
- •1.Світогляд як духовно практичне засвоєння світу. Структура та типи світогляду.
- •2.Філософія як предмет. Функції філософії.
- •3.Проблема філософії Стародавньої Індіх та Китаю.
- •4.Антична філософія: особливості розвитку та морально-етична спрямованість.
- •5.Основні досягнення та проблеми філософії доби середньовіччя. Роль християнства у формуванні середньовічної філософії.
- •6.Філософія Відродження: гуманістичний характер; науково-природничі погляди; соціально-політичні ідеї.
- •7. Філософія Нового часу. Пошуки продуктивного методу пізнання: емпіризм, раціоналізм.
- •8.Філософія Просві́тництва: проблема свободи людини.
- •9.Особливості та досягнення класичної німецької філософії.
- •10.Своєрідність російської філософії та її основні напрямки.
- •11.Філософія Маркса і Енгельса як програма радикальної перебудови людства.
- •12.Основні напрямки та особливості західної філософії хХст.
- •13.Джерела української філософської культури. Філософська думка епохи Київської Русі
- •14.Зародження та розвиток філософії Києво-Могилянської академії
- •15. Г.Сковороди – родоначальник україгськлї класичної філософії.
- •16.Філософські ідеали м. Костомарова та т. Шевченка.
- •17.Сучасна філософська думка в Україні та в українській діаспорі.
- •18.Філософське розуміння «буття». Основні виміри буття.
- •19.Матерія, спосіб та форми її існування.
- •20.Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається.
- •21.Проблема походження, розвитку і сутності свідомості. Свідомість і мова.
- •22.Суспільної свідомості та її структура.
- •23. Форми суспільної свідомості та її вплив на індивідуальну свідомість.
- •24.Взаємозв’язок свободаи та відповідальністі. Проблема вибору.
- •25. Діалектика як вчення про розвиток та універсальні зв’язки.
- •26.Категрії діалектики та їх суть.
- •27. Закон єдності і боротьби протилежностей.
- •28. Закон переходу кількісних змін в якісні
- •29. Закон заперечення заперечення
- •30. Проблема пізнання у філософії.Об’єкт та суб’єкт пізнання.
- •31.Чуттєве і раціональнепізнання, емпіричне і теоретичне пізнання.
- •32.Наукове пізнання, його суть, рівні та метод.
- •33.Пізнання та знання. Проблема істини в філософії. Суть істини.
- •34.Практика як критерій істини. Види практити (виробниче, соціальне, політичне і духовне)
- •35.Суспільство як самоорганізуюча і само розвиваюча система. Основні елементи суспільного життя та їх взаємозв’язок.
- •36.Роль географічного природного середовища в житті суспільства.
- •37.Демографічні чинники суспільного розвитку.
- •39.Політична система суспільства, та її чинники.
- •40.Духовне життя суспільства. Поняття «культури».
- •41.Національні культури та загальнолюдська культура.
- •42.Історична різноманітність і єдність типів суспільства. Формація та цивілізація.
- •44. Філософська концепція людини . Сутнісні характеристики людини.
- •45.Філософській зміст понять «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •46.Сенс життя людини. Проблема людського щастя.
- •47. Самореалізація особи. Роль особистості в історії
- •48.Діалектика взаємодії дюдини і суспільства. Проблема свободи та відповідальності.
- •49. Ціності . Житті людини та суспільства. Базові цінності людського буття та вищі духовні цінності
- •50.Глобальні проблеми людства та проблеми виживання людини.
20.Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається.
Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:
– без з´ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;
– питання про сутність свідомості, про її зв´язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;
– всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов´язані з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо..
Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності..
Важливішою передумовою такого дослідження є аналіз відображення форми матеріальної взаємодії, на основі якої виникають психіка та свідомість.
Відображення – це здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем в процесі взаємодії з ними.
Підхід у дослідженні відображення має бути послідовно генетичним, історичним. Слід розглядати розвиток конкретних форм та видів відображення, їх ускладнення, вдосконалення в процесі розвитку форм руху матерії.
Характер відображення залежить від:
– природи впливу;
– особливостей, якісної специфіки тіла, що відображає. Тобто поява більш складних матеріальних об´єктів зумовлює появу нових, більш складних форм відображення.
Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення – подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на вплив зовнішнього світу (поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня).
Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Відчуття – це певний внутрішній стан живої речовини, який полягає в мобілізації можливостей організму, його ресурсів для здійснення реальних дій, необхідних для задоволення потреб організму..
Відчуття є елементарною формою психічного. Більш складною формою є сприйняття та уявлення. Сприйняття – це синтез відчуттів, отриманих від різних органів чуття. Уявлення – це здатність зберігати образ предмета в мозку не лише тоді, коли предмет безпосередньо впливає на органи чуття, а й тоді, коли цього впливу немає.
Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідомості – мислення. Лише людині властиві вищі психічні функції – мислення, пам´ять, воля, емоції.
21.Проблема походження, розвитку і сутності свідомості. Свідомість і мова.
Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова. Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів врешті позначається як її ідеальність. Ідеальність, як ми вже знаємо це із історико-філософських досягнень, протиставляється реальному, речовому: речове (а слово «реальне» походить від слова «річ») має просторово-часові характеристики, а ідеальне виходить за межі простору й часу.
Стає зрозумілим, що загальне розуміння свідомості значною мірою залежить від того, як ми потрактуємо ідеальне, оскільки саме в ідеальному проявляється та виражається буттєвий (онтологічний) статус свідомості.
Якщо ідеальність постає як відсутність реального, тоді свідомість опиняється за межами реального і в кращому випадку може визначатися як відображення одних реальних речей в інших. Якщо ж ідеальність трактується як особлива реальність, тоді вона вимагає певного свого пояснення. Нарешті, можливий варіант, коли ідеальне позначається як «єдність буття та небуття», як дещо проміжне між речовою реальністю та її особливим відтворенням в психіці людини.
Отже, свідомість та основний носій її предметного змісту — знання — постають сферою (або процесом) ідеального освоєння світу. Ідеальність свідомості, як правило, розуміють у двох основних значеннях:
відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв'язків; при тому вважається, що характеристики речей фіксуються в нервових процесах за допомогою систем сигналів;
створення ідеальних предметних конструкцій через доведення параметрів речей або відношень між ними до еталонних, граничне можливих вимірів.