М.П.Лукашевич, М В.Туленков - Социология

10

Розділ 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

розкрити сутність і зміст соціології як сфери наукового знання; / визначити об'єкт та предмет соціології як науки;

пояснити основні категорії загальної соціології; показати взаємовідносини соціології з інши-

ми науками про людину і суспільство; пояснити, через які функції реалізується

роль соціології у житті суспільства.

1.1. Сутність та зміст соціології

Термін "соціологія " походить від латинського слова societas— суспільство і грецького Іоgos — слово, вчення. Таким чином, соціологія є в буквальному розумінні наукою про суспільство. її засновники — європейські вчені XIX ст. — робили спроби пояснити зміни в суспільстві, зумовлені промисловою революцією, розвитком демократичних ідей та інституцій.

Французький учений Огюст Конт наприкінці 30-х років XIX ст. уперше запровадив термін "соціологія". Він вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна грунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, тобто будуватися на зразок природничих наук. Як фізик або хімік за допомогою спеціальних методів досліджує свою галузь, так і соціолог не просто стверджує, а доводить, спираючись на факти, зібрані з використанням спеціальних методів. Причому доводить, застосовуючи не окремі, довільно взяті із соціальної дійсності факти, а аналізуючи всеосяжний, об'єктивний, емпіричний матеріал.

Концентруючи увагу на вивченні соціальних фактів і явищ соціальних відносин та процесів, які відображаються в суспільстві, соціологія, таким чином, визначила своє місце серед інших суспільних наук — філософії, політології, історії тощо. Скажімо, філософія являє собою світогляд, дає розуміння місця людини у світі, уявлення про сенс людського життя.

Історія, у свою чергу, вивчає закономірне, але й неповторне, індивідуальне у суспільному розвитку, широко використовуючи при цьому методи і засоби, притаманні гуманітарному знанню. Перевага соціології полягає в тому, що вона дає системний аналіз соціальних фактів і намагається отримати вірогідне, вільне від оцінок та упередженості знання (див. рис. 1.1).

СОЦІОЛОГІЯ

Рис.1.1. Відмінності соціологіївід іншихнаук

Загалом науки природничі (про природу) та науки соціальні (про суспільство) мають різні об'єкти пізнання, але використовують схожі загальнонаукові методи й засоби вивчення. Абсолютне розмежування чи протиставлення цих наук є неправомірним. Проте існує певна специфіка вивчення суспільних явищ, яка полягає в тому, що суспільні (соціальні) науки більшою мірою, ніж природничі, стосуються потреб та інтересів людей. Тому проблема відповідності (неупередженості) досліджень соціальних явищ є більш гострою і важкорозв'язною. Але вона розв'язується так само, як і в наукових дослідженнях природи, — шляхом удосконалення засобів і методів вивчення соціальних проблем. Поряд з природничими та соціальними науками існує й гуманітарне знання (літературознавство, мистецтвознавство тощо), яке використовує специфічні, відмінні від соціальних наук методи пізнання.

З'ясовуючи взаємовідносини соціології з іншими науками про людину і суспільство, слід ураховувати перш за все відмінність об'єкта соціологічної науки, тобто, на що спрямована її увага, її предмет, що конкретно вона вивчає і як вона це робить, під яким кутом зору аналізує ті чи інші явища [8, с.27]. Специфічно соціологічним кутом зору, який відрізняє соціологію від інших суспільних наук, є те, що соціолог співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, розглядає місце конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій. Ця особливість соціології є відносно постійною її характеристикою,

Частина І. Проблеми теоріїта історії соціологи

вираженою явно чи неявно, тим чи іншим способом. Саме соціологічний аналіз, у кінцевому рахунку, приводить досліджувані суспільні явища до "спільного знаменника", оскільки соціологічне знання має справу із спільними для всіх суспільних явищ "родовими ознаками".

Таким чином, соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство.

Різноманітні визначення соціології зводяться до того, що соціологія в цілому — це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, але й джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки [5, 81]. Групи людей, які утворюють суспільство і які вивчає соціологія, називаються ще соціальними спільнотами. Це численні соціальні утворення, які нерідко налічують тисячі або й мільйони осіб. їх ще можна назвати великими соціальними групами.

Об'єктивні і суб'єктивні умови і фактори

Рис. 1.2. Соціологія — наука про суспільство

Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають у суспільстві під час взаємодії великих соціальних груп.

Розділ 1. Соціологія як наука про суспільство

1.2. Визначення об'єкта соціології

Суспільство як об'єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів. Кожен з компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство — об'єкт дослідження соціології — розглядається як найскладніша природно-історична соціальна система. Суспільство як велика соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.

Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя — економічній, соціальній, політичній, духовній (або ідеологічній) — за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна — функцію матеріального виробництва, соціальна — соціалізації, політична — соціального управління та контролю, ідеологічна — духовного продукування.

Це зумовлює складність об'єкта соціології — людського суспільства, його специфіку, особливості, характер функціонування та розвитку. У вивченні суспільства, соціальних явищ та соціальних процесів соціологія ґрунтується на основних наукових принципах.

Передусім ідеться про принцип історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища та процеси в суспільстві розглядаються як системи, що мають внутрішню структуру; по-друге, вивчається процес їх функціонування та розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни та закономірності переходу їх з одних якісних станів в інші.

Наступний принцип соціології — принцип соціального детермінізму,

який відображає всебічний взаємозв'язок та взаємозумовленість соціальних явищ. Він відрізняється від економічного детермінізму тим, що враховує вплив не тільки економічної підсистеми, яка є "кінцевою причиною" всіх соціальних явищ та процесів, а й інших підсистем — політичної, ідеологічної тощо. Соціальний детермінізм означає також зумовленість

Частина І. Проблеми теорії та історії соціології

будь-якого соціального явища або процесу всією сукупністю відносин, а не тільки окремими їх різновидами, наприклад, економічними відносинами, хоч останні і є визначальними. Взаємний вплив безпосередньо по- в'язаних структур конкретних соціальних систем, наслідком якого є їх взаємна зміна, має діалектичний характер.

Соціологія базується також на діалектичному принципі наукового пізнання суспільства та його соціальних систем. Його суть полягає в тому, що суспільство розглядається як живий організм, який перебуває в постійному розвитку. Для його вивчення потрібні об'єктивний аналіз виробничих відносин, що становлять дану суспільну систему, дослідження законів її функціонування та розвитку.

Таким чином, в соціології органічно поєднуються генетичний (конкретноісторичний) та структурно-функціональний підходи до аналізу як різних соціальних систем окремо, так і загалом суспільної системи як їх сукупності.

Кожна із соціальних систем, у свою чергу, включає багато інших підсистем. Соціальні системи перегруповуються, одні й ті ж індивіди можуть бути елементами різних систем. Кожна з них, узята ізольовано або у зв'язку з іншими, розглядається як відносно незалежна.

У свою чергу індивід не може не рахуватись із законами тієї соціальної системи, до якої належить. Тією чи іншою мірою він бере на озброєння її норми та цінності, тобто соціалізується. Його діяльність, таким чином, стає соціально визначеною. Разом з тим у суспільстві існують різні види, варіанти й форми соціальної діяльності та поведінки, між якими можливий вибір, а отже, і вияв активності людини.

Попри те, що соціальні системи складаються з елементів, які мають різні індивідуальні якості, тобто елементи однієї соціальної системи можуть бути не тотожними за своїми якостями елементам іншої, обидві системи можуть мати загальні інтегральні властивості. Однотипні інтегральні властивості соціальних систем є основою їх типологізації, виділення різних типів соціальних груп, спільнот, інститутів, організацій тощо.

Покладення в основу класифікації соціальних систем типу соціальних зв'язків дає підстави для виділення таких елементів суспільної системи, як соціальні групи (соціальні відносини), соціальні інститути (інституціональні зв'язки), система соціального контролю (зв'язки соціального контролю), соціальні організації (організаційні зв'язки).

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ і процесів зумовлює формування спеціального наукового знання — соціологічного. Залежно від цього визначається і його об'єкт: суспільство, соцієтсшьні й соціальні системи,

відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціологія в якості предмета вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлумачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову предметну категорію соціології соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, — це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Кабищі та ін., згідно з якою базисною предметною категорією соціології є поняття соціальна структура. Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реальну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвиваються, здійснюються реальні свідомість і діяльність, поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич запропонував визначати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Предметом соціології він вважав загальні закономірності розвитку суспільства.

Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Н. Смелзер, який вважав, що соціологія — це наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визначення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні цих та інших позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осіпов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, "соціологія — це наука про загальні та специфічні закони й закономірності розвитку і функціонування історично визначених соцієтальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів".

Слід зауважити, що у світовій соціології склалося п'ять головних підходів до спостереження і пояснення різних груп соціальних фактів, які визначають предметну сферу соціологічної науки.

Перший підхід — демографічний. Це питання народжуваності, смертності, міграції, а також пов'язана з цими процесами діяльність людей, їхня поведінка [27, с.698].

Другий підхід — психологічний, що пояснює поведінку індивіда в рамках його особистого життя, тобто за допомогою мотивів, помислів, звичаїв, звичок, соціальних установок, думок, оцінок людини самої себе.

Третій підхід — "спільнотний", коли вивчаються двоє і більше людей, які становлять групу чи організацію. Цей підхід є основним при вивченні колективної поведінки, наприклад, дії натовпу або реакції аудиторії.

Четвертий підхід — "відносний". При такому підході суспільне життя вивчається не через конкретних людей, а через специфікацію їхніх взаємовідносин, зумовлених їхньою соціальною роллю. Роллю називається поведінка, якої чекають від людини, коли вона посідає певне становище в групі. У суспільстві існують сотні ролей — політик, виборець, робітник, селянин, службовець, споживач, керівник тощо. Поведінка людини значною мірою зумовлена цими ролями.

П'ятий підхід — культурологічний. Його застосовують при аналізі поведінки, використовуючи культурологічні поняття, наприклад, громадські норми і правила, суспільні цінності. Під цим кутом зору правила поведінки, або норми, розглядаються як регулятори вчинків окремих людей і діяльності певних соціальних груп.

Кожен з цих підходів найефективніше застосовується для дослідження певного спектра предметної сфери соціології, тому соціологу необхідно вміти орієнтуватись при виборі методу на те, під яким кутом зору досліджується те чи інше соціальне явище. У той же час сукупність методів визначає обсяг самого предмета соціології, вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними групами і спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми прояву масової свідомості.

Таким чином, соціологія за допомогою свого інструментарію забезпечує аналіз і оцінку, діагностику соціальних явищ, визначає, якою мірою діють позитивні й негативні тенденції, наскільки ті сили, на які треба спиратися, рухаючись до мети, готові до наступного кроку і в чому не готові, які сили протидіють цьому тощо. Наукове пізнання й оцінка реального стану

Частина І. Проблеми теоріїта історії соціологи

сил соціального процесу визначає їхні можливості, а його всебічна діагностика і є найважливішим завданням соціології. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що в будь-якому стані кожного соціального явища присутні моменти минулого, теперішнього й майбутнього. Взаємодія і взаємозв'я- зок цих трьох моментів соціального явища в конкретній ситуації його здійснення визначають характерну особливість предмета соціології.

Цим зумовлюється одна з найважливіших особливостей предметної сфери соціології як науки — постійно виявляти реальну картину стану і характеру змін у соціальній структурі суспільства: від особистості, сім'ї, колективу тощо до суспільства в цілому, розкриваючи й оцінюючи складну і мінливу розстановку суспільних сил у процесі соціального й економічного розвитку країни, оновлення всіх сфер життя суспільства.

Друга особливість предмета соціології полягає в тому, що він відображає не лише суть і стан соціального явища, а й закономірність перетворення цього стану в нову якість. Так, специфіка предмета соціології визначається і необхідністю, і законами перетворювальної практики в царині соціального буття суспільства. Звідси — розуміння специфіки соціальних знань. Воно не обмежується лише пізнанням та оцінкою реальної ситуації і тих сил, що її визначають.

Слід наголосити, що визначальною властивістю предмета соціологічного знання є й те, що він являє собою всю сукупність зв'язків і відносин, які називаються соціальними. А оскільки ці зв'язки та відносини в кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, то об'єкт соціологічного знання завжди виступає як соціальна система. Тому головним завданням соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків і відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми дії та форми вияву цих закономірностей у різноманітних соціальних системах для цілеспрямованого управління їхньою поведінкою.

Отже, поняття соціального, соціальних дій, зв'язків, відносин і процесів, способу їх організації є вихідним моментом для розуміння специфічних особливостей предмета соціологічного знання, а поняття соціальних закономірностей — для розуміння сутності предмета соціології.

Поряд із цим соціологія розробляє теорію, методологію, особливі способи, прийоми і процедури, що забезпечують сприятливі зміни для суспільного розвитку в тій чи іншій складній соціальній системі або ситуації.

Перед соціологією стоїть надзвичайно важливе і дуже складне завдання, пов'язане з розробкою цілісної системи соціологічного знання, а також соціальних технологій з метою підвищення ефективності усієї

Розділ 1. Соціологія як наука про суспільство

перетворювальної практики, характеристик способу життя, найповнішого розквіту потенціалу кожної особистості. Адже перетворювальна діяльність у галузі соціального буття суспільства, як і будь-яка перетворювальна діяльність взагалі, передбачає знання механізмів функціонування соціальних процесів та їх науково обґрунтованого використання при створенні соціальних технологій, розробці прогнозів і практичних рекомендацій для ухвалення державних та управлінських рішень.

У змісті предмета соціології важливе місце посідають також генезис, структура і залежності функціонування громадської думки в конкретних умовах життєдіяльності людей, окремих соціальних спільнот і суспільства в цілому. Громадська думка — це активний вияв стану громадської свідомості людей на всіх рівнях соціальної організації суспільства. Тому знання змісту, функцій і структури громадської думки стосовно того чи іншого факту, події, механізму її утворення, поширення і функціонування у конкретній ситуації має істотне значення для практичної діяльності людей.

Таким чином, предметом соціології є соціальні дії, явища, зв'язки, відносини і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення й функціонування соціальної реальності, тобто оточуючого нас соціального життя. Водночас, визначальною властивістю предмета соціології є те, що він являє собою усю сукупність дій, зв'язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

1.4. Основні функції соціології

Місце і роль соціології у практичній діяльності людей, у життєдіяльності суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона виконує. Функції соціології, таким чином, визначають основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Головними функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична й ідеологічна.

Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів. Особливе місце тут належить соціологічним теоріям середнього рівня, які на основі соціологічних досліджень розкривають закономірності й перспективи розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи й методи соціального перетворення світу.

Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому.