психа

1.1. Автори теорії особистісних рис розглядають особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися більш чи менш однаково в різних ситуаціях.

Г. Олпорт вирізняв від 2 до 10 основних якостей (працелюбність, лінощі, чесність, ділові якості тощо), які характеризують спосіб життя людини, а решту вважав другорядними.

Р. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність-легко-важність, відкритість-закритість тощо).

Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстра-версія-інтроверсія (відкритість-закритість) та стабільність-нестабільність (рівень тривожності).

Розроблені ними методики успішно використовуються в психологічних дослідженнях особистості.

2. Біхевіористичний підхід (Б. Скіннер та ін.) базується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Всі форми соціальної поведінки, на думку теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, героями кіно тощо). Особистість є результатом взаємодії індивіда (зі всіма властивими йому характеристиками) і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб пристосуватися до нього.

3. Когнітивний підхід (Еліс, Роттер та ін.) є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням або надати йому певного сенсу. Людина не пасивна істота, на яку впливає довкілля. Характер її реакцій на ті чи інші ситуації визначається тією когнітивною інтерпретацією, яку вона сама дає цій ситуації, та особливостями її особистості. Одні схильні брати відповідальність на себе за те, що з ними відбувається, і впевнені, що можуть впливати на оточення (люди з внутрішньою підтримкою); інші - систематично пояснюють усе, що з ними відбувається, зовнішніми обставинами, вірять в існування зовнішнього контролю, щасливого випадку (орієнтовані зовні). Втім, когнітивний підхід не пояснює, чому одні люди схильні бачити причини своєї поведінки в собі, а інші - в обставинах. Відповіді на це запитання шукають інші теорії, зокрема психодинамічні.

4. Психодинамічні підходи представлені багатьма теоріями, зокрема психоаналітичною теорією 3. Фройда, індивідуальною психологією А. Адлера та аналітичною психологією К. Юнга.

3. Фройд сформулював психоаналітичну теорію особистості, де відправним пунктом є концепція підсвідомого, яке дає змогу зрозуміти складність та неоднозначність людського життя. Він вважав, що стійкі особистісні характеристики формуються, зазвичай, досить рано, а потім у різних варіантах відтворюються в дорослій поведінці. Таким чином, життя людини можна розглядати через її минуле, вирізняючи дитячі стереотипи, встановлюючи їхній зв'язок один з одним та з досвідом дитини, а також відповідним чином інтерпретуючи їх.

3. Фройд запропонував теорію розвитку особистості, виділив і позначив періоди, які реалізують завдання розвитку особистості, й описав кризи розвитку. Він підходить до особистості з точки зору фізичного тіла. Основні стимули виникають із соматичних джерел, лібідозна енергія виникає з фізичної, реакції на напруження визначають як психічну, так і фізичну поведінку. Таким чином, З.Фройд нагадав своєму поколінню про первинність тіла як центру функціонування особистості. Він стверджував, що все в нашій поведінці взаємопов'язане, що психологічних випадковостей немає: вибір людей, місць, їжі, розваг тощо визначається досвідом, якого ми не пам'ятаємо чи не можемо пригадати. Наші спогади забарвлені вибірковими репресіями та викривленнями, переробками та проекціями. Наша пам'ять чи версія нашого минулого дає не просто запис минулих подій, а є ключем до нашої поведінки та буття, і уважне спостереження, рефлексування, аналіз сновидінь, аналіз патернів мислення та поведінки, застосовані з метою самоаналізу, мають на меті психологічне зростання особистості.

За К. Юнгом, кожен має тенденцію до індивідуації, тобто саморозвитку. Індивідуація - центральне поняття його аналітичної психології. К. Юнг позначає цим терміном процес розвитку людини, який включає встановлення зв'язків між Его-центром свідомості та Самістю-центром душі загалом, поєднує свідоме й несвідоме.

Упродовж життя людина знову й знову повертається до старих проблем і запитань. Процес індивідуації може бути представлений спіраллю, в якій людина продовжує натрапляти на ті ж фундаментальні запитаннями, але кожного разу в більш тонкій формі. Зрештою вона має стати сама собою, має знайти власну індивідуальність, той центр особистості, який однаково віддалений від свідомого й несвідомого; ми повинні прагнути до цього ідеального центру, до якого природа, здається, спрямовує нас. Лише тоді можуть бути задоволені наші потреби.

Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю особистості.

2. Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.

1. Базові потреби - це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Вони диктуються об'єктивними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості. Кожна з базових потреб може мати різні рівні розвитку, пов'язані насамперед з певними етапами розвитку особистості. Так, потреба в діяльності має градації від потреби в "розрядці енергії" до потреби у праці; у спілкуванні - від аморфного нестатку в іншій людині до вищих форм прихильності до певної особистості (або спільноти); у пізнанні - від елементарної допитливості до палкого пошуку істини; у відпочинку - від потреби в релаксації й сні до тимчасової ізоляції від звичних форм суспільного життя.

2. Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні.

3. Вищі потреби включають насамперед потреби у творчості й творчій праці.

Потреби й мотиви

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.

Потреба - це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив - обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб'єктивної й об'єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.

Схема переходу потреби в мотив:

Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У цьому плані будь-які психічні явища можуть виступати як мотиви поведінки тільки за умови, якщо у відповідному суб'єктивному й об'єктивному середовищі кожне з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою.

З часом, якщо дія стала звичною, між потребою та дією встановлюється прямий зв'язок. Процес мотивації, здійснений раніше, залишається в неактуалізованому стані Наприклад, кожного дня, ідучи на роботу чи на навчання, людина не замислюється над тим, чому вона це робить, які потреби спонукають її працювати або вчитися. Відповідне рішення було обґрунтоване людиною раніше, коли вона вибирала собі професію або навчальний заклад. Обґрунтування такого рішення нерідко пов'язане з внутрішньо-особистісними конфліктами, можливість їх виникнення зумовлена тим, що поведінка людини має поліпотребнісну детермінацію. Різноманітні потреби можуть як співіснувати, так і суперечити одна одній. З чисто пізнавальної точки зору людину може цікавити одна професія, з матеріальної - інша, з позиції престижу - третя тощо. Зупинивши свій вибір на одній з них, людина, певно, здійснює чималу роботу щодо усвідомлення привілеїв тієї потреби (або їх системи), задоволення якої для неї найбільш значуще.

Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організує та планує діяльність і поведінку, в основі яких лежить необхідність задоволення потреби. В процесі мотивації потреба дістає одну зі своїх суттєвих властивостей - предметність. Предмет, здатний задовольнити потребу, не є заздалегідь визначений. До першого задоволення потреба не має свого предмета. Набуття потребою свого предмета, її упредметнювання і зумовлює перетворення потреби на певний мотив діяльності.

3.В основі самосвідомості лежить здатність відокремлювати себе від власної життєдіяльності. Ця здатність виникає в спілкуванні при формуванні свідомості, мислення, розуміння (див. розділ "Розвиток психіки та свідомості"), ставлення до свого буття, вона опосередкована спільною діяльністю, що сприяє формуванню певного уявлення про себе, свою здатність до суспільно значущих дій та вчинків.

Уявлення про себе (суб'єктивний образ свого "Я") виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві.

Результатом процесів самосвідомості є "Я-концепція" особистості.

"Я-концепція" - це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх чинників, які впливають на особистість.

"Я-концепція" є системою настанов, яка включає три структурні елементи:

1) когнітивний - образ "Я", який характеризує зміст уявлень про себе;

2) емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в системі самооцінок;

3) поведінковий, який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці.

З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", а також "Я-динамічне" (як особистість змінюється, якою вона прагне стати), "Я-уявлюване", "Я-маску", "Я-фантастичне" тощо. Розбіжності між "ідеальним Я" та "реальним Я" є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть призвести до внутрішнього конфлікту й негативних переживань.

Важливою функцією "Я-концепції" є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Розвиток особистості, її діяльність і поведінка зазнають впливу "Я-концепції".

"Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе.

Центральним компонентом "Я-концепції" є самооцінка особистості. Самооцінка - це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим рисам своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самооцінка виконує регуляційну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

4. Поняття психологічного захисту в концепції З. Фрейда

Вперше З. Фрейд звернувся до поняття психологічного захисту в роботі "Нейропсихологія захисту" (1894). Фрейд запропонував наступну концепцію особистості. Психічний апарат індивіда ділиться на три області.

1. «Воно» - несвідома інстинктивна область імпульсів і інстинктів, які прагнуть до задоволення, підкоряючись принципу задоволення.

2. «Я» - c ознательная область. Основне завдання «Я» - цензура над імпульсами, що виходять з області «Воно». Для цієї цензури «Я» використовує механізми психологічного захисту.

3. «Понад Я» - спадкоємець Едіпового комплексу. Область моральної оцінки, це ідеальне «Я», усвідомлення того, як має виглядати «Я» відповідно до вимог суспільства і суспільною мораллю.

Виходячи зі своєї концепції психічного апарату індивіда З. Фрейд висунув такі положення:

1. Провідну роль в людській поведінці, в його духовного життя відіграє несвідоме. Зміст несвідомого складають вроджені інстинкти. За Фрейдом таких інстинкту два: сексуальний («ерос» чи лібідо) і агресія, прагнення до руйнування («танатос»). Крім цього у зміст несвідомого входять бажання, афекти, витіснені з свідомості з причини їх неприйнятності або небажаності (культурної неприйнятності або травматичності для суб'єкта).

Зміст несвідомого енергетично заряджена: інстинкти і бажання, вигнані зі свідомості, прагнуть бути задоволеними. Ця енергія є «двигуном» людської поведінки, її устремлінь.

2. Потягу несвідомого знаходяться в суперечності з нормами культури.

З. Фрейд стверджував, що інстинкти людини за своєю природою асоціальні і егоїстичні. Соціальні норми - це узда, яка накидається на них і тим самим робить можливим спільне існування людей.

3. Психічний і соціальний розвиток людини йде через встановлення балансу між інстинктами і культурними нормами. Таким чином, в процесі розвитку Я людини змушене постійно шукати компроміс між рветься назовні енергією несвідомого і тим, що допускається суспільством.

4. Цей баланс, компроміс встановлюється за допомогою захисних механізмів психіки. Захисним механізмом називається специфічне зміна змісту свідомості, що виникає в ситуації внутрішнього конфлікту.

Захисні механізми починають діяти, коли досягнення мети нормальним способом неможливо або коли людина вважає, що його неможливо. Важливо підкреслити, що це не способи досягнення бажаної мети, а способи організації часткового і тимчасового душевної рівноваги з тим, щоб зібрати сили для реального подолання труднощів, що виникли, тобто вирішення конфлікту відповідними вчинками. У цьому випадку люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі. Одні, заперечуючи їх існування, пригнічують схильності, які доставляють їм незручності, і відкидають деякі свої бажання як нереальні і неможливі.

Пристосування в цьому випадку досягається за рахунок зміни сприйняття.

Спочатку, людина заперечує те, що не бажано, але поступово може звикнути до такої орієнтації, дійсно забути хворобливі сигнали і діяти так, як якщо б їх не існувало.

Інші люди долають конфлікти, намагаючись маніпулювати турбують їх об'єктами, прагнучи оволодіти подіями і змінити їх в потрібному напрямку.

Треті знаходять вихід у самовиправданні і поблажливість до своїх спонукань, а четверті вдаються до різних форм самообману.

Особистостям з особливо жорсткою системою принципів поведінки було б особливо важко і часом неможливо діяти в різноманітній і мінливому середовищі, якби захисні механізми не оберігали їх психіку.

Захисні механізми можуть бути ефективними або неефективними (залежно від того, чи вдається людині впоратися з енергією несвідомого без патологічних симптомів).

Таким чином, механізми психологічного захисту - це спосіб боротьби «Я» проти хворобливих, нестерпних для суб'єкта переживань.

Усі механізми психологічного захисту спотворюють реальність з метою збереження психічного здоров'я та цілісності особистості. У цьому випадку ціна психічного здоров'я:

- Спотворена дійсність,

- Спотворений образ «Я»,

- Спотворений зовнішній світ.

Захисні механізми дозволяють зберегти або, вірніше, досягти внутрішнього благополуччя за рахунок ігнорування реальності.

Механізми психологічного захисту формуються спочатку в міжособистісних відносинах, потім стають внутрішніми характеристиками людини, тобто в індивідуальному досвіді відбувається научіння тим чи іншим захисним форм поведінки.

Основні ознаки механізмів психологічного захисту (механізмів интрапсихической захисту):

1) імпульсивність (механізми психологічного захисту не залежать від волі);

2) спотворення реальності;

3) відсутність усвідомлення суб'єктом захисних форм поведінки.

Основні функції механізмів психологічного захисту:

1) збереження особистісної цілісності,

2) збереження психічного здоров'я, певного «Я-образу». Причому, як встановлено в дослідженнях різних психологів, для людини важливо збереження навіть не стільки благополучного, скільки звичного, стійкого ставлення до себе. Це дуже яскраво демонструє так званий «дискомфорт успіху». Суть його в тому, що людина, що звикла до неуспеху, домігшись успіху, перемоги, прагне звести це до мінімуму, знецінити;

3) регуляція міжособистісних відносин.

Механізми психологічного захисту

Однією з ситуацій, в яких активізуються механізми захисту, є фрустрація.

Фрустрація - це психічний стан людини у разі виникнення на його шляху до досягнення мети перешкод, які сприймаються ним як непереборні.

До механізмів психологічного захисту відносять звичайно заперечення, витіснення, проекцію, ідентифікацію, раціоналізацію, включення, заміщення, відчуження та інші.

Сублімація (в букв. Перекладі - «сублімація») - один із захисних механізмів, що представляють собою підсвідому заміну однієї, забороненою або практично не досяжною мети на іншу, дозволену і більш доступну, здатну хоча б частково задовольнити актуальну потребу.

Cублімація є своєрідним перекладом енергії несвідомого в соціально прийнятне русло. Так сексуальний інстинкт може бути сублімував засобами художньої творчості, або через турботу про незаможних, або навіть через прихильність до домашніх тварин. Агресія може сублімувати через деякі професії (наприклад, професію військового) або спортивні досягнення.

Цей механізм захисту може проявлятися і зовсім по-іншому. Hаприклад, людина, яка не може реалізувати себе в діловій сфері, починає багато часу приділяти своєму хобі або, відчуваючи емоційні труднощі, багато їсть.

Заперечення зводиться до того, що інформація, яка турбує і може привести до конфлікту, не сприймається.

Мається на увазі конфлікт, що виникає у разі мотивів, що суперечать основним установкам особистості, або інформації, яка загрожує самозбереження, престижу, самооцінці.

Цей спосіб захисту набирає чинності при конфліктах будь-якого роду, не вимагаючи попереднього навчання, і характеризується помітним спотворенням сприйняття дійсності.

Заперечення формується ще в дитячому віці і найчастіше не дозволяє людині адекватно оцінювати що відбувається навколо, що, у свою чергу, викликає утруднення в поведінці.

Витіснення - найбільш універсальний спосіб уникнення внутрішнього конфлікту шляхом активного виключення з свідомості неприйнятного мотиву або неприємної інформації.

Витіснення є несвідомий психологічний акт, при якому неприйнятна інформація або мотив відкидаються цензурою на порозі свідомості.

Ущемлене самолюбство, зачеплена гордість і образа можуть породжувати декларування хибних мотивів своїх вчинків, щоб приховати справжні не тільки від інших, але і від себе.

Справжні, але не приємні мотиви витісняються з тим, щоб їх замістили інші, прийнятні з точки зору соціального оточення і тому не викликають сорому і докорів сумління.

Помилковий мотив у цьому випадку може бути небезпечний тим, що дозволяє прикривати суспільно прийнятною аргументацією особисті егоїстичні устремління.

Витіснений мотив, не знаходячи вирішення в поведінці, зберігає свої емоційні і вегетативні компоненти.

Незважаючи на те, що змістовна сторона травмуючої ситуації не усвідомлюється і людина може активно забути сам факт того, що він зробив певний непорядний вчинок, тим не менш конфлікт зберігається, а викликане їм емоційно-вегетативне напруга суб'єктивно може сприйматися як стан невизначеною тривоги. Тому вичавлені потягу виявлятися в невротичних і психофізіологічних симптоми.

Проекція - несвідомий перенесення власних почуттів, бажань і потягів, в яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їх соціальну неприйнятність, на іншу особу.

Коли людина по відношенню до кого-то виявив агресію, у нього нерідко виникає тенденція знизити привабливі якості потерпілого.

Людина, постійно приписує іншим власні прагнення, суперечать його моральних норм, отримав спеціальну назву - ханжа.

Існують різні типи проекцій.

Комплементарна - приписування іншому того стану, який відсутній у суб'єкта, але додатково до стану суб'єкта (наприклад, якщо я відчуваю ревнощі, то іншому приписую зраду).

Атрибутивна - наївне судження при нестачі знань («інші такі ж, як ми»). Приклад: студенти, які, за свідченням викладачів, часто списують, вважають, що всі студенти списують.

Сімілятівная - приписування власних якостей, яких суб'єкт не усвідомлює, іншим людям. Наприклад, власні негативні риси батьки можуть приписувати своїй дитині.

Панглосс-Кассандра. Панглосс - герой однієї з повістей Вольтера. Цей герой бачив світ через рожеві окуляри. Кассандра передрікала загибель Трої, проектували на зовнішній світ відчуття згубності. Іншій людині приписується протилежне тому, що відчуває суб'єкт (приписую іншому ненависть до мене, сам відчуваю до нього любов).

Панглосс: сам відчуваю до світу ворожість (несвідомо), припускаю, що всі мене люблять. Кассандра - навпаки. Даний вид захисту спрямований на подолання тенденції дуже сильного зближення з іншими людьми.

Приписуватися можуть як позитивні, так і негативні переживання. Заперечення відволікає увагу від хворобливих ідей і почуттів, але не робить їх абсолютно недоступними для свідомості. Людина просто ігнорує болючі для нього реальності і діє так, ніби вони не існують.

Ідентифікація - несвідомий перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і не доступних, але бажаних для себе.

У дітей - це найпростіший механізм засвоєння норм соціальної поведінки та етичних цінностей.

Так, хлопчик несвідомо намагається бути схожим на батька і тим самим заслужити його тепло і повага.

Завдяки ідентифікації досягається також символічне володіння бажаним, але не досяжним об'єктом.

Раціоналізація - псевдоразумное пояснення людиною своїх, бажань, вчинків, насправді викликаних причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги.

Зокрема, вона пов'язана зі спробою знизити цінність недоступного.

Раціоналізація, використовується людиною в тих особливих випадках, коли він, лякаючись усвідомити ситуацію, намагається приховати від себе той факт, що у своїх діях побуждается мотивами, що перебувають у конфлікті з його власними моральними стандартами.

Близьким до раціоналізації способом психологічного захисту є включення, при якому також переоцінюється значущість травмуючого чинника.

Для цього використовується нова глобальна система цінностей, куди колишня система входить як частина, і тоді відносна значущість травмуючого чинника знижується на фоні інших, більш потужних.

Прикладом захисту по типу включення може бути катарсис - полегшення внутрішнього конфлікту при співпереживанні.

Якщо людина спостерігає і співпереживає драматичні ситуації інших людей, істотно більш тяжкі і травмуючі, ніж ті, які турбують його самого, він починає дивитися на свої біди по-іншому, оцінюючи їх в порівнянні з чужими.

Інтелектуалізація - заснований на фактах, надмірно «розумовий» спосіб переживання конфліктів та їх обговорення. Це перебування прийнятних причин для неприйнятних думок і дій.

Зазвичай винаходяться будь-які пояснення для своїх провалів або невдач, які в дійсності засновані на інших причинах. Наприклад, лікар, який не може добитися успіху в лікуванні через свою некомпетентність пояснює свої невдачі з допомогою різних наукових теорій, складністю захворювання і т. д.

Соматизація - відхід у хворобу.

Придушення - Обмеження думок і дій для того, щоб уникнути тих із них, які можуть викликати тривогу (наприклад, деякі люди не літають на літаках).

Аскетизм - заперечення, відмова собі у задоволенні (їжа, сон, фізичні вправи, сексуальне задоволення). В основному зустрічається у підлітків в період статевого дозрівання.

Фантазування - втеча у світ мрії, де здійснюються всі бажання, де ти розумний, сильний, красивий і фартовим. Hекоторие просто біжать у світ мрії, інші - фантазують вголос, публічно, розповідаючи про своїх «неймовірно знаменитих» знайомих або родичів. Така «позитивна самодемонстрация» повинна слугувати підвищенню цінності людини в очах оточуючих.

Заміщення - перенесення дії, направленої на недоступний об'єкт, на дію з доступним об'єктом.

Заміщення розряджає напругу, створене недоступною потребою, але не призводить до бажаної мети.

Коли не вдається виконати дію, необхідне для досягнення поставленої перед ним мети, він іноді робить перше-ліпше безглузде рух, дає якусь розрядку внутрішнього напруження.

Таке заміщення часто видно в житті, коли людина зриває своє роздратування, гнів, досаду, викликані однією особою, на іншому обличчі або на першому-ліпшому предметі.

Ізоляція чи відчуження - відокремлення всередині свідомості травмуючих людини чинників.

При цьому неприємні емоції блокуються від доступу до свідомості, так що зв'язок між якоюсь подією і його емоційним забарвленням не відбивається у свідомості.

Цей вид захисту нагадує "синдром відчуження", для якого характерне відчуття втрати емоційного зв'язку з іншими людьми, раніше значимими подіями або власними переживаннями, хоча їх реальність і усвідомлюється.

Феномени дереалізації, деперсоналізації та розщеплення особистості можуть бути пов'язані з таким захистом.

Вибірковість відносини людини до групи і колективу пов'язана з опосредованием психологічним захистом.

Вона є своєрідним фільтром, включающимся при істотному неузгодженості власної системи цінностей і оцінкою свого вчинку або вчинків близьких людей, що відокремлюють бажані впливу від небажаних, відповідні переконанням, потребам і цінностям особистості від невідповідних.

Корисно мати на увазі, що вплив психологічного захисту може сприяти збереженню внутрішнього комфорту людини навіть при порушенні ним соціальних норм і заборон, оскільки, знижуючи дієвість соціального контролю, вона задає грунт для самовиправдання.

Якщо людина, ставлячись до себе в цілому позитивно, допускає у свідомість уявлення про своє недосконалість, вади, які в конкретних діях, то він стає на шлях їх подолання.

Він може змінити свої вчинки, а нові вчинки перетворять його свідомість і тим самим його подальше життя.

Якщо ж інформація про невідповідність бажаного поведінки, підтримує самоповагу, і реальних вчинків у свідомість не допускається, то сигнали конфлікту включають механізми психологічного захисту і конфлікт не долається, тобто людина не може стати на шлях самовдосконалення.

Тільки переводячи неусвідомлювані імпульси в свідомість, можна досягти контролю над ними, набуваючи більшу владу над своїми вчинками і підвищуючи впевненість у своїх силах.

5. Основними рушійними силами розвитку особистостівихованця є:  • рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови;  • потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок;  • життєві домагання особистості та її можливості;  • спадкові дані та потреби виховання;  • емоційно-почуттєва сфера особистості;  • особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо.