Центральні банки накопичують резервні валюти як кошти для міжнародних розрахунків. У першій половині 90-х р. частка долара серед резервних валют становила майже 50 %.

Часткова конвертованість — при який вводяться певні об-

меження на обмінні операції, тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій.

Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошей, проте лише близько 20 держав мають повністю конвертовану валюту (австралійський долар, канадський долар, англійський фунт стерлінгів, американський долар, японська єна, СДР, євро та інші). Майже 90 держав світу мають частково конвертовані валюти (українська гривня, китайська юань, чеські крони, ізраїльські шекілі, польські злоті, російські рублі, кувейтські динари, індійські рупії та інші).

Для того, щоб досягти повної конвертованості національної валюти, необхідно домагатися:

—поглиблення міжнародної спеціалізації на всіх етапах формування вартості товарів;

—високого рівні конкурентоспроможності національної економіки;

—належного рівня розвитку інфраструктури у соціально орієнтованій економіці;

—високого рівня продуктивності праці й ефективності економіки;

—переходу до переважно економічних важелів управління економікою;

—відповідності купівельної спроможності національної валюти дійсному рівню ефективності суспільного виробництва;

—стабільного грошового обігу;

—існування потужної банківської системи тощо.

У кожній країні світу існує своя національна валютна система.

Національна валютна система — державно-правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.

Валютний ринок та валютний курс

Валютний ринок — це, по-перше, підсистема валютних відносин з приводу операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах, по-друге, інституці-

275

ональний механізм, що забезпечує функціонування валютних ринкових механізмів.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є національні й іноземні валютні цінності.

Суб’єктами валютного ринку є продавці і покупці валюти, фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, а також посередники насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі.

Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн світу відбувається на міжнародних грошових валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей — валютний курс.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Сутність валютного курсу комплексно розкривається у виконуваних ним функціях. Такими функціями є:

—порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами;

—порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо;

—певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Необхідність визначення валютного курсу зумовлена потребами в обміні іноземних валют на національну при експорті та імпорті товарів і послуг, надходженні капіталів та їх переведенні за кордон, наданні міжнародних кредитів, переказі грошових доходів тощо.

Валютний курс залежить від стану платіжного балансу, рівня інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграції короткотермінових капіталів між країнами, політичної стабільності, економічної кон’юнктури, стійкості валюти, довір’я до неї та іншого.

Валютний курс можна визначити або як «курс національної валюти», або як «курс іноземної валюти».

Курс національної валюти є кількістю іноземної валюти, яку можна купити або продати за одиницю національної валюти на певний момент часу:

де Еnd — номінальний валютний курс національної валюти; МЕd, — кількість національної валюти, запропонованої в обмін

на іноземну;

276

МЕf — кількість іноземної валюти, запропонованої в обмін на національну.

Курс іноземної валюти — є кількістю національної валюти, яку можна купити за одиницю іноземної валюти:

де Еnf — номінальний валютний курс іноземної валюти до національної.

Курс національної валюти України — гривні Еnd = 0,18 дол./грн, а курс іноземної валюти — долара США Еnf = 5,3 грн/дол. Як бачимо, номінальний курс іноземної та національної валют — обернені величини, які характеризують одну й ту саму пропорцію обміну двох валют.

У реальній практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:

•Фіксований — передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами.

•Плаваючий (гнучкий) — самостійно (вільно) формується на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції.

•Змішаний — контрольований плаваючий курс, держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагається подолати жорстке фіксування або вільне плавання.

Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах валютного коридору) і до вільного плавання, що було введене у 2000 р.

Щодо долара США валютний курс в 1992 р. становив

208 крб., у 1993 р. — 4539 крб., у 1994 р. — 31 700 крб., у 1995 — 147 308 крб., у 1998 — 2,784 грн, у 1999 р. — 3,924 грн, у 2004 р. — 5,324 грн.

Також розрізняють номінальний та реальний валютний курс.

Номінальний валютний курс — це відносна ціна однієї ва-

люти, виражена в іншій валюті.

Реальний валютний курс — показує, у якому співвідношенні товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни.

277

Реальний валютний курс показує пропорцію обміну вітчизняних товарів на іноземні і розраховується за формулою:

де Еr — реальний валютний курс; Еn — номінальний валютний курс;

Р — індекс внутрішніх цін, які виражені в національній валюті;

Р* — індекс цін за кордоном, які виражені в іноземній валюті. Індекси цін в обох країнах співвіднесені до одного й того са-

мого базового року.

Зростання реального валютного курсу свідчить про зниження конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку. Спадання реального валютного курсу, навпаки, свідчить про підвищення конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку.

У табл. 16.1 наведені данні щодо валютного курсу національної грошової одиниці.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Міжнародна валютна система у своєму формуванні пройшла наступні етапи розвитку.

Паризька валютна система (1816—1914 рр.). В основу її був покладений золотомонетний стандарт.

278

Золотомонетний стандарт — це власна, тобто класична форма золотого стандарту, пов’язана з використанням золота і золотих монет у якості грошового товару.

У золотомонетному обігу паперові гроші вільно розмінювалися на золото за номіналом, що надавало грошовій системі додаткову гнучкість і стійкість.

Ця система сформувалася стихійно як сукупність національних систем. На той час не існувало ніяких міжнародних норм, що регулювали валютні відносини. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет.

Золотий паритет — співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним золотим вмістом. Був основою формування валютних курсів і був скасований МВФ у 1978 р.

Пізніше, коли золоті монети вже не чеканилися, був уведений золотозлитковий стандарт.

Золотозлитковий стандарт — це урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на злитки золота.

На початку ХХ ст., у період завершення епохи вільної конкуренції і виникнення великих монопольних об’єднань, золотомонетний стандарт перестав відповідати масштабам господарських зв’язків. Випуск воюючими країнами у Першій світовій війні паперових грошей незабезпеченими відповідними золотим запасам за для покриття воєнних видатків. Бурхливий розвиток економіки, швидке зростання товарообігу наштовхнулися на обмежену кількість золота як грошового матеріалу.

Під час Першої світової війни припинили розмін кредитнопаперових грошей на золото, що означало крах першого етапу розвитку міжнародної валютної системи.

Поступово поряд із золотом у міжнародних розрахунках стали використовуватися фунти стерлінгів і долари США. Так з’явився золотодевізний стандарт, що був покладений в основу Генуезької валютної системи.

Генуезька валютна система (1922—1944 рр.). В основу її був покладений золотодевизний (золотовалютний) стандарт.

Золотодевізний (золотовалютний) стандарт — урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту і потім на золото. При золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися у залежність від валют інших, знецінення їх викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв із 1922 до

1971 рр.

279

До переваг цього етапу міжнародної валютної системи можна віднести:

—збереження стійких валютних курсів;

—забезпечення стабільності зовнішньої і внутрішньої економічної політики;

—сприятливі умови для розвитку міжнародної торгівлі;

—стабільність внутрішніх цін.

До недоліків:

—залежність грошової маси в обігу у світі від видобування і виробництва золота;

—неможливість проведення незалежної національної грошо- во-кредитної політики.

Бреттон-Вудська валютна система (1944—1976 рр.). На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбувалась у липні 1944 р. у місті БреттонВудсі (США), були узгоджені основні принципи валютнофінансового устрою.

У Бреттон-Вудській валютній системі зберігалася деяка подоба золотодевізного стандарту, особливість якого полягала у тому, що це був, по-перше, золотодеіизний стандарт тільки для центральних банків, а, по-друге, при цьому тільки долар США (тобто тільки одна-єдина національна валюта) обмінювалася на золото. По суті це був золотодоларовий стандарт. У Бреттон-Вудській валютній системі поєднувався стихійно автоматичний характер міждержавних розрахунків із посиленням державного і міжнародного регулювання.

У цій системі функція світових грошей була збережена за золотом, але сфера його застосування скоротилася. Золото використовувалося в основному для рівноваги платіжних балансів. Поряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став виконувати американський долар. У доларах проводилася основна маса міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку.

Привілейоване становище американського долара пояснюється кількома факторами. В той час, коли національні економіки багатьох країн були зруйновані війною, економіка США не тільки не постраждала, а й навпаки зміцніла за рахунок великої кількості військових замовлень. Крім того в роки війни американські поставки продукції значною мірою сплачувалися золотом. Все це призвело до того, що в кінці 1949 р. золотий запас США досяг рекордної позначки — близько 22 тис. т., або 70 % резервів капіталістичних країн світу.

280

США взяло на себе зобов’язання обмінювати долари на золото за твердою офіційною ціною — 35 дол. За тройську унцію — 31,1 г. Чистого золота, цей обмін здійснювався тільки за вимогами центральних банків.

Був введений режим фіксованих валютних паритетів, тобто законодавчо встановленого співвідношення між валютами. Всі країни члени МВФ зобов’язалися встановлювати паритети своїх валют у доларах, а через долар — у золоті; не змінювати паритет без згоди МВФ більше, ніж на 10 %. Ринкові курси валют не могли відхилятися від фіксованих паритетів більше, ніж на 1 %.

Для забезпечення сталості світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав свою діяльність у березні 1947 р. Капітал фонду створювався із внесків країн-членів відповідно до квот, яка установлювалася для кожної країни і визначалася її економічним потенціалом і роллю у світовій економіці.

Основні напрямки діяльності МВФ полягали в регулюванні валютних курсів, підтримані сталості валютних паритетів, усунені валютних обмежень, а також у наданні своїм членам кредитів.

У1969 р. МВФ були введені для розрахунків «Спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights)» СДР і золотодевізний стандарт був замінений стандартом СДР. У серпні 1971 р. уряд США офіційно припинив продаж золотих злитків на долари.

У60-ті роки відбулися зміни у співвідношенні сил у світовій економіці, США почали втрачати домінуюче положення, їх платіжний баланс був дефіцитним, золотий запас почав стрімко зменшуватися. Наприкінці 1971 р. він становив лише 8,6 тис. т (21 % усіх золотих резервів капіталістичних країн), тобто зменшився за 22 роки на 13,4 тис. т.

Усерпні 1971 р. уряд США офіційно припинив продаж золотих злитків на долари, а на прикінці цього року оголосив про девальвацію долара.

До переваг цієї міжнародної валютної системи можна віднести:

— більш гнучке регулювання валютних курсів шляхом зменшення ролі золота;

— обмеження відхилень валютних курсів від офіційних паритетів за допомогою валютних інтервенцій;

— створення МВФ. До недоліків:

— практика добровільного корегування валютних курсів;

— незацікавленість урядових органів у своєчасному корегуванні валютних курсів;

281