27. Просторово-часовий континуум буття.

Фундаментальними категоріями філософського знання разом з іншими (буттям, свідомістю, матерією та ін. ) є простір і час. Перші спроби їх осмислення робилися у сиву давнину. У пошуках розв’язання проблеми розуміння їх сутності філософія йде в ногу з природознавством, тому розділити природничо-наукове і філософське розуміння або виділити «суто філософське» трактування не уявляється можливим. Вивчення простору і часу – завдання досить складне, хоч і має давню історію. Сьогодні можна сказати, що деякі види простору більш-менш зрозумілі людині, а час все ще не має однозначного тлумачення. Тим часом дослідження в цій царині і створення досить стрункої теорії, що пояснює ці фундаментальні характеристики світу, дозволить людині вийти на нові рубежі не тільки в гносеологічному, але й буттєвому сенсі, змінити якість багатьох сфер життєдіяльності.

Найперше і найзагальніше уявлення про простір і час виникає у людини з безпосереднього емпіричного досвіду. Поняття простору в такому уявленні пов'язане з характеристиками окремих речей, які мають протяжність, об'єм і певне просторове положення відносно інших речей. Категорія часу виникла на основі сприйняття зміни подій або їх круговороту (зміни дня і ночі, зими і літа). В історії філософії існували дві основні протилежні концепції простору. Першу концепцію можна назвати субстанціальною. Основу цієї концепції простору заклав Демокріт. У найбільш завершеному вигляді субстанціальне розуміння простору дає Ньютон. Інша – реляційна – концепція простору в історії філософії пов'язана з ім'ям Аристотеля. У розумінні часу теж існували дві протилежні концепції: субстанціальна і реляційна. Причому субстанціальне розуміння простору і часу поступово спростовувалося в науці і філософії.

«Абсолютний простір» Ньютона оспорював ірландський філософ Джордж Берклі. У своєму «Трактаті про принципи людського знання», розглядаючи проблему обертального руху в порожньому просторі, Берклі стверджував, що якби простір був абсолютно порожнім, не можна було б сказати, чи обертається який-небудь об'єкт, наприклад Земля [1].

Створюючи один з перших варіантів неевклідової геометрії, Лобачевський висловлював припущення про існування таких просторових форм, які не можуть бути описані евклідовою геометрією. Це припущення, висловлене Лобачевським, спростовувало Ньютонівську концепцію абсолютного простору.

У 1889 р. проти поняття абсолютного простору і часу виступив французький філософ-інтуїтивіст Анрі Бергсон.

Німецький фізик Ернст Мах, що прославився роботою «Механіка» і непримиренними поглядами на атомну структуру, розвинув ідеї Берклі, висунувши так званий принцип Маху, згідно з яким сили, що діють на об'єкт у визначеному місці простору, залежать від місцевих особливостей і від Всесвіту в цілому.

Учені визнали ці ідеї обурливими і сміялися з них: який стосунок мають далекі зірки до сили, що виникає при обертанні каруселі? Ейнштейн не сміявся. Він говорив, що ідея Маху була для нього дороговказною зіркою при створенні загальної теорії відносності.

Таким чином, вирішальний внесок у спростування уявлень про абсолютність простору і часу був зроблений Альбертом Ейнштейном. Створивши теорію відносності, він довів відносні характеристики простору і часу. Теорія відносності змінила інтерпретацію властивостей простору і часу. Вона давала нові знання про одночасність подій, було встановлено залежність просторово-часових відносин від руху і маси тіла, спростовано уявлення про рівномірність «перебігу» часу і про «плоский» характер простору.

У сучасній науці сформувалося поняття просторово-часового континууму. Чітке уявлення про єдність простору і часу дав Ейнштейн в своїй теорії відносності. З тих пір ці два поняття об'єднуються в одне – «простір-час». Це нове поняття простору-часу передбачає і нове ставлення до простору Евкліда і часу Ньютона, тобто наголошує на чотиривимірності матеріального світу. Саме передбачає, тому що побачити або логічно осмислити чотиривимірності практично неможливо.

Опис чотиривимірного чи будь-якого n-мірного простору може проводитися тільки в категоріях ймовірності.

Ейнштейн говорив, що час ще загадковіший, ніж простір: «Коли у вас на колінах сидить симпатична дівчина, година пролітає як хвилина, але навіть хвилина на розпеченій плиті здається годиною».

Таким чином, четвертим виміром простору можна назвати час, який сам є рухомим простором і володіє реальними фізичними характеристиками, що впливають на світ. Гіпотеза ця була висловлена приблизно 100 років тому, але підтвердив її у XX ст. доктор фізико-математичних наук, професор Пулковської обсерваторії Микола Олександрович Козирев.

«Що являє собою час, досі невідомо. У фізиці з цього питання є лише невиразні міркування. Фізик уміє виміряти тільки тривалість часу, тому для нього час – поняття пасивне». Козирев же доходить висновку, що час має активні властивості. Воно є активним учасником всесвіту.

Козирев стверджував, що час є необхідною складовою частиною всіх процесів у Всесвіті (в т. ч. на нашій планеті), причому воно є головною рушійною силою всього, що відбувається, оскільки всі процеси в природі відбуваються або з виділенням, або з поглинанням часу.

Геометрія, що пов'язує простір і час в єдине чотиривимірне різноманіття, була розроблена професором Германом Міньковським відповідно до спеціальної теорії відносності. З погляду реальності такого світу все, що може відбутися, вже існує в майбутньому і продовжує існувати у минулому. Переміщаючись по осі часу, ми тільки стикаємося з подіями в своєму сьогоденні.

Козирев використовував ці уявлення в астрономії і отримав дивовижні результати.

Відомо, що ми бачимо зірки не там, де вони в даний час, а там, де вони були десятки і сотні тисяч років тому: саме стільки часу необхідно для світла, щоб дійти до нас від зірки. Розглядаючи зоряне небо, ми вдивляємося в минуле. А ось з часом відбувається все інакше. Оскільки воно не поширюється по Всесвіту, як світло, а з'являється в ньому одразу, його дія на процеси і матеріальні тіла відбувається миттєво.

Вважаючи час фізичним чинником, що проявляється одночасно у всьому Всесвіті, і припускаючи, що він певним чином повинен впливати на фізичні процеси, Козирев дійшов висновку, що зірка в її істинному положенні повинна впливати на реєстратор типу терезів з гіроскопом.

«Моменти часу, як матеріальні нитки, пов'язують центр дії з об'єктами, що сприймають цю дію. Час містить в собі організацію, структуру, яка може бути передана іншій речовині» [3, с. 109].

Інакше кажучи, використовуючи властивості часу, можна отримати миттєву інформацію з будь-якої точки Всесвіту або передавати її в будь-яку точку Всесвіту. Речі впливають одне на одного через час. Інформаційний обмін між системами відбувається за участю часу, що стоїть на нульовій позначці. Якщо вирахувати, де в даний момент перебуває зірка – джерело найбурхливіших і наймогутніших процесів у Всесвіті, які повинні виділяти колосальну кількість часу, і направити на цю «чисту» для ока ділянку неба телескоп, то за допомогою спеціальних приладів гіпотезу можна довести.