23. Університетська, духовно-академічна та академічна філософія в Україні (хіх-хх ст. ).

Ідеї, концепції, узагальнення нового українського письменства та творчої інтелігенції, витворені на грунті романтичного світосприйняття та його елементів у німецькій класичній філософії, внесли значний доробок у формування духовної культури України, сприяючи постановці та осмисленню важливих смисложиттєвих проблем і національного відродження. Однак вони все-таки були далекими від професійного філософського рівня, тяжіючи швидше до чуттєво-емоційного, символічного сприйняття світу, ніж до його духовно-теоретичного осмислення. Останнє, починаючи з ХХ ст. і впродовж його, здійснюється в межах академічної філософії, під якою, як правило, розуміють, власне, професійну філософську культуру, що створюється на кафедрах академічних закладів як світського, так і духовного напрямів, хоча таке розуміння академічної філософії досить умовне з погляду рівня її викладання в університетах і духовних академіях.

Розглядаючи стан філософської думки в Україні того часу, слід зазначити, що ставлення до неї, як і в усій Російській імперії, було неоднозначним. Якщо відкриття Московського університету ще в 1755 р. його перший ректор М. М. Поповський (вихованець М. В. Ломоносова) розпочав з промови про користь філософії, заклику до її вивчення, то пізніше викладання філософії в університетах двічі було заборонено (1809, 1850) як такої, що призводить до нігілізму. У боротьбі проти нігілізму, "мудрствування нових філософських систем" виключалось у викладанні філософії все те, що не могло бути обгрунтованим Св. Письмом. В університетах та інших навчальних закладах (за винятком духовних академій, де зберігалися курси історії філософії, метафізики, етики, у зв'язку з чим у повному розумінні цього слова "академічною" можна називати філософію саме цього типу навчальних закладів) курс філософії зводився до логіки та психології, або до вольфіанської моральної філософії, вершиною якої поставала "Нравоучительная философия в науку благородного юношества" Баумайстера.

Якщо дотримуватися історичної правди, а не йти за довільно витлумаченими фактами, як це роблять деякі "ультрадемократичні" представники сучасного нашого письменства у своїх вимогах руху вперед "через назад", то доведеться визнати, що у придушенні вільного філософствування того часу значну роль відігравала православна церква, проводячи таку саму реакційну політику, що й царський уряд, адже на цей час змінилися положення і функції самого православного духовенства. Якщо спочатку ідея православ'я в озброєнні українських культурних діячів виражала інтереси пригноблених, то з набуттям православною церквою панівного становища вона відбиває інтереси православного українського і російського панства та монархії, звичайно, не забуваючи і про свої власні інтереси. Саме завдяки цьому церкві надавалися всі права контролю над духовним життям Російської імперії і її провінцій, однією з яких була Україна.

У 1817 р. Міністерство народної освіти було об'єднано з духовним відомством, професори філософії піддавалися суворій цензурі, яка виключала всі елементи вільнодумства, що виходили за окреслені духовним відомством межі. У разі виходу за такі межі професор філософії позбавлявся свого місця, незважаючи на свій професіоналізм, лояльність до царського уряду і православної церкви. Пригнічена згори філософія замикається в собі. При цьому імен філософів, як українських, так і російських (загалом всі вони, як уже зазначалось, були російськомовними), ніхто не знав Однак при всіх заборонах і стримуваннях філософія прокладала собі дорогу, чому сприяло відкриття навчальних закладів, поширення та осмислення ідей західноєвропейської філософії, зокрема німецької класичної, що водночас ламало старі традиції, стереотипи й типи філософствування. Певною мірою на цей процес вплинула і діяльність П. Лодія — українського філософа, професора Львівського, а потім першого професора філософії Петербурзького університету.

19 в. Лодий - философия,логика. Памфил Юркевич - "Идея", "Сердце и его значение в дух. жизни человека", "Из науки о человеч. духе", "Материализм и его задачи в философии". Идеи: 1. Критикует как объективный идеализм,так и материализм. Материализм - за то,что он поверхностный не может объяснить многие вещи. Поэтому он хорош в науках,но не применим к душе. А идеализм - за абстрактность и за оторванность от реальности. 2. Идея. В нашем мышлении есть неск. форм:представления - субъективные,понятия - обобщение - выражают объективную сторону. А в идеи они сходятся. 3. Фил-я сердца: Там, где касается дело общего, закономерного, очевидного - сердце не вмешивается,там действ. разум. Но когда речь идёт о конкретном,единичном субъективном “Я”, тут действует сердце. 4. Человек и общество взаимосвязаны. Человек должен помогать обществу.

Алекс. Потебня. Рассматривает общее между миром и наукой. 1. Язык носит общ. характер. 2. Язык не просто выражает мысль,он формирует и создаёт её. 3. Между миром и человеком стоит язык. Франко: 1. "История антич. фил-ии "Немец. философия" 2. -этическая 3. -эволюция человечества,прогресс. 1. Отношение к совр. фил-ии. Относит себя к позитивистам: ориентация на науку, развитие логики, исп. рациональных методов познания. 2. Отн. к материализму - положит. 3. Каждое новое социальное изменение должно быть совершено на подготовленной почве. 4. Сущ. прогресс и регресс, причём прогресс не может охватить всё человеческое. 5. Критикует призывы к насилию. 6. Критикует Маркса за диктатуру:любая диктатура, как и государство приводит к вседозволенности. 7. Национальное и межнациональное. Нац. самореализация человека явл. составляющ. моментом межнац. разв. личности и межн. связей. XX вв.

Вячеслав Липинский "Письма к братьям земледельцам", "Украина на переломе". 1. Ценности гос-ва создаются элитой,она же поддерживает функциональное существование. 2. В истории нельзя перепрыгивать через ступеньку(приверженец конституц. монархии). Так называемая демократия - расшатает гос-во. 3. Нация без гос-ва - не существует. 4. Единство народа не в каких-либо частных проблемах,а в общенациональных интересах. Лесевич - позитивист(эмпириокритицизм), Чижевский, Мирчук.