1.Утворення зунр. Акти злуки.

Після розпаду австро-угорської імперії 30 жовтня 1918р., Галичина проголосила своє відокремлення, 13 листопада проголошено ЗУНР. Армія українсько-галицька швидко взяла під свій контроль міста Галичини. З діями ЗУНР не були згодні поляки, яка щойно отримала незалежність свою. Маршал Підсульський починає готуватися до війни проти ЗУНР, адже Галичина вважалась польською територіє. Підсульського підтримали Франція та Велика Британія. ЗУНР шукає союзника, ним стане УНР директорія. 22 січня 1919р.УНР та ЗУНР підписали акт злуки українських земель (день соборності). Але подальші події показали неспроможність лідерів УНР і ЗУНР зберегти соборність українських земель, влітку, 1919р. польські війська остаточно захопили Галичину.

2. Процес державо утворення України в 90-х роках

Указом Президента України Л. Кравчука від 25 лютого 1992 р. "Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади в Україні" був скасований інститут державних міністрів України як такий, що не виправдав себе. В результаті реорганізації та ліквідації окремих міністерств до системи центральних органів державної влади було введено 26 міністерств, позбавлених права безпосереднього управління трудовими колективами, але наділених відповідальністю за проведення державної політики у відповідних сферах і галузях народного господарства.

З метою визначення стратегії державної політики, основних напрямів і принципів діяльності органів виконавчої влади Указом Президента від 28 лютого 1992 р. "Про Державну Думу України" було утворено новий постійно діючий орган, який очолив Президент республіки. Заступником Голови Думи став Прем'єр-міністр. 62 члени думи увійшли до чотирьох колегій, сформованих за професійним принципом: з питань економічної, науково-технічної, гуманітарної та правової політики. Керівниками колегій були призначені державні радники України, відповідно О. Ємельянов, І. Юхновський, М. Жулинський та О. Ємець. Державна Дума проіснувала до кінця року, але так і не стала ефективним органом управління.

Концепція реорганізації державного управління передбачала розмежування законодавчої та виконавчої влад. Отже, виникла необхідність вилучити у Рад виконавчі функції, зокрема, на рівнях області і району, тобто ліквідувати їх виконавчі комітети. Натомість Законом України від 5 березня 1992 р. було утворено інститут представників Президента як найвищих посадових осіб виконавчої влади — голів місцевої державної адміністрації, сформованої на базі колишніх виконкомів, їх відділів та управлінь. Представники Президента набули досить широких повноважень. У Республіці Крим (таку назву у лютому 1992 р. дістала Кримська АРСР) Президент України встановив своє представництво.

Однак усі ці реорганізації стосувалися лише форми, залишаючи незмінним зміст. При владі перебувала та ж сама державно-управлінська еліта, що й до серпня 1991 р., дещо поповнена вихідцями з демократичного табору. З одного боку, це забезпечувало еволюційний характер змін, а з другого — гальмувало реформи, які давно назріли.

Головні проблеми державного будівництва розв'язувалися вкрай повільно. Верховна Рада скликання 1990 р. так і не спромоглася прийняти нову конституцію, хоч проект її не раз перероблявся і виносився на всенародне обговорення. Тому залишилися відкритими питання, чи буде Україна президентською чи парламентською республікою, унітарною чи федеративною державою, як розподілятимуться повноваження між законодавчою і виконавчою владою. Невирішеність цих питань не раз викликала тертя між центром і регіонами.

Невпорядкованість системи державного управління була однією з причин того, що влада часто виявлялась безсилою перед проблемами, що постали перед українським суспільством у перші роки незалежності.

Білет 20.