54. Науково-технічний прогрес, його соціальні та гуманітарні наслідки.
Розвиток
матеріально-виробничої сфери суспільства
на сучасному його етапі визначається
певними особливостями, які дозволяють
характеризувати цей етап науково-технічною
рево-люцією, або революцією технологічною,
інформаційною, комп’ютерною,
телекомунікаційною тощо. Незважаючи
на тер-мінологічні розбіжності, його
провідною рисою є величезний розвиток
техніки, інформації та комунікативних
засобів, котрі суттєво змінюють усю
систему суспільних відносин і саму
люди-ну. Техніка (від грец. tеchne —
майстерність, мистецтво) розгля-дається
як система створених людиною засобів,
знарядь вироб-ництва, а також прийоми
та операції, вміння й мистецтво здійснення
процесу праці. У техніці людство
акумулювало свій багатовіковий досвід,
засоби, методи пізнання та перетворення
природи, втілювало досягнення культури.
З усієї сукупності технічних засобів визначальними в житті й розвитку суспільства є ті, що функціонують у сфері матеріально-го виробництва. Техніка, таким чином, як «виробничі органи су-спільної людини» є результатом людської праці та розвитку
знання та одночасно їх засобом. Рівень розвитку техніки — пока-зник володіння оволодіння людиною силами природи. Якщо на ранніх стадіях історії техніка (в сучасному розумінні) була роз-винута крайньо слабо і у виробництві переважала жива праця, то зараз у загальній сумі трудових витрат на одиницю продукції пе-реважає, як правило, оречевлена праця. Скорочення частини жи-вої у праці в процесі виробництва — закономірна тенденція тех-нічного прогресу. Вдосконалення техніки дозволяє не тільки все більш масштабно впливати на навколишнє середовище, але й змінює саму людину, розвиваючи її здібності та знання.
Історичний розвиток техніки включає три основні етапи: зна-ряддя ручної праці, машини, автомати. Технічний прогрес — найважливіший фактор зростання продуктивності праці і показ-ник рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Сучасний роз-виток продуктивних сил ґрунтується на широкій базі науково-технічного прогресу.
Початок науково-технічного прогресу датується XVI— XVIII ст. — початком надзвичайно бурхливого соціального і економічного розвитку. Потреби торгівлі, мореплавства, ману-фактурного виробництва вимагали теоретичного й експеримента-льного вирішення ряду практичних промислових завдань. Подальший розвиток продуктивних сил став неможливим на попередній основі, без активного розвитку техніки та науки.
У загальному ході науково-технічного прогресу виділяють три етапи, пов’язані з якісними перетвореннями продуктивних сил, що призводили до різкого збільшення продуктивності праці, до-зволяючи говорити про науково-технічну революцію.
Першим етапом став етап механізації, машинізації виробницт-ва, який звільнив людину від виснажливої фізичної праці і наба-гато разів збільшив її продуктивність.
Другий етап — етап автоматизації, пов’язаний з науковими досягненнями в галузі автоматики, електроніки, обчислювальної техніки, Це зумовило можливість переходу до вищих форм авто-матизації — автоматизації цілих цехів, заводів. Сьогоднішні сут-тєві зміни у продуктивних силах націлені на повну автоматиза-цію виробництва в масштабах усього суспільства.
Третій етап пов’язаний з розвитком мікроелектроніки, інфор-матики, біотехнології, створення робототехніки, масової комп’ютеризації тощо. Науково-технічний прогрес в сучасних умовах характеризується тісним зв’язком виробництва з досяг-неннями таких фундаментальних наук, як фізика, математика, хімія, біологія, а також наук, що виникли на стику різноманітних
галузей знань, наприклад, таких, як біотехнологія, що ґрунтуєть-ся на інтеграції методів біології, генетичної та клітинної інжене-рії у сполученні з мікробіологічним синтезом.
Сутність сучасної науково-технічної революції якраз і полягає в перетворенні науки в безпосередню продуктивну силу. Це означає:
— по-перше, те, що наукові знання стають невід’ємною складовою практично кожного зайнятого у процесі виробництва;
— по-друге, те, що управління виробництвом, технологічними процесами можливе тільки на основі науки;
— по-третє, включення науково-дослідної й конструкторської діяльності як безпосередньої ланки у структурі виробничого про-цесу.
Отже, наука — для того, щоб дійсно виконувати роль безпо-середньої продуктивної сили, — повинна випереджати розвиток виробництва. Науково-технічна революція охоплює сьогодні і науку, і технологію, і техніку, а також систему організації праці й управління виробництвом.
Разом із тим розвиток як самої науки, так і технічної освіти людини потребує від останньої й удосконалення її морального обличчя, яке формується під впливом усієї сукупності суспільних наук (передусім філософії, а також духовної культури в цілому). Суспільні науки беруть участь не тільки у формуванні духовного світу людини, але й у самій організації виробництва — гармоні-зації міжособистісних (моральних, психологічних, політичних, правових тощо) відносин, більш ефективному врахуванні можли-востей людини в її взаємодії з технічними системами тощо.
Таким чином, науково-технічна революція торкається не лише виробничо-технологічних, економічних процесів, але й, розвива-ючи людський фактор, призводить до змін у соціальній сфері, прискорює ритм самого життя, змінює форми та характер спілку-вання людей; вона, крім того, виводить людство на рішення ряду актуальних проблем глобального масштабу — екологічних, соці-ально-генетичних, проблем штучного інтелекту та клонування людини тощо.
Наслідки науково-технічного прогресу створили передумови для виникнення й теоретичного обґрунтування технологічного детермінізму — теорії та методології соціального детермінізму в позитивізмі, суть котрої зводиться до формули: «наука і техні-ка — незалежні, змінні; соціальні інститути — залежні». Виник-нувши на початку ХХ ст. у творах Т. Веблена, Д. Бернхема, Б. Бернштейна, К. Каутського, в подальшому ця теорія трансфор-мувалась в індустріалістські (У. Ростоу, Дж. Гелбрейт та ін. ) і постіндустріалістські (Д. Белл, О. Тоффлер, З. Бжезінський, Г. Кан, Е. Вінер та ін. ) концепції. Технологічний детермінізм аб-солютизує відносну самостійність та визначальну роль науки й техніки, оптимістично сприймаючи їх наслідки в сучасному сус-пільстві, і недооцінює зворотний вплив на них соціальних факто-рів — характер суспільних відносин, науково-технічну політику держави, культурні традиції й цінності. Технологічний детермі-нізм є теоретичним обґрунтуванням і виправданням пов’язаного з науково-технічною революцією суспільного розвитку, тому за-кладається в основу більшості сучасних технократичних концеп-цій суспільства.
З іншого боку, з’явились і протилежні оцінки наслідків науко-во-технічної революції, що знайшли відображення в антитехніци-змі, або технофобії (від двох слів: «техніка» і грец. phobos — по-боювання, страх) — умонастрої, філософсько-світоглядній і життєвій позиції окремих мислителів і певної частини суспільст-ва, котрі пов’язані з песимістичним та нігілістичним ставленням до техніки. Такі ідеї трапляються в Аристотеля, Ж. -Ж. Руссо, М. Бердяєва, представників екзистенціальної філософії, Римсько-го клубу тощо.
Сьогодні поширення антитехніцизму значною мірою зумов-люється проблемами екологічного характеру, що зумовило появу низки філософських концепцій відповідної спрямованості.
Екологічний песимізм ґрунтується на думці, що технічна циві-лізація зайшла у глухий кут. Загибель природи в результаті тех-нічного прогресу неминуча, а це наближає смертний час людства. У зв’язку з останнім наповнюється новим змістом релігійно-есхатологічні уявлення про «кінець світу» тощо.
Неорусизм відштовхується від поглядів Руссо, який стверджу-вав, що розвиток науки людству щастя не принесе. Необхідно відмовитися від технічної цивілізації, перейти до простого при-родного життя, повернутися до «золотого віку» — тобто «назад до природи».
Екологічний оптимізм сповідує думку, що для паніки немає підстави: треба лише обмежити шкідливі наслідки технічного прогресу, посилити охорону природи, розробити заходи щодо протидії забрудненню середовища тощо. При цьому все це може бути досягнуто в ході подальшого продовження технічного про-гресу і на його основі.
Технократичний утопізм наполягає на тому, що технічний прогрес зупинити неможливо, і масштаби людського впливу
на природу будуть зростати все більшими темпами. Це рано чи пізно зробить природні умови на землі остаточно неприда-тними для життя. Але не треба впадати у відчай: людство на основі досягнень науки спроможне створити для себе штучне технічне середовище і може жити в нових умовах не гірше, ніж зараз.
Технофобні настрої посилюються і побоюванням того, що результати технічних досягнень можуть цілеспрямовано ви-користовуватися певними політичними силами чи силовими структурами проти окремих громадян, чи цілого суспільства, або проти інших країн, а також узагалі вийти з-під контролю людини, перетворюючись на силу, котра протистоїть людині і спрямовує свої дії проти неї. Тому нерідко технофобія супро-воджується гаслами про відмову від благ «технологічної ци-вілізації», закликами до природного і навіть до аскетичного способу життя, до «конструктивного опору» науково-технічному оновленню.