Організація поліцейської діяльності в Україні

Українська міліція фактично побудована за таким же принципом, як і в більшості країн Європи. Свого часу російські самодержці копіювали досвід Прусії та Австрії, вони схилялися перед німецькою моделлю війська й поліції. Фактично радянська міліція виступила як наступниця цього підходу. Не відбулося суттєвих змін і за часів незалежності України. Центральною організацією є апарат МВС України, розташований у Києві, за адресою вул. Богомольця, 5. Його очолює міністр внутрішніх справ України, який є одночасно прямим начальником усього особового складу української міліції. Цим досягається централізація і єдність піраміди. Інший чинник єдності – фінансування, що здійснюється централізовано з державного бюджету через міністерство. Нарешті, існує повна уніфікація щодо правових засад, зовнішньої атрибутики, прийому на службу, кар’єрного росту, виходу на пенсію тощо. Хоча останнім часом зроблено певні кроки до того, щоб розвивати так звану муніципальну міліцію, яка фінансується за рахунок місцевих бюджетів. Зазначимо, що у свою чергу міністр внутрішніх справ України є членом Кабінету Міністрів України, на посаду призначається Президентом України; чисельність та організаційна структура міліції визначається в порядку, встановленому Кабміном. Таким чином досягається загальнополітична керованість органами внутрішніх справ і, зокрема, міліцією.

Піраміда організацій (колективів працівників міліції) має чітко визначені три рівня.Перший – належить центральному апарату МВС України; другий складають територіальні управління (головні управління) в областях, Криму, містах Києві та Севастополі й на транспорті. Їх очолюють начальники головних управлінь або управлінь, а в Криму – заступник міністра внутрішніх справ України. На свої посади вони призначаються наказом міністра. Нижчий рівень посідають міськрайліноргани, тобто міські, районні, лінійні (транспортні) відділи (управління) міліції, що організаційно відносяться до управлінь або головних управлінь в області або місті. Їх начальники призначаються і знімаються з посад також наказом міністра, але за поданням їх безпосередніх начальників – начальників обласної (середньої) ланки. Нижчі органи можуть мати власні організаційні відгалуження для обслуговування окремих місцевостей, спальних районів тощо. Вони можуть називатися міськими відділками міліції, дільницями, відділками на певних об’єктах. У назвах українських міліцейських організацій, як правило, сполучається територіальна назва й підпорядкованість. У результаті виникають довгі та іноді малозрозумілі для населення назви й абревіатури. Наприклад, у паспорті в графі “ким виданий” можна побачити: МВМ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області. Це є справжня бюрократична “таємниця”, недоступна для пересічної людини. Розшифровується вона так: паспорт видавався міськім відділком міліції, який входить до складу Київського (за назвою адміністративного району Харкова) відділу міліції, що у свою чергу відноситься до Харківського міського управління, а останнє є структурою Харківського обласного управління, яке в свою чергу належить Міністерству внутрішніх справ України. Тобто, згідно з бюрократичним каноном, запис відображає усю вертикальну ієрархію міліцейських організацій України.

Колективи міліції як соціальні організації відрізняються від різноманітних цивільних, політичних, бізнесових установ кількома ознаками. По-перше, вони засновані на принципі єдиноначальності, коли начальник, командир, керівник структурного підрозділу несе усю відповідальність за вирішення покладених завдань і одноособово керує підлеглими. Лінійна структура управління, безперечно, є провідною засадою організації міліцейських колективів. По-друге, визначальною особливістю є високий ступінь формалізації, що досягається наявністю великої кількості законодавчих актів, статутів, службових інструкцій та наказів, які регламентують усі сторони діяльності, і цілим арсеналом санкцій, передбачених Дисциплінарним статутом. По-третє, міліція залишається воєнізованою структурою, діяльність якої певним чином утаємничена і відгороджена від суспільства. З військовими структурами міліцію зближує обмундированість і озброєність, присяга членів організації, наявність спеціальних звань, спільність підходів до проходження служби особовим складом, присутність службової таємниці й недопущення цивільних осіб до контролю над оперативною діяльністю організації. І хоча в Законі України “Про міліцію” наголошується на тому, що “Діяльність міліції є гласною”, і за останні роки зроблено певні кроки до налагодження інформаційних стосунків зі ЗМІ й громадськістю, органи міліції ніколи “не розкриються” перед зовнішнім світом тому, що оперативна й слідча діяльність вимагає секретності. По-четверте, усі міліцейські установи будуються на основі спільних управлінських принципів та єдиних організаційних підходів, уніфікація є важливою складовою внутрішньої архітектоніки колективів. У цілому можна розглядати колективи міліції як уніфіковані й мілітаризовані організації з домінуванням бюрократичної моделі управління, що побудовані з використанням централізованих й формалізованих структур, завдяки чому досягається високий ступінь керованості й націленості на виконання постійних і ситуативних завдань.

Уніфікація структури на кожному з трьох основних рівнів досягається за рахунок двох чинників. По-перше, законодавчо установлена загальна структураміліції, через яку мають реалізовуватися основні функції; по-друге, є усталенавнутрішня інфраструктура, яка забезпечує діяльність міліції і опосередковано працює на виконання основних завдань. Загальна структура визначена Законом України “Про міліцію”. Отже, міліція складається з наступних підрозділів: 1) кримінальна міліція, 2) міліція громадської безпеки, 3) транспортна міліція, 4) державна автомобільна інспекція, 5) міліція охорони, 6) спеціальна міліція, 7) судова міліція. Найбільше навантаження з виконання завдань міліції припадає на перші два підрозділи, бо вони безпосередньо реалізують функцію протидії злочинності та охорони громадського порядку. Кримінальна міліція виконує завдання з карного розшуку й розкриття злочинів, протидіє економічній злочинності й незаконному обігу наркотиків, вона включає криміналістичні й оперативно-технічні підрозділи. Міліція громадської безпеки включає, перш за усе, службу дільничних інспекторів та патрульно-постову службу. В практиці управління до складу міліції громадської безпеки на рівні області “приєднуються” і паспортна служба, і спеціальна міліція (“Беркут”), і ДАІ, і служба охорони. Внутрішня інфраструктура включає кадрові апарати (робота з персоналом), чергові частини, тилові підрозділи, які займаються матеріально-технічним забезпеченням, штабні, аналітичні та інформаційні підрозділи. На усіх рівнях міліцейських організацій простежуються відповідні поділи та структурні елементи. В центральному апараті вони є найбільш помітними й розгалуженими. Як правило, заступники міністра очолюють відповідні департаменти, функціональні головні управління або просто управління у складі міністерства, що займаються організацією, плануванням, методичним забезпеченням відповідної діяльності в масштабах України. Приблизно така ж структура спостерігається і на рівні обласних управлінь (головних управлінь). Перші заступники (заступники) начальника управління МВС України в області очолюють відповідні напрямки роботи, служби: наприклад, перший заступник є начальником кримінальної міліції, інший перший заступник – начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю, заступник – начальник міліції громадської безпеки, інший заступник є начальником слідчого управління, окремо існує посада заступника, що очолює управління кадрів і т. ін. Заступники керують діяльністю відповідних управлінь, відділів і служб. На рівні міських управлінь, районних і лінійних відділів можна побачити такі ж підходи, але, звичайно, у скороченому вигляді. Таким чином, управління міліцейською діяльністю набуває вигляду лінійно-функціональної структури. У міліцейських організаціях широко застосовуються і штабні ланки. Так, начальнику можуть бути підлеглими такі структурні ланки, як штаб, секретаріат, інформаційне бюро, спецвідділи, що “випадають” з лінійної схеми, бо забезпечують загальні потреби управління органами міліції.