- •1. Предмет філософії. Структура філософського знання. Функції філософії.
- •2. Світогляд, історичні типи світогляду. Філософія і світогляд.
- •3. Ідеалізм і матеріалізм як типи філософського світогляду.
- •4. Релігія. Філософія. Наука. Їх співвідношення.
- •5. Основні питання філософії та основні варіанти їх вирішення.
- •6. Виникнення матеріалізму, ідеалізму і діалектики в античній філософії.
- •7. Загальна характеристика філософії Середньовіччя.
- •8. Загальна характеристика філософії Відродження.
- •9. Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •10. Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •11. Історичні різновидності агностицизму. Агностицизм і. Канта.
- •12. Філософська система і метод г. Гегеля.
- •13. Виникнення та розвиток філософії марксизму.
- •14. Основні характеристики неклассичної філософії.
- •15. Позитивізм і його різновиди. Неопозитивізм та постпозитивізм.
- •16. Екзистенціалізм як філософська течія.
- •17. Основні характеристики постнекласичної філософії.
- •18. Герменевтика як теорія та філософський метод.
- •19. Феноменологія як філософська течії та філософський метод.
- •20. Характерні риси аналітичної філософії хх ст.
- •21. Постмодерна альтернатива в філософії.
- •22. Становлення та розвиток філософської думки України (хі-хvііІст. ).
- •23. Університетська, духовно-академічна та академічна філософія в Україні (хіх-хх ст. ).
- •24. Буття як категорія онтології. Об’єктивна та суб’єктивна реальність як види буття.
- •25. Матерія як об’єктивна реальність. Формування та розвиток філософсько-наукового поняття “матерія”.
- •26. Рух як спосіб існування матерії. Основні форми руху матерії та їх взаємозв’язок. Механіцизм, енергетизм, редукціонізм.
- •27. Просторово-часовий континуум буття.
- •28. Сутність та походження свідомості. Сучасні концепції свідомості.
- •29. Співвідношення матерії та свідомості: теорія тотожності та теорія елімінації.
- •30. Проблема пізнання світу: межі та можливості пізнання.
- •31. Поняття практики. Різновиди практики. Роль практики в пізнанні.
- •32. Діалектика процесу пізнання: єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні. Раціоналізм та сенсуалізм.
- •33. Проблема істини в філософії. Об’єктивність істини. Діалектика абсолютної і відносної істини.
- •34. Методи наукового пізнання. Їх класифікація.
- •36. Діалектика як теорія і метод. Діалектика та метафізика.
- •37. Синергетика як сучасна альтернатива діалектики. Синергетика як нове світобачення.
- •38. Поняття закону. Класифікація законів.
- •39. Закони діалектики (Закон єдності та боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних та якісних змін, закон заперечення заперечення).
- •40. Поняття суспільства. Сучасні підходи до розуміння суспільства.
- •41. Розвиток суспільства. Проблема розуміння історії: історизм та антиісторизм.
- •42. Основні концепції історичного розвитку суспільства. Формаційна та цивілізаційна концепції.
- •43. Антропосоціогенез. Єдність походження людини та виникнення суспільства.
- •44. Проблема соціалізації людини. Людина у соціальній реальності.
- •45. Значення освіти у соціалізації людини. Освіта як предмет філософського аналізу.
- •46. Проблема свободи особи. Свобода і необхідність. Свобода і відповідальність.
- •47. Суспільна і індивідуальна свідомості: їх співвідношення.
- •48. Структура суспільної свідомості, форми суспільної свідомості.
- •49. Проблема влади як філософська проблема. Державна влада. Громадянське суспільство й держава.
- •51. Політична і правова суспільна свідомість.
- •52. Поняття цінностей. Проблема цінностей у сучасному суспільстві. Аксіологічний релятивізм та загальнолюдські цінності.
- •53. Різноманітність і сутність глобальних проблем сучасності: філософський аналіз.
- •54. Науково-технічний прогрес, його соціальні та гуманітарні наслідки.
45. Значення освіти у соціалізації людини. Освіта як предмет філософського аналізу.
Аналіз феномену освіти в системі цінностей сталого людського розвитку має комплексний характер. Його здійснюють філософи та історики, соціологи й психологи, педагоги та управлінці. На жаль, ці дослідження все ще залишаються недостатньо скоординованими, здійснюються часто-густо методом спроб і похибок. А це зумовлює особливу актуальність розробки соціально-філософських, інтегративних – за своєю природою, методологічних – за функціональним призначенням – засад. А також – спільних світоглядно-ціннісних орієнтирів комплексу зазначених досліджень, визначення яких теж становить завдання соціальної філософії.
Проблеми освіти, духовного формування людини постають перед суспільством із століття в століття, трансформуються з теорії в теорію, далеко не завжди набуваючи філософського осягнення й вирішення на рівні науково-педагогічного пізнання й педагогічної практики, і, тим паче, – на управлінському рівні.
Увага дослідників щодо проблем освіти, навчання і виховання фіксується ще з стародавніх часів. Страта Сократа значною мірою була зумовленою насамперед його оригінальним підходом до виховання молоді, який не відповідав усталеним традиціям. Філософи й педагоги творчо вивчають досвід та ідеї Платона, й започатковану ним класичну традицію освіти. Цю традицію гідно продовжив Аристотель, обґрунтувавши в “Нікомаховій етиці” ідеї належного й дійсного, єдності й однаковості в навчанні та вихованні, їх придатності в практичному житті, виходячи з мети й змісту освіти.
Феноменом є те, що проблеми, до яких зверталися і які намагалися вирішити давньогрецькі мислителі, є досить актуальними і в принципово нових, сучасних умовах суспільного розвитку, ніби і не минуло дві з половиною тисячі років від часу їх початкового філософського осмислення.
46. Проблема свободи особи. Свобода і необхідність. Свобода і відповідальність.
Индивид (атом) – неделимый, единый, - человек как часть коллектива, совокупности рода человеческого.
В настоящее время сущ 2 концепции личности: личность как функциональная (ролевая) характеристика чел и личность как его сущностная характеристика. Первая коцепция опирается на понятие соц роли человека. Эта концепция однако не позволяет раскрыть внутренний мир чел, фиксируя только его внешнее поведение, кот не всегда отражает сущность чел. Сущностная концепция явл более глубокой. Личность - индивидуальное выражение общ отношений и функций людей, субъект позания и преобразования мира, прав и обязаностей, этических, эстетических и всех иных соц норм. Личностные кач чел в таком случае есть производное от его соц образа жизни и самосознающего разума. Личность поэтому есть всегда общественно развитый человек. Личность есть совок трех ее основных составляющих: биогенетических задатков, воздействия соц факторов и ее психосоциального ядра - “Я”. Главным результирующим свойством личности явл мировоззрение. Человек вопрошает себя: кто я? зачем я? в чем смысл моей жизни? Только выработав то или иное мировоззр, личность, самоопределяясь в жизни, получает возможность осознано, целенаправленно действовать, реализуя свою сущность. Слово характер как правило означает меру личностной силы, т. е. силу воли. Т. о. , личность - мера цельности человека, без внутренней цельности нет личности.
Каждый чел биологически неповторим. Однако подлинный смысл уникальности связа не солько с внешним видом челов, сколько с его внутренним дух миром. “Индивидуальность - это неделимость, единство, целостность, бесконечность; с головы до ног, от первого до последнего атома, насквозь, повсюду я индивидуальное существо”. У каждого конкретного чел всегда есть что-нибудь свое, хотя бы неповторимая тупость, не позволяющая ему оценить ситуацию и себя в ней. Индивидуальность не есть абсолют. Она изменяется и одновременно остается неизменной на протяжении жизни человека.
Ответственность – категория, отражающая особое социальное и морально правовое отношение личности к обществу, к-ое характеризуется выполнением своего нравственного долга и правовых норм. Эта категория обнимаает философско-социологическую проблему соотношения способности и возможности человека выступать в качестве субъекта (автора) своих действий и более конкретные вопросы: способность человека сознательно выполнять определенные требования и осуществлять стоящие перед ним задачи; совершать правильный моральный выбор; достигать определенного результата, а так же связанные с этим вопросы правоты или виновности, возможности одобрения или осуждения, вознаграждения или наказания. О. Рассматривается в связи с философской проблемой свободы.
Необходимость и свобода. Вопрос о отношениях своб и неоходимости извечен. Люди обладают знач свободой в определеии целей своей деятельности, средств для достиж этой цели. Свобода следовательно не абсолютна и претворяется в жизнь как осущ возможности путем выбора определенной цели и плана действий. Своб воли - это способность чел принимать решения и совершать поступки в соотв со своим интересами, целями, оценками и идеалами, выражающаяся в его избирательной деятельности, основанной на познанных им объективных свойствах и отношен вещей, законом связей явлений и событий объективного мира. Т. о. каждое действие чел есть сплав своб и необход. => Свобода личности, общества закл не в воображ независим от объект хаконов, а в способности выбирать, принимать решения.
Как же свобода соотносится с необходимостью? С одной стор своб присутствует в необход, т. е. необход реализуется только через свободу, в виде бескон цепи выбора в деятельности людей, кот, однажды начавшись, привела к данному общ состоянию. Это означает, что в истор процессе необход не только сознается, но и создается. С др стороны необход содержиться в своб в виде объективно даных истор обстоятельств, объек условий деят людей. В общем свобода есть осознанная необходимость.