28

РОЗДІЛ 111 ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ “НОВИННИХ МАТЕРІАЛІВ”,

ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ Ознайомившись із даним матеріалом, Ви повинні уміти:

1.Визначити методи подачі “новинних матеріалів”.

2.Користуватися шістьма класичними запитаннями і “перевернутою пірамідою”. 3.Зупинитися на різниці між заголовком і хедлайном.

4.Пояснити, чому лід – активний початок.

5.Проаналізувати, чому – публіцистика – серцевина журналістики.

Есть у меня шестерка честных слуг, Проворных, удалых.

И все, что может быть вокруг,

Язнаю именно от них.

Яих гоняю как собак,

Им нет покоя в дождь и тьму – Всем этим КТО и ЧТО, КОГДА и КАК, А вместе с ними ГДЕ и ПОЧЕМУ.

Р.КИПЛИНГ.

Радярд Кіплінг шлях до вершини слави починав як газетний репортер. І цей свій вірш про шість класичних запитань назвав віршем про шість вірних “чесних слуг”, які навчили його всьому, про що він знав і про що писав.. Ми вже з вами говорили про те, що будь-який новинний матеріал повинен обов”язково дати відповіді на дані щість класичних запитань у будь-якій послідовності в залежності від обставин. Журналістпрофесіонал не замислюється про дані запитання, коли пише про чергову новину. Це ази, як, скажімо, таблиця множення для математика чи правила дорожного руху для автомобіліста. Слід абсолютно автоматично, як підказує ситуація, виконувати вимоги шести класичних запитань. Їх може бути менше чи більше, вони можуть стояти у різних граматичних формах: ХТО - КОМУ, ЯК - ЯКИЙ…Різними можуть бути акценти, форми їх подання, стиль викладення. Все це підказує журналісту здоровий глузд і професійна компетентність.

Поряд із даними шістьма класичними запитаннями у світовій журналістській практиці склалися загальноприйняті форми подачі новинних матеріалів. Графічне зображення ідеальної побудови є перевернута піраміда:

ХЕДЛАЙН – ХЕДЛАЙН – ХЕДЛАЙН лід – лід – лід – лід – лід – лід

лід – лід – лід – лід - лід корпус - корпус корпус

29

УВАГА!

ЛІД – буквальний переклад із англійської “перший хід” або “увідна частина”.

ХЕДЛАЙН – буквальний переклад із англійської “заголовний рядок”.

КОРПУС – увесь текст, що залишається після хедлайна і ліда.

Ці професійні терміни західної журналістики значать значно більше, ніж просто заголовок і початок матеріалу. На думку теоретиків журналістики до 70% “ваги”, тобто загального смислу інформації, приходиться саме на лід та хедлайн. І лише 30% на все інше – незалежно від кількості рядків.

Хедлайн у газеті – зірка, що вказує шлях. Це яскрава вітрина. Хедлайн навіть у порівнянні із найкращими заголовками, що відповідають найвищим вимогам журналістської майстерності, має дуже багато переваг. Чим же відрізняється він від заголовка? Заголовок, навіть вдалий, як правило, окреслює лише тему матеріалу, про зміст у ньому практично нічого не сказано. А хедлайни виділяють головну новину, найцікавіше, найголовніше, найважливіше, найдраматичніше в інформації, що заслуговує на увагу читача.

Статистика свідчить, що в умовах нинішньої “інформаційної революції” більшість землян отримують новинну інформацію з радіо та телебачення. А на читання газет вони витрачають всього 40 хвилин на день. Журнали залишають на вихідні, та і то, коли залишається час від більш необхідних і цікавих справ. Ми не можемо сьогодні відшукати людину, яка б щоденно читала газету від початку до кінця. Ось чому деякі газети, особливо тижневики, у спеціально відведених місцях дають своєрідний перелік найзначніших статей із вказаними сторінками. Але це ще не хедлайн. Це просто своєрідні анонси.

Звернімося до ретроспективи. Перші газети були порівняно невеликими і читалися легко від початку до кінця. І заголовки там означали всього лиш тематичні рубрики. Наприклад: “Університетська хроніка”, “Навчальна робота”, “Наукова робота”, “Профспілкове життя”. В міру того, як росли потоки інформації і вона ставала все різноманітнішою для кожного матеріалу в таких рубиках слід було давати окремий заголовок. Спочатку це була лише одна коротка фраза. Потім заголовки стали складатися із кількох фраз з якимось елементом інформації. І розставлялися ці заголовки один під другим. Їх стали називати в газетній справі “деками”. В дослівному перекладі з англійської – “палуба”. Заголовки ставали все інформативнішими, і саме в цьому напрямку пішов їх розвиток, доки вони не стали сучасними хедлайнами. А у західних професіоналів журналістів і досі термін “дек” залишається у використанні. Саме у тих, хто пише хедлайни і верстає їх на полосі.

Кількість деків може бути різною – від одного до двох десятків. У сучасних американських газетах найрозповсюдженіші хедлайни від одного до чотирьох деків. Основна вимога до хедлайну: максимум смислу в минімумі слів, коротких і простих за значенням. Хедлайн, як правило, будують на основі динамічних дієслів в телеграфному стилі.

УВАГА!

Максимальна кількість літер у слові, що сприймається моменально і без напруги , звичайно не перевищує шести. І “схоплювати” відразу людина може не більше п”яти-шести слів.

У порівнянні із суцільним текстом яскраві за шрифтом і розташуванням на газетних полосах хедлайни сприймаються легко. А ще – ефективна їх форма побудови. Але написати хедлайн – велика майстерність. Звичайно їх пишуть редактори відділу новин та спеціально навчені журналісти, які добре себе зарекомендували. Як вони їх пишуть?

30

По-перше, уміють добре редагувати матеріал. По-друге, особливу увагу звертають на лід.. Часто саме із добре написаного ліда можна вибрати ключові слова для хедлайна. Відбір фактів для хедлайна та його тональність повинні строго відповідати основному змістові матеріалу. Недопустимі натяжки, необгрунтовані узагальнення. Слід відчути архітектоніку хедлайна – узгоджений ритм окремих слів, фраз, гармонічне співвідношення його загальної структури із взаємним балансом складових його рядків. Для хедлайна важливо, щоб кожна фраза і її думка вміщувалися в одному рядку. Смислові зв”язки розривати не можна. Рядки не повинні закінчуватися сполучником, прикметником та прийменником. Добре написаний хедлайн – прояв вершини журналістської майстерності: сплав високого рівня професійної компетенції та таланту.

Кожна газета, кожен жанр традиційно формують свій тип хедлайну. Найвиразніші хедлайни у репортажу та нарису. У кореспонденції, як правило, у хедлайні викладено лише факти про якість проблеми чи події. Дуже обережно слід поводитися із “смішними” хедлайнами.. Небезпечні “сенсаційні” хедлайни.

Отже, якщо хедлайн, можна образно сказати, висікає іскру інтересу у читача, то ЛІД – повинен допомогти цій іскрі розгорітися. Якщо іскра затухне, то читач переверне сторінку і

зупинить свій погляд на іншому матеріалі. УВАГА!

ЛІД – АКТИВНИЙ ПОЧАТОК. Саме він дає можливість відразу зрозуміти, про що піде мова далі. У коротких оперативних повідомленнях ліди не можуть перевищувати 30-50 слів. Оскільки суть вже позначена у хедлайні. У більш значних за розміром та змістом матеріалах лід може бути і ширшим. Але найефективніший лід короткий і динамічний. Перші рядки ліду набираються, як правило, жирним шрифтом. Найчастіше використовувані ліди складаються із одного абзацу. А ось елітарні видання можуть дозволити собі лід, який складатиме і половину матеріалу. Отже, повторивши матеріал попереднього розділу, ще раз підкреслимо для себе, що залучає увагу “середньостатистичного” читача: близкість, популярність, своєчасність, вплив, масштабність, конфлікт, незвичайність, персоніфікація. Саме ці акценти слід ставити і в активному початку матеріалу – ліді. І ще раз запам”ятати: для “конструювання” ліду слід відшукайти перш за все “серцевину новини”, “свій кут зору”

. Журналістика – професія творча. Ніякі рекомендації, найдетальніші, найдосконаліші, ніякі “класичні схеми” не дадуть вам рецептів творчості на все життя. Вони лише дають загальні орієнтири. Варіантів подачі новинних матеріалів – безкінечна різноманітність. Оскільки, пам”ятаємо третю ознаку журналістського твору: повторюваність тем і неповторність життя і життєвих ситуацій. Але для того, щоб акцентувати вашу увагу, перерахуємо “типові” ситуації “конструювання” лідів:

КОНСПЕКТИВНИЙ лід найчастіше зустрічається в матеріалах про поточні події та проблеми. У ньому містяться всі відповіді на “класичні” запитання.

“КАПСУЛА” – такий лід розрахований на “вибуховий” ефект. Він виділяє важливу кульмінацію. “СТАККАТО” – ще більш динамічний, ніж “капсула”. Серія його коротких фраз звичайно

підкреслює миттєвість розвитку якоїсь несподіваної події, бурю емоцій, шквал наслідків. ДРАМАТИЧНИЙ - суть його в драматизації початку розповіді.

“ФОТОГРАФІЧНИЙ” – описовий, немов би малюнок події. Часто використовується у новинних репортажах. Він “малює” реальну сцену, яку читач, можливо, уже побачив по телебаченню.

КОЛОРИТНИЙ – схожий на фотографічний, але більш яскравий. Він привертає увагу читачів спокійною, розмовною мовою.

31

“ІНТРИГИ” –. це найрізноманітніші “збуджувачі” і серйозного інтересу і цікавості. Необхідний інтригуючий початок. Варіантів – незчисленна множина. Інтрига гарна для будь-якої сенсації.

ЛІД ІЗ ЗНАКОМ ОКЛИКУ. - перша фраза із знаком оклику.

ЛІД ІЗ РИТОРИЧНОГО ЗАПИТАННЯ – перша фраза – риторичне запитання.

ЛІД – ЦИТАТА. Її мета – дати авторитетне підкріплення інформації. “Тривожачи” класика, слід бути дуже обережним, бо класик не для всіх один авторитет. Непродумане цитатництво – теж несе негативний відтінок.

УВАГА!

Ми з вами говорили про головні потоки журналістської інформації. – Публіцистика - один із найважливіших таких потоків. Публіцистика - серцевина самої журналістики, літературний прояв самої суті нашої професії. І коли ми ведемо розмову про публіцистику, про її природу, про талант публіциста в сучасних умовах, ми говоримо про суть і покликання журналіста.

Слово “публіцистика” - від латинського publicus - громадський, суспільний, - не однозначне. Вивчення семантики та етимології слова показує, що воно неодинаково розповсюджене в різних мовах.

Спочатку публіцистом називали людину, яка виступала публічно з правових проблем. Потім етимологія слова розширилася і публіцистом почали називати кожного, хто виступав з актуальних суспільно-політичних питань у періодичній пресі. У деяких країнах так називають агента торгової реклами.

У слов”янських мовах слово “публіцистика” вживається в широкому і більш вузькому, власному, значенні. Відчуваючи цю неоднозначність терміну, деякі дослідники пропонують розрізняти публіцистику як рід літератури та як вид творчості. Інші - вживають відповідні епітети “ділова”, “художня”, “письменницька”...

Великий енциклопедичний словник дає одне значення - сукупність творів, присвячених актуальним проблемам та явищам нашого життя. Публіцистика носить політичний характер. Вона відіграє важливу політичну та ідеологічну роль, впливаючи на діяльність соціальних інститутів, служить засобом суспільного виховання, агітації та пропаганди, засобом організації та передачі соціальної інформації.

Публіцистика існує у словесній (письмовій та усній), графічно-образотворчій (плакат, карикатура), фото та кінематографічній (документальне кіно, телебачення), театрально-драматургічній, словесномузичній формах. Нерідко публіцистика проникає у художні та наукові твори.. До публіцистики в широкому значенні слова чи публіцистики як роду літератури і як виду творчості часто причисляють всі публічні виступи на актуальні суспільно-політичні теми. В цьому розумінні публіцистика не єдине ціле утворення, але може вивчатися і в історичному, і в теоретичному, і в практичному аспектах.

Публіцистика у вузькому значенні, власне публіцистика - своєрідний вид літературної творчості з певними характерними особливостями та внутрішніми закономірностями. Сьогодні вона, як уже говорилося, один із потоків журналістської інформації разом з офіційною, подієвою, діловою, естетичною, довідковою інформацією та рекламою.

Сучасна наука намагається шляхом складного теоретичного аналізу визначити природу публіцистики, шляхом визначення її функцій, або, інакше, її суспільного призначення, предмету, змісту та форми, а також специфічних особливостей методу. Осмислення документів, публіцистичних праць, критичний аналіз творчості самих публіцистів, теоретиків журналістики дають можливість зробити висновок, що специфічним для публіцистики способом реалізації її функції є формування громадської думки.

32

Публіцист повинен встигати за подіями, робити висновки, аналізувати досвід та уроки сьогоднішньої історії, щоб вони стали потрібними і завтра.

Отже, мета публіцистики не лише повідомлення актуальних новин аудиторії читачів, але і формування свідомості громадян. Публіцист завжди прагне до певних практичних результатів, досягнення не просто змін свідомості, але і бажаних соціальних вчинків.

Цієї мети не досягти ніколи одним лише простим підбором чи описом фактів - необхідний аналіз дійсності та синтез, систематизація та співставлення, глибоке усвідомлення та цілеспрямований вплив на розум та почуття.

Громадську думку прийнято розглядати як колективне судження людей, де відношення до дійсності проявляється як схвалення, засудження чи вимоги. Причому громадська думка характеризується відносною розповсюдженістю, інтенсивністю та стабільністю. Вона формується у процесі руху інформації в суспільстві, відображає громадську практику, виступає регулятором справ людських.

Слід відзначити, що:

по-перше, громадська думка виникає на грунті буденної свідомості і відповідно цьому оцінює різноманітні факти та явища життя, що лише сьогодні зароджуються;

по-друге, громадська думка є посередником між свідомістю та практичною діяльністю людей Отже, публіцистика впливає на суспільну практику людини шляхом формування громадської думки.

При цьому публіцист намагається вирішувати практичні завдання, усувати недоліки, поширювати передовий досвід.

Об”єкт публіцистики - реальна суспільна дійсність у всій складності та взаємозв”язках (включаючи виробництво, економіку, право, науку, побут, мораль і т. ін.)

Предмет публіцистики - перш за все соціальні відносини між людьми, соціально-політичний аспект виробничих, економічних, морально-етичних та інших явищ життя.

Своєрідність предмета відображення дійсності публіцистикою в тому, що публіцист будь-яку тему повертає до нас тим боком, що торкається багатьох людей. Публіцист розкриває суспільне, соціальне, політичне значення явища, соціологічний, морально-етичний, філософський і в кінечному результаті людинознавчий аспект будь-якої проблеми.

Учому, наприклад, своєрідність та секрет успіху провідних публіцистів? Овечкіна, Аграновського, Коротича, Симонова, Остапа Вишні? Адже не лише в їхньому літературному умінні створювати образ, будувати фабулу. Головне - в умінні бачити і розкривати суттєво значимий, філософський, моральноетичний зміст будь-якої буденної події.

Щоб стати гарним публіцистом необхідно володіти багатьма якостями характеру. І найперше - наша громадянська зрілість, громадянська свідомість. Досконалі знання об”єкту дослідження та уміння проаналізувати, перебороти вузькопрофесійні підходи до явища.

Дуже важливі співвідношення змісту та форми твору. ЗМІСТ публіцистичного твору включає в себе два елементи: відбиття у свідомості суб”єкту специфічного предмету та його осмислення, оцінка.

Укожній статті необхідно шукати нові думки, бо саме вони - сіль публіцистики. Це дуже важко, але це необхідно зробити хоча б лише із поваги до справи, якій служиш, ну і, звичайно, до самого себе.

Анатолій Аграновський любив повторювати, що: публіцистика починається там, де є думка...

добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре думає...

33

Саме ці висновки мають універсальне значення. Кого б із відомих публіцистів минулого чи сьогодення ми не взяли, кожного характеризує уміння мислити, вести читача лабіринтами думки.

...М.Шагінян, В.Овечкін, Б.Агапов, А.Аграновський, К.Симонов, Г.Радов, Ю.Смолич, Г.Боровик, О.Бовін, Ю.Жидков, Т.Тесс, Є.Богат, В.Пєсков, Г.Бочаров, О.Михалевич, В.Чивіліхін, О.Ільченко, Д.Прилюк, В.Яворівський, В.Коротич, Я.Голованов і багато-багато ін. Дуже різні та самобутні публіцисти, індивідуальні за тематикою, жанрами, стилем, масштабами таланту... Але всіх їх єднає одне - свіжість думки, самобутність мислення.

Яким освіченим і самобутнім не був би журналіст, публіцист, він повинен постійно вчитися, читати, слухати, спостерігати, відчувати. Громадянська принциповість та сміливість невід”ємні риси характеру і таланту публіциста.

Сказати про те, що публіцистика логічно та емоційно впливає на людей, значить нічого не сказати про її специфіку. Адже і поет, і вчений звертаються до розуму і почуттів людини. За допомогою слів, опису, зображення можна визвати певну реакцію людини, в тому числі і почуття, емоції. Але це буде реакція не на реальний світ, а світ відображений. Наприклад, людина лякається в аварійній ситуації, але ж і опис подібних катаклізмів (пожежа, землетрус...) теж викликає ті ж почуття страху. Можна викликати не лише буденні емоції, але й естетичні, саме вони впливають на нас дуже довго.

УВАГА!

Із викладеного можна зробити два дуже важливі висновки:

по-перше, публіцистика на відміну від інших видів творчості “універсальна” з точки зору емоційного впливу. Публіцистика кличе людину до дії;

по-друге, з інших потоків інформації публіцистику виділяє її аналітичний пафос, авторська думка, образність.

Учому ж полягає роль та місце образу в публіцистиці? Його природа, його різновиди? Провідні публіцисти визнають, що образ у всіх його різновидах не випадковість, а закономірність публіцистики. Яскраву, живу, талановиту публіцистику від сірої буденщини завжди відрізняє яскрава образність..

Такі яскраві образи можна відшукати лише в постійному пошуку, напруженій роботі, бо повторення навіть найвдалішого образу породжує словесний штамп.

Усистемі образних засобів публіцистики дуже важливу роль відіграє художня деталь. - образний штрих, художня детальність. Художня деталь, вважав К.Паустовський, стоїть в одному ряду з художнім образом.

Із проблем публіцистики виростає розмова про публіцистичний метод. УВАГА!

Слово “метод” у перекладі з грецької означає “шлях до чогось”. Під методом прийнято розуміти спосіб досягнення необхідних людині результатів у пізнанні, практичній діяльності.

Метод розрізняють філософський та спеціальний. Спеціальні методи дуже різні, але умовно їх можна поділити на спеціальні “ та “загальнонаукові”.

До загальнонаукових відносять: індукцію та дедукцію, аналіз та синтез, аналогію та порівняння, спостереження і експеримент. Публіцистичний метод відносять до спеціальних. Публіцистичний метод складається із двох складових - метод вивчення (система прийомів пізнання дійсності) та метод викладення (система прийомів донесення до аудиторії потрібних знань (це і оповідання, і аргументація, і переконання).

34

Що об”єднує провідні публіцистичні твори? Прагнення досягти поставленої мету (для цього досліджують свіжі, взяті прямо із життя факти і явища). Далі автор роздумує над тим, як він до цих висновків дійшов. Публіцист мислить абстрактно-логічно, ясно та образно викладає необхідний матеріал.

Ще одна дуже важлива особливість публіцистичного методу - його “лабораторність”. Публіцист немов би думає вголос. Оскільки йому необхідно переконати читача, він виставляє на його суд не лише результат, а й сам процес пошуку істини з його труднощами, сумнівами, навіть помилками. “Лабораторія” публіциста на відміну від “лабораторії” вченого відкрита для всіх. Особливо це характерно для мистецтва телепубліциста - він мислить на очах у глядача.

Ще одна особливість публіцистичного методу - сплав поняття та образу. Уже в процесі зародження задуму автора твору, збору матеріалу зливаються воєдино процес життєвих спостережень, логічного аналізу дійсності та визрівання образних елементів та деталей. І процес цей неможливо розкласти поличками. Бо така психологія процесу творчості.

Талант - рідкість.Ще більша рідкість - талант публіцистичний. Публіцистика вимагає мужності, талановитості, грунтовності знань, досвіду, уміння оригінально мислити, яскраво викладати свої думки.

Який же загальний висновок? Публіцистика - це твори, в яких оперативно досліджуються і узагальнюються із соціальних позицій актуальні факти і явища з метою впливу на громадську думку, громадську свідомість. При цьому публіцист використовує своєрідне поєднання логічно-абстрактного та конкретно-образного мислення, впливає на розум і почуття своїх читачів, формує їхні ідейні переконання.

Публіцистика виникла задовго до народження періодичної преси. Вона невідривна від науки, інших потоків журналістської і взагалі соціальної інформації, постійно відчуває їх вплив, і в свою чергу, впливає на них. Таким чином, ми маємо право говорити не лише про публіцистику як певний вид творчості, а і про публіцистичність журналістики.

Публіцистичність - це певні тенденції, манера письма, певні стильові особливості, характерні й іншим потокам журналістської, в тому числі і подієвої, інформації, деяким видам наукових праць, творів художньої літератури, мистецства. Публіцистичність виникає тоді, коли автор прагне схвилювати читача, вплинути на його свідомість, викликати відповідну реакцію, змінити поведінку людини, закликати її до активної дії. Поняття публіцистичності того чи іншого виступу органічно включає широке громадське звучання, гарячу зацікавленість, відкриту тенденційність, проблемність, полемічність, і специфічну, присутню лише публіцистиці, образність. Будь-який виступ, звернений до широкої аудиторії, переданий за допомогою того чи іншого засобу масової інформації, що виконує в яуійсь мірі публіцистичні функції, стає публіцистичним.

РЕЗЮМЕ.

Отже, форми подачі новинних матеріалів різноманітні, але склалися у сучасній журналістиці певні найефективніші форми подачі. Існують загальні орієнтири в роботі з новинними матеріалами. Новинну інформацію будують за шістьма класичними, традиційними запитаннями. Побудова матеріалу за принципом перевернутої піраміди – за ступенем зменшення важливості інформації. Найголовніше виноситься до хедлайну, на початок і продовжується в ліді. Якщо матеріал будується за принципом зростаючого інтересу, то матеріал можна графічно зобразити як піраміду, що стоїть на своїй основі. А коли весь матеріал рівний за значенням, то графічно, це схема – прямокутник.Хедлайн відрізняється від звичайного заголовка своїми перевагами. Хедлайн – провідна зірка., іскра, що запалює інерес до читача. Лідактивний початок. Розрізняють багато видів ліду.

35

Публіцистика – серцевина журналістики. Уявити без неї справжню, високопрофесійну журналістику неможливо.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ. 1.Проаналізуйте методи побудови хедлайну. 2.Перерахуйте усі форми конструювання ліду.

3.Визначте важливість значення публіцистики у житті суспільства.

4.Прокоментуйте мету і призначення публіцистики.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ.

ЛІД – буквальний переклад із англійської “перший хід” або “увідна частина”.

ХЕДЛАЙН – буквальний переклад із англійської “заголовний рядок”.

КОРПУС – увесь текст, що залишається після хедлайна і ліда.

ПУБЛІЦИСТИКА – серрцевина журналістики.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 1.Яка різниця між хедлайном і заголовком?

2.Чому ми маємо безкінечно різноманітні форми подачі новинних матеріалів?

3.Чим відрізняється лабораторність методу журналіста від лабораторності методу вченого? 4.Навіщо журналістиці публіцистика?

36

РОЗДІЛ 1V ЖАНРИ ЖУРНАЛІСТИКИ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ Ознайомившись із даним матеріалом, Ви повинні уміти:

1.Пояснити, за яким принципом іде розподіл журналістських творів за жанрами. 2.Проаналізувати кожен жанр.

3.Розповісти про взаємопроникнення жанрів. 4.Знати, що складає основу кожного номера газети.

Газетний номер складається із матеріалів різноманітних жанрів. Але визначають характер і особливості газети саме публіцистичні матеріали. Вони найсильнішим чином впливають і на всі інші публікації, в значній мірі обумовлюють їх появу і форму подання на шпальтах. В тому числі і на інформаційні жанри. Публіцистичні матеріали утворюють в газеті сврєрідну систему. Представлені у газетному номері в комплексі, вони знаходяться в певному взаємозв”язку.

УВАГА!

Основу кожного номера – повинні складати проблемні, постановочні, аналітичні матеріали. Вагоме місце займають різноманітні жанри інформації і перш за все інформаційна замітка. Зрозуміло, що в кожному номері бажано бачити матеріали різних жанрів - репортажі та рецензії, огляди та аналіз преси, нариси і фельєтони... Чим більше їх на шпальтах, тим різноманітніше і змістовніше виглядає газета, кожен її номер, тим ширшу аудиторію він приверне. І все ж одночасна присутність всіх жанрів у кожному номері не обов”язкова. Проте в комплекті газети необхідно використовувати всі жанри журналістики.

Чим рідше виходить газета і чим більший її обсяг, тим звичайно багатша жанрова палітра журналістських творів, представлених в окремому номері. Постійна справа журналістів - писати історію сучасності. У різних випадках журналістиці доводиться вирішувати різні завдання. В одних випадках - необхідно лиш повідомити про якийсь факт, в інших - розповісти про досвід, у третьому - роз”яснити теоретичне положення чи показати людський характер. Ось чому і виникли групи матеріалів з певними стабільними ознаками. Характерні ознаки, що повторюються в даних групах матеріалів, і дозволяють виділити певні жанри.

Окрім згадуваного нами журналістського розподілу на різні потоки, у журналістській практиці, а згодом і теорії прийнято розрізняти різні жанри. Словом “жанр” ( від французького genre - рід) широко користується літературознавство, мистецтвознавство. Перші судження про літературний жанр знаходимо в “Поетиці” Арістотеля, хоча сам термін починають вживати значно пізніше. Сьогодні це слово вживається дуже широко, і як більшість літературних термінів , не є однозначним.

Енциклопедичний словник дає такі тлумачення жанру:

Внутрішній розподіл, що історично склався, у всіх видах мистецтва; тип художнього твору у єдності специфічних рис його форми та змісту. Поняття “жанр” узагальнює риси, характерні значній групі творів якоїсь епохи, нації чи мистецтва взагалі. У літературі жанр визначається на основі належності твору до роду літературного, обсягу твору та способу побудови образу: епічні жанри, ліричні, драматичні. В образотворчому мистецтві розрізняють жанри на основі предмету, а іноді і характеру зображення. У музиці

37

– за способом виконання, за призначенням, за змістом, за місцем і умовами виконання. У 20 ст. відбувається інтенсивний процес взаємодії та модифікації жанрів.

“Словник російської мови” С.І.Ожегова дає три тлумачення жанру:

1.Вид творів у якомусь мистецтва, які характеризуються тими чи іншими сюжетними і стилістичними ознаками.

2.Живопис на побутові теми.

3.Манера, стиль.

У літературній практиці про публіцистику нерідко говорять і пишуть як про жанр. Водночас ми знаємо, що для публіцистики властива жанрова багатоманітність. Бо ж публіцистика - це не тільки стаття, а й нарис, репортаж, памфлет, відкритий лист, фейлетон.

Отже, що таке “жанр”? Ясно, що це більш-менш стійка форма пізнання і відображення дійсності. В “Короткій літературній енциклопедії” поняття літературного жанру трактується як тип літературного твору, який склався історично. У “Словнику літературознавчих термінів” В.М.Лесина та О.С.Пулинця жанр розглядається як другий ступінь класифікації літературних творів за різними типами їх поетичної структури. У журналістиці під жанром прийнято розуміти усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури. Наголошується, що кожен жанр відзначається конкретною роллю в системі ЗМІ, характеризується певною організацією матеріалу.

Народне прислів”я говорить: “кожному млинцеві своя сковорідка”. Говорячи умовно, жанри - різні види “сковорідок”, що необхідні для випікання виробів на газетні теми та журнальні шпальти. Жанр - історично стабільна форма журналістських творів, спосіб “упакування” фактів і думок. Але і “сковорідка” - образ приблизний, і “упаковка” - не більш точний. Тому що жанр - це така форма, яка впливає на зміст твору. Вибираючи “сковорідку” і “упаковку”, ми отримуємо не лише різний розмір, але і різний їх смак. І це найголовніше у природі жанру.

Літературознавець М.Бахтін, який глибоко і серйозно досліджував жанрові варіанти, вважав, що жанр живе сьогоденням, але завжди пам”ятає своє минуле, свій початок, що жанр - представник творчої пам”яті у процесі літературного розвитку. Жанр “пам”ятає” минуле, але одночасно, під пером творця, активно відгукується на сьогодення, рухається, живе, дихає. В.Шкловський підкреслював, що жанри стикаються, як крижини під час льодоходу, торосяться, утворюють нові сполучення, нові комбінації. І це результат нового переосмислення життя.

Одиничний твір, яким би оригінальним він не був, жанру не створить. Автор може пропонувати свою новизну Часу та Історії, але що буде прийнято, що увійде у професійний досвід, вирішує не він. Бо жанри - результат історичного відбору. І відбір цей діє постійно: відкидає непотрібне, надумане, зберігає виразне, змістовне, компактне.

Складна діалектична природа будь-якого журналістського жанру. “Змістовність” форми - говорять про неї. “Стабільність у змінності”. Складна ця природа “в руки” дається не відразу. Вивчити назви жанрів у журналістиці, їх ознаки, звичайно, не так складно. Але володіти цією гнучкою змінною “упаковкою” набагато складніше. Жанр журналістського твору завжди визначається ЗАДУМОМ, ЗМІСТОМ, РОЛЛЮ, яку виконує данний твір на сторінках газети, МАСШТАБАМИ і СПОСОБАМИ УЗАГАЛЬНЕННЯ в ньому дійсності, хоча щоденна журнадістська практика дає достатньо підстав для зворотніх висновків. Справа в тому, що журналістське замовлення штатному чи позаштатному авторові нерідко апріорно визначає і жанр виступу (напишіть репортаж, зробіть кореспонденцію, потрібен нарис...).

38

У добре продуманому плані, редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми. Про один і той же предмет, явище, подію можна написати твори різних жанрів. Але практика показує, що навіть досвідчений журналіст не завжди може виконати літературне замовлення у запрограмованому жанрі. Бувають випадки, коли детально продумана в редакції концепція розбивається об тверду реальність, і журналіст замість фейлетону, приносить до редакції позитивний нарис. Важливо зрозуміти, що ті чи інші жанри в процесі історичного розвитку журналістики сформувались об”єктивно і причиною їх виникнення є потреба різнобічного відображення дійсності. Вони не є ні вічними, ні застиглими, раз і назавжди даними.

Які ж критерії поділу журналістики на жанри? В сучасній науці утвердилася думка, що об”єктивно існує не один, а декілька таких критеріїв.

УВАГА!

1.Перший з них - ОБ”ЄКТ ВІДОБРАЖЕННЯ. Тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського виступу. Звичайно, про одне й те ж явище можна написати замітку, а можна роман. Так, поштовхом для написання Л.Толстим “Анны Карениной” послужила замітка з газет. Щодо характеру об”єкта відображення, то всю сукупність творів журналістики можна поділити на дві нерівнозначні жанрові групи: твори, які безпосередньо відображають дійсність (замітка, кореспонденція, репортаж, нарис, фейлетон, памфлет та ін.) і твори, які характеризуються опосередкованим об”єктом пізнання (рецензія, огляд преси, звіт, частково інтерв”ю). У другому випадку журналіст має справу з уже відображеною кимось дійсністю. Автор співставляє відображене із життям, із власною громадянською позицією. Він оцінює, як відображене у творі, виступі, промові, явище, подію, так і дійсні явища, події, факти.

2.ДРУГИМ і чи не найважливішим критерієм поділу творів журналістики на жанри є ПРИЗНАЧЕННЯ того чи іншого виступу. Дуже багато залежить від того, яку мету ставить перед собою редакція і конкретний автор. Одна справа, коли автор хоче просто повідомити про той чи інший факт, В даному випадку маємо справу із хронікою, заміткою. Коли ж необхідно відтворити подію, автор вдається до звіту чи репортажу. Позиція людини, її погляд на те чи інше явище, її думки, висновки вимагають діалогічної форми відтворення реальності. І тут вступає у права такий жанр, як інтерв”ю у його різноманітних модифікаціях - від фіксації висловлювання людини до аналітичного діалогу між журналістом

ійого співрозмовником. Необхідність не просто повідомити про щось, а проаназізувати явище, сукупність фактів, суспільні процеси, поставити ту чи іншу висунуту життям проблему викликала до життя такі жанри, як кореспонденція, стаття. Нарис дає можливість розкрити ті чи інші тенденції, явища, процеси через зображення людини, колективу людей. Це один з найбільш людинознавчих жанрів, що зближає журналістику з художньою літературою. Подібне можна сказати і про такі складні жанри публіцистики як фейлетон, памфлет.

3.Тісно зв”язаний з призначенням твору є ТРЕТІЙ КРИТЕРІЙ - МАСШТАБ ОХОПЛЕННЯ ДІЙСНОСТІ, МАСШТАБ УЗАГАЛЬНЕННЯ. Цей критерій дає можливість не тільки розрізнити матеріали інформаційно-описові та аналітичні, а й диференціювати літературні різновиди у групі аналітичних жанрів. Це особливо впадає у вічі при зіставленні таких усталених форм публіцистики як кореспонденція, коментар, стаття, огляд. Вони, крім інших ознак, різняться саме широтою охоплення життя, масштабністю узагальнень.

4.Нарешті, четвертим критерієм поділу творів журналістики на жанри є ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРНО-СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ вираження задуму. Одні мовно-стилістичні прийоми використуються в інформації, інші - в нарисі чи фейлетоні. Те, що виглядає цілком природньо у діловій кореспонденції (аналіз цифр, послідовний виклад і аналіз фактів, технологічних процесів), не підходить для

39

нарису, де характерне художнє відтворення дійсності. Фейлетон, наприклад, нерідко з початку і до кінця тримається саме на мовно-стилістичних засобах іронії та сарказму.

УВАГА!

Таким чином, ми виділили чотири суттєвих ознаки, що характеризують специфічность того чи іншого публіцистичного жанру. І найголовніше: жанр визначається не якоюсь одною із цих ознак, а за всіма ознаками в їх сукупності.

Жанри журналістики прийнято групувати на три групи: 1.Інформаційні.

2.Аналітичні.

3.Художньо-публіцистичні.

До першої групи відносять замітку, звіт, інтерв”ю, репортаж, інформаційну кореспонденцію (жанри, головне завдання яких повідомити, відтворити, описати факт, подію. явище).

До другої групи прийнято відносити аналітичну кореспонденцію, статтю з її різновидами, огляд, лист, огляд преси. Тобто твори, головне призначення яких аналізувати. узагальнювати, робити висновки, давати рекомендації.

До третьої групи відносять нарис, фейлетон, памфлет, інші модифікації так званої художньої публіцистики.

Але поділ журналістських творів на жанрові групи і жанри досить умовний. Життя, жива журналістика і практика завжди багатша за наукові уявлення про неї. Живу творчість важко вкласти у прокрустове ложе схем і класифікацій. Наприклад, всі ми знаємо, що замітка - основний інформаційний жанр. Це головне її призначення. Проте і до замітки ви можете привнести і елементи аналітичності. Або репортаж. Це оперативний звіт про подію. Чи не так? Але ж ми знаємо і такі твори, як “Десять днів, що потрясли світ” Джона Ріда і “Репортаж, написаний під шибеницею” Юліуса Фучика. Хіба це не документальні і разом з тим не глибоко художні твори? Між окремими жанрами, як і між жанровими підгрупами, немає, зрозуміло, неперехідних меж. Будь-яка класифікація, хоча б якою вона не була, неминуче веде до певного спрощення, неминуче збіднює живе явище. Дотримуватись будь за що “чистоти” жанру заняття не із вдячних. Але не можна водночас і розділити точку зору тих авторів, що проповідують “теорію” змішування” жанрів.

Які ж найзагальніші тенденції розвитку жанрів у сучасній журналістиці? Найперше і найголовніше: урізноманітнення форм подачі матеріалу, а значить жанрової палітри журналістики. Якщо десятиліття тому домінували на шпальтах замітка, кореспонденція, зрідка нарис і фейлетон, то сьогодні найширшого застосування набувають репортаж. і особливо - інтерв”ю. Здобув громадянське право коментар. Ширше стали використовувати відкритий лист, рецензію, памфлет.

Якщо говорити про тенденції розвитку жанрів журналістики під впливом процесів демократизації суспільства, то слід, насамперед, відзначити дуже помітний потяг газет до діалогізації, пов”язаної з нею полемічності, зіткнення думок. Протягом останніх років в нашій пресі відбуваються безпрецедентні революційні перетворення. Після багатьох десятиліть суворої цензури, суворо лімітованої інформації і сірої монотонності більшості газет журналісти отримали можливість писати так, як самі вважають за потрібне, висвітлювати немислиму раніше різноманітність думок про кого і про що завгодно. На світ з”явилися і продовжують з”являтися сотні нових видань - “лівих” і “правих”, “радикальних “ і “консервативних”,

40

масових і елітарних, найрізноманітніших за змістом і стилем - повністю серйозних і тих, що заслуговують на осуд.

На українського читача, якого упродовж довгих років привчали до скупої, трафаретно поданої інформації, дозволеної “зверху”, преса обрушила надзвичайно строкату і багатоголосну палітру. Все це, звичайно, не могло не позначитися на жанровій палітрі, на професійній відповідальності журналіста перед читачем. Зміст газет і журналів, що різко змінився, вимагає і нових форм подачі. Тут стають очевидними і труднощі, пов”язані із змінами у всіх наших ЗМІ. І, гадаю, найголовніше з них - недолік журналістського професіоналізму. А то і просто повна його відсутність.

Отож, резюме. Всі жанри журналістики зароджувалися історично як результат довголітньої практики. Повторювані безліч разів форми подачі інформації усвідомлюються спочатку самими журналістами, а згодом і дослідниками преси як більш-менш усталені, “канонічні”. Водночас кожен талановитий журналіст механічно не повторює уже кимось знайдене.Дотримуючись певних закономірностей, він творить у якійсь мірі свою модифікацію жанру. Маючи у своїй основі усталені риси жанру, талановито написані матеріали не подібні до творів цього ж жанру його колеги. Візьмімо, наприклад, фейлетони М.Кольцова і Остапа Вишні. Кольцов полюбляв фейлетон документально точний, в його основі - певна теза, парадокс, розвиток думки, а у Остапа Вишні абсолютно самобутній вид цього жанру - “усмішка”. Жанрові пошуки в журналістиці безперервні, як безперервні у ній пошуки нових тем, нових підходів до тем традиційних. Категорія жанру належить до найбільш консервативних в поетиці. Вони міняються значно повільніше у порівнянні з такими елементами твору, як тема, ідея. Але змінюються, урізноманітнюються. Багатство жанрової палітри журналістики - це разом із тим посилення її ідейного впливу на аудиторію.

УВАГА!

До жанрів журналістики відносять: замітку, репортаж, інтерв”ю, звіт, кореспонденцію, статтю, лист, рецензію, огляд, огляд преси. Слід назвати ще коментар, який звичайно розглядають як підвид статті. Важливе місце посідають художньо-публіцистичні жанри - нарис, фельєтон, памфлет. А також малу художньо-публіцистичну форму - замальовку.

Жанри публіцистики. як і жанри художньої літератури, розвивалися за своїми внутрішніми законами. Жанри замітки, статті, були відомі журналістиці і в 18ст., і в 19, але зміст, політична суть публікацій, розкритих за допомогою тих чи інших жанрових структур, завжди залежали від ідейно-політичної позиції автора, від соціальної спрямованості друкованого органу. Виникали жанри в процесі практики, поступово вироблялися їх суттєві особливості. Спочатку виник найпростіший жанр - замітка. З розвитком періодичної преси, кола її проблем, сфери її інтересів, розвиваються і форми публіцистики. З”являються матеріали аналітичного характеру. Раніше за всіх - кореспонденція. У зародковій формі кореспонденція існує уже в першій російській газеті “Ведомости”, що були створені за вказівкою Петра 1 в 1702р. Потім з”являється стаття. Для неї характерні широке узагальнення фактів життя, постановка вагомих громадсько-політичних проблем.

До нарису, як оперативної форми реалістичної літератури, вперше звернувся О.Пушкін. В його “Путешествии в Арзрум” вперше в нарисовій літературі зроблено спробу створити портрет. “Фізіологічний нарис” 40-х років по своєму розвиває цей елемент зримого зображення людини. М.О.Некрасов, В.І.Даль, та інші автори “фізіологічних нарисів” створювали типологічний портрет-двірника, шарманщика, уральського козака, ремісника. Мистецтво портрету в нарисі удосконалюється і досягає своїх вершини в “Записках охотника” І.С.Тургенєва, в “Былом и думах” О.І.Герцена. Звичайно, в газетній практиці відбувається

41

взаємопроникнення жанрів, їх взаємозбагачення. Багато інформаційних за своєю природою публікацій (репортаж, інтерв”ю) набувають аналітичного характеру, Окремі кореспонденції за лексикозображувальними засобами наближаються до художньо-публіцистичних жанрів. Ось чому важливо підкреслювати основне, головне в жанрі.

Вивчення та аналіз жанрів дають можливість встановити їх характерні особливості.

Найважливіша ознака інформаційних жанрів - новизна факту, що повідомляється. З цією ознакою інформації пов”язана така риса як оперативність, наявність у матеріалах цього виду подієвого поводу. Зрозуміло, оперативність важлива риса газети в цілому, але оперативність інформації особливо висока.

. Що відрізняє аналітичні матеріали від інформації?

Аналіз поданого матеріалу. В аналітичних жанрах часові кордони матеріалу значно ширші. Наприклад, у переважній більшості кореспонденцій, оглядах преси аналіз, висновки, як правило, будуються на вивченні системи фактів, статистичних даних за більш-менш тривалий термін.

Стаття передбачає ще більш широке охоплення життєвого матеріалу - з точки зору його масштабу і часових ознак. Саме в силу того, що в жанрах аналітичних розробляється матеріал порівняно більшого масштабу, виникає можливість постановки проблем, висування рекомендацій вагомого значення на основі багатопланового аналізу теоретичної та фактичної аргументації.

Художньо-публіцистична група представлена у газеті нарисом, замальовкою, фельєтоном, памфлетом. Ці жанри склалися, отримали розвиток тому, що органічне поєднання художніх та публіцистичних засобів, поняття та образу дозволяє найбільш ефективно вирішувати певні завдання: розкрити типове через індивідуальне, загальне через окреме, досягаючи необхідної повноти узагальнення, виявляючи характерне у поведінці людини.

Ці жанри оперують як понятійними, так і образно-художніми засобами. Використання образних засобів мови посилює емоційну виразність газетного виступу. Проте слід пам”ятати, що поняття часто володіють великою емоційною силою. Пізнаючи нові факти, нові думки, читач реагує на це нове, Одно викликає радість, інше - гнів, засудження.. Наприклад, 10-рядкове повідомлення про вихід людини у космос викликає найяскравіші емоції, а лист до редакції про злиденний стан сотен тисяч наших співвітчизників, апелює не лише до розуму, а і до почуттів людини.

У всіх жанрах публіцистики дуже широко використовуються виразні засоби мови - метафори, епітети, порівняння, гіперболи. Це підкреслює ставлення до того, що описуєш, відтіняє його сутність, значення.

Наводимо найкоротші характеристики основних жанрів.

Замітка. Один із “найстародавніших” газетних жанрів. Наприклад в Петровських “Ведомостях” ця літературна форма займає провідне місце. Весь матеріал газети за виключенням офіційних документів, являє собою короткі повідомлення на 10-20 рядків..

ЗАМІТКА - найелементарніший вид інформації. Це форма інформування читача про важливий факт, про події міжнароднього та внутрішнього життя. Стислість - найхарактерніша особливість цього жанру. Повідомляючи новину, факт замітка не дає ні аналізу, ні характеристики діючих осіб, ні аргументів. Головне достоїнство замітки - її висока оперативність. Цей жанр дозволяє повідомити новину з максимальною швидкістю - відразу в номер. Замітка в обов”язковому порядку повинна повідомити читачу що, де. коли відбулося і хто діючі особи. Замітка виконує дві функції: популяризує успіхи та все нове, передове, служить засобом для виявлення недоліків. Основний вид заміток - коротке повідомлення в 10, 20, 30 рядків. Підбірка заміток - хроніка.

ЗВІТ.

42

Завдання цього жанру повідомити про подію, про її хід і розвиток так, щоб дати досить повне уявлення про загально-політичне значення того, що описується. Один із найстаріших жанрів, який почав формуватися відразу ж після виникнення друкованих перідичних видань.

Звіт - це розгорнуте повідомлення про одиничну подію на певному широкому відрізку часу. Журналіст звертається до звіту, коли необхідно дати читачу уявлення про подію, для якої характерна усна форма вираження змісту. Звіти пишуться із зборів, зустрічей, засідань, зльотів, конференцій, з”їздів. Для звіту характерна (у порівнянні із заміткою) більша деталізація повідомлення, увага до деталей події. Це впливає на обсяг звіту - форма в нього розгорнута. Види звітів: прямий інформаційний, аналітичний (що зближує його з кореспонденцією), тематичний (один виступ), проблемний.

ІНТЕРВ”Ю.

Від англійського терміну interview - бесіда. Має два основних значення - метод отримання матеріалу, збір будь-яких даних через живе спілкування, та жанр. Сьогодні інтерв”ю знаходить дуже широке розповсюдження в періодичній пресі. Призначення інтерв”ю - правдиво, із достовірних джерел повідомити найважливіші дані, всебічно висвітлити якийсь факт, подію, починання, відобразити громадську думку з найважливіших питань соціального життя. При цьому незмінно переслідуються інформаційні, пізнавальні, виховні цілі. Природньо, коли авторитетна особа щось повідомляє, це звучить особливо переконливо, достовірно. Найважливіші достоїнства інтерв”ю: злободенність, політична цілеспрямованість, діловитість, суспільна значимість. Звичайно передається інтерв”ю у формі діалогу - запитання кореспондента, відповіді того, у кого беруть інтерв”ю. Види інтерв”ю: монолог, повідомлення (скорочений текст), діалог (повний текст), замальовка (даються і короткі коментарії фактів), думка (хтось коментує замітку), форуми (бесіди за “круглим столом”), анкети-газети, прес-конференції (групові інтерв”ю).

РЕПОРТАЖ.

Від латинського - reportare - передавати, повідомляти. Має декілька значень. Вперше термін було використано в середині минулого століття в англійській пресі. Репортером тут називають журналіста, що повідомляє новини. І репортаж - жанр газети. Особливості жанру - розповісти про подію очима очевидця. Характер подій, що передаються, визначає важливу особливість - динамічність. Не кожна подія гідна репортажу - тільки розповідь про нове, про незнайоме гідна репортажу. Репортаж - це “історія події”. Ще одна характерна особливість репортажу - наочність. Сила впливу репортажу на читача в так званому “ефекті присутності”. Репортер примушує читача бути разом з ним на місці події, “співпереживати”. У репортажі немає місця вигадуванню. Ні найменшої невідповідності! В той же час репортаж - не фотографія. У ньому обов”язково слід висвітлити своє ставлення до події. Репортаж - жанр-розвідник. Види репортажу: подієвий, пізнавальний,, проблемний.

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ Основний жанр публіцистики. В одних випадках вона наближається до репортажу, в інших - до

нарису, замітки. Будують кореспонденцію на ряді однорідних фактів, на сумі даних, об”єднаних одною темою. Це жанр , в якому на конкретному матеріалі аналітично розробляється актуальна тема.. За обсягом - від 50-100 рядків до полоси.

Види кореспонденцій: інформаційна (найближча до замітки), аналітична (ще називається постановочна - ставиться проблема), проблемна, кореспонденціяроздуми.

СТАТТЯ Найрозповсюдженіший жанр. Стаття передбачає узагальнення величезного фактичного матеріалу, в

тому числі і статистичного. Опирається на всю сукупність фактів. Не можна путати статтю наукову і

43

газетну. Наукова стаття повідомляє підсумки дослідження в спеціальних галузях. Газетна стаття повинна мати чітку ясну тезу, основну думку, ідею. Види статей - передова, теоретична, проблемна, постановочна, публіцистичний коментар і замітки публіциста.

РЕЦЕНЗІЯ Жанр аналітичний. Добрій рецензії чужа ілюстративність, описовість. Містить дані про твір, про

замисел автора, дає аналіз твору, вказує на значимість. Два види - теоретична (оцінює працю), художня (тема мистецтва та літератури).

ОГЛЯД Його предметом є сукупність соціальних фактів. Види :загальний, тематичний, міжнародний, огляд

листів.

ОГЛЯД ПРЕСИ Огляд преси передбачає підбиття підсумків. Передбачає аналіз, розгляд, оцінку під відомим кутом

зору висвітлення проблем в газетах та журналах за певний період. Види: загальний, тематичний, інформаційний.

Є ще лист, нарис, сатиричні жанри - фейлетон і памфлет, епіграма. РЕЗЮМЕ.

Отже, журналістські матеріали єднає всіх одне – свіжість думки, самобутність мислення. Публіцистичні матеріали “універсальні” з точки зору емоційного впливу. Публіцистичні матеріали кличуть людину до дії. Публіцистичні матеріали виділяє аналітичний пафос, авторська думка, образність. Публіцист перетворює думку на живу особистість, у його творі обов”язкова присутність автора. Журналістськіі твори поділяються на три великі групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. Звичайно, поділ такий досить умовний, бо в газетній практиці часто відбувається взаємопроникнення жанрів, їх взаємозбагачення. Багато інформаційних за своєю природою матеріалів набувають аналітичного, постановочного характеру. Окремі кореспонденції за своїми лексико-зображувальними засобами наближаються до художньо-публіцистичних жанрів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ. 1.Проаналізуйте взаємопроникнення жанрів. 2.Охарактеризуйте групу інформаційних жанрів.

3. Охарактеризуйте групу аналітичних жанрів.

4.Охарактеризуйе групу художньо-публіцистичних жанрів.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У ЧЕТВЕРТОМУ РОЗДІЛІ.

ЖАНР - тип художньої форми журналістського твору, що характеризується спільними структурнокомпозиційними та стилістичними ознаками, специфічними саме для нього.

ІНФОРМАЦІЙНІ ЖАНРИ – жанри публіцистики, найважливіша ознака яких – новизна факту, що повідомляється.

АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ – жанри журналістики, найважливішою ознакою яких є аналіз, узагальнення системи фактів, подій, статистичних даних за тривалий термін і за широтою масштабності.

44

ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ – жанри журналістики, які органічно поєднують художні та публіцистичні засоби в ефективному вирішенні поставлених завдань.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ 1.Що таке публіцистика.

2.За якими принципами іде розподіл журналістських творів на жанри. 3.Чому ми говоримо про взаємопроникнення жанрів.

4.Перерахуйте групи жанрів.

45

РОЗДІЛ П”ЯТИЙ ЖУРНАЛІСТИКА – ЯК ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС.

СТРУКТУРА ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ Ознайомившись з даним матеріалом, ви повинні уміти:

1.Проаналізувати три етапи творчого процесу.

2.Охарактеризувати кожен етап творчого процесу.

3.Пояснити зв”язок між поняттями: факттема – ідея – сюжет – авторська концепція. 4.Уміти створювати авторську концепцію на задану тему.

Французький поет Артюр Рембо одного разу сказав: “ Рука з пером коштує руки з плугом “. Чудове порівняння. Робота журналіста багато в чому нагадує селянську.

Газетна сторінка - та ж ділянка поля, що вимагає культурного обробітку, турботливого нагляду, майстерності. Як і в багатогалузевому господарстві, на наших угіддях виростають найрізноманітніші злаки: передова і фейлетон, карикатура і фотографія, огляд і коментарі. Наш урожай теж планується, обговорюються чергові номери. Часто практикуються і “підкормки”, коли написане автором “доводять до кондиції”, коли редактор уже на шпальтах вносить щедрі дози “рятувальних препаратів”. Застосовують і “прополку” і “проріджування”, і навіть повне знищення справді безнадійних “злаків”.

Як уникнути пустодзвонності, награного всезнайства і в той же час не звести всю свою роботу до теми, якою цікавиться вузьке коло читачів? Журналісту звичайно хочеться якомога швидше заявити про себе, якомога частіше друкуватися. Але заклик “жодного дня без рядка!” зовсім не однозначний. Які рядки? Чи потрібні кому твої щоденні посередні рядки?

З чого починається журналістський виступ? Багатьом не обізнаним із проблемами творчості людям, здається, що журналістський твір починається з факту.

Міркують приблизно так. Журналістика відображує, відтворює, аналізує факти реального життя. Отже, з факту конкретного життєвого явища і починається журналістська творчість. Насправді ж процес творчості значно складніший. Без сумніву, факти, явища дійсності є предметом відображення, джерелом виступів, поштовхом до написання заміток, кореспонденцій, нарисів, фейлетонів. Але ж між фактами дійсності і конкретними творами журналістики існує ряд проміжних логічних операцій, без розуміння й аналізу яких важко осягнути творчий процес у журналістиці.

Нам слід розуміти, що в основі кожної професії, в тому числі і журналіста, лежить природній дар, відсутність якого можна заповнити хіба що самовідданою працею і безмірною любов‘ю до справи. Але ніяк не знанням технології процесу. Але в той же час відомо, що багато людей, що мали “іскру божу” в журналістиці, потрапляли до тих, хто “не відбувся”, і саме тому, що їх талант не був підкріплений знаннями технології.

УВАГА!

ПРО НАШУ МАЙСТЕРНІСТЬ. Наша професія, що її по праву вважають одною із найстародавніших у світі, до сьогодні не має того, що називають “школами”. Ми не можемо, наприклад, похвалитися наявністю своєї школи, подібно “міланській” або “свердловській” оперним школам, “класичним” чи

46

“сучасним” напрямком. Методологія роботи окремих яскравих індивідуальностей поки що грунтовно не вивчена, не осмислена, не узагальнена. А рядові газетярі слабко знають спадщину, яку залишили їм “зірки першої величини” і слабко використовують секрети їх майстерності.

Як правило, журналіста вчить його власна газетна практика. Досвід “стовпів журналістики” нам практично недоступний.

Можна назвати декілька робіт в цьому плані. Як, наприклад, “25 інтерв‘ю” Г Сагала, або “Ради єдиного слова” В. Аграновського, чи “Народження теми” Є. Рябчикова. Але такі роботи можна перерахувати на пальцях.

Як народжується задум матеріалу? Де брати тему? Як виробляти концепцію? Якою повинна бути тактика журналіста при збиранні матеріалу? Чи є таємниця мистецтва бесіди? Звідки взялася така складна проблема “першого абзацу”? - Усі ці та інші питання складають загадки майстерності журналіста, його творчого процесу, творчої лабораторії.

Журналістська майстерність - це вміння оперативно відгукуватись на актуальні питання, глибоке і компетентне проникнення в суть суспільних явищ, правдиве узагальнення їх із загально-людських позицій, сміливе, аргументоване, цікаве і переконливе втілення думок, фактів у стислій і досконалій літературній формі, конкретні практичні результати виступів.

Отож, журналістська майстерністьпоняття складне, багатокомпонентне. Його важко передати навіть у найдосконаліших визначеннях. Ще складнішим є питання про шляхи формування журналістського таланту. Майстер журналістського слова народжується не одразу. Він формується поступово, є своєрідним сплавом кількох начал: вроджених здібностей, різносторонніх знань і наполегливої праці.

Здібності, тобто схильність людини до аналізу, осмислення, узагальнення явищ життя, вміння викладати думки і факти, розвиваються у процесі поглиблення знань, вивчення життя і особливо у процесі самостійної наполегливої праці. Література лише може орієнтувати, давати поштовх до практичного оволодіння їх секретами.

У психології прийнято говорити про різні етапи творчого процесу. Вчені, дослідники ділять творчий процес на різну кількість стадій (від трьох до семи) залежно від позиції самого автора та видів творчої діяльності. Якщо йдеться про науку то прийнято говорити про зародження задуму, процес нагромадження матеріалу, його обдумування, творче осяяння, або власне відкриття, а також перевірку істинності отриманих результатів. У мистецтві літератури, зокрема, розрізняють здебільшого три етапи: зародження задуму, перетворення його у відповідний план (визрівання образів, сюжету тощо ), втілення задуму в матеріальну форму, тобто написання твору.

Очевидна умовність такого поділу, зокрема послідовності самих етапів, їх відокремленості один від одного. Але така класифікація дає можливість краще зрозуміти сутність творчого процесу.

УВАГА!

Журналістська творчість має такі етапи творчого процесу:

-виникнення задуму;

-процес збирання і систематизації матеріалу (його, у свою чергу, можна умовно поділити на 1) формування теми, 2) створення концепції, 3) попередне знайомство з життєвим явищем 4) зустріч з героями твору і т.і. );

-реалізація творчого задуму

47

Журналіст дізнається про певну подію, явище, зустрічається з фактом, блискавично оцінює їх значимість, а тоді спочатку подумки, а відтак і на папері відтворює суть справи.

Дехто з дослідників виділяє такий етап творчого процесу, як соціальна дія твору, тобто практичні і політичні результати того чи іншого виступу. Це важливий етап суспільної дії, але безпосередньо з авторським творчим актом він не зв‘язаний.

1.ВИНИКНЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЗАДУМУ.

Шляхи і джерела виникнення задуму - найрізноманітніші. Одне з перших джерел - відповідні державні, урядові, президентські документи, постанови. Постійне і найголовніше джерело - редакційна пошта - листи до редакції.

Для редакції некорисних листів не буває. Будь-яке викликає до роздуму, підкаже задум, примусить замислитись. Є листи-сигнал біди. Відділ листів є практично у кожній газеті, є ще “година листа”. І у кожній газеті, навіть у багатотиражці, де всього один співробітник, ведеться книга обліку листів, їх зберігання, обробка.

“Година листа”, коли вся редакція обговорює повідомлення читачів. Що піде у номер, що піде до рубрики “Читач пропонує”, що буде використане у передовиці... “Якби редактором, директором, президентом... був я?” - вона теж вся будується на читацьких листах. Є листи анонімні, на них слід реагувати по-особливому.

Отож, читацька пошта - справді скарбниця задумів і тем.

Але є і інші джерела. Із них дуже важливе: тематичний план редакції.

Підбиваємо підсумки щодо джерел літературного задуму: багатоманітність визрівання журналістських задумів можна звести до трьох головних видів: a) редакційне замовлення, сам факт, b)Вільне, індивідуальне зародження задуму, власний соціальний досвід, c) може бути комбінований варіант.

Але незалежно від способу зародження задуму у журналіста повинен бути свій, особистий, інтерес до відповідної теми. Журналістський виступ тоді цікавий, коли запропонована чи знайдена тема збігається і зростається з тим, що болить у самого автора, як людини, як громадянина. Кожний задум - найперший щабель творчого процесу. Це ще не завжди чітко усвідомлений намір щось написати, перша стадія народження теми.

Він виникає як своєрідний поштовх, як певне передчуття теми, загальне прагнення поділитись з читачем новиною, думкою, ідеєю.

Тема виростає із задуму, як процес його глибшого осмислення, заповнення думками, фактами, чи може бути відразу чітко сформульована у замовленні редакції. В.Даль у своємо тлумачному словникові говорить, що “задумце намір, задумана справа”. Іноді задум і тема виникають не по черзі, а одночасно. У цьому випадку тема, стаючи задумом, включає його в себе, так як опік четвертого ступеня вже включає опік перших трох ступенів.

Отож, народження теми - це процес глибокого осмислення, що трансформує задум у тему. Насправді життя таке складне і багатогранне, що іноді в реальному житті журналіст, отримавши факт,

намагається на його основі відшукати тему і... відчуває нестачу знань, досвіду, починаєш діставати інформацію “на ходу”.

Іноді ситуацію, задум, факт, думку тобі може “підкинути” колега-журналіст, але це не те. Кожен журналіст повинен співати “своїм” голосом, а не під чужу фонограму. І доки ти будеш збирати чужі думки,

48

доки ти будеш “середнячком”. Бо справжній журналіст не той, хто збирає чужі, а той, хто щедро обдаровує колег власними думками.

2.Другий етап творчого процесу - ПРОЦЕС ЗБИРАННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЇ МАТЕРІАЛУ.

У музиці темою називають “мотив, мелодичну побудову, часто із гармонічним супроводом, що лежить в основі твору”.

А у журналістиці? Відповідно “Енциклопедичному словнику” “тема - визначення кола життєвих явищ чи питань, які відібрані автором і відображені у його творі... з певних ідейних позицій”.

Але таке формулювання дещо спрощене. Чому?

Виходить-відібрав якесь соціальне явище, і це вже тема. Наприклад, коханняце тема? Злочинністьце тема? Праця - тема? Дуже вже просто виходить. Не треба навіть голову ламати над проблемою, про що писати, як писати, для чого писати?

Очевидно, коли факт чи проблему не просто відібрано, а й висловлено до них ставлення автора, озброєного думками, тоді лише можна говорити про наявність теми. Так, наприклад, не просто “злочинність”, а “причини злочинності”-це вже значно ближче до теми. Які причини? “Соціально- психологічні”-ще ближче. Не просто обмежити “коло пошуку”, а визначити головний напрямок пошуку.

Отож, тема- це головна думка чи сума думок, що висвітлюють ставлення автора до явище, яке він відбирає для дослідження і наступного зображення у своєму творі.

УВАГА!

. Факт не йде сам до рук. Треба мати сітку і вміло нею користуватись: сітка - це і джерела інформації, і власна уважність, і інтуїція, і зустрічі з людьми, і газетні вирізки, і програми радіо - і телепередач, і кінофільми... Листи.

Якщо зроблено зробив запис сьогодні, слід думати, що він може пригодитись тобі і завтра, і через п“ять років. Записуйте все точно, детально: і телефони, і адресу, і прізвище, навіть іноді короткі біографічні данііноді найменша деталь може наштовхнути на тему.

Ніякий факт, навіть найсенсаційніший, не може вплинути на читача, якщо він не осмислений автором, не оформлений роздумами, доказами, резонами, не забезпечений темою, що має свій поворот. Сенсація сама по собі частіше породжує плітки, примушує читача залишатись в нерозумінні, не організовує його ставлення до події, а у підсумкуформує не ту громадську думку, на яку розраховував журналіст.

Робота журналіста складається поетапно. Задум і факт, як відомо, можуть помінятися місцями, але потім наступає народження теми, збір матеріалу, його обробка і так аж до написання.

Але стоп! Де місце авторській концепції: до чи після збирання матеріалу?

Що значить авторська концепція? Якщо тема - це сума думок, що виражають ставлення автора до відібраного для дослідження явища, то концепція-та ж сума думок, але приведених у систему - модель майбутнього твору.

Концепція - рідна сестра теми, за віком молодша, бо народжується пізніше, але за значенням - за грунтовністю - старша. Тему можна сформулювати без доказів, а концепція обов‘язково містить обгрунтування, докази, резони. Від задуму до темипівкроку, до концепціїповний крок.

І ще. Без теми починати працювати над матеріалом протипоказано: факт, як і задум, всього лиш привід для виступу в газеті, і це всім зрозуміло. А ось чи можна, володіючи темою, але не концепцією, іти і збирати матеріал - спірна думка.

49

Одні журналісти стверджують, що концепція твору повинна створюватися обов‘”язково не після, а до збирання матеріалу. В залежності від цього, як ми працюємозбираємо спочатку матеріал, обдумуємо його і лише потім “народжуємо” концепцію, чи починаємо із збирання матеріалу і осмислюємо його в рамках нашої концепції, - в залежності від цього ми або журналісти, що йдуть слідами подій чи сміливо крокують попереду, випереджаючи події, ми або здібні лише на повторення уже відомого, чи можемо говорити читачу щось нове; ми чи ще новачки у газетній справі, чи досвідчені документалісти, що працюють професіонально.

Звичайно, працювати в журналістиці за принципом “побачив, написав” можна. Багато так і роблять. І це значно легше, ніж працювати за принципом “передбачив, побачив, написав”. Але останнє, звичайно, ефективніше.

Отже, концепція дає можливість газетяру іти до свого героя з думкою, і, звичайно, за думкою. Концепція, або навіть різні її варіанти, роблять автора зрячим, здатним передбачити подробиці,

деталі, факти, вислови, потрібні для написання твору. Навіть ті журналісти, що не визнають концепціі, або не думають про неї, їдучи у відрядження, обов”язково продумують можливі ходи, варіанти пояснення подій, епізодів, фактів.

Початкуючий журналіст часто їде у відрядження не тільки з чітко окресленим задумом, темою, але з нав”язаною йому редакцією готовою концепцією. Без такого попереднього обдумування твору він не справиться із завданням.

Журналісти часто розповідають про невдачі, які їх спіткали саме внаслідок того, що вони кидались у житейське море, не тільки не вміючи плавати, а й не усвідомлюючи чітко, за чим пливуть. Відстоюючи всіляко попереднє зважування концепції майбутнього публіцистичного виступу, яке допомагає йти до героя з певною думкою, бути обізнаним з проблемою, у всякому разі, із досить чітко окресленим завданням, слід категорично застерегти (особливо початківця) від серйозної небезпеки переростання концепції, гіпотези в упередженість. Досвідчений і принциповий журналіст завжди знайде сили відмовитись від первісного задуму, якщо факти не вкладаються у задану схему. Значить, зустріч із героями, вивчення матеріалу на місці, події, знайомство з документами є святим обов”язком журналіста. Звідси правило: довіряти тільки фактам і тільки фактам. Фактам реальним, а не спотвореним тенденційно. Ще небезпечнішим для журналіста є спокусливе бажання ледь-ледь “підправити” факт., Йому може здаватися, що він просто посвоєму побачив факт, дещо прикрасив, або дещо загострив. На це читач реагує особливо гостро. Журналіст зобов”язаний всебічно перевірити факт і повністю за нього відповідати.. Необхідно перевірити факт по суті ( чи справді він існував), і в деталях (прізвища, назви, цифри, відсотки...). Фактична помилка, неточність підривають авторитет друкованого органу, дезінформують читача. Так порушується один із найголовніших принципів журналістики - принцип правдивості.

УВАГА!

Проблема факту - одна із найважливіших в журналістиці проблем. Не випадково до неї так чи інакше постійно звертаються і теоретики, і практики журналістики. Факти - уперта річ, У цьому формулюванні - головна для нас думка : якість факту, його “упертість” , з якою не можна не рахуватися. Подібну якість диктує професійне ставлення до факту - ні в якому разі не добавляти, ні відбавляти від нього, не торкатися, не підтасовувати - повністю покладатися на факт.

Джерела фактів.

1.Розповіді співробітника газети, що повернувся з цікавої поїздки: стан справ, досягнення , прорахунки, історія питання, перспективи...

50

2.Пряме спілкування журналістів один з одним у неофіційній обстановці.

Редакція - не контора, це живе місце, перехрестя, де вічний рух ніг та думок, , де йде творче обговорення номерів планів, проблем, де влаштовують мозгові атаки, де з інтересом чекають повернення колег із відряджень, куди із радістю повертаються. Лише в такій атмосфері можливий продуктивний обмін інформацією, фактами, думками, ідеями.

3.Регулярні зустрічі з “цікавими людьми” - спеціалістами своєї справи, відповідальними працівниками, науки, техніки, мистецтва. Головна мета - інформація про справи, що не вийшли ще за двері лабораторії, про близьку і далеку перспективу. Такі зустрічі - постійно діючий університет.

4.Читання інших газет і журналів. Це як повітря необхідне журналісту, Без читання ми як іноземці, що мовчать, не знаючи мови.

5.Постійно діючий творчий семінар молодих журналістів, де йде пряме обговорення.

6.Читацькі листи - основне джерело фактів. Листи-оцінки, листи-скарги, листи-інформації, листи-ідеї, листи-теми, листи-факти.

Створення концепції.

Студент N- двієчник - маємо такий факт. Маємо прізвище студента, групу, факультет, спеціальність. Знаємо, з яких дисциплін має двійки. Яка тема майбутнього матеріалу? З якою сумою думок ми з вами підемо на завдання?

Беремо декілька варіантів.

1.Бути двієчником - погано, негідно. Думка правильна, але ж вже дуже тривіальна. Скільки написано на дану тему! Не варто додавати ще один матеріал, збільшуючи кількість, а не якість.

2.Чому людина стає двієчником? - це вже цікавіше, хоча б тому, що ми не просто констатуємо факт, а намагаємося відшукати причини. Випадкова ця ситуація для героя чи постійна. Що привело його до життя такого? Які обставини?

3.Але ми знаємо, що це студент мехмату, фізфаку, ...де навчатися не так просто, де й шкільна підготовка дає себе взнаки, і дисципліни складні, і герой - іногородній, мешкає в гуртожитку...

Від “холодного” ми йдемо, як у грі, до теплого, гарячішого, гарячішого... Ще одне зусилля думки, і концепція сформулюється.

“Юнак закінчив сільську школу. Має слабку шкільну підготовку, не навчився працювати щоденно, по-студентському. Живе у гуртожитку, де розпорядок дня далеко не робочий, пізно лягає, пізно встає. Прогулює перші пари. До бібліотеки не добирається. Запустив і те, чого не знав... Що ж далі? Хто йому допоможе? Додаткові заняття викладачі проводять, та він їх не відвідує. Дружить із таким же , не дуже старанним студентом...

Допомогти зможе собі лише сам. Бо інакше - відрахування. Бо на освіту одного такого боржника держава (чи тепер батьки: спонсор) витрачають серйозні кошти.

Яка ж головна думка?

“В університеті повинні навчатися ті, хто бажає оволодівати знаннями. Слід у відборі абітурієнтів бути уважними. Ледарям не місце на університетській лаві”.

Чи значить, що наша концепція абсолютно непорочна і вистоїть за будь-яких умов? Ні. Як тема - вона вистоїть - двієчникам не місце у вузі. Але концепція може і “лопнути”. Раптом виявиться, що хлопець хворів, що він не із села, що він не живе в гуртожитку, що він багато працює і є всі підстави гадати, що він дожене відставання.

51

Як бути? Орієнтуватися на місці, перебудовувати концепцію на місці, бо сам винен, що не передбачив той чи інший варіант.. А може залишити стару концепцію і так і писати, що, мовляв, я гадав, що це сільський хлопець, що мешкає в гуртожитку, але виявляється... І т. ін.

Ми вже говорили про те, що журналіст повинен жити за принципом “постійна готовність до роботи” - тобто журналіст повинен працювати щодобово для своєї справ, на свій майбутній матеріал, на газетну шпальту... Цей принцип не виключає, а передбачає добро, яке ми покликані робити, як лікарі людських душ. Журналіст кидається на допомогу, навіть не знаходячись на службі. І не лише в силу загальних принципів гуманізму, не лише тому, що людина повинна бути доброю. Вимога творити добро конкретне нам диктує наша професія, громадянська позиція журналіста. Без неї не може обійтися жоден, хто називає себе журналістом. Необхідність власним прикладом стверджувати норми соціальної справедливості є характерною рисою характеру професіонала-журналіста високого гатунку.

Ународі газету по праву вважають і досі одною з “останніх інстанцій” торжества справедливості. До неї пишуть тоді, коли вже вичерпано на місцях всі офіційні можливості у боротьбі за правду. Ми покликані допомагати формувати громадську думку, будити у читача роздуми. Це все залежить багато в чому від того, хто формує і будить, які ми: щирі чи фальшиві, цинічні чи прямодушні, з чистою чи заплямованою совістю, добрі чи добренькі, непримиримі, чи ті, що йдуть на компроміс. І чи можемо ми самі здійснювати вчинки, до яких закликаємо в своїх матеріалах.

Уцьому плані дуже важлива атмосфера в газеті, яку ми представляємо. Той помиляється, хто думає, що журналіста уже ніщо не виховує, не розвиває, і не гальмує у розвитку. Не лише в професійному, але і в людському плані. Атмосфера принциповості, розуміння, демократизму, співпереживання, доброти, що виключає злобу, заздрість, безпринципність, доноси, робить нас такими, якими ми повинні бути, якщо хочемо гідно виконувати нашу місію.

Кожен професіонал повинен виконувати свої обов”язки: лікар - лікувати, пожежник - тушити пожежі, журналіст - писати. І якщо хтось не виконує своїх обов”язків, немає смислу в його професійному існуванні. Але кожен при цьому не може не здійснювати добрих вчинків понад всілякі моральні норми. Отож, професійні і загальнолюдські турботи витікають одне з одного. Що первинно, що вторинно? Ніхто не видумував для журналіста якоїсь особливої моралі. Ми провинні працювати і жити як газетяр, і як громадянин. І це основа основ нашої професії.

Ніколи не можна забувати, що у порівнянні з іншими рядовими громадянами ми, представники надзвичайно громадянської професії, дещо краще озброєні. Ми завжди маємо реальну можливість газетного втручання у розкриття зла. Ця можливість - теж зброя журналіста. Але користуватися цією зброєю слід дуже обережно, професійно. Абсолютно недопустимо дозволяти “особистому” переливатися через край, зводити за допомогою газети особисті рахунки. Ми повинні завжди стояти на принципових державних, соціальних позиціях, відчувати відповідальність, пам”ятати, що ми працюємо в газеті, як представники та виразники громадської думки. Втручання газетяра в якусь життєву ситуацію дуже дійове.

Журналіст, що працює над збиранням матеріалу (другий етап творчого процесу), це людина, що йде по сліду. А слід може привести не лише до позитивного, а й негативного матеріалу. Настрій у журналіста на завданні завжди піднесений, нерви напружені, зір загострений, слух насторожений, витрата розумових та фізичних сил і енергії - підвищена. Ще отримуючи завдання в редакції, ти був таким же рядовим громадянином, як усі. І ось ви уже на завданні. Щось змінюється в нашій психології, в голосі, у походці, у погляді. Чому? Тому, що ти при виконанні громадянського обов”язку.

52

Звичайно, ми сильні не самі по собі. Ми сильні газетою, яку представляємо. Ми не можемо дозволити собі жодного недозволеного слова чи вчинка. Ніяких сумнівних знайомств, ніякої злоби чи радості. Все рівно, витримано.

РЕЗЮМЕ.

Отже, журналістика – процес творчий. І не кожна людина може стати журналістом. Тільки та, що не помилилася професійними дверима стане справжнім професіоналом. Журналістська майстерність – поняття складне, багатопланове, багатокомпонентне. Його важко передати навіть у найскладніших визначеннях. Майстер журналістського слова народжується не одразу. Він формується поступово. Це сплав декілької начал: вроджених здібностей, різносторонніх знань та наполегливої праці. У психології прийнято говорити про різні етапи творчого процесу. Вчені розділяютьтворчий процес на декілька стадій в залежності від позицій самого автора та видів творчої діяльності. У журналістиці виділяють три епати творчого процесу: виникнення задуму, процес збирання та систематизації матеріалу та реалізація творчого задуму. Умовність такого поділу очевидна. Другий етап в свою чергу поділяють на декілька етапів: формування теми, створення концепції, попереднє знайомство із життєвим явищем, зустріч із героями та ін.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ.

1.Чому говорять, що журналістська майстерність – поняття складне і багатокомпонентне? 2.Поясніть, який існує поділ творчого процесу на етапи.

3.Проаналізуйте кожен етап творчого процесу журналіста.

4.Прокоментуйте місце концепції у творчому процесі.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У П”ЯТОМУ РОЗДІЛІ

ЖУРНАЛІСТСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ – це уміння оперативно відгукуватися актуальні проблеми, глибоке і компетентне проникнення в суть суспільних явищ, правдиве узагальнення їх із загально-людських позицій, сміливе, аргументоване, цікаве і переконливе втілення думок у стислій і досконалій літературній формі, конкретні практичні результати виступів.

ТЕМА – визначення кола життєвих явищчи питань, які відібрані автором і відображені у його творі з певних ідейних позицій. Сума думок, що виражають ставлення автора до відібраного явища.

АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ – це та ж сума думок автора, але приведена у систему – модель майбутнього журналістського твору.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ П”ЯТОГО РОЗДІЛУ 1.Що таке журналістська майтерність?

2.Як виникає задум?

3.Що значить процес збирання матеріалу?

4.Навіщо систематизувати зібраний матеріал?

53

РОЗДІЛ V1

СИСТЕМА МЕТОДІВ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ.

Ознайомившись із даним матеріалом, Ви повинні уміти: 1.Дати визначення методу.

2.Пояснити класифікацію методів.

3.Охарактеризувати три головних методи пізнання дійсності в журналістиці.

4.Проаналізувати спільне і відмінне між методами спостереження, інтерв”ю та роботи з документами.

Задум визрів, тему знайдено, план продумано, джерела інформації намічено. Можна йти, їхати за обраною адресою, збирати матеріали, бесідувати з людьми.

Не поспішайте. Оперативність, не значить - поспіх, адже ви не попередили людей про свою появу. І вони можуть розцінити ваш візит як вторгнення, як неввічливість, безтактність. І будуть праві...

УВАГА!

Майстерність організації контактів, творчість спілкування - завжди рівняння з багатьма невідомими на шляхах журналістських пошуків. Є точно встановлені “накладки”, коли журналіст приходить на бесіду у розпал робочого дня, і людина більше думає про роботу, а не відповідає на запитання. Є люди дуже не прості у спілкуванні, і самовпевненість, розв”язність, гонор можуть вивести такі бар”єри у процесі, які подолати потім буде неможливо.

Метод журналістської творчості озброює журналіста засобами аналізу дійсності, засобами агітаційного та організаторського впливу на аудиторію. Кожен журналіст оперує ними у відповідності з конкретним призначенням матеріалу та особливостями теми, що розробляш. Метод журналіста в значній мірі обумовлений ідеологією, світопоглядницькими позиціями, функціональною програмою діяльності.

Метод журналіста включає в себе сукупність способів пізнання та спілкування, прийомів впливу на масову аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської діяльності.

УВАГА!

Слово “метод” у перекладі з грецької означає “шлях до чогось”. Під методом прийнято розуміти спосіб досягнення потрібних людині результатів і у пізнанні, і в практичній діяльності. Розрізняють

філософські і спеціальні методи.

Спеціальні методи дуже різноманітні. Але умовно їх можна поділити на спеціальні та загальнонаукові.

Філософський метод, метод наукового пізнання широко використовується журналістами у своїй роботі. Сюди відносяться спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція та ін.

Відзначають три головних методи пізнання дійсності, збирання матеріалу в журналістиці.

1.Метод інтерв”ю

2.Метод спостереження

3.Метод вивчення документів

ІНТЕРВ”Ю.

54

Соціологи стверджують, що переважну більшість інформації журналіст одержує із бесід, особистих контактів з людьми, методом, що професійно іменується “інтерв”ю”.

Кожен спеціаліст по-своєму споруджує мости до потрібних йому людей, до реальних і потенційних джерел інформації, але в різних конструкціях є одне спільне. Ветеран журналістики К.Симонов, виступаючи перед студентами -журналістами МДУ, радив:”Умійте слухати. Умійте дати співбесіднику “виговоритися”, Це буває значно цікавіше, ніж те, про що ви хочете запитати.”. Безкінечно багато невидимих складників беруть участь у бесіді всього двох людей. І на відміну від математики “переміна місць” складників “активно впливає” на результат.

Іноді це правило заявляє про себе буквально. Одна людина, наприклад, не любить бесідувати сидячи близько до співбесідника, а газетяр, щоб посилити довіру, все підсовується ближче і ближче. То чи буде позитивним таке інтерв”ю?

УВАГА!

Для журналіста діловий доказ серйозності його намірів - ступінь підготовки до бесіди. І її помічають завжди. І це може стати вирішальним для бесіди. Микола Павлович Барабашов, академік, всесвітньо відомий вчений-астроном, був людиною у спілкуванні м”якою, доброзичливою. До всіх ставився шаноблино

– будь-то сивий професор чи юний першокурсник. Але навіть із ним у нас, початківців-кореспондентів газети “Харківський університет”, сталося непорозуміння. Завдання написати про наукові здобутки колективу обсерваторі Харківського університету виявилося зірваним. Про зустріч було домовлено заздалегідь. Микола Павлович прийняв люб”язно і став уважно слухати: ми довго проговорили, і дружньо розпрощалися, але матеріалу, замовленого редакцією не вийшло. З одної лише причини: загальна підготовка сімнадцятирічного кореспондента з даної проблеми була ще низькою, а спеціальна підготовка до зустрічі практично не проведена.

Але як же все-таки досягти взаємної симпатії? Бути завжди готовим до зустрічі. Навіть зовнішність може стати тим гвинтиком, що “зробить” ваше інтерв”ю. Наприклад, американський соціолог Д.Рисмен встановив, що в рівних умовах інтерв”юери-жінки отримують більше інформації, ніж чоловіки, практично у всіх випадках. Але, головне, звичайно, не вік, не зовнішність, а “професійна підготовка”. Уміння поставити точне, ділове запитання, небанальне, що відрізняє професіонала від дилетанта. Є прекрасний посібник викладача МДУ Т.Шумилкіної “Не могли бы вы рассказать?”, в якому детально розповідається про нелегку справу - підготовку до інтерв”ю.

Отож, перша вимога до запитання - його зрозумілість. Воно повинно і для журналіста, і для співбесідника бути однаково зрозумілим. Інакше кожен буде рухатися у своїй площині і спілкуватися сам із собою. Друга вимога: питання повинно містити в собі одну думку. Інакше співбесідник відповість на останню частину запитання, або на ту, яку легше запам”ятати.

“Вистрілить” журналіст чергу запитань-пропозицій - у відповідь - загальна відповідь. Деталізації вже ніколи не отримаєш. Ще один момент виділяють дослідники:своєчасність, вчасність запитання. Воно може бути і несподіваним для співбесідника, і незвичним по формі, але важливо поставити його так, щоб передбачити бар”єр. Одне вдале, професійне запитання може забезпечити успіх матеріалу. Ініціатива в бесіді - професійна норма для журналіста. Але як важко її вдається досягти! Де не вистачає компетентності журналіста, відповідальності, там часто виникає демагогія, розиграш. Особливо часто розігрують початківців. Фальш, нещирість, некомпетентність, настирність часто заважають налагодити контакт із героєм. Із практики вже нинішніх журналістів відділення: пішов кореспондент писати про

55

студентську групу. Кореспондент – першокурсник, а на факультеті порекомендували писати про четвертокурсників. Четвертокурсники – вже люди бувалі, пожартували вони із кореспондентом: такого понарозповідали про себе і групу! Добре, що редакція має за правило візувати кожен матеріал кореспондента. Всі “жарти” були виправлені, а кореспонденту був гарний урок…

Точність інформації, істинність матеріалу - професійне правило чесного журналіста. І все ж ми знаємо, скільки неточностей у найкращих газетах. На жаль. вони невіддільні від будь-якого процесу пізнання. Є помилки, які можна пояснити поспішністю, халатністю, забуттям, безграмотністю, нарешті... А в результаті, за М.Твеном народжується “брюква на деревах”. Машинописна сторінка, що заслана до набору, стільки разів вичитується, стільки разів перевіряється (літпрацівник., заввідділом, автор, бюро перевірки, коректура, головний редактор, “свіжа голова” - черговий співробітник...) І все ж “ляпи” трапляються... У редакції тоді - траур. шукають того, хто винен... Наприклад, якщо хтось захоче у підшивці “Комсомольської правди” відшукати номер за 13 серпня 1945 року, він його не знайде. У цей день газета вийшла з датою 13 січня 1945р. Як це могло трапитися? Та на якому завгодно етапі... А найчастіше – через поспішність, халатність, неуважність кореспондентів, які і приносять ці помилки до редакції.

Процес розмови, хоч він і триває порівняно недовго, можна умовно розділити на ряд етапів: підготовку до розмови, саму розмову, розшифровку та осмислення інформації.

УВАГА!

Підготовку до розмови, до ІНТЕРВ”Ю, поділяють на загальну, конкретну, психологічну.

Під загальною, прийнято розуміти загальний розвиток журналіста, ерудицію, обізнаність з життям, його проблемами. Словом, до першого і наступних інтерв”ю журналіст готується все життя. Вивчення тих чи інших наук, спілкування з людьми, читання літератури, в тому числі спеціальної - все це ота загальна підготовка до інтерв”ю. З кожною черговою розмовою журналіст набуває досвіду, навичок. Але для того, щоб провести перше інтер”ю і не зазнати фіаско, треба мати первісний відповідний запас інтелектуальної міцності, який набувається на студентській лаві, коли молода людина проходить свої “університети”. Іншими словами, треба самому ставати особистістю, інтелігентом у повному і найвищому значенні слова. Зрозуміло, все це здобувається: і загальний розвиток, і ерудиція, і професійні знання, знання особливостей журналістської праці, її психології, і розуміння людини, і спеціальні знання різних сфер життя, виробництва, про які писатиме журналіст - усе це дається людині в результаті освіти і самоосвіти.

Особливо багато суперечок виникає з приводу обізнаності у спеціальних питаннях, тобто проблемах виробництва, науки, культури. Добре було б, щоб журналіст був обізнаний з ними на рівні спеціаліста. Але досягти цього практично неможливо через специфіку журналістської професії, та й не завжди є в цьому потреба. Адже журналіст має справу насамперед з громадською думкою, масовою або буденною свідомістю. Отож, знання газетяра повинні бути дещо іншої якості, порівняно із спеціальними. Вони повинні бути більш широкими, щоб зрозуміти головні тенденції, новизну явища. Для початкуючого журналіста важливе значення має конкретна підготовка до інтерв”ю. Вона в повному обсязі передбачає визначення мети, попереднього вивчення предмета розмови, підготовку запитань, а також погодження організаційних проблем (місце та час зустрічі).

Знайомство з об”єктом слід починати з довідників, посібників, розмов із спеціалістами, інструктажу в редакції. Слід дізнатися все про особу, з якою будеш розмовляти, тут особлива роль належить власній бібліотеці, записничці, власному досьє.

56

Місце розмови, мистецтво розмови – це все дуже на пеший погляд прості, а насправді серйозні моменти підготовки до інтерв”ю. Журналіст повинен пам”ятати, що із запитання починається наука, література, публіцистика. Як нагадав у свій час А.Аграновський, перша літературна пам”ятка древньої Русі - знамените “Слово о полку Ігоревім” - як починається? Із запитання: “Не лепо ли ...” Якщо іти вглиб історії до античного світу, то діалогічна форма викладення думки домінувала у Сократа, Платона та багатьох інших мислителів древності. Не випадково запитання як форма розгортання думки спеціально досліджується наукою в наші дні.

УВАГА!

Декілька правил-порад у спілкуванні:

1.слід чітко усвідомлювати мету - що саме ти хочеш дізнатися, 2.ніколи не соромся свого незнання, 3.дошукуйся істини. май аргументи, 4.будь скромним та тактовним у розмові,

5.успіх інтерв”ю залежить від техніки запису.

НЕ ЛИШЕ ЗАПИСНИЧКА, А Й ДИКТОФОН МОЖЕ скувати співрозмовника. Поводьтеся з ними делікатно.

6.Завершуючи розмову, слід проконтролювати достовірність отриманих даних у самого співбесідника (прізвище, ім”я, по-батькові, відсотки, імена, підписи, дати, місце дії...). Як правило після завершення розмови просив матеріал завізувати безпосередньо у своїй записничці.

Записи слід розшифровувати, систематизувати. Кожен це робить по-своєму. Знаменитий публіцист Овечкін ніколи нічого не записував, а робив це наступного дня. Вважав, якщо забулося, не залишилося в пам”яті - то воно і не було важливим для справи.

Тетяна Тесс вела, наприклад, щоденник. Інші - пишуть конспект. Важко навчити людину без здібностей талановито писати, але навчити сумлінно, за певною системою добирати матеріал, можна кожного.

МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ Один із найуніверсальніших методів пізнання дійсності у повсякденній практиц, у науці, мистецтві,

журналістиці – метод спостереження. Через відчуття, сприйняття людина йде до певних уявлень. Метод спостереження передбачає мету, це цілеспрямоване бачення, коли людина “не тільки бачить, але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується”. Спостережливість - складова частина професійних здібностей журналіста, письменника, художника, яка з роками вдосконалюється, поглиблюється. Уже в процесі спостереження виявляється творча увага, вміння не лише бачити, а й відчувати, співпереживати.

Журналіст ніколи не може передбачити, як і коли знадобиться те чи інше спостереження. Вони закарбовуються в пам”яті і за дивовижними законами асоціацій, виникають несподівано як характерна деталь, спонукаючи до дальших пошуків.

І все ж, журналістське спостереження - це планомірне, цілеспрямоване спостереження, яке має чіткі політичні, соціальні орієнтири, визначається творчими інтересами автора. У науці, у творчій практиці прийнято розрізняти відкрите і приховане спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події, знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. Це найбільш поширений метод спостереження. Іноді ж виникають конфліктні ситуації, коли журналіст не відразу повідомляє, що він

57

журналіст і про збирається писати. Такий вид спостереження називається прихованим. Крім цього, спостереження класифікують за ступенем участі журналіста у досліджуваній ситуації, а тому говорять про спостереження включені і невключені, причому кожне із них може бути відкритим, так і прихованим.

Включене спостереження маємо тоді, коли журналіст змінює професію, тобто на певний час стає членом того чи іншого колективу, члени колективу, як правило, не знають, що їх колега - журналіст, і що він спеціально за ними спостерігає. Часто журналісти ще називають цей метод “методом переміни професії”. Цей метод у журналістиці знає величезну кількість варіантів. До цього методу вдавалися такі публіцисти як Михайло Кольцов, Лариса Рейснер. Михайло Кольцов тиждень працював таксистом. “Три дні у таксі”. “Сім днів у класі”, “У загсі”... Рейснер була учасницею революційних подій у Німеччині. Результатом журналістських спостережень стала її праця - цикл нарисів “Гамбург на барикадах”. Такий спосіб спостереження має ряд безсумнівних переваг - співучасники події бувають із журналістом відвертими, а головне - журналіст працює певний час у “шкурі” власного героя, пізнає явище ніби зсередини.

Включене, приховане спостереження нерідко переростає у відкрите. Для нього характерна така основна ознака: журналіст виступає легально.

Невключене спостереження є більш поширеним і типовим. Журналіст спостерігає за персонажами майбутнього твору зі сторони, і вони знають, з ким мають справу. Але зацікавленість журналіста, його професійні здібності, вміння встановити контакт з людьми, зацікавити їх у подачі відповідної інформації, приносить, як правило, позитивні результати.

Цьому повною мірою сприяє використання в журналістиці соціологічних, науково більш точних методів спостереження. Особливо при перевірці достовірності зібраної інформації. Насамперед, журналіст повинен пам”ятати про свої звички й уподобання. І дуже важливо, щоб він бачив у житті те, що є, а не те, що хочеться бачити, і по можливості нейтралізував дію вироблених установок. Важливо вміти контролювати і перевіряти отримані дані, зокрема шляхом вивчення документів, консультацій з компетентними людьми, повторними спостереженнями.

Особлива складність виникає тоді, коли автор збирає матеріал для критичного виступу. Від нього, як правило, приховують негативні факти, називаючи несуттєві деталі, йому намагаються дати необ”єктивну інформацію, від нього приховують компрометуючі матеріали, документи. В.Аграновський слушно радить не відразу розкривати ціль приїзду, оскільки компрометуючі документи можуть бути приховані. За журналістом може бути встановлено і “нагляд”, коли для нього виділяють особу, що його супроводить... Але є ще випадки, коли при збиранні критичного матеріалу виправдовує себе система “понятих”, тобто третьої особи - місцевого журналіста, представника вищого керівництва та ін.

В інших же ситуаціях, особливо коли журналіст хоче вивідати якомога більше побутових подробиць, присутність третьої особи шкідлива - співрозмовник може соромитись. Словом, ніхто не може придумати рецептів на всі випадки життя, а тому молодий журналіст повинен виявляти винахідливість, швидко орієнтуватись у конкретній ситуації, пам”ятаючи, що від його поведінки, організованості, стриманості, спокійної настирливості, акуратності, скромності, дисциплінованості залежить якість зібраної інформації, а значить, і якість майбутнього виступу.

Говорячи про спостереження, ми так чи інакше маємо працювати з документами. РОБОТА З ДОКУМЕНТАМИ.

Лат. dokumentum - повчальний приклад, спосіб доказу. Під документом прийнято розуміти зафіксований відповідним способом на папері, магнітній чи фотоплівці факт чи явище.

58

Журналіст звертається до документів як джерел фактів та ідей, думок, оцінок, подробиць тощо. Документи можуть служити самостійним джерелом інформації для журналіста, засобом перевірки даних, зібраних з допомогою інших методів, служити способом попереднього знайомства із ситуацією, проблемою, виступати як метод збору матеріалу в сукупності з іншими методами. Рідко який матеріал можна зробити не звертаючись так чи інакше до документів. Навіть добре інтерв”ю без цього неможливе. Тому журналіст повинен бути обізнаним з основними принципами роботи над документами. Вони докладно розроблені в сучасній науці, зокрема в соціологічній, історичній, соціальній психології, джерелознавстві. криміналістиці. Робота над документами передбачає їх класифікацію, встановлення достовірності наявних у них відомостей, логічний аналіз самих термінів, тощо.

Соціологи пропонують класифікувати документи за способом їх фіксації: рукописні, друковані, кінота фотодокументи, магнітні стрічки, за типом фіксації - особисті, громадські, за статусом - офіційні й неофіційні, за способом одержання документа - такі, які циркулюють вільно - програми конференцій, тези доповідей, статистичні збірники і спеціально замовлені або “цільові”, створені на замовлення редакції чи окремого журналіста довідки, копії документів, описи справ чи біографій, за ступенем близькості до опитуваного об”єкта - первинні, тобто такі, які відображають стан справ, конкретну реальність, і вторинні, тобто такі, які складені на основі інших документів.

Правильна класифікація дає можливість журналісту зорієнтуватися у достовірності документа при його аналізі. Цілком зрозуміло, що журналіст передусім користується офіційними матеріалами. Вирішальне значення має логічний аналіз, зіставлення документів, думка авторитетних людей.

У роботі над документами багато залежить від мети їх використання. Одна справа, коли журналіст звертається до документа за фактичними даними, цифрами, інша - коли звертаємося для характеристики певної особи.Журналіст може знайти в ньому потрібні деталі, характерні штрихи, Нерідко документ є висхідним моментом при зародженні нової цікавої теми, важливої проблеми. Буває і так, що автор шукає в документі підтвердження або заперечення певної позиції.

Таким чином, документальні дані є важливими, іноді навіть основними (особливо. коли йдеться про виступи на теми історії) джерелами журналістської інформації. Тобто робота над документами майже завжди супроводжує журналістський пошук. Прибувши на новий об”єкт, досвідчений журналіст здебільшого починає роботу не з розмов з потрібними людьми, а із знайомства з відповідними документами. Іноді виникає потреба ознайомитися з документами у процесі збору матеріалу чи навіть після його закінчення. Але завжди слід дотримуватися елементарної культури праці. Потрібні факти необхідно чітко і точно виписати. Все це може знадобитися і заощадити час.

Існує ще багато суто журналістських професійних прийомів та методів роботи.

Наприклад, М.Шагінян знайомство з новою місцевістю починала із знайомства з комплектом місцевої газети. Існує в журналістиці так званий метод “провокованих ситуацій”. Як часто він приміняється? “Провокація” ні в якому разі не повинна ранити людину. Наприклад, “Ти коли перестав отримувати двійки”

– запитання студенту. У цьому випадку співбесідник або “розколеться”, або буде гніватися.. Але лід буде зламаним. Можна розігрувати багато варіантів. Як правило, вони вдаються новачкам. Для чого це? Щоб викликати справжні емоції співбесідника. Є ще варіант “неочікуваних зустрічей”. Часто цей метод використовують по телебаченню. (Передача застійних часів “Про добрих людей” Валентини Леонтьєвої). Але такі прийоми вимагають сумлінної підготовки і точної “дози”. Інакше можуть бути “недозволені розиграші”.

59

Що ж визначає дозволеність того чи іншого творчого прийому? Моральне почуття журналіста, суворий етичний самоконтроль. Торкаючись інтимного боку біографії героя журналіст повинен подумати, чи не принизить він чиєїсь гідності, чи не винесе на загальний огляд абсолютно інтимних речей. Спочатку подумки “подивись в очі” своєму героєві, чи не буде тобі соромно опісля? Журналістка “Известий” Ніна Александрова загинула в авіаційній катастрофі під Харковом тому, що полетіла “подивитися в очі” одному пройдисвітові. Хоча матеріал у неї був повністю готовий... І вона могла цього не робити. Тетяна Тесс так описала свій професійний принцип: “Пам”ятай про сотні тисяч, мільйони екземплярів кожного вашого виступу, що ви приводите в рух величезний механізм, і навіть всі результати цього руху ви не можете завжди передбачити...”

Перевірка, перевірка і ще раз перевірка.. Не лише фактів, але і почуттів. Тримати свою зброю чистою...Ось моменти, які виділяє в методах журналістської творчості , наприклад, Валерій Аграновський:

- Збираючи матеріал, ми схожі на акторів, що “входять в образ” за системою Станіславського. Але є пікантна подробиця. Справа в тому, що акторський талант - це перш за все талант перевтілення, який неначе незалежний від особистих рис виконавця. Для того, щоб зіграти розумного героя, актору не обов”язково бути інтелектуалом. В журналістиці подібне неможливе. Нам ніхто не пише текстів, не ставить мізансцен. Ми самі і режисери, і драматурги, і виконавці. Ось чому, збираючи, все підпорядковуючи цій меті, ми можемо, гадаю, прикинутися і хитрими, і довірливими, і підозрілими, і ніякими, і наївними..., залишаючись при цьому у всіх випадках життя принциповими, чесними, великодушними, порядними. Саме такі риси у поєднанні із будь-якою тимчасовою маскою, повинні гарантувати і нам самим, і оточуючим чистоту наших помислів. І все це при абсолютній чіткості наших світоглядницьких позицій, про збір якого б матеріалу не йшла мова - позитивного, чи критичного.

Додам від себе, якого б розуму чи таланту журналіст не був, але якщо він діє прямолінійно, прирікає себе на великі труднощі, які не завжди можна перебороти. То чи можна зробити висновок із сказаного, що для досягнення мети - збирання матеріалу - “всі засоби добрі”? Ні в якому разі. Здібність до перевтілення повинна бути обмежена певними рамками, тим більше, що журналіст представляє не лише себе, а й свою газету.

Журналіст не має ніяких привілеїв. Наша рівна, скромна, гідна, твереза поведінка - гарантія не лише успішного збирання матеріалу, а й його нормального проходження на газетну полосу. Не можна забувати, що на нашу поведінку може надійти до редакції рекламація, і тоді стаття не вийде - загине і тема, і безпрограшний факт.

Можливо, це ази журналістики, які знає кожен, як таблицю множення. Але ж таблицею множення ще треба уміти користуватися.

Загальне завдання - стратегічне - ми вирішуємо в залежності від нашої концепції. Саме вона допомагає окреслити коло осіб, з якими слід зустрітися, і суму інформації, яку необхідно отримати. Щодо черговості зустрічей, методів роботи, то це завдання тактичне. Його диктує конкретна обстановка.

З-під пера журналіста можуть виходити матеріали і критичні, і позитивні. І поділ цей, звичайно, умовний. Але готуючи матеріал, слід завжди пам”ятати, що ти маєш на увазі. На стратегічне завдання ця обставина практично не впливає, але з тактикою і поведінкою журналіста відбуваються деякі метаморфози. Так, наприклад, збираючи матеріал з наміром хвалити, ми виявляємося в ситуації, коли ми бажані гості у господарів, а вони - гостинні господарі. Ця психологія вносить корективи в загальні принципи нашої поведінки. Ми можемо дозволити собі розслабитися. Але й тут не можна втрачати контролю над собою.

60

Дзвінок або лист про вашу поведінку надходить до редакції швидше, наж ви туди повернетеся. Журналіст дуже ранимий професіонал. А репутацію свою слід високо цінити і берегти.

При збиранні позитивного матеріалу ви можете брати участь в подіях, а не йти їхніми слідами, писати “зсередини”, а не описувати “іззовні”. Збувається ваша вічна мрія: особисто відчути, спробувати, побачити, переконатися. Журналіст піднімається в небо, опускається на дно моря, працює поряд з лікарем, педагогом, сталеваром... Все бачить “при виконанні”.

Коли ж мова йде про негативний матеріал, справа значно ускладнюється. Журналіст виявляємося у стані “війни” чи “збройного нейтралітету”, у повній бойовій готовності і те ж саме відбувається і з нашими героями. І кожна із таких ситуацій тягне за собою свій метод роботи.

1.Метод “із прикриттям”. Знаходиш “прикриття”, версію, з якою йдеш на завдання. І весь час, не викликаючи особливої підозри, спокійно шукаєш факти, такі необхідні. Цей метод застосовується тоді, коли є до того серйозні аргументи. “Дах” слід придумувати надійно, щоб він міцно закривав головну мету завдання.

2.Метод “робити із себе дурника”. Дурний дурнішого, коли ти більшу частину часу у роботі проводиш за принципом: всі навкруги розумні, а я чогось не розумію.

3.Метод з відкритим забралом, коли журналіст з”являється і відкрито заявляє всю суму своїх претензій. Цей метод - універсальний. Чому?

а) відкритість ваших дій є свідченням поваги до права супротивника на захист.

б) захищаючись, супротивник викладає свої докази, а це штовхає вас на більш поглиблене вивчення проблеми.

в) відкрите забрало породжує у людей відчуття справедливості, знімає недовіру до журналіста. г) цей метод рішуче полегшує вироблення позитивної програми

д) по-людськи непорядно повертатися додому, мовчки везучи звинувачення на адресу інших. Хай звинувачення буде кинуте в обличя, і хай рукавичка та буде піднята!

Що важливо у роботі журналіста? Важливо виявляти гнучкість розуму, чутливість до умов, у яких працюєш, різноманітність тактики, винахідливість у підходах, артистизм у виконанні - іншими словами, весь свій талант, щоб у конкретній ситуації відшукати оптимальне рішення і забезпечити збір матеріалу. Але вибір методів для досягнення мети не повинен бути для вас байдужим.

УВАГА!

З цього приводу - декілька правил:

1.Журналісти повинні бути до тонкощів тактичні, але істину повинні встановити, як слідчий, що виясняє у рідних обставини насильницької смерті близької людини. Не можна “вриватися” у тему, слід входити у неї повільно, за принципом “тихіше їдеш - далі будеш”.

2.Коли тема пов”язана з гострим конфліктом , слід працювати не одному, а групою, або ж звертатися за допомогою до людей на місці. Як у слідчого - завжди є “німий свідок” - понятий. Місцеві люди - ваші помічники - особливо можуть постраждати при підготовці негативного матеріалу, Ви підете, а вони залишаться серед людей, про яких допомагали збирати негативні факти. Отож, беріть їх у свідки, коли можете гарантувати їм свій захист.

3.Як бути, якщо співбесідник просить зберегти таємницю розмови? Вирішувати “для преси” чи “не для преси” повинен сам співбесідник. Якщо вже герой відкрив рот, то тим самим втратив право на мовчання. Інша справа - збереження таємниці самої процедури розмови.

62

Отже, метод озброює журналіста засобами аналізу дійсності, засобами агітаційного та пропагандистського впливу на аудиторію. Кожен журналіст оперує ними у відповідності із конкретним призначенням матеріалу та особливостями теми, що розробляє. Метод журналіста обумовлений в значній мірі світоглядницькими позиціями. Він включає в себе сукупність засобів пізнання та спілкування , прийомів впливу на масову аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської діяльності. Відзначають три головних методи пізнання дійсності, збирання матеріалу в журналістиці.1.Метод інтерв”ю. 2.Метод спостереження. 3.Метод вивчення документів

МЕТОД ІНТЕРВ”Ю – журналістський метод, за допомогою якого журналіст отримує 40% інформації. МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ - один із науніверсальніших методів пізнання дійсності МЕТОД РОБОТИ З ДОКУМЕНТАМИ – метод, який служить для журналіста для перевірки даних,

зібраних іншими методами.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ШОСТОГО РОЗДІЛУ 1.Що таке метод журналістської творчості?

2.Які методи журналістської творчості ви знаєте?

3.Які три головних методи в журналістській творчості ви будете використовувати у своїй газетній практиці?

4.Навіщо необхідна перевірка зібраного матеріалу?

63

РОЗДІЛ Y11

ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ТВІР. ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТУ. СТРУКТУРА.

МЕТА ЗАНЯТТЯ.

Ознайомившись з даним матеріалом , ви повинні уміти: 1.Дати визначення журналістського твору. 2.Пояснити значення штампу в процесі творчості. 3.Визначити основні складові журналістського твору.

4.Назвати вузлові композиційні основи газетних жанрів.

5.Охарактеризувати структуру доказовості.

6.Проаналізувати три особливості журналістського твору.

Роботу над темою увінчує “застільний період”. Коли журналіст залишається один на одни з чистим аркушем паперу. І що ж?

Цей етап не те, що легший, а навпаки - значно тяжчий за попередні. Недаремно є в журналістів такий девіз: “перш, ніж писати, подивися, який красивий білий аркуш паперу!”. Мовляв, не забрудни його недбалою або фальшивою фразою. Щоб відшукати цілісну співрозмірну конструкцію, необхідно знайти провідну думку, опорний епізод, ключеву деталь. Для здійснення задуму життєві враження журналіста повинні немовби викристалізуватися.

УВАГА!

Кристалізація. До такого образу звертався французський письменник А. Стендаль, щоб передати поступовий, важко вловимий процес визрівання почуття. К. Паустовський спирався на той же образ, осмислюючи свій журналістський і письменницький досвід. Творчий процес, за його словами, схожий на кристалізацію, коли з насиченого розчину (цей розчин можна порівняти із запасом спостережень і думок, накопичених журналістом) утворюється прозорий, і міцний, як сталь, кристал. Який автор не мріє про подібний підсумок творчих зусиль, який журналіст не прагне створити не просто оперативний, злободенний твір, а твір талановитий!

Та, на жаль, умови праці в журналістиці такі, що не завжди можна викроїти час на пошуки найточнішого слова, найвиразнішої фрази, а вже, щоб вдосталь - то його, часу, немає ніколи. І народжуються в зв”язку з цим самокритичні професійні жарти. І все ж найвірніші слова відкриваються тим, хто не забуває, що найпростіша фраза “Я вчора увечері прийшов додому” може мати 120 відтінків смислу!. І залежать вони “всього навсього” від порядку слів у цьому нехитрому реченні..

Отож, “муки слова”, вічні і неповторні!. Німецький філософ Кант показав свого героя саме в момент такого тяжкого пошуку: “Людина сидить за друкарською машинкою, смалить запоєм, здуває пилинки із клавіш, відкусює яблуко, згадує Шиллера, тупо дивиться на чистий аркуш паперу, потім на годинника, прочищає літеру “а”, бере чергову сигарету - і все це називається роботою. Він підстерігає думку. Ось вона визирнула із кутка, трішечки почекала і стала тихенько наближатися. Ось вона уже зовсім поруч! Ще одинєдиний малесенький крок - і пастка зачиниться, думка буде спіймана і він відстукає її на машинці!”

64

Як часто початківцям здається, що їм не вдається перший рядок, тоді, як в дійсності їм не вдається “пролювання да думкою”. Адже попереду запитання “як писати?”, слід сказати “про що” писати. Цей закон блискуче сформулював ще в ХУ11ст. французький поет Н.Буало у класицистичних канонах, адресованих літераторам, але багато в чому, стосовних і для журналістів у сьогоденні.

Иной в своих стихах так затемнит идею,

Что тусклой пеленой туман лежит над нею, И разума лучам его не разорвать, -

Обдумать надо мысль и лишь потом писать!

Пока неясно Вам, что вы сказать хотите, Простых и точных слов напрасно не ищите, Но если замысел у вас в уме готов,

Все нужные слова придут на первый зов...

Справді, слушні рекомендації для кожного з нас. Адже часто журналісти чаклують над білим аркушем паперу, маючи найтуманніші уявлення про те, заради чого ведуть пошук повнокровних фраз. І тоді порожнечуу ненародженої думки заповнює рятівний штамп. Коли журналіст втрачає центральну думку, основну тему, у голову лізуть, на папір лягають абсолютно несуттєві подробиці, третьорядні обставини. Існує цілий набір штампів.

1.Біографічний. Спочатку іде якийсь захоплюючий епізод, а потім розгортається біографічна довідка, яку можна обірвати в будь-якому місці.

2.Зірочка. Набір епізодів, що відділяють один від одного рятувальними зірочками.

3.Пейзажна замальовка. А далі - цифри, посмішки, знову цифри тепер уже з майбутнього. І пейзаж тут ні до чого, це шаблонна заставка.

Простота боїться порожнечі! Особливо порожнеча виявляється, коли вона поєднується із стереотипною формою.

Шаблон, штамп - це продукт творчості людини, якій нічого сказати. Всі ці “рецепти” не вийшли з вжитку і сьогодні. Навпаки, сьогоднішні “лицарі пера”, часто люди-непрофесіонами, а іноді й амбіційні, штампи вживають повсюдно. Шаблон страшний тим, що він ковзає повз свідомість. А брехлива красивіть дає відчуття фальшу. несмаку, примітиву.. Удача в кристалізації думок і почуттів, спостережень приходить до того, хто готовий прийняти на озброєння максиму Олексія Толстого: “написати слабку фразу - такий же злочин, як витягти носовичок у сусіда по трамваю”. Поетеса Юлія Друніна адресувалася до літераторів і журналістів:

Я музу бедную безбожно Все время дергаю: Постой!

Так просто показаться “сложной”, Так сложно, муза, Быть простой.

65

Ах простота! Она дается

Отнюдь не всем и не всегда...

Чем глубже вырыты колодцы, Тем в них прозрачнее вода.

х х х

Ви повернулися додому із завдання. У вашій записничці, вашій голові гора зібраного матеріалу, можна трішки відпочити. Так ні ж ! Далі починається творче оброблення матеріалу. Слід не відкладаючи у довгу шухляду, осмислити, відсортувати матеріал, зібраний вами. Що це значить? Це значить відібрати і систематизувати факти, цифри, власні враження. Це значить, подумати про композицію, сюжет, монтаж. Не можна уявити собі журналіста, який може переступити через цей найважливіший етап і відразу приступити до написання твору.

“Словам належить підчинятися і йти слідом за думками, а не навпаки” - ще в 16ст. писав Монтень. Якщо ми дійсно хочемо впливати на сучасного читача, то повинні вести його “шляхом наших роздумів”, для чого, як мінімум, вибудувати зібрані факти у логічній послідовності, що відбиває хід наших думок.

У літературі, говорив М.Горький, іде та ж сама робота, що і в науці. І якщо ти бажаєш звільнити себе від такої роботи, ти звільняєш себе від журналістики. Для нас з вами особливо важливий монтаж, так само, як він важливий в кіно і на телебаченні. Для нас з вами особливо важлива композиція, як вона важлива для художників та композиторів. Для нас з вами важливий сюжет, як важливий він для белетриста. Тому що сюжет - це не просто сукупність подій, але і засіб пізнання дійсності, засіб розкриття проблеми, розкриття через дію, через співставлення фактів і цифр, авторських вражень і відчуттів, через протилежність фактів, через аналіз вчинків героя. Сам відбір фактів - уже є позиція автора. Сюжет виражає думку, суть проблеми, авторську спрямованість. Авторська концепція, немов каркас споруди, повинна заповнюватися фактами - квартирами, внутрішнє планування яких надзвичайно важливе.

Як це робити практично? Одні журналісти відбирають і систематизують факти в умі, подумки будують сюжети, монтують події, малюють композицію. Так чи інакше витрачають час на це і зовсім не вважають, що витрачають його марно. По-перше, це невеликий час. По-друге, відбір та систематизація матеріалу органічно переливаються у процес написання. Власне, і стаючи його початком, нічого не крадуть

уцього процесу, лише щедро дарують йому. Нарешті, по-третє, успіх публікації куди частіше визначається саме обробкою матеріалу, ніж сліпим і випадковим “попаданням” у ціль, яку передбачає публікація. Інші журналісти, не довіряючи власній пам”яті, проводять всю роботу письмово. Яким чином, наприклад, роблю це я?

УВАГА!

Передивляюся все, що маю, відсортовую другорядне. Переписую собі лише необхідне. Причому, виписую не механічно, аналізую. Одночасно із аналізом фактів, їх відбором іде систематизація. Наприклад,

ублокноті записів на 10 аркушів, а систематизований мною матеріал, попередня “розробка” може складати всього один аркуш. Систематизовуючи факти - відразу ж даю заголовки, підзаголовки, своєрідні рубрики...

Наприклад, пишемо матеріал про декана. Планую такі рубрики: 1.Хто такий декан. 2.Риси біографії, 3.Педагог, 4.Науковець. 5.Смисл роботи декана 6.Характер. 7. Інтереси. 8. Студенти. 9. Колеги по кафедрі...

66

Під одною рубрикою може зібратися до 10-20 фактів чи епізодів. Починаю із найяскравішого, найнестандартнішого, найнебанальнішого. Дуже часто звертаюся до словників, енциклопедії, до збірників типу “Золоті розсипи”, “Великі думки великих людей” та ін..

Отож, обробка матеріалу з блокноту - перше редагування матеріалу.

Головне, що оці мої шматочки-цеглинки зробленого, немов справжні цеглинки, чекають на те, коли їх будеш ставити на своє місце в матеріалі. Ясна справа, вони ще зовсім сирі, напівфабриканти, але вони вже наполовину готові до вживання.

Що ще дає “розробка” матеріалу? Вона дае можливість “побачити” весь матеріал, уявити собі його вагомість.

Переглядаючи підрубрики, рубрики, факти, в них підібрані, я маю можливість визначити напрямок майбутнього матеріалу, підібрати потрібні думки, подумати, чи потрібні окремі главки. А перед тим у мене була концепція, під яку збирала матеріал. Дивлюся, чи встояла вона? Так, вистояла.

І у мене пройшло хвилювання, сумбур. Я прекрасно знаю матеріал, вільно в ньому орієнтуюся і майже готова писати.

Майже, тому що всі факти і дані ще не в тій логічній послідовності, яка зміцнює авторську позицію. Що треба, щоб розбудовувалася така “логічна послідовність”? Необхідна ще одна дуже важлива деталь!: необхідний попередньо складений план.

План - це та нитка Аріадни, яку протягуємо від задуму до втілення. Якщо її триматися, нікуди і ніколи не зіб”єшся, будеш крокувати впевнено до мети і вести читача найкоротшою доріжкою до того, в ім”я чого пишемо матеріал. М.Горький, маючи на увазі нарис, говорив, що слід поставити собі певні рамки, слід мати якийсь малюнок, креслення, ясно уявляти собі форму того, що хочеш робити Звичайно, на мою думку, план потрібен. Але я знаю багатьох моїх колег, які прекрасно обходяться і без попередньої обробки, і без плану, а працюють легко і просто, і навіть пишуть матеріали талановитіші за “плановиків”. Але ж... В одному місці у Горького читаємо: “плану ніколи не роблю, план створюється сам у процесі роботи. Не можна героям підказувати, як вести себе...” І поруч: “В загальних рисах план, звичайно, є, але я не пишу його на папері”...

Отож, кожен працює так, як йому дозволяє його підготовка, як йому зручно, як вчить його “іскра Божа”. І якщо з-під вашого пера виходитимуть талановиті матеріали - честь вам і хвала. Щодо плану ми домовилися: його можна писати, можна тримати в голові, можна вважати, що працюєш без плану.

Найголовніше - ви повинні осмислити матеріал, визначити загальний рух теми, визначити для себе основні смислові частини матеріалу, порядок їх написання і чергу одного за одним. Але слід ще знайти конкретну форму побудови матеріалу, розташування. Ведемо мову про композицію журналістського твору.

Композиція (від латинського -compositio - складати, створювати, поєднувати, компонувати) - це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонія співвідношення. Але розуміння того, що таке композиція твору, ще не означає вміння практично втілювати задум у відповідну форму, об”єднувати епізоди, факти, події у єдине ціле. Очевидно, ніколи так не відчувається єдності змісту і форми, думки і побудови твору, задуму автора і жанру виступу, як при компонуванні журналістського виступу. Справді, аналізуючи твір, незалежно від його жанру - цієї органічної єдності не відчуваєш. Нерідко створюється враження незалежності, автономності форми стосовно змісту. А ось при написанні власного твору, коли на журналіста навалюється надмір зібраної інформації,таке відчуття відсутнє. Не випадково на запитання про те , що найважче у процесі написання журналістом твору часто чуєш - “організація життєвого матеріалу”. Матеріал цей чинить опір, не піддається

67

систематизації, не вкладається у визначений розмір,. ні у вибрану форму викладення. Найчастіше початкуючий журналіст так і не в змозі подолати труднощі і залишається на поверхні фактів, вдаючись до їх опису за принципом: “був там - побачив те і те, розмовляв з тим і тим, почув те і те...” Недовершений у композиційному відношенні твір - це, як правило, недоношений, недодуманий до кінця журналістський виступ, коли окремі факти, враження, цифри, епізоди не вилились у композиційно довершений текст, до якого щось важко додати і з якого щось важко викинути.

Найпершою передумовою довершеності твору є таке глибоке входження у зібраний фактаж, коли автор здатний охопити думкою всі факти, що відносяться до теми, піднятись над ними, тримати їх всі у голові, без жодного запису. Перед тим, як сідати писати, раджу “загубити” блокнот. У жарті - доля істини: коли факти, цифри, думки стануть надбанням пам”яті, увійдуть глибоко у свідомість, блокнот стає зайвим. Початківець-журналіст досить приблизно уявляє собі суть і призначення, механіку композиції. Через це навіть яскравий матеріал, цікавий замисел не отримує необхідного втілення.

Композиція - це, по-перше, розташування та зв”язок частин у творі. Дитина грає кубиками. Вона підбирає їх, наближає один до одного так, щоб на своєму місці виявилася кожна частина загального малюнка... І лиш тільки помилися хоча б в одному випадку - малюнок вийде перекрученим. Але кубики так і залишаються окремими шматочками. Порух руки - і все розсипається. Композиція ж твору передбачає зцементованість частин, їх органічний зв”язок.

Композиція - це співвідношення частин. Звучання цілого, ідейна сила твору, розвиток, “промальованість” головної думки залежать від питомої ваги кожного із елементів, що складають твір. Якщо другорядне, допоміжне зайняли непомірно значне місце, то, природньо, основне виявиться відсунутим на другий план.

Сьогодні модно віддавати дань формалізму. Часто за запаморочливими фактами і ефектами форми раптом виявляється порожнеча, яку автор намагається замаскувати за допомогою всіляких композиційних хитрощів, сюжетних ходів та красот.

Отже, хитромудра композиція і бездумний шаблон в одинаковій мірі шкідливі - оскільки заважають розкриттю змісту. Яким би яскравим не був матеріал, якими значними не були думки, композиція не складається автоматично - її треба відшукати, створити. Композиція часто визначається поведінкою автора, його безпосередньою участю в подіях, вторгненням у розповідь.

Один із типових методів побудови твору - асоціативний. Коли весь рух матеріалу, зв”язок між частинами визначається авторськими роздумами, його потенційними та образними асоціаціями. Роздумуючи над вчинками людей, життєвими ситуаціями і в цьому зв”язку зображаючи характерні епізоди, автор поступово розгортає загальний замисел. Цей метод побудови твору дає можливість перескакувати у часі і просторі при порівняно незначній витраті “рядкового фонду”. Цей метод дає можливість зробити журналістський твір якомога динамічнішим.

У журналістському творі - загальний задум знаходить своє образне вираження. Знайти образ - через який висвітлюється ідея твору - значить вирішити одне із найважливіших композиційних завдань. Поняття композиції спочатку виникло в архітектурі, малюванні і музиці, а потім почало застосовуватися в літературознавстві та журналістиці. Енциклопедія витлумачує композицію як “побудову (структуру) художнього твору, яка зумовлює його зміст і відображає взаємозв”язок явищ життя”. “Літературна енциклопедія” розглядає композицію як розділ літературознавства, який вивчає побудову літературного твору як цілого”.

68

Якщо проблеми композиції в художній літературі значною мірою вивчені і проаналізовані, то в журналістиці й досі ще не вияснено специфіку і особливості таких проблем. У багатьох працях, присвячених публіцистиці та журналістиці, композиція згадується лише для того, щоб підкреслити композиційну стрункість твору або звинуватити автора в “шаблонності композиції”.

То що ж таке композиція в журналістиці? Чому їй надається такого великого значення? У чому полягає зв”язок композиції із змістом?

Композиція як структура твору включає в себе таке з”єднання його окремих частин, в якому другорядне підпорядковується головному і яке надає ідейному змістові найбільшої яскравості і найдоступнішої простоти. Ясність і переконливість композиції залежить від того, наскільки вдалося автору точно і правдиво передати той взаємозв”язок, який існує в конкретній дійсності. Адже композиція - це відображення в творі закономірних зв”язків і об”єктивних процесів, які відбуваються в розвитку природи і суспільства.

Відійти від цього принципу - значить порушити життєву правду і відірвати композицію твору від його ідейного змісту. Не можна розглядати композицію як незмінне і раз назавжди дане зібрання систем і прийомів, які були б придатними для всіх часів і всіх видів літературної творчості. Як розвивається життя, так само відбуваються зміни і в композиційних прийомах.

Структура будь-якого журналістського твору може вважатися майстерною тоді, коли вона, з одного боку, так з”єднує і сплавляє між собою всі його складові частини, що створює у нас цілком тверде враження як про щось єдине ціле, і з другого боку, дає нам найновіше уявлення про ідею і факти, які і розкриває перед нами автор.

Кожна авторська ідея завжди складається з кількох частин і завжди з”єднується в єдиний вузол. У цьому вузлі є щось головне, і щось другорядне. Мистецтво композиції журналістського твору полягає не тільки в тому, щоб усім необхідним часткам вузлової ідеї були надані цілком заслужені і цілком належні місця, але й в тому, щоб кожна з них не стільки показувала, скільки служила головній одиниці, яка виступає в ролі основи вузла.

Композиція не мертва схема і не простий механічний засіб, покликаний наповнювати твір багатством змісту. Всякий твір повинен мати архітектоніку, тобто таку побудову, яка б симетрично розподіляла мислення поняттями і мислення образами, а також насичувала його ними там, де це найбільш доцільно. Твір стане струнким, коли в ньому буде серцевина, те головне, довкола чого групується похідне, часткове, менш важливе.

УВАГА!

Утворах різних жанрів існують цементуючі вузли.

Узамітці - це факт. З нього, як правило, замітка починається, Факт є композиційним центром замітки. Довкола нього групуються подробиці, деталі.

В основі звіту - важлива розмова. Своєрідним стержнем є перебіг розмови - це збори, чи сесія, конференця, чи нарада. Тут багато важить вміння відібрати головне, найсуттєвіше, зробити його композиційним центром розповіді.

Композиційною основою репортажу є подія. Хід події, її перебіг становить своєрідний хребет твору. Це надає розповіді відповідної динаміки. У газетному репортажі про подію розповідається, у телевізійному репортажі - вона наочно відтворюється.

В основі кореспонденції лежить конкретне явище, система однорідних фактів.

69

У статті - наявний розвиток думки на основі різноманітних, як правило, фактів і явищ.

Значно складнішою є композиція художньо-публіцистичних жанрів - зарисовки, нарису, фейлетону, памфлету. У них, по-перше, життєві явища і факти аналізуються, по-друге, проблеми розкриваються через людей, шляхом образного відтворення дійсності. А це неможливо без розгляду життєвих суперечностей, без відображення конфліктів.

Слід пам”ятати, що майстерність композиції залежить насамперед від яскравості початку. Недаремно О.М.Горький говорив: “Важче за все -початок, саме перша фраза, Вона, як у музиці, задає тон усьому творові, і звичайно її шукаєш досить довго”. Важливою функцією композиції є завершальний її етап, який формує кінцівку твору. Так само як і початок, кінець твору повинен випливати з ідейного задуму автора.

Композиція в журналістиці покликана визначити таке співвідношення частин твору, в якому б виразно виділявся центр, а потім позначались ті деталі, на яких він тримається або які на тій чи іншій відстані прилягають до нього. У композиції твору є ще таке поняття, як літературна фарба - це той особливий кут зору журналіста у творі, яким поведінці людини і плодам її діяльності надається таке освітлення, що з найбільшою повнотою розкриває їх внутрішній зміст, характер і значення. Сила згущення фарб залежить від вміння так зіставити факти , щоб вони від свого зіткнення давали відблиск і освітлювали авторську ідею. А деталь - це та лампочка в композиції, від якої іде світло на центр. Чим більше таких “лампочок” у структурі твору, тим випуклішою і повнішою постає перед нами його центральна ідея. Життєві суперечності є основою журналістського конфлікту.

Конфлікт у журналістському творі - це відображення реальних суперечностей життя. На відміну від художнього твору, де узагальнено відтворюються життєві суперечності, у журналістському - суперечності реальної дійсності відтворюються з документальною точністю. Завдання журналістики полягає в тому,щоб підмітити реальні суперечності на конкретних життєвих прикладах, сформулювати практичну проблему, що вимагає розв”язання, вивчення, дослідження, обговорення. Суперечність, конфлікт породжують проблему. Звернення до суперечності як до джерела будь-якого розвитку дає можливість журналістові проникнути у суть подій і явищ, бачити за зовнішньою оболонкою подій і процесів їх суперечливу сутність - значить писати проблемно. Саме це доказ професійної майстерності журналіста.

Досвід показує, що найбільшу увагу привертають саме “конфліктні” матеріали. Від них найбільша практична користь і найширший літературний резонанс. Як же конкретно взаємодіють життєва суперечність, конфлікт і проблема публіцистичного твору. Аналіз найрізноманітніших журналістських творів за всієї їх неповторності, виявляє одну спільну закономірність: та чи інша життєва суперечність відображається у конфлікті. Конфлікт у свою чергу викликає запитання. Пошуки відповідей на них спонукають журналіста до роздумів, аргументації, змушують його переконувати читача у правильності своєї позиції.

І тут виявляється суттєва відмінність між структурою художнього і публіцистичного твору. Якщо у художньому творі конфлікт реалізується у сюжеті, тобто у системі подій, взаємин між персонажами, розкритті їх характерів, у дії, у вчинках, то у більшості творів журналістики, конфлікт описується, про нього розповідається. Конфлікт, реальна життєва суперечність розкривається переважно за допомогою логіки понять. У цю систему понять, логічних умовиводів можуть органічно включатися сцени, зіткнення життєвих позицій живих, невидуманих людей.

Головним у публіцистичному творі є авторська думка, яка цементує увесь життєвий матеріал. Дія, яка розвивається у журналістському творі, не завжди завершена. Суперечність між реальним і бажаним вимагає завершеності насамперед у самому житті. Конфлікт журналістського твору - це нерідко суперечність між

71

Отже, журналістський твір – продукт журналістської творчості. Творчий процес написання журналістського твору схожий на кристалізацію, коли із насиченого розчину спостережень, думок журналіста у невловимому процесі визріває прозорий, що виблискує усіма кольорами райдуги, кристал. Твій власний твір. “Муки слова” вічні і неповторні. “Полювання” за словом є насправді “полювання” за думкою. Журналістський твір має монтаж, композицію, сюжет, авторську концепцію, план. Кожен жанр має свої “вузлові”, цементуючі моменти, що стають композиційним центром: у замітці – факт, звіті – важлива розмова, репортажі – подія, кореспонденції – конкретне явище, у статті – розвиток думки, у замальовці, нарисі, фейлетоні, памфлеті – аналіз, відображення конфлікту. Логічна форма, що відображає проблему твору – запитання. Доказовість – найактивніший елемент твору, що складаєься із трьох компонентів: тезису, аргументу, способу доказовості.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ. 1.Чому виділяють основні складові в жуналістському творі?

2.Яким чином вузлові моменти впливають на жанр журналістського твору? 3.Які три головних завдання повинен вирішувати журналіст?

4.Навіщо доказовість журналістському твору?

5.У чому складність літературної роботи у журналістиці – три особливості журналістського твору.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У СЬОМОМУ РОЗДІЛІ ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ТВІР – продукт журналістської творчості. ШТАМП – продукт творчості журналіста, якому нічого сказати читачеві.

АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ – каркас споруди майбутнього журналістського твору. ПЛАН – нитка Аріадни, яку ми протягумо від задуму до втілення. КОМПОЗИЦІЯ – озташування та зв”язок частин журналістського твору. ГАРМОНІЯ – чітке співвідношення частин і цілого твору.

САМОРУХ – такий сюжетний хід, відшуканий журналістом, який ніби сам наштовхує автора на показ того, що необхідно.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ШОСТОГО РОЗДІЛУ 1.Що таке сюжет і які типи сюжетів ви знаєте? 2.Журналістська проблем – ідея твору – конфлікт твору? 3.Запитання – логічна форма відображенні проблем. 4.Які цементуючі моменти публіцистичних жанрів?

72

РОЗДІЛ Y111 МИСТЕЦТВО ПИСАТИ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ.

Ознайомившись із даним матеріалом, Ви повинні уміти: 1.Пояснити, чому без волі немає творчості. 2.Охарактеризувати “гарну форму” журналіста. 3.Дати характеристику стиля журналіста. 4.Перерахувати основні правила творчості журналіста.

Процес написання твору - справа сугубо індивідуальна. Чекати, коли до тебе прийде натхнення і лише тоді сідати за стіл - справа безнадійна.. А якщо воно, натхнення, не прийде вчасно, або зовсім не прийде? Як бути тоді?

Найчастіше натхнення приходить до того, хто вміє себе примусити взятися за роботу у будь-який час. Взятися за написання твору, особливо складного, завжди важко. Крім об”єктивної потреби виношування твору, тобто його обдумування, визрівання, в даному разі діє і певна інерція “самозбереження” організму, які необхідно здолати вольовими зусиллями.

УВАГА!

Без волі немає творчості.

Для нас дуже важлива систематичність у роботі, її безперервність. У “добрій формі” той журналіст, який пише щодня і систематично. Значні перерви у роботі утруднюють працю, вимагають “входження” в неї, що знову ж таки вимагає вольових зусиль досягнення відповідного ритму і “легкості праці”. Літературна робота один з найважчих видів розумової праці. Вона вимагає великої затрати розумової енергії. Є журналісти, які продумують свої твори наперед, складають план, шліфують його, виношують всі деталі, фрази, що потім фіксують свої думки на папері швидко, майже без правки. Як правило, така легкість дається не всім і не відразу. Вона набувається у процесі довгої і наполегливої праці, є результатом великого літературного досвіду.

Дехто з журналістів плану не пише, намагається відразу, навіть хаотично , фіксувати все на папері, а вже пізніше приводити свої думки у відповідність, у порядок. Один літератор відразу обрисовує загальні контури твору, швидко записуючи головне, накидаючи ніби ескіз майбутнього виступу, інший не буде писати далі, доки не відшліфує тільки що написаний початок твору, чергову фразу. Але у всіх без винятку випадках журналіст повинен вимогливо ставитись до написання. Навіть видатні художники слова десятки разів переписували окремі розділи, сторінки, а то й цілі твори. Молодий журналіст повинен виробити в собі звичку не тільки писати, а й редагувати написане : креслити, скорочувати, виправляти власні виступи. Можливо, ви не відразу зумієте написати досконалу статтю, нарис, фейлетон, але все, що виходить з-під вашого пера повинно неодмінно бути грамотним, завершеним, акуратним.

“Як не можна навчитися відчувати і мислити за методом іншої людини, так не можна посправжньому творчо працювати, якщо не створив, не нажив роками власного методу і стилю роботи. Адже вони не залишаються за дужками творчості, вони входять до творчого процесу складовими. А, значить, метод роботи повинен бути власним, індивідуальним”, - писала Маріетта Шагінян.

73

Само народження індивідуального стилю відбувається не просто і далеко не у всякій професійній біографії. На думку талановитих журналістів початкуючому журналісту необхідно два-три роки на те, щоб набути той арсенал професійних засобів, якими володіли журналісти до нього, а потім необхідно ще два-три роки, щоб він повністю відмовився від штампів і заяложених прийомів. Це необхідно для народження індивідуальності, творчого обличчя... журналіста. Саме в цьому процесі становлення, як правило, проявляється його майстерність, і його талант.

УВАГА!

Існують декілька загальних правил, які в процесі роботи журналіста часто виконуються автоматично, навіть не будучи осмисленими і сформульованими. ОСЬ ВОНИ:

не відкладай тему, що тебе цікавить, до того моменту, коли буде вільний час. Приступай до роботи відразу - вільного часу не буде ніколи;

не чекай натхнення. Як багато можна написати прекрасних матеріалів, доки воно прийде; не думай, що матеріал ляже в голові сам собою без тупого, не продуктивного на перший погля,

сидіння за столом; цього сидіння не можуть замінити ні роздуми під час прогулянок, ні думки перед сном; умій вчасно зупинитися у збиранні матеріалу. Коли мисленно охопив тему в цілому, наступає

момент, де це похвальне прагнення стає ухиленням від роботи.; починаючи роботу, слід знати, що попереду багато вільного часу і що тебе не відірвуть від роботи;

те, що нецікаво писати, буде нецікаво читати. Ось чому й існує на перший погляд дивний парадокс - писати по гарячих слідах про справу, яку узнав і з якою ознайомився тільки що легше, ніж про добре і давно знайомий предмет.

Якими б важливими не були всі етапи творчого процесу від зародження задуму до обдумування і систематизації зібраного матеріалу, як би багато не важили родумування “заготовки” для майбутнього твору, обов”язково настає момент, коли залишаєшся один на один з чистим аркушем паперу. У голові рояться факти, епізоди, думки. Але як звести їх воєдино?

Ще недавно під час збирання матеріалу, його попереднього зважування, все здавалося простішим. Був ударний початок і таке бойове, виношене в уяві завершення... У такі моменти журналіста охоплює сумнів, він уподібнюється до учня чи студента перед екзаменом, коли здається, нічого не знаєш і не вмієш. Кому з тих, хто сам пише, не знайоме це почуття? Тоді і виникає підсвідоме бажання відтягнути, відсунути на пізніше початок роботи. Форми цього зволікання дуже індивідуальні. Багатьом необізнаним із психологією творчої праці все це здається виявом певних особистих дивацтв. Але у цьому зволіканні є й певна об”єктивна закономірність.

Зволікання - свого роду данина, яку творча особистість платить власній недосвідченості.

Мабуть, без цього немислима сама творчість, і будь-які правила, і самовмовляння безсилі скоротити час виношування і роботи над статтею. Справді, це явище неважко пояснити з точки зору психології творчості. У свідомості кожного творця відбувається довгий процес комбінації явищ, фактів, думок, тверджень, суджень. Науці і практиці відомо чимало випадків, коли ті чи інші відкриття, розв”язання задачі, творчі знахідки здійснювалися у найнесподіваніших ситуаціях. Усіх тонкощів творчого процесу наука сьогодні обгрунтувати ще не може, але наукові дослідження психологів допомагають і дещо прояснити. У тому випадку, коли моделювання об”єктів зовнішнього світу знаходить своє відображення в корі головного мозку, має місце усвідомлення вирішення задачі - евристична діяльність протікає усвідомлено. Але можеть бути і такі випадки, коли моделі, будучи уже сформованими для вирішення даної проблеми, працюють

74

автономно, поза контролем кори головного мозку. Саме ця діяльність і може бути охарактеризована як неусвідомлена творча діяльність.”

Звідси, мабуть, і беруть початок судження самих творців та дослідників про тонкощі процесу творчості, про осяяння, творчий спалах.

Навпаки, читаємо у багатьох авторів, не варто чинити насильства над творцем, щасливих думок слід чекати. Звідси і специфічні умови, яких вимагає творчість, і навіть дивацтва творців: адже в кожного з них тврорчий процес протікає і стимулюється по-різному. Про це існує чимало бувальщин. Шіллер, наприклад, любив працювати, насолоджуючись запахом гнилих яблук. Видатний вчений Г.Гельмгольц найкращі відкриття робив під час прогулянок по гірській місцевості у погоже надвечір”я. Письменники для праці, як правило, шукають усамітнення. Щоб не кортіло вийти на вулицю, В.Гюго, розповідають, вистригав півбороди, а ножиці викидав на вулицю. У сільській тиші любили працювати Олександр Пушкін, Ж.Лафонтен. Відомо, також, що деякі класики, наприклад, Ч.Діккенс, М.Гоголь, могли, навіть любили працювати у гаморі. Ніколи не шукали усамітнення В.Маяковський, М.Кольцов.

Саме люди останнього типу найбільш бажані у журналістиці, публіцистиці. Адже умови роботи в пресі, особливо в газеті, на телебаченні, на радіо, не дають можливості очікувати, коли прийде натхнення, період творчої інкубації зводиться тут до мінімуму. Доводиться працювати і втомленим, знервованим, у гамірній обстановці, вночі, навіть у потягу чи літаку. Дефіцит часу, майже постійних поспіх не можуть не позначитися на якості матеріалу, та й на здоров”ї журналіста. Зволікання, про яке йшлося вище, теж максимально скорочується. Потрібні вольові зусилля, здатність примусити себе працювати, тоді, коли необхідно, а не коли хочеться. Тобто працювати постійно. Без вольових зусиль, без творчих мук не може бути журналіста. Натхнення, як правило, плід страждання. Чимало журналістських задумів залишаються нереалізованими через невміння автора організувати роботу, примусити себе працювати в будь-якому стані й умовах.

Дуже багато важать тут відповідні літературні навички. Вони, як відомо, виробляються повільно і поступово в результаті тяжкої, навіть виснажливої самостійної праці. Для того, щоб легко і порівняно добре писати, необхідно писати якомога більше і якомога старанніше.

Щоб навчитись легко писати, необхідно виробити в собі здатність мислити пером. Ця легкість означає вироблене довгим тренуванням вміння безпосередньо, без особливих мук і труднощів викладати думку на папір чи в мікрофон. Подібно до того, як людина, яка пише багато, ніколи не задумується, як виводити ту чи іншу букву, так само досвідчений журналіст не шукає слово, фразу. Вони приходять до нього немов самі собою. Такому авторові не треба докладати особливих зусиль, щоб долати відстань між кінчиком пера і папером. А дається це лише внаслідок безперервного тренування, інтенсивного журналістського життя, коли людина багато думає, пише, постійно працює над собою, над словом. Все це значно полегшує, але не знімає труднощів входження в журналістську творчість, особливо після перерви.

УВАГА!

Початок роботи над твором нелегкий ще й тому, що відразу доводиться розв”язувати ряд найважливіших питань: шукати основну думку, щоб виразити її у назві, знайти сюжетно-композиційний хід, вловити потрібний тон, відточити першу фразу, від якої так багато залежить.

На нашу думку, не варто сідати за стіл, не маючи хоча б приблизно назви майбутнього твору. Відсутність назви, коли йдеться про твір публіцистичний, загалом аналітичний, означає, що не визріла головна ідея, провідна думка. Здебільшого існує чимало варіантів заголовків. Одну й ту ж статтю, фейлетон

75

можна назвати по-різному. Поступово кількість варіантів звужується. Зрештою всі вони можуть бути відкинуті, забраковані самим автором чи редакцією. Натомість буде знайдено найбільш відповідний варіант. Тим паче, що навіть вдалий заголовок може бути змінений на газетній полосі чи у процесі верстки передач. Навіть вдала сама по собі назва матеріалу може не підходити до даної добірки або не ставати на газетну полосу з найрізноманітніших причин (невідповідність задумові номера, повторення слів на сторінці чи розвороті, розмір заголовка тощо). І все-таки ми за формулювання заголовка чи його різних варіантів ще до написання самого твору, тому що навіть робочий варіант назви, який, без сумніву, може потім зазнати змін чи бути відкинутим, дисциплінує автора. В ньому не тільки закладена головна ідея твору, вказано на предмет розмови, його оцінку, а нерідко обрано ключ виступу, художньо-публіцистичний присуд явища. Не вдаючись до аналізу функцій і типів заголовків, рубрик, способів їх творення, зазначимо, що назва повинна бути простою і лаконічною, якомога точніше відбивати суть твору.

Придумати вдалу назву важко.Заголовок може служити і мірилом вміння, таланту, культури. Він важливий для читача, від заголовка залежить проходження матеріалу, але заголовок важливий і як своєрідний організуючий центр матеріалу. Він важливий, насамперед, для самого автора. Якщо ти вмієш зробити ємкий, оригінальний заголовок, із якого разом із рубрикою або підзаголовком зрозуміло, про що збираєшся розповісти у тексті, можеш розраховувати отримати місце на газетній шпальті. Інакше заряджай машину знову: не народжується назва, значить не народився матеріал.

Щоправда, заголовок можна знайти і після написання твору. Маємо на увазі той випадок, коли із сформованого в голові матеріалу виринув перший рядок. Дійсно, вдалу фразу чи образ із тесту можна винести і в заголовок, відмовившись від первісного варіанту.

Пошуки назви, продумування плану, способу викладу матеріалу, формування першої фрази - усе це процес творення. Відбувається остаточна переплавка окремих фрагментів, фактів, думок у своєрідний моноліт. Саме цей етап особливо відповідальний у роботі. У психології журналістської творчості його прийнято називати концентрацією. Для того, щоб така переплавка окремих фактів, думок, вражень відбулася, необхідна одна універсальна передумова: автор повинен ніби стати над матеріалом, щоб вільно осягнути його. Дивовижно, як з цього приводу співпадають думки вчених, літераторів, і як до подібного висновку самотужки доходять навіть початкуючі журналісти. Розкриваючи таємниці відкриття, відомий дослідник Гельмгольц зазначав, що завжди слід насамперед вивчити всебічно дану проблему такою мірою, щоб тримати всі гострі кути і складні сторони у пам”яті, щоб можна було пробігти по них вільно, без записок.

Провідні журналісти постійно підкреслюють, що приступати до написання твору слід лише тоді, коли увесь підготовчий матеріал вміститься на невеличкому шматочку паперу, коли всі факти, деталі із записок перекочують у голову. У зв”язку із необхідністю компонування і пошуками внутрішнього зв”язку між численними думками, фактами, деталями постає питання про план твору. Ми вже детально говорили про це. І вислів журналістів, що думка журналіста -–на кінчику пера, дуже слушна для нашої професії. І проблема першого абзацу, зачину журналістського твору залишається і на цьому етапі творчості проблемою номер один. І проблеми ритму матеріалу, і викладення тексту, і небезпечність шаблону – в обов”язковому порядку повинні бути під пристальною увагою автора.

Штучні, вишукані зачини не властиві видатним публіцистам. Ось, наприклад, початки нарисів В.Пєскова: “Присіли на обломок рельси...”. “Йшли по тайзі..”, “ Сніг був шлибоким...”, “Літак летів на північ...”, “У цю маленьку лабораторію...” (Шаги по росе”). Зачин залежить від манери письма, від жанру. Саме тут багато значить той тон, ритм, які чутливий автор не може змінити уже впродовж усієї розповіді.

76

Придумуючи концепцію, збираючи матеріал, шукаючи назву твору, пишучи перший абзац, досвідчений автор водночас шукає стержень, композиційний прийом, сюжетний хід, які дають змогу йому сфокусувати увесь фактаж, розподілити думки, діалоги, епізоди. Адже аналітичний твір мусить на чомусь триматись. Якщо в основі репортажу лежить конкретна подія, її фабула, тобто послідовне розгортання самої події, яка має зав”язку, кульмінацію, розв”язку, то аналітичний виступ - аналітична кореспонденція, публіцистичний огляд, а тим паче замальовка, нарис, фейлетон повинні мати інше цементуюче начало. Нерідко вдало знайдений композиційний хід означає, що автор, принаймні у голові, написав свій твір. Причому цей стержень теж треба шукати ще до того, як автор сяде за стіл, тобто у процесі збору і обдумування матеріалу.

Щаслива знахідка, асоціативний образ, побудований на контрасті, відразу стає стрижнем. З цього й починається фейлетон. Але це тільки здається щасливим випадком. Без творчої уяви, без пошуків під час збору матеріалу, без уміння помічати, зіставляти, мислити, знахідки не буде. Найчастіше публіцист шукає образної аналогії, коли йдеться про художньо-публіцистичні жанри. Йому у пригоді стають літературні, в тому числі й фольклорні,образи, життєві ситуації, картини життя, характерні риси людської вдачі. У матеріалах статейного типу стержнем може бути провідна, парадоксальна думка, судження когось із персонажів, доречно вжиті думки знаменитих людей, афоризми, крилаті слова, тощо. Але у всіх випадках такий композиційний прийом має одну спільну властивість: він є ніби своєрідним ключем до написання самого твору. Коли знайдено хід, стрижень, тоді й писати легше, а твір стає струнким, щільним. Факти і думки групуються, з такого матеріалу важко щось викинути, не завдавши шкоди його цілісності. До стрижня, як до магніту, притягнулось лише те, що мало магнітну природу... Знайдений хід розкріпостив слово.

Та ось придумано заголовок, знайдено вдалий зачин, продумано композиційний прийом чи хід - ви заглибилися у роботу. Починає діяти зворотня інерція: якщо спочатку було взятись за написання першого абзацу, то тепер важко відірватись від роботи. І тут найперша турбота - про аргументи. Писати добре - це значить і вміло аргументувати, доводити ідею, думку, переконувати читача, слухача в її правильності. Багато залежить від зібраного матеріалу, від фактажу, а ще більше - від вміння викладати.

УВАГА!

Мистецтво аргументації, переконування - тема окремої розмови, зазначимо лише, що аргумент - це такий доказ, який уже не вимагає окремого доведення. Істинність аргументу повинна бути очевидною.

Найбільш поширеною групою аргументів у публіцистиці є доведення з допомогою факту, системи фактів, логіки суджень, тобто думки. В одному випадку для аргументації достатньо одиничного факту, в іншому - необхідний статистичний факт чи статистичні дані, ціла система фактів. Черпати їх журналіст може безпосередньо з життя чи з певних літературних джерел, документів. Роль аргументів у публіцистиці можуть виконувати певні наукові положення, думки вчених, авторитетних людей, а також історичні паралелі, аналогії, порівняння. Допоміжну роль стосовно системи логічних аргументів відіграють у публіцистиці “аргументи” емоційні, в тому числі образні.

Загальною, однією з найпоширеніших вад журналістських виступів, особливо молодих авторів, є слабка аргументація. У процесі написання кортить вжити загальну фразу, стерте слово. Але ж якщо ми хочемо дійсно впливати на читача, то повинні вести його шляхом нових роздумів, для чого, як мінімум, вишикувати факти у логічній послідовності, яка відображає хід наших думок. Іншими словами - треба думати.

77

Тому журналіст, збираючи матеріал, уже змушений думати, що йому буде необхідне при доведенні тієї чи іншої думки. Обдумуючи його, автор повинен відповідним чином змонтувати його, весь фактаж. При цьому слід пам”ятати: факт багатозначний, красномовніший, ніж прямолінійне, і навіть, найсправедливіше твердження. І добра стаття відрізняється від слабкої тим, що вона, як правило, складена із вміло відібраних, рідкісних, незвичних фактів і спостережень, подібно до того, як мозаїчна картина викладається із яскравих шматочків смальти.

Майстерність написання - це вміння укладати окремі факти, образи, враження, цементувати їх думками, судженнями. Говорячи про багатозначність факту, вправне їх монтування, здатність “підігнати” факт до факту і викресати хз них оригінальне судження, ми маємо на увазі так бажану сьогодні в журналітиці інформаційну насиченість тексту, тобто розміщення на відповідній площині, у відповідному часі передачу якомога більшої кількості інформації. Журналіст повинен вчитися писати дохідливо, яскраво, переконливо, “густо”, що значить нетерпиме ставлення до загальної фрази, штампу, повторення загальновідомих істин.

Майстерність написання - це і вміння знайти потрібне слово, потрібну фразу, словесний образ - свіже порівняння,метафору, художню деталь. Звичайно, вміння писати - це вміння втілювати думки і образи в потрібні слова. Маємо справу насамперед з природнім даром, принаймні задатками, які розвиваються і вдосконалюються в процесі практичної роботи і насамперед у процесі вивчення живої народної мови, читання творів провідних майстрів слова. У своїй повсякденній підготовці журналіст повинен орієнтуватися на кращі зразки.

Муки творчості - це муки пошуку свіжої думки, свіжого слова. Вивчення мови, вміння користуватися словниками не може врятувати від мук пошуку потрібного слова, потрібної фрази. Вони лише полегшуюють їх, роблять ці важкі пошуки більш результативними. Йдеться не про дотримання елементарних мовних норм, які опановує студент у процесі навчання, а про мовну творчість, оригінальне мислення і втілення його у свіже, образне слово.

У процесі викладу думки молодий журналіст повинен уявити собі майбутнього читача чи слухача.. Досвідчені публіцисти досить зримо бачать того, до кого звертаються. Адже кожен відомий публіцист має “свого” читача, про якого може судити на основі відгуків, листів. Є слушні поради молодим: будувати розповідь так, ніби ти ділишся своїми враженнями, думками з конкретною, близькою людиною. Таке самонавіювання нерідко допомагає уникнути восокопарності, зайвої ускладненості мови, а найперше - шаблону і трафарету.

Завершуючи розмову про етапи роботи над публіцистичним твором необхідно сказати про кінцівку твору. Завершальний акорд. Від кінцівки чимало залежить саме тому, що кінцівка містить загальний підсумок, загальний висновок твору. Це по-перше. По-друге, - кінцівка, це, як правило, певні рекомендації, висловлені прямо або опосередковано у контексті, коли висновку доходить сам читач. Нарешті, по-третє, від заключного акорду залежить загальне враження, навіть настрій читача. Усе це накладає на автора особливу відповідальність. Необхідно врахувати також і те, що резюме, висновок чи рекомендація через СТИСЛІСТЬ, ПОВЧАЛЬНІСТЬ неминуче ведуть до одноманітності. Тому потрібна особлива винахідливість, абсолютно індивідуальне розв”язання творчого завдання. КІНЦІВКА може бути пафосною, роздумливою, проблемною.

На одноманітному, на жаль, загальному фоні кінцівок статей, нарисів, кореспонденцій, репортажів виблискує чимало справжніх знахідок, які неможливо перелічити.

78

Нарешті, ТЕХНІКА НАПИСАННЯ. Вона теж дуже різна. І все ж таки можна говорити про певні закономірності. Одні “мислять пером”, Для них важливо спочатку викласти суть, накидати загальні контури твору, не вдаючись до деталізації, до відточування фрази. Такий автор може писати окремими фрагментами, робити пропуски, креслити і тут же переписувати окремі місця, робити вставки і т ін. Нерідко буває і так, що рука не встигає за думкою. Автор прагне її викласти, не дбаючи про деталі, витонченість тексту. Виходить чорнова заготовка, яка потім переписується, шліфується, змінюється, переробляється. Інші настільки продумують власні твори, що пишуть їх начисто. Такий автор не залишає жодного недодуманого, невикінченого місця. Це стосується навіть найважчих перших абзаців, перших сторінок. Не досягнувши певного рівня досконалості , автор не може продовжувати писати. Найчастіше невдалі варіанти відкладають і починають роботу спочатку. Цей метод має безсумнівні переваги у тому випадку, коли журналіст диктує або друкує. Друкарська машинка (а сьогодні вже й комп”ютер), повинні стати першими помічниками журналіста. Вони дисциплінують думку, вчать мислити хоча б на декілька речень уперед. Окремі автори радять перед тим, як сідати за машинку, комп”ютер, навчитися диктувати. Цим мистецтвом бездоганно володіли Г.Уельс, К.Симонов, М.Кольцов, В.Блакитний та ін. Вміння диктувати особливо потрібне для радіо- і тележурналіста, оскільки виробляє так звану звичку роздумувати вголос.

Журналіст повинен мати уявлення про КОЛЕКТИВНУ творчість. Розрізняють колективну творчість як суто механічне поєднання зусиль двох чи більше аворів, коли певна робота, скажімо, великий звіт, сторінка, розворот чи книга пишуться частинами, а опісля з”єднуються. Трапляються і такі випадки, коли праця двох чи навіть трьох осіб органічно зливається, є одночасною. Коли автори взаємодоповнюють один одного, становлять ніби одну творчу особистість. Ідеальні приклади колективної творчості - брати Едмон і Жюль Гонкури, знамениті Кукринікси, творча діяльність Ільфа і Петрова..Але ж і сама діяльність працівника ЗМІ має колективний характер. Колективно розробляються редакційні плани, редагуються матеріали, гуртом обдумуються теми і концепції майбутніх творів. Плодом колективної творчості вважаються передовиці, редакційні статті. Часто з”являються матеріали за двома і більше підписами. Написаний твір, коли він віддрукований на машинці не можна вважати твором завершеним. Він вимагає авторської правки, саморедагування, а головне - переписування., шліфування. Щоб стати пристойним журналістом, необхідно навчитися декілька разів переробляти, вдосконалювати власні матеріали.

Досвідчений журналіст на такому рівні культури і виразності, що пише відразу начисто. Але і в цьому випадку обов”язкова авторська правка (перевірка цитат, цифр, назв, прізвищ, скорочень, повторів, стилістичної правки). Для журналіста-початківця переписування твору повинно бути нормою.

Не можна надіятися, що в редакції “опус” дотягнуть, причешуть, Елементарна невимогливість: пропонувати чернетки, заготовки, підпису, цілих абзаців. Це неповага, порушення елементарних норм етики.

Завершальний етап роботи над твором дуже складний і відповідальний етап творчого процесу. Успіх тут неможливий без обдарування. Найменше у цьому індивідуальному і таємничому акті можуть допомогти поради стороннього, незалежно від того, досвідчений це літератор чи вчений. Проте якісь найбільш загальні закономірності цього процесу, знання яких звичайно не робить людину талановитою, але вбереже від елементарних помилок, допоможе свідоміше ставитися до оволодіння навичками літературної роботи.

Ось як коментує процес письма твору В.Аграновський:

Тяжка проблема першого абзацу... Танталові муки. Скільки іронічно-сумних порад: починай відразу з другого абзацу. Перший абзац досить часто “не відкривається” з причини суто психологічної: раптом читач ,

79

пробігши очима перші рядки, відкладе номер в бік. Йому стане нецікаво. Отож, давай візьмемо його “за живе”, чимось заінтригуємо!.

А насправді читач швидко розгадає вашу інтригу і тоді не буде меж його гніву. А потім, побачивши знайоме прізвище, він всерівно дочитає все до кінця. По-третє, все ж дещо, що може вмить читацький інтерес збудити; свіжа, оригінальна, гостра думка.

“ У кого худе тіло, - писав Монтень, - той натягує на себе багато одежі, у кого бідна думка, - той роздуває її словами. “ Своє добре ім”я журналіста слід постійно підкріплювати прекрасною думкою. Від першого абзацу залежить вірна тональність всього твору. Твір пишеться в одному ключі, він однорідний за стилем, за манерою, за тональністю. У першому абзаці, як у живій клітині, повинен зберігатися генетичний код всього твору.

М.Горький писав; Найважче за все - початок, саме перша фраза. Вона як у музиці дає тон всьому творові..

Творчий процес неможливо пояснити. Це всерівно, що у композитора запитати, чому після “ля” іде “до”, а не навпаки. Інтуїція, пошук тональності, яку неможливо пояснити. Існує “ПОЧЕРК”, СТИЛЬ журналіста, за яким ми і відрізняємо індивідуальність. Аналітичний підхід, раціональний чи емоційний, чи інший - ось що диктує певну тональність, ось що виробляє стиль автора, робить його самим собою. Стефан Цвейг:

... замість того, щоб придумувати образи і події, досить лише вийти їм назустріч, вони самі вас знайдуть, якщо ви не втратили дару спостерігати і прислухуватися...

Маріетта Шагінян:

Якщо потрібно, я і вчетверте все перепишу. Ніколи не втомлююся правити. Це жива, творча, робота.

РЕЗЮМЕ.

Отже, процес написання твору - справа сугубо індивідуальна. Чекати, коли до тебе прийде натхнення

ілише тоді сідати за стіл - справа безнадійна.. Найчастіше натхнення приходить до того, хто вміє себе примусити взятися за роботу у будь-який час. Взятися за написання твору, особливо складного, завжди важко. Крім об”єктивної потреби виношування твору, тобто його обдумування, визрівання, в даному разі діє

іпевна інерція “самозбереження” організму, що необхідно здолати вольовими зусиллями, бо без волі немає творчості. У “добрій формі” той журналіст, який пише щодня і систематично. Значні перерви у роботі утруднюють працю, вимагають “входження” в неї, що знову ж таки вимагає вольових зусиль досягнення відповідного ритму і “легкості праці”. Літературна робота один з найважчих видів розумової праці. Вона вимагає великої затрати розумової енергії. Як не можна навчитися відчувати і мислити за методом іншої людини, так не можна по-справжньому творчо працювати, якщо не створив, не нажив роками власного методу і стилю роботи. Саме народження індивідуального стилю відбувається не просто і далеко не у всякій професійній біографії. Для того, щоб легко і порівняно добре писати, необхідно писати якомога більше і якомога старанніше. Щоб навчитись легко писати, необхідно виробити в собі здатність мислити пером. Ця легкість означає вироблене довгим тренуванням вміння безпосередньо, без особливих мук і труднощів викладати думку на папір чи в мікрофон. Подібно до того, як людина, яка пише багато, ніколи не задумується, як виводити ту чи іншу букву, так само досвідчений журналіст не шукає слово, фразу. Вони приходять до нього немов самі собою. Загальною, однією з найпоширеніших вад журналістських виступів, особливо молодих авторів, є слабка аргументація. Муки творчості - це муки пошуку свіжої думки, свіжого слова.

80

І ще раз про стислість і простоту викладення наших матеріалів.Подивимося на ці критерії з точки зору прагматичного читача. Пам”ять середньої людини схоплює відразу , тобто без напруги, не більше 12-16 слів. Більша кількість слів уже перериває логічну нитку сприйняття. У газетній мови особливо “протипоказані .” довгі фрази і громіздкі абзаци. Науковці журналістики вивірили, що у одному реченні повинно бути для доброго засвоєння не більше 17 слів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ. 1.Що таке “муки творчості”?

2.Навіщо говорять “жодного дня без рядка”?

3.У чому полягають правила творчості?

4.Чому слабка аргументація – серйозна вада?

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У ВОСЬМОМУ РОЗДІЛІ. СТИЛЬ ЖУРНАЛІСТА – індивідуальне, творче обличчя журналіста.

ЗВОЛІКАННЯ – моменти творчості журналіста, коли виникає підсвідоме бажання відтягнути, відсунути на пізніше початок роботи над твором.

МИСТЕЦТВО АРГУМЕНТАЦІЇ - це такий доказ, який уже не вимагає окремого доведення. Істинність аргументу повинна бути очевидною.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ВОСЬМОГО РОЗДІЛУ. 1.Чому творчість – процес індивідуальний?

2.Яким чином відрізняємо індивідуальний стиль журналіста?

3.Перерахуйте основні правила творчості?

4.Як зрозуміти поняття “концентрація матеріалу”?

5.Навіщо існує мистецтво аргументації?

81

ЛІТЕРАТУРА

1.Аграновский А.Д. Очерки разных лет.-М.-1960.

2.Аграновский В.А. Ради единого слова.-М.-1978.-162 с.

3.Аналитические жанры газеты. Хрестоматия.-М.-1989.-236 с.

4.Аристотель. Поэтика.-М.-1957.

5.Бекасов.Г.Д. Корреспонденция.-М.-1962.

6.Беглов С. Монополии слова. – М. –1972

7.Бизнес. Украинский деловой еженедельник.-№5.-1998.

8.Богданов Н.Г., Вяземский Б.А. Справочник журналиста.-Л.-1971.

9.Богат Е. Чувства и вещи.-М.-1975.

10.Блисковский Э.Д. Муки заголовка.-М.-1981.

11.Ворошилов В.В. Журналистика, Из-во Михайлова В.А., С.-Петербург, 1999.

12.Воскобойников Я.С., Юрьев В.К. Журналист и информация. Профессиональный опыт западной прессы.-М.-1993.-204 с

13.Газетные жанры. Учебное пособие по журналистике-М.-1965.

14.Горохов В.М. Основы журналистского мастерства.-М.-1989.-117 с.

15.Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. Т.1.-М.-1955.

16.Дзялошинский И.М. Творческая индивидуальность в журналистике.-М.-1984.

17.Дороти Доти. Паблисити и паблик рилейшнз. Економика для практиков.-М.-1996.

18.Жанры советской газеты.-“Высшая школа”.-М.-1972.

19.“Журналист”.-№4.-1967.-с.15,16.

20.Журналистика в переходный период. Тезисы международной научной конференции.-М.-1997.

21.Засурский Я.Н. Роль средств массовой информации в обществе//Вестник Московского университета. Серия 10: Журналистика.-№2.-1995.-с.3-6.

22.Закон України “Про інформацію”.-К.-1992.

23.Информационные жанры газетной публицистики: хрестоматия.-М.-1986.-295 с.

24.Е.Ромат. Реклама. Учебное пособие.-К.-ИСИО Украины–НВФ “Студцентр”.-1996.

25.Карасев П.С. Открытое письмо – публицистический жанр. Сб.: “Проблемы газетных жанров”.-Л.- 1962.

26.Калинин М.И. О корреспондентах и корреспонденции.-М.-Госполитиздат-1958.

27.Кафтанджиев Хр. Тексты печатной рекламы.-М.-Смысл.-1995.

28.Конституція України.-К.-1997.

29.Лазутина Г.В. Технология и методика журналистского творчества.-М.-МГУ-1988.

30.Лазаревич Э.А., Абрамович А.В. Практикум по литературному редактированию.-М.-МГУ-1986.

31.Мечников И.И. Этюды оптимизма.-М.-1988.

32.Монтень М. Опыты, кн. 1.-М.-1958.

33.Михайлин І.Л. Основи журналітики. Навчальний посібник.-Х.-1998.

34.Нечепоренко Л.С., Подоляк Я.В., Пасынок В.Г. Воспитание.-Х.-1997.

35.Нечепоренко Л.С. Твоя доля – в твоїх руках. Педагогіка для всіх.-Х.-1996.

36.Основные понятия теории журналистики: новые подходы и проблемы.-М.-1992.

37.Підшивки газети “Харківський університет” 1991-1999рр.

38.Прохоров Е.П. Публицистическое обозрение.-М.-1963.

82

39.Прохоров Е.П. Эпистолярная публицистика.-М.-1966.

40.Рабочая книга редактора районной газеты. Под ред.проф.Засурского Я.Н.-М.-1988.

41.Рекламный компас. Ежемесячный справочный бюллетень Украины.

42.Русская журналистика 18-19в.в. (из истории жанров).-Л.-1969.

43.Сагал Г. 25 интервью. Так работают журналисты.-М.-1978.

44.Свитич Л.Г. Профессия: журналист.-М.-1996.

45.Солганик Г.Я. Стиль репортажа.-М.-1970.-77 с.

46.Сопер Поль Л. Основы искусства речи.-М.-1995.-410 с.

47.Струженцев Д. Корреспонденция в газете.-Л.-1962.

48.Теорія і практика радянської журналістики: основи майстерності, проблеми жанрів.-Л.-1989.-323 с.

49.Тесс М. Сила слова. (Культура, цензура и свобода слова).-М.-1997.

50.Техніка оформлення газети. Навчальний посібник.-К.-1997.-188 с.

51.Українська журналітика: вчора, сьогодні, завтра.-К.-1997.-144 с.

52.Ученова В.В. Беседуя о журналистике.-М.-1985.-205 с.

53.Шандра В.А. Тенденция развития жанра.-Свердловск.-1974.

54.Эверетт Д. Учебное пособие репортера.-IREX Про Медиа.-1998.

55.Энциклопедический словарь в 2-х томах, т.2.-М.-1964.

56.Черепахов М.С. Заметка и корреспонденция.-Изд-во Московского университета.-1964.

83

Навчальне видання

НЕРУХ Олена Олександрівна, Член Спілки журналістів України,

старший викладач кафедри журналістики ХНУ ім.В.Н.Каразіна, головний редактор газети “Харківський університет”

Першооснови журналістської творчості

Комп”ютерний набір і верстка

_________________________________________________________________

610077 Харків, пл.Свободи, 4, ХНУ ім.В.Н.Каразіна

84

Дані про автора. Нерух О.О. – членСпілки журналістів України з 1972 р. У 2002р.відзначено буде два своєрідних ювілеї: 30 років у творчій Спілці журналістів держави та 35 років роботи журналістом.

Викладач кафедри журналістики. Відмінник освіти України, головний редактор газети “Харківський університет”, яка неодноразово ставала призером різноманітних оглядів-конкурсів і нагороджувалася дипломами.

85

ЗАЯВКА На включення до плану видання УМЛ ХНУ ім.В.Н.Каразіна на 2002 рік

По кафедрі журналістики

Повна назва видання Автори Відп. за випуск Кількість Обсяг Тираж Студ., які др.арк. Вивч.дисц.

“Першооснови О.О.НЕРУХ журналістської творчості”