Крива ФілЛіпСа

Відомий економіст А. Філліпс свого часу зробив аналіз статистичного матеріалу за 1861—1913 та 1923—1958 рр., який підтверджував існування залежності між щорічним зростанням зарплати та відсотком безробіття. При безробітті 4,5 % від числа працездатних рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4 % відбувається річне збільшення зарплати на 0,5 %. На основі цих даних і була побудована відома крива Філліпса.

Крива Філліпса відображує обернено пропорційний зв’язок між рівнем безробіття і річним темпом зростання цін, тобто зв’язок між рівнем безробіття і рівнем інфляції. Як бачимо з рис. 11.3, такий зв’язок обернено порційний.

Рис. 11.3. Крива Філліпса Р — рівень інфляції (середньорічний приріст цін);

Р* — рівень інфляції (середньорічний приріст цін) в умовах повної зайнятості; u — рівень безробіття; u* — природний рівень безробіття.

Пояснення взаємозв’язку між рівнем інфляції та рівнем зайнятості полягає у тому, що високе безробіття примушує працюючих за наймом погоджуватися на нижчу заробітну плату, що уповільнює зростання цін. Але коли рівень безробіття низький, то найманим працівникам легше вимагати таке зростання заробітної плати, яке випереджує зростання продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін (інфляції).

Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції, і навпаки, високе безробіття супроводжується низькою інфляцією.

185

Відрізок кривої Філліпса зліва від точки N характеризує інфляцію попиту, яка може виникнути внаслідок спроб держави встановити штучну високу зайнятість.

Відрізок праворуч від точки N відображає падіння цін у період кризи надвиробництва.

Так звана оригінальна крива Філліпса показує взаємозв’язок ставок заробітної плати і безробіття: чим вищі ставки заробітної плати, тим менша зайнятість, і навпаки. Тобто вона достовірно відображає тільки короткострокову динаміку інфляції і безробіття, яка вимірюється поточними показниками. За кривою Філліпса неможливо досягти повної зайнятості без інфляції.

Протягом 70-х — початку 80-х років у ринковій економіці спостерігалося одночасне зростання інфляції та безробіття, тобто з’явилась стагфляція.

Виникнення стагфляції пояснюють появою наступних чинників:

—зростанням цін на енергоносії та на сільськогосподарську продукцію;

—знеціненням паперових грошей;

—стрімким зростанням заробітної плати завдяки скасуванню контролю урядів над її рівнем;

—повним вивільненням цін з-під контролю держави;

—зниженням продуктивності праці;

—інфляційним очікуванням підприємців і населення. Графічно стагфляцію можна зобразити шляхом зсуву кривої

Філліпса Р(u) праворуч вгору (рис. 11.4).

Р, %

Р(u)

Рис. 11.4. Крива Філліпса в умовах стагфляції

186

З огляду на важливість макроекономічних досліджень щодо економіки України доцільно максимально використовувати надбання світової науки з метою позитивного впливу на реальні економічні процеси, з врахуванням особливостей національної економіки.

Рівень життя та показники, що його визначають. Крива Лоренца

Для будь якої держави велике значення має не тільки ринок праці, його зміст та механізм функціонування, а також рівень життя населення та показники, що його визначають.

Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя. Наукове осмислення категорії «рівень життя» почалося у ХVІІ ст. і збігалося з періодом зародження політичної економії.

Рівень життя — це досягнутий рівень задоволення матеріальних, духовних, соціальних та екологічних потреб людини або сім’ї (умови праці, освіти, охорони здоров’я, якості харчування, якості житла, довкілля), а також соціальних прошарків і груп.

Визначення рівня життя у вітчизняній науці відображають дві позиції:

—вузьке розуміння категорії, тобто фактичне ототожнення рівня життя і досягнутого обсягу споживання матеріальних та духовних благ і послуг;

—широке — як комплекс взаємопов’язаних соціальноекономічних факторів, що забезпечують процес життєдіяльності людини.

На рівень життя впливають історичні, географічні, національ- но-традиційні та інші умови життєдіяльності людини чи людської спільноти. Однак вирішальними факторами є соціальноекономічні, зокрема такі як:

—реальні грошові доходи;

—обсяг і структура споживання;

—забезпеченість роботою (зайнятість) та умови праці;

—тривалість робочого дня і вільного часу;

—інтенсивність праці;

—житлові та побутові умови;

—рівень освіти і культури;

—система охорони здоров’я і фізичної культури;

187

—система соціального забезпечення;

—піклування суспільства про дітей та материнство;

—раціональне використання вільного часу.

Щодо забезпечення головних параметрів рівня життя і нормальної життєдіяльності людини, то воно залежить від соціальноекономічної структури суспільства.

Історично і дотепер існують дві моделі забезпечення рівня життя населення.

Перша ґрунтується на принципі, згідно з яким сама людина має дбати про власний добробут та родиний через свої доходи.

Друга надає перевагу державі у забезпечені гідного рівня життя, що передбачає активну соціальну політику і систему створення та розподілу загальнонаціонального соціального фонду.

На практиці жодна з цих моделей не існує у чистому вигляді. Для визначення рівня життя у 1990 р. ООН запропонувала такий показник, як індекс людського розвитку (ІЛР), який щорічно подають до цієї організації понад 80 країн світу, у тому числі й Україна. Методика обчислення ІЛР базується на трьох показниках: довголіття, рівень освіти, рівень доходів, які враховують

32фактори.

За оцінками спеціалістів СРСР за рівнем життя перебувала у

1990 р. на 42-му місці у світі. Україна у 1992 р. мала такі показники рівня життя: очікуване довголіття — 69,4 роки, доросла грамотність — 95 %, реальний ВВП на душу населення на рік –5010 дол., та займала 54-те місце серед країн, що подають показник ІЛР до ООН. У 1998 р. ці показники, відповідно, були такими: 69,1 рік; 99,6 %; 3194 дол. і займала 78-е місце. В цілому за 1991—2000 рр. рівень життя населення знизився майже у 6 разів.

Велике значення також мають такі показники, як умови та якість життя населення.

Умови життя — безпосередні обставини життєдіяльності населення — зайнятість населення, оплата праці, доходи, характеристика житла, майнова забезпеченість сімей, розвиток соціальних виплат, розвиток галузей соціальної сфери.

Якість життя — це поняття, яке характеризує, з одного боку — тривалість життя, а з другого — рівень фізичного і психічного здоров’я.

Показник ІЛР дає лише загальне уявлення про рівень життя, він не відображає диференціацію сімей за доходами, не містить таких даних, як психологічний фактор, задоволення способом життя, тіньовий і кримінальний доходи, поділ людей за статевовіковою ознакою тощо.

188

Крива Лоренца

Для визначення ступеня нерівності доходів використовують криву Макса Лоренца, американського економіста, статистика. Нерівність доходів існує в усіх країнах. Вона зумовлена різними розумовими та фізичними здібностями, розбіжністю в оплаті праці, різним складом родин, професійною підготовкою людей, володінням власністю (землею, капіталом, нерухомістю, цінними паперами), везінням, вдачею, ризиком, особистими зв’язками.

Причини, що обумовлюють диференціацію доходів, такі:

—необхідність збереження мотивів для праці (диференціація заробітної плати),

—мотиви для одержання освіти.

Крива Лоренца — крива, яка ілюструє фактичний розподіл доходів у суспільстві й дає наочне уявлення про його відхилення від лінії абсолютної рівності у розподілі доходів і ступінь нерівності їх розподілу (рис. 11.5).

Величина ступеня нерівності вимірюється коефіцієнтом Джині.

Коефіцієнт Джині — макроекономічний показник, що характеризує диференціацію грошових доходів населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розподілу доходів від абсолютно рівного їх розподілу між громадянами країни. Має значення від 0 (абсолютна рівність) до 100 (весь дохід одного отримувача — абсолютна нерівність).

Рис. 11.5. Крива Лоренца

189