- •Історія української культури
- •Побут княжа доба
- •1. Природа і людина
- •2. Господарство
- •3. Домашнє життя
- •4. Віра й церква
- •5. Освіта й наука
- •6. Громадянство й держава
- •7. Війна й лицарство
- •Доба перемін
- •8. Село й місто
- •9. Старе й нове господарство
- •10. У хатах і палатах
- •11. Нове шкільництво
- •12. Громадянство
- •13. Козацька держава
- •На світанку нових часів
- •14. Нова культура
- •15. Народ і нація
- •Володимир радзикевич письменство давня доба
- •1. Дорогою століть
- •2. У взаєминах із Візантією
- •3. У світі уяви
- •4. Для християнства
- •5. Лицарський побут у письменстві
- •6. На переломі
- •Середня доба
- •7. Подув із Заходу
- •8. За церкву й народність
- •9. Під брязкіт козацької зброї
- •10. На досвітках національного пробудження
- •Нова доба
- •11. Тріумф народної мови
- •12. На крилах романтизму
- •13. Слово генія
- •14. Слідами Шевченка
- •Микола голубець мистецтво княжа доба
- •1. Початки мистецтва
- •2. Мистецтво Києва й Чернігова
- •3. Галицько-волинське мистецтво
- •4. Малярство й золотарство
- •Середня доба
- •5. Століття XIV — XV
- •6. Ренесанс в Україні
- •7. Мистецтво XVII в.
- •8. Доба Мазепи
- •9. Рококо і класицизм
- •Нове мистецтво
- •10. Під чужим небом
- •11. Шевченко й «передвижники»
- •12. Почини національного мистецтва
- •13. Галичина на грані XVIII — XIX вв.
- •14. У наймах у сусідів
- •15. До рідного ґрунту
- •16. Шукачі нових доріг
- •17. Сучасна українська різьба
- •Степан чарнецький театр
- •Василь барвінський музика
13. Галичина на грані XVIII — XIX вв.
Остап Білявський, Василь Береза, Лука Долинський. У пору, коли придніпрянський чорнозем видавав із себе на користь «общерусской» культури таких велетнів долота й пензля, як Мартос, Козловський, Лосенко, Левицький та Боровиковський, Галичина спромогалася на куди скромніші величини. Під кінець XVIII в. тут ще не вигасли традиції цехового ремесла, що в не одній мистецькій індивідуальності перехрещувалися з аспіраціями академічного мистецтва. Таким галицьким малярем, що звик підписуватися «delia Academia Romana pictor», a стремів ще в традиціях цехового виробництва, був Остап Білявський (1740 — 1803), нащадок шляхетсько-священничого роду з Бережанщини. В 1788 р. Білявський студіював у Римі, але, повернувшись звідтіля, прийняв міське право у Львові, вписався до Ставропігії й був одним із восьми львівських малярів, котрі пробували оживити давно завмерлий малярський цех. Із поакадемічних праць Білявського до помітніших належали поліхромія костьола єзуїтів у Львові, поліхромія Миколаївської каплиці у василіанській церкві в Крехові, іконостас Петропавлівської церкви у Львові та іконостас у Добрянах. Поза тим Білявський малював релігійні картини та портрети своїх помітніших сучасників. Із класицистичної політури, набутої Білявським у Римі, не залишилося в його пізніших працях нічого.
У Римі шукав малярського знання другий із галичан — Василь Береза (1754 — 1835), що, зараня осиротівши, з’явився на арені тогочасної образотворчості як василіанський послушник. У Римі Береза побував двома кількалітніми наворотами, а коли повернувся з Риму вдруге, скинув рясу, одружився й зажив життям світської людини. З малярської спадщини Берези вціліло до нас розмірно мало. Кілька релігійних картин та побутових сцен у дусі пануючого тоді «бідермайєра» — це майже все, що може посвідчити про його доволі заавансовану малярську техніку й естетичну культуру.
Куди талановитішим і плодючішим від обох своїх попередників виявився на львівському ґрунті уродженець Білої Церкви Лука Долинський (1750 — 1824). Як стипендист львівського владики Льва Шептицького, Долинський студіював у Віденській академії мистецтв і повернувся звідтіля з похвальною грамотою й почесним перснем Марії Терези. Першим його поакадемічним твором був іконостас Святоюрського собору У Львові, який здобув йому загальне визнання й перстень Цісаря Йосифа II, під час його побуту у Львові в 1787 р. Більшість малярської спадщини Долинського пов’язана зі Львовом. Поза святоюрським, тут зберігається його іконостас у Святодухівській (семінарській) церкві (на жаль, попсований пізнішою реставрацією М. Яблонського). В бернардинському костьолі є шість його велетенських сцен Страстей Господніх, в Успенській церкві — три великі портрети Корняктів (свідомо архаїзовані), знищена поліхромія пресвітерії церкви св. П’ятниць, іконостас у церкві св. Онуфрія (тепер заступлений уже новим) та ціла низка портретів тогочасних єрархів львівського духовенства. До творів Долинського належить й апокрифічний портрет князя Льва Даниловича, відомий у кількох репліках. Поза Львовом Долинський працював для великої церкви в Почаївській лаврі та для церков і костьолів у Вороблевичах, Мшані, Жовтанцях, Жовкві та Підкамені.
Розмірно велика й багатогранна спадщина Долинського вповні заслуговує на ближче дослідження й належну оцінку на тлі нашої образотворчості з перелому XVIII — XIX в. Назагал Долинський орудував непересічною технікою й великою творчою уявою, але вони не зважувалися переламати чарівне коло зобов’язуючого тоді бароково-академічного еклектизму.
Із позальвівських малярів того часу заслуговує на згадку о. Микола Теренський (1723 — 1790), який уже замолоду уславився як портретист і релігійний маляр.