3.1 Спільні принципи інсталяції

Спільні методи інсталяції складаються з наступного:

1. Перерозбивка жорсткого диска на розділи. Якщо інстальована інша OS, виконують перерозбивку, щоб виділити місце під Linux.

2. Завантажуються засоби інсталяції Linux. Кожний дистрибутив має у якомусь вигляді засоби інсталяції – за звичаєм завантажуючу (boot) дискету, яка використовується для інсталяції програм. Завантаження цих засобів забезпечує покрокове завантаження, або дозволить виконувати інсталяцію в ручну.

3. Після розбивки та створення місця під Linux, створюють розділи Linux. Це виконується програмою Linux fdisk.

4. Створюють файлові системи та область свопінга. Створюють одну або декілька файлових систем для збереження файлів на створеному розділі. Крім іншого, якщо потрібно отримати область свопінга, то також створюють і його на одному з розділів Linux.

5. Інсталюють програми Linux у нову файлову систему. В деяких дистрибутивах деякі кроки можуть виконуватись автоматизовано.

Примітка: при підготовці до інсталяції Linux робить записи у ході її використання. Запитувати потрібно усе, що вводиться з клавіатури і все, що з’являється на екрані неординарно.

1. Концепція розбивання на розділи. У спільних випадках диски розбиваються на розділи, де окремі розділи виділяються окремим OS. У OS Unix файли зберігаються у файловій системі, яку по-перше, розташовано на диску або іншому пристрої, якій отформатовано для зберігання файлів. Кожна файлова система асоціюється з конкретною частиною дерева каталогів.

Під Linux кожна фійлова система “живе” в окремому розділі диска. Перед тим як інсталювати Linux, потрібно підготувати файлову систему для розміщення програм Linux.

Для Linux можна створити багато файлових систем, якщо їх потрібно використовувати окремо. Це виконується для більшої безпеки. Інша причина використання великої кількості файлових систем – це використання пам’яті декількох дисків. Таким чином, Linux потребує не менш одного розділу для корінної файлової системи. Треба також пам’ятати про проблему свопінга. Якщо потрібно використовувати файл свопінга, то по-перше використовують файл, що існує в одній з файлових систем. Створ.ється файл свопінга для використання як віртуальних RAM після інсталяції; по-друге – створюється розділ, який використовується тільки для цього.

Оркмий файл свопінга або розділ можуть бути не більше 16Мб, якщо потрібно більше 16Мб, то створюють декілька розділів або файлів свопінга (до 8). У спільному випадку створюють для Linux 2 розділи: один – для корінної файлової системи, а інший для області свопінга.

2. Розбивання жорсткого диска. Звичайний спосіб змінити розміри вже існуючого розділу – це видалити його (FDISK). При інсталяції не використовують FDISK під MS DOS, а використовують fdisk для створення розділів під Linux.

Після перерозбивки диска, щоб виділити місце під Linux, можна починати інсталяцію:

• завантажують засоби інсталяції Linux;

• виконують fdisk під Linux;

• виконують mkeffs та mkswap для створення файлової системи та свопінга;

• інсталюють прграми Linux;

• інсталюють або boot-файли LILO на диску або створюють диски завантаження для нової Linux-системи.