цим в західноєвропейській і американською Д. п., поряд з прогресивними, матеріалістичними тенденціями (яскравим виразником яких є, наприклад, видатний психолог-комуніст А. Валлон ), широкого поширення набули різного роду ідеалістичні концепції, що потрактували фактичні дані у дусі суб'єктивної, емпіричній психології, вюрцбургськой школи, персоналізму, фрейдизму, гештальтпсихологиі, біхевіорізма і т.д. В той же час продовжувалося накопичення фактичного матеріалу, і в останні десятиліття були досягнуті певні успіхи в експериментальних дослідженнях по проблемах Д. п., особливо в області вивчення розвитку пізнавальних процесів у дітей (Же. Піаже, Би. Інхельдер, Дж. Брунер і ін.).