Зміст  Введення  1. Моваяк знакова система  2.Видимови

3.Структура мови 4. Функціїмови  5. Поняття про мислення

6. Основні види і типи мислення

7.Гіпотези про співвідношення мислення та мови

8. Зв’язок мислення і мови

9.Висновок  Список літератури 

Введення

Мова і мисленнянерозривно пов'язані між собою, це ні в кого не викликає сумніву. Моває необхідною умовою виникнення мислення, формою його існування і способом функціонування. Упроцесірозвитку людського співтовариства і його культуримислення і моваскладаються в єдиний комплекс, який виступаєпідставоюбільшостікультурнихутворень і комунікативної реальності.

Знак- це зовнішнє вираження внутрішнього змісту предметів і явищ - їх значення.Людина- єдина істота, що моделює зовнішній світ за допомогою знакових систем. Знаки - цесимволитаблиціМенделєєва, музичні ноти, малюнки, імена і т.д. У кожному людському співтовариствілюдиреагують на ті чи інші знакивідповідноз культурними традиціями, бо формування знакової картини світу і сприйняття світу в знаковій системі завжди опосередковано культурою. Знаки, які виражають значення явищ можутьматиабо умовний, або реальнийхарактер(наприклад, місцеві особливості одягу). Умовні знаки, в свою чергу, діляться на спеціальні та неспеціальні. Роль неспеціального знака може зіграти, скажімо,дерево, що використовується як орієнтир; спеціальні знаки - це жести, знаки вуличного руху, знаки відмінності, ритуали і т.д.

Найважливіші умовні знаки людської культури - це слова. Предмети і явища навколишньої дійсності рідко повністю підвладні людині, а слова - знаки, якими ми їх позначаємо, підкоряються нашій волі, з'єднуючись в смислові ланцюжки - фрази. Зі знаками, зі значеннями, які їм надаються, оперувати легше, ніж з самими явищами.

1.Моваяк знакова система

Мова - головна із знакових систем людини, найважливіший засіб людського спілкування. За допомогою слів можна інтерпретувати інші знакові системи (наприклад, можна описати картину). Мова – універсальнийматеріал, який використовується людьми при поясненні світу і формуванні тієї чи іншої його моделі. Хочахудожникможе це зробити й за допомогою зорових образів, амузикант- за допомогою звуків, але всі вони озброєні, перш за все, знаками універсального коду - мови. Будь-яка мова складається з різних слів, тобто умовних звукових знаків, що позначають різні предмети іпроцеси, а також з правил, що дозволяють будувати з цих слів речення.Самепропозиції є засобом вираження думки. За допомогою питальних пропозицій люди запитують, висловлюють своє здивування або незнання, за допомогою владних - віддають накази,розповідніречення служать для опису навколишнього світу, для передачі й вираження знань про нього. Сукупність слів тієї чи іншої мови утворює його словника.Словникинайбільш розвинених сучасних мов налічують десятки тисяч слів.

З їх допомогою завдяки правилам комбінування і поєднання слів у речення можна написати і виголосити необмежену кількість осмислених фраз, заповнивши ними сотні мільйонівстатей, книг і файлів. У силу цього мова дозволяє висловлювати самі різні думки, описувати почуття і переживання людей, формулюватиматематичнітеореми і т.д.

2.Види мови

Мова людей в залежності від різних умов набуває своєрідні особливості. Відповідно до цього виділяють різні види мови. Перш за все розрізняють зовнішню і внутрішню мову. Зовнішня мова буває усна і письмова. У свою чергу усне мовлення буває монологічного і діалогічної.  Зовнішня мова служить спілкуванню (хоча в окремих випадках людина може роздумувати вголос, не спілкуючись ні з ким), тому її основна ознака-доступність сприйняття (слуху, зору) інших людей. Залежно від того, чи вживаються з цією метою звуки чи письмові знаки, розрізняють усну (звичайну звукову розмовну мову) і письмову мову. Усна і письмова мова володіють своїми психологічними особливостями. При усному мовленні людина сприймає слухачів, їхню реакцію на його слова. Письмова ж мова звернена до відсутнього читача, який не бачить і не чує що пише, прочитає написане тільки через деякий час.

Часто автор навіть взагалі не знає свого читача, не підтримує з ним зв'язку. Відсутність безпосереднього контакту між які пишуть і читають створює певні труднощі в побудові письмової мови. Пишучий позбавлений можливості використовувати виразні засоби (інтонацію, міміку, жести) для кращого викладення своїх думок (розділові знаки не замінюють повною мірою цих виразних засобів), як це буває в усному мовленні. Так що письмова мова звичайно менш виразна, ніж усна. Крім, того, письмова мова повинна бути особливо розгорнутої, зв'язковий, зрозумілою і повної, тобто обробленої. І не дарма найбільші письменники приділяли цьому спеціальну увагу, 

Але письмова мова має іншим перевагу: вона на відміну від усного мовлення допускає тривалу і ретельну роботу над словесним вираженням думок, тоді як в усному мовленні неприпустимі затримки, часу на шліфування і обробку фраз немає. Якщо ознайомитися, наприклад, з чорновим рукописами Л. М. Толстого або А. С. Пушкіна, то вражає їх незвичайно ретельна і вимоглива робота по словесного вираження думок. Письмова мова як в історії суспільства, так і в житті окремої людини виникає пізніше усного мовлення і формується на її основі. Значення письмової мови надзвичайно велике. Саме в ній закріплено весь історичний досвід людського суспільства. Завдяки писемності досягнення культури, науки і мистецтва передаються від покоління до покоління.  В залежності від різних умов спілкування усне мовлення набуває вигляду або діалогічної, або монологічного мовлення. 

Діалогічна мова - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі. У повсякденному і звичайній розмові діалогічна мова не планується. Це мова підтримана. Спрямованість такої бесіди і її результати в значній мірі визначаються висловлюваннями її учасників, їх репліками, зауваженнями, схваленням або запереченням. Але іноді бесіду організують спеціально, щоб з'ясувати певне питання, тоді вона носить цілеспрямований характер (наприклад, відповідь учня на запитання вчителя). 

Діалогічна мова, як правило, пред'являє менше вимог до побудови зв'язкового і розгорнутого висловлювання, що мова монологічного або письмова; тут не потрібна спеціальна підготовка. Пояснюється це тим, що співрозмовники знаходяться в однаковій ситуації, сприймають одні й ті ж факти і явища і тому порівняно легко, іноді з півслова, розуміють один одного. Їм не потрібно викладати свої думки в розгорнутій мовної формі. Важлива вимога до співрозмовників при діалогічної мови - уміти вислуховувати висловлювання партнера до кінця, розуміти його заперечення і відповідати саме на них, а не на власні думки. 

Монологічного мова припускає, що говорить одна особа, інші тільки слухають, не беручи участь у розмові. Монологічного мова в практиці спілкування людей займає велике місце і виявляється в найрізноманітніших усних і письмових виступах. До монологічним формам мови відносяться лекції, доповіді, виступи на зборах. Загальна і характерна особливість усіх форм монологічного мовлення - яскраво виражена спрямованість її до слухача. Мета цієї спрямованості-досягти необхідного впливу на слухачів, передати їм знання, переконати в чому-небудь. У зв'язку з цим монологічного мова носить розгорнутий характер, вимагає зв'язного викладу думок, а отже, попередньої підготовки і планування.  Як правило, монологічного мова протікає з відомим напругою. Вона вимагає від мовця вміння логічно, послідовно викладати свої думки, виражати їх у ясної і виразної формі, а також уміння встановлювати контакт з аудиторією. Для цього мовець повинен стежити не тільки за змістом своєї мови і за її зовнішнім побудовою, але й за реакцією слухачів. 

Внутрішня мова-це внутрішній беззвучний мовний процес. Вона недоступна сприйняттю інших людей і, отже, не може бути засобом спілкування. Внутрішня мова-словесна оболонка мислення. Внутрішня мова своєрідна. Вона дуже скорочено, згорнута, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих пропозицій. Часто цілі фрази скорочуються до одного слова (підмета або присудка). Пояснюється це тим, що предмет власної думки людині цілком зрозумілий і тому не вимагає від нього розгорнутих словесних формулювань.