3.2. Нормативна теорія прийняття рішень.

Нормативна теорія прийняття рішень – це система методів, які забезпечують підтримку прийняття рішень. Такі методи «організують» мислення людини та пропонують йому, як варто поводитися в процесі прийняття рішень.

Нормативна теорія прийняття рішень – це математична теорія прийняття рішень, яка базується на припущенні, що для проблемної ситуації може бути створена математична модель, яка дозволяє здійснити вибір найкращої альтернативи на основі деякого критерію.

В основі нормативної теорії прийняття рішень лежить класична концепція максимізації очікуваної корисності. Відповідно до даної концепції, людина завжди намагається прийняти оптимальне рішення, якому відповідає максимальна очікувана корисність. При цьому передбачається, що ОПР має досить повну інформацію про середовище, альтернативи та їхні наслідки.

Відповідно до нормативної ТПР, будь-яка ситуація вибору може бути представлена у вигляді задачі прийняття рішень. Тобто передбачається, що може бути побудована модель цілі, яка оцінює ступінь відповідності обраної альтернативи поставленій меті.

Задачею прийняття рішень (ЗПР) називають пару <А, П>, де А - множина допустимих альтернатив, П - принцип оптимальності, який задає поняття кращих альтернатив (тобто П - це модель мети). Рішенням задачі <А, П> є підмножина А_опА, яка визначається за допомогою принципу оптимальності. У тому випадку, якщо принцип оптимальності являє собою множину суперечливих критеріїв, має місце багатокритерійна задача прийняття рішень.

Основним практичним результатом досліджень, проведених у рамках нормативної ТПР, є різні математичні моделі, які дозволяють знайти рішення задачі <А, П>. Розглянемо докладніше поняття моделі та приклади моделей, запропонованих нормативною ТПР.

3.3. Моделі прийняття рішень в умовах невизначеності

Невизначеність – це неповнота та неточність інформації про умови реалізації прийнятого рішення.

Фахівці виділяють 3 наступні класи невизначеності:

1. Невизначеність елементів проблеми – неповнота знань про проблему, щодо якої приймається рішення.

2. Цільова невизначеність – неточне розуміння своїх цілей особою, що приймає рішення (цільова невизначеність часто пов'язана з наявністю декількох суперечливих критеріїв оцінки альтернатив)

3. Невизначеність середовища – невідомість наслідків реалізації альтернатив, пов'язана з неможливістю точного урахування розвитку навколишнього середовища (наприклад, невідомо, які будуть доходи підприємства від продажу різних видів продукції, тому що заздалегідь невідомі дії конкурентів).

Основним джерелом невизначеності виступає зовнішнє середовище об'єкта управління. Невизначеність середовища призводить до невідомості наслідків реалізації розглянутих альтернатив, що значно затрудняє вибір прийнятних дій, спрямованих на вирішення проблеми.

Залежно від наявності (або відсутності) факторів невизначеності середовища, ситуації прийняття рішень підрозділяють на 3 групи:

1) ситуації визначеності, які характеризуються повнотою інформації;

2) ситуації ризику, при яких відомі ймовірності настання можливих станів зовнішнього середовища;

3) ситуації невизначеності, при яких імовірності настання тих або інших станів середовища визначити неможливо.

Більш докладна класифікація ситуацій прийняття рішень залежно від повноти та суперечливості наявної інформації подана в табл. 3.1.

Таблиця 3.1