kontrola

13. Проблема стадійного розвитку особистості є однією з центральних теоретичних проблем в науках про людину. Розвиток є головним способом існування людини впродовж її життєвого шляху. Розвиваючись, особистість постійно будує і перебудовує свій життєвий світ, створюючи його через структурування зовнішньої реальності відповідно до своєї внутрішньої структури.

Є 2 погляди на процес розвитку:

1. Розвиток є безперервним.

2. Розвиток є дискретним(нерівномірним), тому виділяють етапи розвитку(стадії), які відрізняються один від одного.

Найпоширенішою є точка зору про стадійний розвиток людини. Означає, що одні періоди розвитку послідовно змінюються іншими, ця послідовність носить незворотний, непередбачуваний характер. Триває певний час, протягом якого відбуваються кількісні і якісні зміни, в кожному періоді зберігаються якості, які відрізняють його від інших.

Соціалізація- це стадійний процес, який починається з народження людини і триває все життя. Починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини. Є декілька підходів до визначення стадій соціалізації. Один з них- поділ на первинну – все що складає найближче оточення і вторинну – дорослих( допомагає набути потрібних навичок).

Виготський – засновник культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій. Згідно з теорії соціальне середовище виступає не як фактор, а як джерело розвитку особистості.

За Виготським соціалізація має стадійну форму.пубертатний

Критерії стадій розвитку:

1. Ситуація розвитку

2. Провідна діяльність

3. Вікове новоутворення

Розвиток за Виготським розглядався як поєднання стабільних і кризових періодів. Вікові новоутворення формуються повільно і довго, стають стійкими. Починається кризовий період – коли загострюються протиріччя між потребами і можливостями їх задоволення. Криза і стадійні періоди чергуються.

Періоди стад. роз-ку і кризи у дит.:

Криза новонародженості

Немовлячий вік(2 міс-1 р.) криза 1 р.

Раннє дит.(1-3р.) криза 3р.

Дошкільний вік(3-7)криза 7

Пубертатний вік(14-17)криза17

4 закони дит. роз-ку

1. Циклічність

2. Нерівномірність

3. Метаморфози

4. Поєднання еволюції – розвитку та інволюції – гальмування розвитку.

Вікова періодиз. Ельконіна( вчення про діяльність, що визначає виникнення психологічних р

Стадії психосоціального розвитку кризи:

Від народження до 1р – довіра-недовіра

Від1-3 – автономія або сором і сумнів

Від3-6 – ініціатива або почуття провини

Від6-12 – працьовитість чи почуття неповноцінності

З 12-19 – его-ідентичність або змішання ролей

З 20-25 – близькість або ізоляція

З 26-64 – продуктивність або застій

З 65 до смерті – цілісність або розпач

Є 2 системи відносин, які пізнає дитина: «дитина-предмет» і «дитина-дорослий»

Відносини між людьми передбачають такі діяльності: емоційне спілкування малюка, рольова гра дошкільняти, інтимно-особистісне спілкування підлітка.

14. Суб’єктом соціалізації людина стає об’єктивно, тому, що протягом усього життя на кожному віковому етапі перед нею постають задачі. Для їх рішення людина ставить певні цілі.

Мудрик виділяє 3 групи задач, які людина розв’язує на кожному віковому етапі:

1. Природно-культурні – досягнення визначеного рівня фізичного і сексуального розвитку. Підвищена увага до своєї зовнішності, до образу свого фізичного «Я» з’являється у період завершення статевого дозрівання. У одних з’являється прагнення до самовдосконалення, а в інших – до зниження життєвого тонусу. Великою є небезпека неадекватного усвідомлення свого фізичного Я.

2. Соціально-культурні – пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові. Ці задачі пов’язані з її участю в сімейному житті, у виробничо-економічній діяльності і т.д. Важливим є вироблення способів подолання труднощів і невдач на роботі, у родині та ін.

3. Соціально-психологічні – становлення самосвідомості особистості – досягнення нею в кожному віці самопізнання, наявність цілісної «Я-концепції»; її самовизначення – знаходження нею певної позиції у різних сферах життєдіяльності; самореалізація – реалізація активності в значимих для неї сферах життєдіяльності; і самоствердження – досягнення суб’єктивної задоволеності, результатом процесу самореалізації.

Всі вікові задачі – об’єктивні, але якщо вони усвідомлюються людиною, то виступають суб’єктивно.

Оскільки людина є творцем свого життя, тому,що сама ставить перед собою ті чи інші цілі, то вона може розглядатися як суб’єкт соціалізації.

15. Соціалізація представлена як поєдання пристосування і відокремлення людини в суспільстві. Універсальна задача соціалізації – сформувати у новачків , що вступають у суспільство почуття лояльності і відданості стосовно системи. Людина є об’єктом соціалізації, оскільки зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно пройшла ряд складових соціалізації:

1. статеворольову (гендерну і сімейну) опанувала ролями чол. і жін., створила міцну сім’ю.

2. громадську(участь у соціальному житті)

3. економічну(товарно-виробничі відносини)

4. політичну

5. культурну

Вимоги до людини пред’являють конкретні групи і організації до яких вона належить. Вони формують вимоги відповідно до віку, статі, соціокультурного статусу. Людині потрібно навчитись стати людиною успілкуванні з людьми. Це і робить її об’єктом соціалізації