- •Передмова
- •1. Особливості геоінформаційного картографування
- •1.1. Загальні відомості про геоінформаційне картографування
- •1.2. Мультимасштабне картографування в середовищі ГІС
- •1.3. Тематичне картографування в середовищі ГІС
- •1.4. Картографічні умовні знаки та особливості їх застосування
- •1.4.1. Геометричні умовні знаки та особливості їх застосування
- •1.4.2. Графічні умовні знаки та особливості їх застосування
- •1.4.3. Знаки письма та особливості їх застосування
- •1.5. Правила використання умовних знаків
- •1.6. Застосування картограм і картодіаграм у ГІС
- •1.7. Вимоги до електронних карт, що створюються з метою оцінки вартості міських, селищних, сільських територій
- •1.8. Оперативне картографування
- •1.9. Картографічні анімації
- •1.10. Віртуальне картографування
- •1.11. Електронні атласи
- •2. Особливості геоінформаційного моделювання
- •2.1. Загальні відомості про геоінформаційне моделювання
- •2.2. Базові категорії геомоделювання
- •2.3. Класифікація геоінформаційного моделювання
- •2.3.1. Геогрупування
- •2.3.2. Буферизація
- •2.3.3. Генералізація
- •2.3.4. Комбінування
- •2.3.5. Геокодування
- •2.3.6. Узагальнення даних
- •2.3.7. Побудова тематичних карт на основі аналізу та обробки атрибутивних даних
- •2.3.8. Ректифікація даних
- •2.3.9. Проведення автоматичної класифікації
- •3. Системні основи геоінформаційного моделювання
- •3.1. Загальні відомості про системне геомоделювання
- •3.3. Вибір методики і способу зберігання та обробки даних
- •3.4. Особливості геовізуалізації даних
- •3.5. Особливості геообробки даних
- •4.2. Кластерний аналіз, переваги його застосування
- •4.3. Мета використання кластерного аналізу в ГІС
- •4.4. Міри схожості (міри близькості), що використовуються при кластерному аналізі
- •4.5. Характеристики кластерів
- •4.6. Методи кластерного аналізу
- •4.6.1. Ієрархічні методи кластерного аналізу
- •4.6.2. Неієрархічні методи кластерного аналізу
- •4.6.3. Порівняльний аналіз ієрархічних і неієрархічних методів кластеризації
- •5. Аналіз розподілу атрибутивних даних
- •5.1. Шкали виміру атрибутивних даних
- •5.2. Номінальні (категоріальні) шкали виміру атрибутивних даних
- •5.3. Порядкові (рангові) шкали виміру атрибутивних даних
- •5.4. Інтервальні шкали виміру атрибутивних даних
- •5.5. Основні операції обробки атрибутивної інформації
- •5.6. Властивості змінних
- •6. Способи подання рельєфу на карті
- •6.1. Загальні відомості про рельєф
- •6.2. Способи подання рельєфу на карті
- •6.2.1. Спосіб перспективного зображення рельєфу (за допомогою малюнків)
- •6.2.2. Зображення рельєфу за допомогою штрихування
- •6.2.3. Подання рельєфу за допомогою відмивання
- •6.2.4. Подання рельєфу за допомогою горизонталей (ліній рівних висот)
- •6.2.5. Подання рельєфу за допомогою позначок
- •7. Способи цифрового моделювання земної поверхні в ГІС
- •7.1. Загальні відомості про цифрове моделювання земної поверхні
- •7.2. Способи подання поверхонь у ГІС
- •7.2.1. Псевдотривимірний спосіб подання поверхонь у ГІС
- •7.2.2. Тривимірний спосіб подання поверхонь у ГІС
- •8.1. Загальні відомості про джерела даних для побудови цифрової моделі рельєфу
- •8.2. Дані геодезичних вишукувань як джерело даних для ЦМР
- •8.3. Карта як джерело даних для ЦМР
- •8.4. Лазерне сканування як джерело даних для ЦМР
- •8.5. Лазерні сканувальні системи повітряного базування
- •8.6. Використання інтерферометричних даних для побудови ЦМР
- •9. Побудова поверхонь за допомогою інтерполяції
- •9.1. Загальні відомості про апроксимацію та інтерполяцію
- •9.2. Створення поверхонь за допомогою лінійної інтерполяції
- •9.3. Інтерполяція на основі триангуляції Делоне
- •9.4. Створення поверхонь методом зворотно-зважених відстаней
- •9.5. Створення поверхонь методом природної околиці
- •9.6. Створення поверхонь за допомогою сплайнів
- •9.7. Створення поверхонь за допомогою тренду
- •9.8. Створення поверхонь за допомогою крігінгу
- •9.9. Створення поверхонь за допомогою методу радіальних базисних функцій
- •9.10. Порівняння методів створення поверхонь
- •10.1. Інструментарій ArcGIS для аналізу рельєфу
- •10.2. Інструменти аналізу видимості
- •10.4. Інструменти перекласифікації поверхонь
- •10.5. Інструменти аналізу відстаней
- •10.6. Інструменти накладання растра
- •10.7. Добування інформації з поверхні
- •10.7.1. Вибірка растрів
- •10.7.2. Добування інформації з TIN
- •10.7.3. Витяг ізоліній
- •10.7.4. Інструменти аналізу гідрології
- •Список використаних джерел
Для більш наочного подання рельєфу застосовують метод горизонталей
укомбінації зі способом відмивання або із гіпсометричним методом.
Воснові способу відмивання покладено принцип згущення тіней при збільшенні крутості схилу. Відтінення схилів проводиться сірою або коричневою фарбою. Горизонтальні поверхні залишаються білими.
Сутність гіпсометричного способу полягає у забарвленні висотних шарів: вище 200 м – коричневою фарбою (за принципом "чим вище, тим темніше"), а нижче 200 м – зеленою фарбою ("чим нижче, тим темніше"). Спосіб застосовується на картах масштабом 1: 1 500 000 і дрібніше.
Крім горизонталей на топографічних картах і планах також зображуються висотні позначки.
6.2.5. Подання рельєфу за допомогою позначок
Зображення рельєфу горизонталями доповнюється підписами абсолютних висот, характерних точок місцевості, деяких горизонталей, а також числових характеристик деталей рельєфу – висоти або глибини, ширини (рис. 6.27).
Рис. 6.27. Зображення рельєфу за допомогою позначок
Сьогодні існують різноманітні способи виготовлення рельєфних карт і навіть глобусів (рис. 6.28).
Рис. 6.28. Зображення рельєфу на карті та глобусі
135
Найдосконалішою є пластикова карта, де рельєф видавлений з виготовленої форми під спеціальним пресом. Такі карти наочно передають зображувану місцевість і досить широко використовуються в процесі навчання. Однак рельєфні карти не дуже зручні у вжитку, вони не можуть бути відтворені в книзі, їх неможливо згорнути або покласти в кишеню, взяти у подорож. Крім того, вони не настільки природні, як це може здаватись на перший погляд. Справа в тому, що на рельєфній карті вертикальний масштаб повинен бути завжди значно більше горизонтального. Щоб переконатися в цьому, виконаємо нескладні розрахунки.
Наприклад, для більшості території Чернігівської області середня різниця абсолютних висот на карті масштабу 1:100 000 не перевищує 100 м, що становить у масштабі карти всього 1,0 мм. Зрозуміло, що таку величину буде досить складно візуально розрізнити. Щоб рельєфна карта була наочною, потрібно збільшити її масштаб щонайменше в 10 разів, тобто зробити його 1:10 000. У цьому масштабі 100 м складуть 1,0 см, що вже дозволить відчути рельєф поверхні.
Очевидним є те, що чим менший масштаб карти, тим більш істотного збільшення вимагає вертикальний масштаб порівняно з горизонтальним. Особливо великі викривлення спостерігаються на рельєфних глобусах. Такий посібник спотворює уявлення про земну поверхню. Якщо до наведеного додати порівняно велику вартість виготовлення рельєфних карт, то можна зрозуміти, чому вони не такі популярні, як звичайні карти.
Пластичне зображення рельєфу на карті можна також отримати, використовуючи світлотіньові горизонталі (спосіб Пауліні або освітлених горизонталей). Зацікавленість до цього способу, що був запропонований ще в XIX ст., проявляється і сьогодні. У 1980 р. в СРСР була випущена карта "Рельєф дна Світового океану" в масштабі 1:25 млн, на якій він отримав застосування. На цій карті (рис. 6.29) на блакитному фоні океанів і морів горизонталі, обернені на північний захід, показані світлими, а обернені в протилежний бік – темними (синіми). Залежно від експозиції схилу товщина горизонталі змінюється.
Рис. 6.29. Світлотіньові горизонталі
136