28. Закон переходу кількісних змін в якісні

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні характеризує одну зі сторін цього руху, одну з граней всезагального розвитку. Він розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень.

Якість – це внутрішня визначеність предметівта явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.

Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібний до них.

Якість проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість. Наприклад, електричний струм, який якісно може бути охарактеризований як потік електронів, проявляє себе через такі властивості: при проходженні по провіднику нагріває його, створює магнітне поле навколо провідника, при проходженні через розріджені гази викликає їх світіння тощо.

Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об´єму, числа, швидкості руху тощо.

Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Адже коли предмет втрачає свою якість, то перестає бути тим, чим він був. Цього не відбувається стосовно кількості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Нас не цікавить матеріал предмета, Називаючи число п´ять, нас не цікавить, означає воно кількість пальців на руці чи пелюстки квітки.

Кількість і якість існують об´єктивно. В предметах і явищах вони перебувають в нерозривній єдності. Ми лише в свідомості можемо розглядати їх окремо. Поняття якості дає нам змогу зловити момент сталості в речах. Поняття ж кількості дає можливість відобразити мінливість речей.

Отже, кількість і якість характеризують предмети і явища з різних сторін. Але вони не відірвані одне від одного. Між ними існує тісний зв´язок і взаємообумовленість. Ця взаємообумовленість проявляється в тому, що, по-перше, кількісна характеристика тієї чи іншої речі уточнює її якісну характеристику. Так, уточнюючи якість, особливість елементарних часток, ми, як правило, не лише зазначаємо їх фізичні та хімічні властивості, а й цікавимося величиною їх електричного заряду, маси тощо. По-друге, будь-яка якість завжди має свої чітко визначені кількісні межі.

29. Закон заперечення заперечення

Всі явища природи та суспільства розвиваються через заперечення. Процес розвитку був би неможливим без заперечення старого новим. Виникнення нового суспільного устрою є заперечення старого устрою, заміна його новим. У людському пізнанні незнання переходить в знання, помилка замінюється істиною. Перехід від простої форми руху до більш складної також є прикладом заперечення.

Але розуміти заперечення можна по-різному. Діалектичне тлумачення принципово відрізняється від метафізичного. Для метафізики заперечувати – значить ліквідувати, відкинути, знищити без залишку, без утримання позитивного. Тут відсутнє уявлення про процес розвитку. Це шкідливо може відображатися в суспільному житті. Метафізика абсолютизує момент подолання в запереченні. Однак повного подолання в природі немає і бути не може, бо сама матерія незнищувана, не перетворюється в повне небуття. Наприклад, зерно може вирости, перетворитися в стеблину, рослину. Але може бути і розмелене в муку, з´їдене пташкою, людиною, перетворитися в тіло пташки, людини.

Таким чином, заперечення може виступати і в формі знищення, загибелі певного явища і в формі переходу його від нижчої стадії розвитку до вищої. З погляду розвитку важливо, звичайно, таке заперечення, за якого зберігається можливість прогресивного розвитку певного явища.

Діалектичному запереченню властиві такі риси:

– заперечення – це подолання старого, що віджило, заважає розвиткові;

– заперечення є збереження всього позитивного, здатного розвиватися. Цей процес у філософській літературі називається "зняття". "Зняти" – це означає подолати старе й одночасно зберегти, утримати те краще, що досягнуто на попередній стадії. Без наступництва, спадкоємності не може бути розвитку.

Старе і нове – це дві сторони заперечення. Нове – це те, що найбільш повно відповідає об´єктивним потребам розвитку. Воно необхідне, тому росте і розвивається, має перспективу, майбутнє. Старе – те, що перестає або вже перестало відповідати об´єктивним, потребам розвитку. Воно не здатне розвиватися, більш того, воно стримує і навіть гальмує розвиток. Разом із тим, поняття "старе" не слід ототожнювати з поняттям «реакційне». У природі і суспільстві здійснюється невблаганний процес переходу від старого до нового, процес відмирання старого та утвердження нового. Старе і нове нерозривно пов´язані одне з одним в процесі розвитку. Це проявляється в таких аспектах:

– нове випливає зі старого відповідно до специфічних законів розвитку;

– нове використовує для свого розвитку все позитивне, що є в старому.

Діалектика розглядає заперечення не як акт втручання зовнішньої сили, а як самозаперечення, тобто перехід явища в свою протилежність, де заперечуване і те, що заперечує, – це сторони єдиної суперечності. Таке заперечення готується внутрішніми причинами на попередній стадії розвитку певного предмета чи явища. Цими внутрішніми причинами є боротьба протилежностей.

Процес розвитку в об´єктивному світі ніколи не припиняється. Кожне заперечення спричиняє нове заперечення, яке внутрішньо пов´язане з першим. Зміна одного заперечення іншим виражається поняттям заперечення заперечення.

Заперечення заперечення є закон безперервного розвитку, тобто кожне явище є результатом заперечення попереднього явища. Нове, що розвивається і стає старим, заперечується новим і так до безкінечності.

Вперше закон заперечення заперечення був сформульований Гегелем. Однак він докорінно відрізняється від розуміння цього закону матеріалістичною діалектикою. У Гегеля мова йде про саморозвиток ідеї. Для матеріалістичної діалектики цей закон є законом розвитку об´єктивного світу і мислення, яке його відображає.

Закон заперечення заперечення має всезагальне значення. Він проявляється в усіх галузях об´єктивної реальності – в рослинному і тваринному світі, в геології, математиці, історії, філософії.