12

грецького філософа Сократа: “Сила слова настільки велика, що може велике зробити маленьким, маленьке показати величезним, давно відоме всім зробити невідомим, показавши по-новому...”. Мудрець попереджував своїх співвітчизників: зброя слова могутня та двогостра.. Тисячоліття не спростували мудрості мислителя. Навпаки: МОГУТНІСТЬ СЛОВА виросла у тій же мірі, як і могутність зброї - від катапульти до атомної бомби!

Сила СЛОВА настільки велика, що суворим професійним істинам протистоять ілюзії. Перше місце за живучістю тримає міф про “свободу преси”, про те, що “журналістика - четверта влада в державі”, “п”ята великая держава на політичній карті світу”... Ілюзії втішають багатьох. І не лише обивателів, але й грамотних спеціалістів. Насправді в роки радянської влади існувала політична цензура, коли жоден номер газети, жодна передача на радіо чи телебаченні не могли пройти без дозволу чиновника від влади та партії. Прийшли часи демократичної держави, вільної від політичної цензури. Але її місце посіла цензура більш сувора - цензура економічна. На наших очах не лише народжуються, але, не встигнувши випустити декількох номерів, помирають десятки газет, передач, не маючи грошей на випуск.

Хто платить гроші, той і музику замовляє. Люди заможні купують не лише журналістів, але й цілі видання, щоб вони працювали на них. Саме продажність мас медіа послужила приводом для присвоєння професії журналіста титула “другої найстародавнішої професії”, після першої - проституції.

Чудовищна ответственность касаться чужой судьбы, надежд, галлюцинаций!...

АВознесенський.

Ось чому суворі етичні норми пред”являють не лише до людини, яка береться за перо, але і до самої професії журналіста.

УВАГА!

ВИМОГИ ДО ПРОФЕСІЇ ЖУРНАЛІСТА:

1.Глибина аналізу, широта висвітлення та вагомість узагальнення. 2.Відповідальність за кожне написане слово.

3.Обгрунтованість виступу.

4.Соціальна актуальність виступу.

5.Оперативність у роботі.

6.Талант.

СВІТ ЧИТАЄ, СЛУХАЄ, ДИВИТЬСЯ

До титулу журналістської професії часто і обгрунтовано додають епітет “найстародавніша”. Судіть самі: перші видання сучасного типу з”явилися на початку ХVII ст. - не так давно. Але в глибину віків сягає передісторія журналістики - обмін соціальною інформацією. Він такий же стародавній, як і саме людство. Потреба в обміні інформацією особливо посилилася після винайдення писемності – могутнього засобу спілкування на далекі відстані. Вважається, що перший писемний текст з”явився у різних країнах 8-6 тисячоліть до нашої ери. Звернення до нового типу спілкування – знаковому письму, пов”язане із наростанням складності в економічних та політичних стосунках родоплеменних співтовариств. Воно

13

посилилося у період формування державності, коли слід було фіксувати товари, налоги, облікові та обмінні операції. З утворенням держави розвиваються усні форми розповсюдження інформації. Величезну роль відіграють оратори, що впливають на думку та поведінку слухача. Інформацію розповсюджують і урядові посланці, глашатаї, дяки, що зачитують послання. Про пражурналістські явища в стародавні часи нагадують нам сьогодні слова “форум” (площа в Римі), “трибуна” (вибірна посада, а потім місце, де вимовляли промови), “віче” (збори у слов”ян). А ще сліди цих явищ можемо відшукати у назвах більшості газет – “трибун”, “кур”єр”, “пошта”. Так, наприклад, у короткому довіднику “Зарубежная печать”, виданому у 1986 р. представлено 19 газет, у назві яких є слово “трибуна”. Тут газети Європи, і Азії, і Латинської Америки.

…“Дві ворони сидять на плечах у Одина -верховного божества- і шепчуть на вухо все, що бачать чи чують: Хугін (той, що думає) та Мугін (той, що пам”ятає). Він розсилає їх вранці на світанку літати над всім світом, а до сніданку вони повертаються. Від них і дізнається Один про все, що твориться на білому світі.”

…Такий праобраз всюдисущих, цікавих вісників, над якими у освіченому 18столітті іронізував Ш.Монтескьє: “В цьому листі я говорю з тобою про деяке племя, яке називають вісниками: вони збираються в прекрасному саду, де їм завжди знайдеться, чим зайняти своє неробство. Вони абсолютно некорисні державі, і від того, що вони наговорять протягом 50 років виходить не більше користі, якби вони стільки ж і мовчали. Проте вісники приписують собі величезне значення, оскільки вони ведуть бесіду про прекрасні проекти та дебатують про важливі речі...”

Безглузда балаканина, порожня цікавість, уїдлива надокучливість - так через півтора століття після зародження журналістики сприймав далекоглядний філософ її творчі резерви. На відміну від Монтескьє стародавні міфи не іронізували над “службою новин”. Навпаки, всебачення, всезнання, повна інформованість вважалися у всіх міфологічних, а потім і релігійних версіях невід”ємною рисою божественної могутності.

Бог Саваоф у “Божественній комедії” І. Штока в театрі ляльок Сергія Образцова лише тим і займається, що запитує новини то у архангела, то у диявола. Бо справді необачно довіряти єдиному джерелу інформації. Мудрість саме і полягає в тому, щоб співставляти, а потім приймати божествене рішення.

Покровителем “служби новин” у греко-римській міфології вважався Меркурій-Гермес. Він сам “посідав” у штатному розкладі Олімпу посаду вісника, не розлучаючись із крилатими сандаліями. Ось звідки, виявляється, тягнуться джерела та витоки журналістської професії.

Ще одна версія походження журналістики належить тому ж таки кмітливому гострослову К.Чапеку: “Я серйозно думаю, що газети такі ж старі, як і людство. Геродот був журналістом, Шахразада - не що інше як східний варіант вечірнього випуску газет. Стародавні люди, очевидно, відзначали пам”ятні події спорудженням мегалістичних споруд - це було монументальне, але важке письмо. Єгиптяни висікали свої газети на обелісках і стінах храмів. Уявіть собі, що було б , якби кожного ранку з Вацлавської площі розвозили шістдесят тисяч обелісків і кожен з них тягнули шістдесят волів.!?”

Тільки зі стін Помпеї списано близько півтори тисячі латинських написів. І вже за ними можно прослідкувати, як формувалася громадська потреба у гласності, як ця потреба закріплялася у письменах.

Уже стародавні римляни мали спосіб передачі новин що нагадує наші газети, проте це були лише далекі підступи до регулярної, масової журналістики. Антична культура впритул підійшла до створення інституту журналістики, тобто регулярного оповіщення всього населення про повсякдення новини. Стіни і камені, папірусні сувої і дорогоцінний пергамент – все це лише протогазети, пражурналістські явища, первинні форми обміну інформацією (дуже вузьке коло читачів та обмеженість розповсюдження “видань”).

14

Тим часом переможну ходу починає папір (від італійського – бавовна). Вперше отриманий у Китаї (I- II ст н.е.) він потрапив до Японії (V1 ст.), а потім уже в Х ст. через арабських купців потрапляє до Європи. У Європі папір змінює пергамент, а на Русі – бересту.

Справжній періодичний друк народжувався у гуркоті та гулі масового народного руху, у спалахах пожеж Селянських воєн 16 ст. Світ старіючого феодалізму роздирали релігійні міжусобиці. Але в основі кривавих зіткнень з приводу релігійних догм лежали абсолютно земні причини. Рух за реформацію релігії розбудив політичну активність широких народних мас. Хвиля грізних подій, надій, розчарувань відображалася у народних “піснях-хроніках”, оповіданнях, листівках, які передруковувалася у величезній кількості .”Літаючі листівки” стали оперативною хронікою, видавалися в Базелі, Цюріху, Страсбурзі, Бреслау, Лейпцігу, Дрездені, Нюрнберзі. Їх читали вголос неписьменним, роздавали безкоштовно і масово продавали на ринках. У 1521р. відомий діяч католицької церкви Кохлеус писав із Франкфурта до Риму папі Олександру, що під час осінньої ярмарки книжковий ринок був переповнений антипапістськими листівками. У науковій літературі це явище називають журналістикою Реформації. Усі ознаки сучасної служби новин тут перед нами: актуальність, масовість, тиражність. І не вистачає лише одного: періодичності.

Хто ж основоположник періодичності, її батько? Справжній батько періодичності щорічник. Потім виникають “relation semestreles” - “Повідомлення за півроку”. Пізніше період видання скорочується. до двох тижнів. Потім вони стають щотижневими. Ось один із заголовків лейпцігського піврічного збірника “Ярмаркові новини”. Ці перші періодичні видання здаються нам на диво неповороткими. Але виною тому не журналістика. Бо вона “поверталася” ніяк не швидше, ніж дозволяли засоби зв”язку: поштова карета, скакун, що ніс у сідлі гінця, караван верблюдів, що приносив через пустелю разом із товарами і новини. Та, незважаючи на це, заголовки у цих перших видань такі: “Кур”єр”, “Куранти”, “Меркурій”, що підкреслює терміновість переданих новин. Латинське “curir - ,бігати” Слово “кур”єр” успадкували сьогодні сотні видань

увсьому світі.

В1320 р. поблизу Майнца в Німеччині була заснована перша паперова фабрика. Але лише з винайденням Гутенбергом друкувального верстата стало можливим забезпечити ОПЕРАТИВНІСТЬ передавання інформації. Друга половина ХУ ст. ознаменована повсюдною появою друкарень: Італія –1465 р., Швейцарія – 1468 р., Франція – 1470 р., Бельгія, Угорщина, Польща – 1473 р., Чехія та Англія 1482 р. На Русі першими письмовими документами стали літописи. На рубежі ХУ – ХУ1ст. творчістю дипломатів Івана 111 утверджується світська публіцистика. 1564 р. – першодрукар Іван Федоров разом із Петром Мстиславцем випускають першу друковану російську книжку “Апостол”. Книгодрукувальну справу особливо підтримували Борис Годунов та патріарх Іов. На відміну від західних країн, де панувала приватна ініціатива, видання книг в Росії було державною монополією і вся книгодрукувальна справа зосереджувалася на Московському “Печатному дворе”. Між першою друкованою книгою і першою російською газетою “Ведомости” особливе місце посідають “Вестовые письма” або “Куранты”, які виходили з 1655 по 1701 рр. Складали “Куранты” двічі-тричі на місяць у двох-трьох екземплярах. Після прочитування царем та найближчими боярами, “Куранты” передавали до приказу Таємних справ, бо вважали їх секретними.

Ми з вами знаємо журнал і газету В чому їх спільність і в чому відмінність?

Один із перших професійних російських журналістів Микола Полевой так пояснював цю різницю: “Звичайно, ці кордони непевні і майже завжди порушуються, але взагалі головна відмінність між газетою і таким виданням, яке не треба роздавати у аркушах, заключається в швидкості, обширності, обгрунтованості подачі новин. Девіз газети - новина, девіз журналу - обгрунтованість новин.

15

Що значить обгрунтованість? По-перше, це глибина аналізу явища, по-друге - широта висвітлення явища, по-третє - вагомість узагальнення. Ці три риси характеризують журнальні публікації. Явище, яке привернуло увагу публіки два, три місяці тому і навіть більше, має ще повне право на те, щоб бути розглянутим на сторінках журналу, але газета, яка не помітить цього явища протягом одного чи двох тижнів, вже зрадила своєму призначенню і заслуговує на докір своїх читачів.

Найранішу пору становлення типів періодичних видань вчені називають “ерою персонального журналізму”. Це дуже давні (не за строками календаря., а за формами організації виробництва) патріархальні часи професії. Період, коли одна людина одночасно і видавець-друкар, і редактор, і автор журналу чи газети. Так, наприклад, в такій ролі виступав знаменитий англійський письменник Даніель Дефо. На свій страх і ризик упродовж дев”яти років друкував у власній друкарні періодичне видання

“Revue”

У Росії час “ери персонального журналізму” – це час П.Сумарокова (журнал “Трутень” 1759г.), М.Новикова (1769-1774гг). В історії журналістики діяльність М.І.Новикова – явище дивовижне. В 1779р. він став орендувати друкарню Московського університету і за 13 років видав близько 900 книг, в тому числі переклади Вольтера, Мольєра, Руссо, Дідро, Лесінга та ін. Про цього не просто талановитого журналіста, справжнього громадянина, плодовитого видавця, ітиме окрема розмова у наступних курсах навчальної програми. В Америці відомим “персональним журналістом” був Дж. Франклін - старший брат знаменитого громадського діяча Б..Франкліна.

УВАГА!

Слово “газета” походить від найменування срібної венеціанської монети чеканки 1538 р. За таку ціну жителі Венеціанської республіки могли прибати рукописний аркуш неперіодичних новин.

Про точну дату народження надрукованої газети існують різні думки. Одні історики ведуть її родослівну від щорічників “Авізо” та “Реляціон”, що з”явилися в Німеччині в 1609.р. Інші - від бельгійської газети “Ньюве Тийдег”(1605р.), треті - від французької “Ля газетт” (1631р.), четверті відносять витоки газетної справи до 1590 р., коли в Лейпцізі почав друкуватися щоденний аркуш “новини, що надійшли”.

Перша російська газета “Вєдомості” була заснована Петром 1 у 1702р. Перша газета українською мовою видавалася у Львові в 1848-1857рр. і називалася “Зоря Галицька”.

Якими ж засобами інформації володіє нині людство? За даними міжнародної статистики у 80-ті роки виходило понад 8 тис. ранкових та вечірніх газет загальним разовим тиражем близько 360 млн. екземплярів. У будинках і квартирах жителів Землі працювало близько 640 млн. радіоприймачів та 240 млн. телевізорів. А якщо додати сюди нещоденні (багатотиражки, щотижневі газети), то ці цифри слід потроїти

УВАГА!

“Більше інформації у найкоротший термін” - як тільки більша частина видавничих когорт стала під це гасло, персональному журналізму прийшов кінець. Переборення інформацією бар”єрів часу та простору відбувалося довго і коштувало значних затрат праці. Чому?

Уклад життя в епоху середньовіччя був неспішним, час протікав повільно, у неквапливих ритмах. Головна система відліку часу землевласника - зміна пір року. А швидкості? Найвища, яку можна було собі уявити, - кавалерійський алюр. Журналістська оперативність. Скільки було покладено на вівтар її торжества “зламаних списів”, сил, енергії! Скоріше, скоріше... Новина, про яку першими дізналися і

16

повідомили конкуренти з іншої газети, уже не новина, а товар “другої свіжості”. Новину не можна використати двічі з однаковим ефектом...

Доставка прискорювалася, тиражі зростали. Лавина все зростаючих змін у технології друку та техніці зв”язку звалилася на людство в середині минулого століття і Набірну машину - лінотип - , вірніше його прообраз - винайшли у 1854 р. “Лінотип - пише Карел Чапек - хитромудра машина. На ньому друкують, як на друкарській машинці, і латунні матрички літер групуються в потрібній послідовності до тих пір, доки не набереться повний рядок. Тоді в них заливається гарячий свинець, і виходить відлитий рядок набору”. Проте справжній переворот у техніці передачі інформації здійснив телеграф. Випробування міжконтинентального телеграфного кабеля відбулося в 1858 р. Послання англійської королеви Вікторії, відправлене за океан, того ж дня, майже в ту ж секунду, досягло резиденції президента США.

Але до повної перемоги над простором і часом у ту хвилину ще було далеко. Винахід телеграфного зв”язку докорінно змінив обличчя світової журналістики. З цього часу дізнатися про подію на протилежному кінці земної кулі редакція могла за лічені хвилини.

19 століття - століття народження особливих підприємств по збиранню та пересиланню інформації - телеграфних агенств. Їх єдина турбота - забезпечувати газети останніми новинами. Тубота єдина, але ж надзвичайно клопітка.

У1825 р. виникає французьке агенство - Гавас, в 1848 р. - перше північноамериканське агенство - Асошиейтед Прес, в 1849 р. - англійське агенство Рейтер. В Росії перше агенство - РТА - створено в 1894 р.

У1895 р. відбулися дві події, які поклали початок новим типам журналістики. 25 квітня (7 травня за новим стилем). А.Попов на засіданні Російського фізико-хімічного товариства доповідав про свій винахід грозовідзначника - прообразу радіоприймача. А через півроку 28 грудня брати Люмьєр у Парижі в “Грандкафе” на бульварі Капуцинів провели показ “Живої фотографії” - провісниці документального кіно та тележурналістики. Відтоді виникає стільки розгалужень у журналістиці, що починаєш сумніватися - чи одна це професія? Репортер газети, літературний співробітник журналу, радіокоментатор, сценарист документальних телепередач... І всі вони, немов міфічне божество, складають журналістику “єдину, але з багатьма обличчями”. І на наших очах у журналістиці народжуються нові спеціалізації.

Радіожурналістика зробила свої перші кроки зовсім недавно. У СРСР перша радіогазета вийшла в 1924 р. Через 10 років “родина” засобів інформації відзначила ще одне збільшення сім”ї: в листопаді 1934 р. почалися регулярні телепередачі, а в 1938 р. завершилося спорудження перших телецентрів - Московського та Ленінградського. Але в масовому масштабі телевізійна журналістика переможно прокотилася світом лише в 50-ті роки. Тоді була створена телестудія, спочатку любительська, і в нашому місті - Харкові. Біля її джерел у 1955 р. стояв талановитий харківський журналіст, журналіст “від Бога”, вихованець нашого відділення журналістики Харківського державного університету Юхим Ісайович Межов. Це його “60 хвилин рідного міста” гриміли у ті роки по всьому Радянському Союзу. І Ленінградські “60 хвилин” Олександра Невзорова 90-х років вже не виглядають такою знахідкою для тих журналістів, хто знав творчість Юхима Межова.

Суперництво та співдружність. Не обійшлось без суперництва між новими та старими засобами інформації, не обійшлось без чорних пророцтв про витіснення новими формами звичних, усталених газетних шпальт. Нині з науковою точністю встановлено: якщо перед людиною стоїть проблема - слухати радіо чи дивитися телевізор - в абсолютній більшості випадків вона вибере телевізор. Деякі вчені навіть заявляють, що настане час, коли завдяки телебаченню люди перестануть читати, писати, стануть вести тваринний спосіб життя.

17

Телебачення завоювало масові симпатії, юне і напористе воно витіснило радіожурналістів. Радіо вимагає граничної інформаційної ємкості, спресованості, оперативності. Це світ слова, що звучить у всьому багатстві його тембрів, тональностей, звукових відтінків. Радіогенічність голосу та музичність слуху обов”язкові для майстра радіожурналістики. Звичайно, не завжди радіорепортер сам читає перед мікрофоном свої твори, існують диктори, звукооператори. Але він повинен уявляти, як прозвучить його матеріал. Часто трапляються прямі радіорепортажі, де повинні звучати в ефірі запитання, поставлені журналістом. Знати і любити особливості звукового спілкування - мовного та музичного - ясно, що без цього не слід пов”язувати свою долю із радіожурналістикою. К.Станіславський ставив такий дослід: акторам давалося завдання сказати фразу: “сьогодні увечері”. із 40 різноманітними інтонаціями. Не всім, навіть артистам, вдалося із цим завданням впоратися. Проте всі переконалися: два слова не просто по-різному звучали, вони передавали різноманітні відтінки смислу. Точно за Б.Шоу: “Є 50 способів сказати “так”, і 500 способів сказати “ні”, і лише один спосіб написати це.”

Все це вони - живі переваги радіоспілкування перед газетно-журнальною сторінкою. Звичайно, в телепередачі також звучить жива мова, але зображення - першооснова екранної журналістики - відтісняє її з переднього плану сприйняття.

Дві хвилини ефірного часу - це сторінка друкованого тексту, що на газетній шпальті займає всього малопомітну замітку в 40 рядків. Але скільки енергії, часу, душі вимагають ці дві хвилини, ця одна друкована сторінка від її авторів..

Час, час, час...На радіо та телебаченні журналіст зобов”язаний починати свої повідомлення словом “сьогодні”. Газетяр ще зберігає за собою право писати в оперативних публікаціях прислівник “вчора”.

Дослідники журналістики точно визначили проблему співвідношення різних видів періодичних повідомлень: радіо, обганяючи протягом дня інші засоби оперативними, лаконічними випусками новин, повідомляє, ЩО відбувається в світі в даний момент. Увечері влада переходить до телебачення і воно наочно демонструє, ЯК це відбувається. Наступним ранком газети дають грунтовний аналіз того, ЧОМУ це відбулося.

Чого вимагає телебачення від своїх журналістів? Абсолютно природно - фотогенічності того, хто часто з”являється в кадрі. Не краси Аполона Бельведерського, але обличчя виразного, розумного, жвавого, міміки, що добре керована, жестів, стриманих і гідних. А це не така й легка справа - триматися перед камерою природно. У передачі “працюють”, окрім інтонації, і вираз очей, і жести, і посмішка. Телегенічність - високий професійний бар”єр, і не кожному дано його успішно подолати. Професор ЛосАнджелеського університету А.Меробян підрахував, що навіть у розмовних передачах на телебаченні шляхи інформації розподіляють так: сім відсотків за допомогою слова, 38 - через інтонацію та голос, 55 - через вираз та жести. І радіожурналістика, і тележурналістика у своєму підгрунті мають одне – сувору документальність.

ДОКУМЕНТАЛІЗМ - основа жорсткого самообмеження журналістської музи. Ця робота значно небезпечніша работи письменника чи поета – адже їм не доводиться писати спростувань, потрапляти під суд чи під постріли...

Фантазію журналіста, який пише про реальних людей, обмежують не лише творчі закони, а й закони Цивільного кодексу. Бо, даючи волю домислу, він не зміг би взагалі працювати, йому довелося б весь час виступати як відповідач на процесах за образу честі й гідності громадян. Перебільшення? Можливо. Але ми з вами сьогодні часто стаємо свідками судових процесів, які починають люди, як правило, покритиковані мас медіа. Жорсткі норми документалізму постійно знаходяться під дамокловим мечем правової

18

відповідальності. Напиши про високу людину що вона середнього зросту, нагороди кирпатого профілем патриція, - і огріх відразу ж буде помічений, а друковане слово висміяне. Неприємно відчував би себе кожен з нас, виявившись у становищі людини, яку “домислюють”.

Ці норми завжди зв”язують і створюють труднощі для журналіста. Справжність завжди зобов”язує. І журналіст - завжди документаліст. Він не має права забути навіть дрібниці, читач відразу ж про них нагадає. Що чай, наприклад, пили не з чашок, а з кухлів, а кухлі були фаянсові, а не металічні. Дрібниця? Ні. У журналістиці дрібниць не буває.

Перед Паном ФАКТОМ кажен знімає капелюха. ФАКТ - уперта річ. Але ось як цього капелюха надіне літератор, а як журналіст? Літератор може надіти її і набакир, і зсунути на потилицю. Тобто, відштовхнувшись від реального факту, дати волю своїй уяві. А журналіст одягне капелюха строго за статутом. Бо він відбиває факт у документально окресленому часі і точно визначеному просторі. Він відтворює живу реальність з обов”язвою достовірністю і обмежує свою уяву згідно із професійними нормативами.

Але журналістський документалізм може проявити і свою особливу “підступність”. Трапляється, що й незначний епітет у змозі “підкузьмити”. Ось прочитали Ви, що у дівчинки “променисті очі”, і...

прізвисько готове. І починають жартівливо обігравати штришок, підкреслений журналістом.

Б. Окуджава багато років пропрацював у газеті і сказав про себе, що пішов із неї, бо найважчим було писати те, що бачиш у даний момент.

НОМЕР ГАЗЕТИ.

І сьогодні біля його колиски багато “мамок та няньок” Як іронізував К. Чапек: “Газету робить редакція., яка пише, друкарня, яка набирає та друкує, і відділ оголошень та передплати, який продає та розсилає газету. На перший погляд, все це дуже просто, а в дійсності такий розподіл праці ускладнено досить переплутаними стосунками”.

Останні хвилини перед народженням нового номера добре описав американський журналіст та письменник Р. Сільвестр: “Отож, перша полоса, взята у стальну раму, чекала сигналу… У художньому відділі ретушери чекали знімків Фреда Доула, а поверхом нижче, в цинкографії, гравери чекали, коли ці знімки будуть відретушовані, щоб перенести їх на хімічно оброблені металічні пластинки… У стереотипному цеху стереотипери чекали матриці першої полоси. Біля величезних металічних динозаврів – ротаційних машин – робітники в спецівках та паперових колпачках, зі слідами друкарської фарби на руках і обличчі чекали стереотипів, які будуть відлиті з цих матриць. У дворі, на невисоких платформах, експедитори чекали, коли ескалаторами потечуть, нарешті, стоси газет по 50 штук у кожному.. А на вулицях вишикувалися вантажні машини, борт до борту, очікуючи дорогоцінний вантаж. А по всьому місту продавці газет чекали в своїх кіосках, вдивляючись в далечину, чи не з”явиться вантажна машина, і в сотий раз пояснюючи покупцям, що газета ще не вийшла”.

…Звичайно, сьогодні у зв”язку із комп”ютеризацією виробництва газети, багато що змінилося у цьому процесі, але залишилося основне: необхідність нашої роботи, нашої продукції людям, напруженість нашої роботи, відповідальність нашої роботи, оперативність нашої роботи.

Так, у години і хвилини випуску , багаторукий, багатоголовий організм – редакція - діє напружено, злагоджено і все ж нервово. На останньому етапі завжди з”являються ускладнення: це і “надгаряча інформація”, що терміново “проситься” в номер, це і ламання макету через поганий знімок, це переплутаний набір, це і рекламація… “Пропасниці” редакційних буднів лише тоді світлі і радісні, коли людина не