2. Неспецифічні ушкодження клітин

Неспецифічні прояви ушкодження клітин — різновид патофізіологічного прояву порушення функції клітини внаслідок її ушкоджувальними різними ушкоджувальними чинниками, що характеризується цілим комплексом відхилень однотипного характеру: денатурацією (оборотною і необоротною) білка, порушенням проникності мембран, зміною активності ферментів, розвитком ацидотичного стану тощо.

Неспецифiчнi, або загальнопатофiзiологiчнi, прояви ушкодження будь-якої клiтини не залежать вiд характеру дії ушкоджувального чинника. Вони однотипнi, оскiльки вiдображують порушення основних механiзмiв життєдiяльностi клiтин, притаманнi кожному виду клiтин. До неспецифiчних проявiв вiдносять денатурацiю бiлка, порушення його природи. Денатурацiя може мати зворотний або незворотний характер залежно вiд виду, сили й тривалостi дії ушкоджувального чинника. Внаслiдок денатурації знижується розчиннiсть бiлка, змiнюються розмiри бiлкових молекул, їх фізико-хімічні властивості. Оскiльки бiлок є складовою частиною мембрани, це призводить до порушення напiвпроникностi клiтинної мембрани. Таке порушення виникає як наслiдок денатурації бiлка, а також пiд безпосереднім впливом ушкоджувального чинника на інші, небiлковi структури мембрани. За звичайних умов мембрана має здатнiсть активно переносити рiзнi речовини в клiтину i з неї. За допомогою натрiй- калієвого насоса мембрана переносить води у 20 разів бiльше, йонiв калiю  у 2030 разів бiльше, нiж звичайною дифузією. В той самий час з клiтини виноситься натрiй. Концентрацiя йонiв натрiю в позаклiтинному просторi у 10 разів вища, нiж у клiтинах. Цi процеси перенесення енергозалежнi. У разі порушення напiвпроникностi мембрани розподiл речовин у клiтинах та мiжклiтинних просторах вiдбувається вже за фізичними законами осмосу й дифузії. За цих умов йони калiю виходять з клiтини, а йони натрiю надходять до неї. Збiльшення вмісту йонiв калiю та iнших сполук у позаклiтинному просторi зумовлює затримку надлишку води в пошкодженiй зонi. Порушується обмiн води в тканинах, який призводить до виникнення набряку. Порушення напiвпроникностi мембрани зумовлює проникнення в клiтину чужорiдних речовин, наприклад барвникiв. Причому це вiдбувається не за рахунок пiно- чи фагоцитозу, а пiд впливом осмосу й дифузії. Отже, коли мембрана клiтини втрачає функцiю напiвпроникностi, клiтина залишається практично незахищеною вiд впливу зовнiшнiх чинникiв, втрачає свiй гомеостаз.

3. Класифікація запалення, етіологія, етапи

Запалення  це складна, переважно мiсцева захисно-пристосовна реакцiя органiзму на ушкодження тканин, яка виявляється комплексом поетапних змiн функцiонального та морфологiчного характеру у виглядi альтерації, судинної реакції (порушень мiкроциркуляції) та пролiферації i спрямована на iзоляцiю та усунення ушкоджувального агента, а також на вiдновлення (або замiщення) ушкоджених тканин. Причини: фiзичнi  ушкоджувальна дiя механiчних, температурних, електричних, променевих та iнших чинникiв; хiмiчні  ушкодження тканин неорганiчними та органiчними речовинами (мiнерального, рослинного й тваринного походження); бiологiчнi  вплив вiрусiв, мiкробiв, грибiв, гельмiнтiв тощо. Їх об’єднують пiд однією назвою  флогогеннi чинники.

У розвитку будь-якого виду запалення є певнi закономiрностi. Вони стосуються насамперед етапностi його розвитку. В розвитку запалення розрiзняють три основних взаємопов’язаних явища, якi тiсно переплiтаються мiж собою: альтерація, судинна реакція та ексудація і пролiферація  розмноження клiтинних елементiв.