21.Гіперферментемія,види ферментеміі та механізм ферментеміі

Гіперферментемія – це зростання активності ензимів у сироватці (плазмі) крові. Вона характерна для ферментів клітинного та екскреторного походження. Механізм зростання активності ферментів у сироватці (плазмі) крові чи іншій біологічній рідині пояснюється виходом (елімінацією) ензиму із пошкоджених клітин, збільшенням проникності клітинних мембран, порушенням метаболічних процесів і посиленим синтезом ферментів у клітинах, підвищенням каталітичної активності ферментів. Ступінь та тривалість гіперферментемії залежать від активності ензиму в клітинах, його молекулярної маси, розташування (цитоплазма, ядро, органели), швидкості інактивації та виведення, характеру, ступеня та глибини пошкодження, величини (маси) органа.

22. Гаммаглутамілтрансфераза (ГГТ, ГГТФ, γ-ГФ, гамма-глутаміл-транспептидаза – ГГТП) каталізує перенесення глутамілового залишку та гаммаглутамілпептиду на акцепторний пептид чи на альфа-амінокислоту. Фермент має найвищу активність у нирках, печінці, особливо в клітинах, які формують ниркові канальці та жовчні протоки, а також у підшлунковій залозі. Зростання активності ГГТ у сироватці крові свідчить про патологічні процеси в гепатобіліарній системі, а підвищення його активності в сечі – про ураження нирок. При панкреатитах активність ферменту в крові зростає незначно.

23. Глутаматдегідрогеназа (ГЛДГ, ГДГ) перетворює альфа-кетоглу-тарову кислоту в глутамінову. ГЛДГ локалізована в основному в мітохондріях клітин печінки. Активність ферменту в сироватці крові є незначною. Зростання активності ГЛДГ у крові тварин свідчить про порушення структури і лізис мітохондрій гепатоцитів.Ензим є досить чутливим тестом діагностики жирової дистрофії печінки у корів. Вже при слабкому ступені жирового гепатозу активність ГЛДГ у сироватці крові зростає у 5 разів, Гіперферментемія може спостерігатися також при гострому закупоренні загального жовчного протоку, коли виникає жовчна гіпертензія.

24. Амілаза і ліпаза. Альфа-амілаза (α-амілаза) каталізує ендогідроліз 1,4-глюкозидних зв’язків крохмалю, глікогену та інших споріднених з ними полісахаридів до мальтози, декстринів чи інших полімерів. Підвищення активності амілази в сироватці крові та сечі спостерігається при пошкодженні слинних та підшлункової залоз. Значна та швидка гіперамілаземія і гіперамілазурія розвиваються при гострому паротиті та гострому панкреатиті. Меншою мірою зростання активності альфа-амілази реєструється при виразках шлунка, хімостазі, дистрофії печінки, гепатиті, жовчнокам’яній хворобі. При патології нирок активність ферменту може зростати у крові, а в сечі – знижуватися. Ліпаза (панкреатична ліпаза) гідролізує в жирах зовнішні ефірні зв’язки, звільняючи жирні кислоти. Фермент секретується підшлунковою залозою і у великій кількості виявляється в дуоденальному вмісті. У сироватці крові активність ферменту низька. При гострому панкреатиті активність ліпази зростає в сотні разів і тримається на цьому рівні довше, ніж амілаза. У сечі активність ліпази відсутня.

1.Біохімічні методи дослідження на рівні цілісного організму.Серед методів вивчення обміну речовин на рівні цілісного організму особливе місце займає Метод балансових дослідів, коли в організмі тварини розглядається перетворення речовин, починаючи від складу корму і кінчаючи продуктами кінцевого обміну, які визначаються у видихуваному повітрі, сечі, калі, поті. Методом колориметрії, який дає можливість визначити енергетичну цінність поживних речовин в звичайних умовах і в умовах досліду. Окремі сторони перетворення речовин в організмі можна вивчити методом визначення дихального коефіцієнта. Багато сторін обміну речовин в організмі вивчають, досліджуючи хімічний склад окремих біологічних рідин (наприклад, за вмістом іонів Ca²⁺ в сироватці крові можна судити про стан обміну кальцію в організмі).

2. Предмет та методи дисципліни “Клінічна біохімія”? Зв’язок її із спорідненими дисциплінами. Коротка історія становлення дисципліни. Це наука що вивчає біохімічні процеси у організмі тварин при різних хворобах,що сприяє глибокому пізнанню суті і патогенезу хвороби ,дає можливість діагностувати різні стадії хвороби.Предмет складається з двох частин-загальної клін.біохімії та клін.біохімії окремих органів і систем при патологічних процесах.Бохімія сформувалась на зламі 19-20ст,осередком була Прага.Основними постатями у розвитку науки були Горбачевський (перший синтезував сечову кислоту,розглянув суть захворювання на уремію,дослідив причини виникнення пелагри,) Морачевський (проводив дослідження обміну речовин,анемії,лейкемії,раку,діабет,видав посібник клініко-хімічних досліджень), Гжицький (вивчав біохімічні процеси у м*язах,при правцю,лептоспірозі,при коліках,гематурії,з українських біохіміків – Парнас співавтор схеми анаеробного розчеплення вуглеводів, Данилевський (вивчав білки,виділив амілазу та трипсин),Палладін (нейрохімія,біохімія м*язів,білки,вітаміни)Виноградов розробив вчення про біогеохімічні провінції.Клін біохімія пов*язана:аналітична хімія,патологічна і норм.фізіологія.