2. Сучасний фінансово-економічний стан країн єс

2.1 Аналіз економічного стану ЄС

Європейський Союз є найбільш успішним інтеграційним об'єднанням у світі, розвиток якого нараховує піввіковий період. Сьогодні загальний економічний потенціал ЄС величезний. По чисельності населення, частці у світовій торгівлі ЄС є регіоном-лідером серед розвинених країн. Населення Європейського Союзу постійно збільшується, незважаючи на демографічні проблеми, і це говорить про те, що внутрішній ринок та економічний потенціал постійно зростають [1]. В економічної незалежності Європа поступається лише США, та помітно випереджає Японію. Економічний потенціал ЄС приблизно дорівнює сумарному економічному потенціалу США і Японії. На частку ЄС припадає 1/3 світового промислового виробництва й науково-технічного потенціалу, 25% патентного фонду світу, 25% світової торгівлі. У галузевій структурі економіки ЄС переважає третинний сектор, тобто нематеріальне виробництво, яке створює 60-80% ВВП [16].

За обсягом експорту ЄС випереджає США, а за обсягом імпорту вони приблизно рівні. Більша частина європейських країн мають чітко виражену експортну орієнтацію. Більш ніж 70% їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю зі своїми партнерами по ЄС. Для порівняння - взаємна торгівля країн інтеграційного блоку НАФТА (США - Канада - Мексика) не перевищує поки що 40%. Цей факт демонструє, що ЄС - єдине в економічних відносинах, утворення.

Місце Європейського Союзу і його економічний потенціал у світовій економіці визначається новими умовами конкуренції, що припускають постійне формування й удосконалення науково-технічного потенціалу й трудових ресурсів, адекватних вимогам інформаційного суспільства, розвиток спроможності господарюючих суб'єктів до модернізації виробництва, безперервне перетворення наукових знань в інноваційні продукти, реалізовані на ринку. Із цією метою наднаціональні органи управління ЄС і національні уряди формують правові, організаційні й економічні умови й механізми для створення інформаційних систем, проводять активну освітню, науково-технічну й інноваційну політику.

Характеристикою бюджетної політики Європейського Союзу є її функціонування у відповідності з визначеними принципами формування доходів та видатків Союзного Бюджету. Основними принципами формування доходів бюджету Європейського Союзу є принцип сумісної фінансової відповідальності, що відображається у зобов’язанні всіх держав-членів приймати участь у формуванні доходів Союзного бюджету та принцип фінансової солідарності, що визначає пропорційність внесків держав-членів їх фінансовим можливостям. Основними принципами будови бюджетних витрат є принцип укріплення економічного та соціального об’єднання держав-членів, що відображає сприяння бюджетного фінансування вирівнюванню економічного положення держав-членів, вирішенню соціальних протиріч та принцип солідарності й принцип бюджетної дисципліни, що передбачає економічну ефективність витрачання коштів. Наявність даних принципів формування та функціонування доходів та видатків Союзного бюджету характеризує обмежувальний характер бюджетної політики Європейського Союзу, її контрольні функції та не відображає актуальної на сьогодні ролі інструмента стимулювання соціально-економічного зростання держав-членів, виконання якої на сьогодні ускладнюється посиленням посткризових тенденцій, що в першу чергу потребує гармонізації національних бюджетних систем та консолідації Союзного бюджету.

Для визначення ефективності бюджетного менеджменту Європей­ського Союзу визначають індикатори, встановлені маастрихським договором: оцінюють відношення між планованим та реальним бюджетним дефіцитом і ВВП (не більше 3% дефіциту до ВВП) та співвід­ношення між публічним боргом і ВВП (не більше 60% до ВВП). Ці ж показники визначаються україн­ським законодавством. Більшість країн ЄС не виконують ці критерії (табл. 2.1). У цілому простежується скорочення дефіциту країн ЄС (стратегія виходу з фінансової кризи), проте в 2013 році в Словенії показник становив 14,1%, в Норвегії - 11,1%, в Греції - 12,1%. ЄС активно шукає можливості скорочення видатків на споживання та зростання інвестиційних видатків, ВВП. У 17 з 28 країн ЄС у 2013 році рівень державного боргу згідно з нормами залишився вищим за до­пустимий [27, 170].

Таблиця 2.1

Загальний державний дефіцит до ВВП за 2009-2013 роки, %

Країна	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2013 р.
ЄС (28 країн)	-6,9	-6,5	-4,4	-3,9	-3,3
Болгарія	-4,3	-3,1	-2	-0,8	-1,5
Чехія	-5,8	-4,7	-3,2	-4,2	-1,5
Німеччина	-3,1	-4,2	-0,8	0,1	0
Франція	-7,5	-7	-5,2	-4,9	-4,3
Угорщина	-4,6	-4,3	4,3	-2,1	-2,2
Польща	-7,5	-7,8	-5,1	-3,9	-4,3
Ромунія	-9	-6,8	-5,5	-3	-2,3
Словаччина	-8	-7,5	-4,8	-4,5	-2,8
Великобританія	-11,4	-10	-7,6	-6,1	-5,8

General government deficit/surplus [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://epp.eurostat.ec.europa. eu/tgm/table.do?tab=table&init= 1&plugin =1&language=en&pcode=tec00127.

Лідерами Європи з боргового навантаження залишаються Греція, у якої держборг зріс до 175,1% щодо ВВП проти 157,2% 2012 року, Італія (132,6%), Португалія (129%) та Ірландія (123,7%), Франція (93,5%), Угорщина (80,3%). Своєю чергою, найнижче навантаження в Естонії (10% ВВП), Бол­гарії (18,9% ВВП) та Люксембургу (23,1% ВВП) [12]. Зауважуємо, що ЄС визначає санкції для країн, які перевищують показники бюджетної та боргової безпеки, під які потрапляють і країни-лідери ЄС.

Дослідження основних тенденцій зміни частки доходів та видатків у ВВП в цілому по ЄС, в країнах Єврозони та провідних державах Європейського Союзу доводить факт розбалансування бюджетних систем країн-членів через складання бюджетів зі зростаючим дефіцитом, наявну тенденцію до збільшення державних витрат.

За даними рис. 2.1 та рис. 2.2 спостерігається тенденція до зростання частки видатків і частки доходів державних бюджетів у ВВП як у середньому за країнами-членами ЄС так і в Єврозоні. Розгляд визначених країн, що мають найбільший розмір ВВП серед держав-членів і відповідно є основними донорами Європейського Союзу, показує різнонаправленість тенденцій та незбалансованість стану бюджетної системи.

Рис. 2.1. Видатки державного бюджету, % до ВВП

Рис. 2.2. Доходи державного бюджету, % до ВВП

Розгляд структури бюджету Європейського Союзу доводить зміну бюджетної стратегії, що на сьогодні визначається як бюджетна економія. Зазначимо, що роль системи витрат коштів бюджету ЄС на сьогодні відображається в її дієвості як фактору міждержавного співробітництва та економічної координації. Світова фінансово-економічна криза внесла корективи в структуру доходів та видатків Європейського Союзу, а також відобразилася на звуженні можливостей реалізації програм субсидування країн-реципієнтів [9, 31].

У 2013 р. у Люксембурзі зареєстровано профіцит бюджету (0,1 %), Німеч­чина була близька до рівноваги, а найнижчий дефіцит державного бюджету як частку ВВП зафіксовано в Естонії (-0,2 %), Данії (-0,8 %), Латвії (-1 %) і Швеції (-1,1 %). Десять держав-членів мали дефіцит вище 3 % ВВП: Словенія (-14,7 %), Греція (-12,7 %), Ірландія (-7,2 %), Іспанія (-7,1 %), Сполучене Ко­ролівство (-5,8 %), Кіпр (-5,4 %), Хорватія і Португалія (4,9 %), Франція та Польща (4,3 %).

Наприкінці 2013 р. найнижчі показники державного боргу до ВВП зафік­совано в Естонії (10 %), Болгарії (18,9 %), Люксембурзі (23,1 %), Латвії (38,1 %), Румунії (38,4 %), Литві (39,4 %) та Швеції (40,6 %). Найвищі боргові показники (понад 60 % ВВП) зареєстровані в Греції (175,1 %), Італії (132,6 %), Португалії (129 %), Ірландії (123,7 %), на Кіпрі (111,7 %) і в Бельгії (101,5 %) [28].

У 2012 р. державні видатки Німеччини становили 190 млрд євро (44 % ВНП). Німеч­чина серед країн - членів ЄС сплачує найбільші внески і фінансує близько 20 % видатків європейського бюджету. Разом із Великобританією, Францією, Австрією та іншими країнами Німеччина наполягала на дотриманні бюджет­ної дисципліни [8]. Найбільшу групу видатків становлять соціальні виплати, особливо такі статті, як пенсії, виплати допомог із безробіття, перекваліфікація безробітних і фінансування бірж праці. Ключовим пунктом соціальної політики є збіль­шення допомоги при народженні та догляду за дитиною. Зменшено обсяги фінансування міністерства охорони здоров'я, що пов'язано з проведенням реформи, згідно з якою буде створено Фонд охорони здоров'я для фінансу­вання медичного страхування.

У 2012 р. державні видатки Великобританії становили 924 млрд євро. У фінансово-бю­джетній політиці Великобританії є "правило стабільного інвестування”. Упро­довж економічного циклу частка державного боргу у ВВП має утримуватися на стабільному та обґрунтованому рівні (наразі вона трохи перевищує 30 %). Контрольовані видатки бюджету розбиваються на ліміти витрат держав­них органів, які встановлюються на середньостроковий період і зростають на 8,1 %, а також витрати державного бюджету, визначені на рік, що збіль­шаться на 5,8 % [29]. Найбільші ліміти контрольованих видатків у поточному бюджеті в роз­різі міністерств відводяться на міністерства охорони здоров'я, оборони, освіти, у справах Шотландії. При цьому зберігається соціальна спрямованість бюджету, оскільки такі статті, як соціальні виплати, охорона здоров'я й осві­та, становлять близько 3/5 усіх його витрат.

У межах інвестиційного бюджету ліміти контрольованих видатків у роз­різі міністерств розподілені дещо інакше: міністерство оборони, міністерство охорони здоров'я, міністерство транспорту.

Німеччина та Великобританія як лідери ЄС щодо виробництва промис­лової і сільськогосподарської продукції забезпечують стабільний розвиток за допомогою збалансованої структури капітальних видатків, за якої перед­бачається значна підтримка соціальних пріоритетів та регіонального розвитку.

Країни постсоціалістичного табору Східної Європи та Балтії - Польщу, Латвію, Литву, Болгарію, Угорщину, Хорватію - можна охарактеризувати як такі, що здійснюють перетворення задля розвитку ринкових відносин в еко­номіці. Найбільші видатки спрямовуються на розвиток регіональної політики (місцевого самоврядування) з метою побудови цілісної системи стабільного фінансування регіонального розвитку, створення сучасної інфраструктури, захисту прав громадян.

Бюджетна політика Європейського Союзу характеризується особливостями регулювання бюджетної сфери країн-членів, що полягають у використанні середньострокового бюджетного планування державних витрат, бюджетного дефіциту, обсягу державного боргу (табл. 2.1). Однією з негативних тенденцій макроекономічного розвитку держав- членів Європейського Союзу є зростання рівня безробіття в цілому та серед молоді зокрема. Зосередження великих концернів Європейського Союзу у промисловому секторі економіки, що є найбільш уразливим в період економічної кризи, являється причиною запровадження значних програм економії, включаючи скорочення робочих місць. Тому, основне завдання бюджетної політики Європейського Союзу має бути направлено на вирішення проблем ринку праці з метою створення бази для стійкого відновлення та поступового економічного зростання країн-членів. Механізмом реалізації зазначеного напряму є спрямування коштів спеціального фонду на фінансування стажувань, підвищення кваліфікації безробітних, підвищення ліквідності ринку праці, що на сьогодні унеможливлюється через бюджетну стратегію на скорочення видатків Союзного Бюджету.

Таблиця 2.1

Показники, що характеризують стан бюджетної політики Європейського Союзу, % до ВВП

Показник	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік
ЄС (28 країн)
Дефіцит державного бюджету		6,9	6,5	4,4	3,9
Рівень безробіття	7,1	9,0	9,7	9,7	10,5
Державний борг	-	74,3	79,8	82,3	85,1
Німеччина
Дефіцит державного бюджету	0,1	3,1	4,2	0,8	0,1 (профіцит)
Рівень безробіття	7,5	7,8	7,1	5,9	5,5
Державний борг	66,8	74,5	82,5	80	81
Великобританія
Дефіцит державного бюджету	5	11,4	10,1	7,7	6,1
Рівень безробіття	5,6	7,6	7,8	8	7,9
Державний борг	51,9	67,1	78,4	84,3	88,7
Франція
Дефіцит державного бюджету	3,3	7,5	7,1	5,3	4,8
Рівень безробіття	7,8	9,5	9,7	9,6	10,2
Державний борг	68,2	79,2	82,4	85,8	90,2
Італія
Дефіцит державного бюджету	2,7	5,5	4,5	3,8	3
Рівень безробіття	6,7	7,8	8,4	8,4	10,7
Державний борг	106,1	116,4	119,3	120,7	127
Іспанія
Дефіцит державного бюджету	4,5	11,1	9,6	9,6	10,6
Рівень безробіття	11,3	18,0	20,1	21,7	25,0
Державний борг	40,2	54	61,7	70,5	86

Офіційний сайт Євростату [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www .epp. eurostat .ec. europa. eu.

Проте, стимулювання розвитку малого бізнесу, збільшення видатків на який передбачені в Союзному бюджеті, має посприяти створенню додаткових робочих місць, зменшенню рівня безробітних серед молоді.

Найменший рівень безробіття у жовтні 2013 році зафіксовано у Норвегії – 3,7% та Австрії – 4,9%. Невисокий він у Німеччині 5,4%. Найвищі показники серед країн південної Європи - Греції та Іспанії 26,6% та 26,8% відповідно, а також Португалії – 17,6% та Кіпру – 15,1%. Рівень безробіття у Франції – 10,8%. Середньостатистичним показником серед 27 країн ЄС – 10,9% (серпень 2013р.). З пострадянських країн найкращий стан зайнятості населення в Естонії – 8,7% безробітних, а нещодавно прийнята до ЄС Хорватія має високий показник безробіття – 16,6%.

Значним досягненням ЄС можна вважати створення єдиного ринку праці (крім Болгарії та Румунії, для яких спільний європейський ринок праці планують повністю відкрити 31 грудня 2013 р.), тобто забезпечення вільного переміщення робітників поряд з капіталами, товарами і послугами. Це передбачає відміну будь-якої дискримінації за ознакою національного громадянства в питаннях пра­цевлаштування, заробітної платні й інших аспектів трудової діяльності. 1 травня 2011 р. відбулось відкриття ринків праці ФРН та Австрії для громадян країн, які ввійшли до ЄС у 2004 р. - Чехії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Польщі, Естонії, Латвії та Литви. 1 січня 2012 р. почалась завершальна стадія перехідних заходів по вільному переміщенню робітників Болгарії та Румунії. Дев’ять країн ЄС (Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Ірландія, Люксембург, Мальта, Нідерланди і Великобританія) постановили не знімати обмеження доступу на свій ринок праці громадянам цих країн, аргументуючи рішення серйозними загрозами національній зайнятості. Вільне переміщення осіб, безумовно, пози­тивно вплине на загальноєвропейський ринок праці. Втім тут є й негативні моменти - відтік висококваліфікованих спеціалістів зі Східної Європи та циган­ське нашестя з Словаччини, Угорщини і Румунії на північ континенту [3, 497].

2.2 Дослідження основних фінансових показників країн ЄС

Протягом останніх трьох років боргова криза поширилася по всьому європейському континенті. П'ять з 17-ти країн Європейського Союзу отримують фінансову підтримку від своїх сусідів. Це Греція, Ірландія, Португалія, Іспанія та Кіпр. Словенія, Італія і з деякими застереженнями Франція також поступово скочуються в кризу і стають потенційними кандидатами (принаймні, перші дві країни) на отримання фінансової підтримки стабілізаційного фонду.

До кризи політика ЄЦБ виражалася в підтриманні високої облікової ставки та боротьбі з інфляцією. У липні 2008 року облікова ставка сягнула свого найвищого за сім років зна­чення - 4,25%. Планувалося і далі її підвищувати, однак пі­сля настання рецесії в економці ЄС ЄЦБ протягом лише од­ного кварталу тричі знижував ставку. Після чергового скорочення облікова ставка ЄЦБ на початку та весною 2009 року становила 1,25% [18], що стало найнижчою ставкою банку за всі роки його існування [23, 4].

Відзначимо, що Ірландія виділила найбільше ресурсів на подолання банків­ської кризи. Друга група країн, що включає Великобританію та країни Бенілюксу, здійснила реальні заходи з підтримки банків у межах 20-40% ВВП. Цю різницю можливо поясни­ти кількома чинниками: відмінностями в розмірі економік країн, наявністю в банках окремих країн проблемних активів американських банків, залежністю банківського сектору від проблем на ринку нерухомості [20, 16].

У загальних цифрах протягом 2008 року - середини 2009 року Європейська комісія схвалила виділення понад 310 млрд. євро на рекапіталізацію банків у ЄС, з них 170 млрд. євро (1,5% ВВП ЄС) реально було вкладено. Більш ніж 2900 млрд. євро було затверджено як державні гарантії на зобов'язання банків, з яких на 920 млрд. євро гарантій було надано (близько 7,8% ВВП ЄС) [11, 5]. Загалом на фінансування заходів з підтримки банківсько­го сектору за цей період країни ЄС виділили коштів на суму близько 44% ВВП ЄС, з яких реально використано коштів на суму 13% ВВП ЄС. Аналіз уже прийнятих заходів у рамках антикризової по­літики ЄС показав, що, незважаючи на певні розбіжності, керівним органам ЄС все ж таки вдалося узгодити основні дії та стабілізувати європейську банківську систему, що, у свою чергу, мало позитивний вплив на реальний сектор ЄС (табл. 2.2). Дані, наведені у табл. 2.2, показують, як прийняті заходи до­помогли відносно швидко вирівняти ситуацію в показниках динаміки розвитку (реального ВВП]. Слід відмітити, що При­балтійські країни мають найбільше падіння ВВП серед країн ЄС (від 14,3% - в Естонія, до 17,7 в Латвії]. ВВП інших кра­їн не впали нижче рівня 8,4% (Фінляндія). Польща стала єдиною країною, що показала не лише відсутність від'ємно­го приросту, а й позитивну динаміку приросту на рівні 1,6% [2].

Таблиця 2.2

Динаміка приросту реального ВВП в країнах ЄС за 2007-2013 роки, %

	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
Австрія	3.7	1.4	-3.8	2.3	3.1	0.7	1.9
Бельгія	2.9	1.0	-2.8	2.3	1.9	-0.1	1.5
Болгарія	6.4	6.2	-5.5	0.4	1.7	1.4	3.0
Великобританія	3.5	-1.1	-4.4	2.1	0.7	0.6	1.5
Греція	3.0	-0,2	-3,3	-3,5	-3,9	-4.4	0.7
Данія	1.6	-0.8	-5.8	1.3	1.0	1.1	1.7
Естонія	7.5	-3.7	-14.3	2.3	7.6	1.2	4.0
Ірландія	5.2	-3.0	-7.0	-0.4	0.7	0.5	2.3
Іспанія	3.5	0.9	-3.7	-0.1	0.7	-1.0	1.4
Італія	1.7	-1.2	-5.5	1.8	0.4	-1.3	0.7
Кіпр	5.1	3.6	-1.9	1.1	0.5	-0.5	1.8
Латвія	9.6	-3.3	-17.7	-0.3	5.5	2.1	4.0
Литва	9.8	2.9	-14.8	1.4	5.9	2.3	3.8
Люксембург	6.6	0.8	-5.3	2.7	1.6	0.7	2.3
Мальта	4.3	4.1	-2.7	2.3	2.1	1.0	2.0
Нідерланди	3.9	1.8	-3.5	1.7	1.2	-0.9	1.3
Німеччина	3.3	1.1	-5.1	3.7	3.0	0.6	1.5
Польща	6.8	5.1	1.6	3.9	4.3	2.5	2.8
Португалія	2.4	0.0	-2.9	1,4	-1,6	-3,3	1.1
Румунія	6.3	7.3	-6.6	-1.6	2.5	1.6	3.4
Словаччина	10.5	5.8	-4.9	4.2	3.3	1.2	2.9
Словенія	6.9	3.6	-8.0	1.4	-0.2	-0.1	1.5
Угорщина	0.1	0.9	-6.8	1.3	1.7	-0.1	1.4
Фінляндія	5.3	0.3	-8.4	3.7	2.9	0.8	1.7
Франція	2.3	-0.1	-2.7	1.5	1,7	0.4	1.4
Чехія	5.7	3.1	-4.7	2.7	1.7	0.0	1.7
Швеція	3.3	-0.6	-5.0	6.1	3.9	0.7	2.1
Всього ЄС	3.2	0.3	-4.3	2.0	1.5	0.0	1.5

Після досягнення позитивних тенденцій у стабілізації бан­ківського сектору перед ЄС постала інша фінансова про­блема - криза суверенного боргу деяких країн членів, що втягло Європейський Союз у затяжну депресію. В обмін на мільярдні кредити проблемні країни обіцяли провести реформи і дотримуватися жорсткого курсу економії.

2.3 Основні проблеми розвитку фінансово-економічного сектору ЄС

Головною проблемою сучасного європейського простору, що безпосередньо впливає на ситуацію довкола України, є загострення фінансово-економічних питань в країнах ЄС.

Зростають сепаратистські настрої також і серед населення «старих» членів Європейського Союзу. Так, прояви сепаратизму демонструють Каталонія в Іспанії, Шотландія у Великобританії та Фландрія у Бельгії. Рушійними силами даних процесів виступають націоналістичні партії, що, зокрема, входять до складу місцевих парламентів Каталонії (партія «Конвергенція і союз») та Фландрії (партія «Новий фламандський альянс») [15, 128].

Ускладнюються стосунки між відносно стабільними країнами-членами ЄС та їх партнерами по організації, у яких більш складний фінансово-економічний стан. У політичних колах ФРН, Франції та Великобританії, наприклад, вже навіть посилюється невдоволення необхідністю виділяти кошти для «порятунку» деяких кризових європейських економік. Так, під час ухвалення нового фінансового плану ЄС на 2014-2020 роки в ході саміту Європейського Союзу 22-23 листопада 2012 року нові члени організації отримали значно менше коштів на програми «вирівнювання ЄС», ніж у попередні роки [25, 132].

Ускладнюються відносини і між провідними країнами-членами ЄС. В основному через розбіжності у підходах щодо вирішення фінансово-економічних проблем Європейського Союзу (зокрема, випуск євробондів). Крім того, Франція і Великобританія занепокоєні посиленням позицій ФРН, як основного донора європейських стабілізаційних фондів. Адже таким чином Берлін дістає значно більші можливості для свого впливу на загальну політику ЄС.

Такі дії так чи інакше призводять до зростання відцентрових процесів в Європейському Союзі. І ось вже певні політико-економічні сили Великобританії порушують питання щодо виходу країни з ЄС. Водночас, через внутрішньополітичні причини уряди деяких країн ЄС намагаються спочатку вирішити питання соціального забезпечення власного населення, а вже потім виконувати вимоги Європейської комісії скорочувати свої бюджетні видатки, що, зрозуміло, не може не поглиблювати внутрішньо-організаційні суперечності. Тут варто згадати відмову Польщі та Румунії приєднуватися до єврозони до того часу, поки фінансово-економічна ситуація в Європейському Союзі не стабілізується.

Загострення фінансово-економічних проблем ЄС знижує і оборонний потенціал Європейського Союзу, а також можливості реалізації спільної європейської безпекової політики. Так, скорочення оборонних видатків країнами ЄС вже ускладнило роботу Європейського оборонного агентства та проведення миротворчих і антипіратських операцій Європейського Союзу, а також пригальмовує заходи зі створення та набуття оперативної готовності європейськими батальйонними тактичними групами.

Такі проблеми ЄС активно використовуються іншими країнами у своїх власних цілях. Насамперед це стосується Китаю та Росії, що мають свої принципово важливі інтереси в Європі. КНР, до речі, сьогодні є основним інвестором країн ЄС і вже вклав у їх економіку понад 120 млрд. дол. США, отримуючи стійкий доступ до європейських ринків та технологій, в тому числі у військовій сфері. Цікавлячись китайськими кредитами та інвестиціями, низка європейських країн вже порушила питання перед Європейською комісією щодо відміни санкцій ЄК на постачання зброї до КНР, які були запроваджені після розстрілу китайськими військами студентських демонстрацій у 1989 році.

Стратегія, завдання та напрями бюджетної політики Європейського Союзу на сучасному етапі направлені не лише на забезпечення стабілізації економічної системи, а й на подолання проблем функціонування фінансової системи.

Перша проблема фінансової системи Європейського Союзу полягає у необхідності підвищення ефективності механізмів формування та використання коштів ЄС, закріплення за Союзним бюджетом провідної ролі в питаннях подолання рецесії. Можливими напрямами вирішення даної проблеми є закріплення процедури узгодження фінансових програм на середньострокову перспективу, підтвердження принципу фінансування бюджету Європейського Союзу за рахунок власних ресурсів ЄС.

Суперечливі моменти проведення спільної сільськогосподарської політики, компенсація Великій Британії за ненадання субсидій з Союзного бюджету, невиконання принципу «справедливого повернення» через неспівставність країн-членів за рівнем розвитку відображають різні сторони проблемного питання бюджетної політики ЄС взаємовідносини «донорів - реципієнтів». Основними донорами на сучасному етапі є Німеччина, Франція, Нідерланди, Італія, Великобританія. Перший напрям конфлікту, який породжує визначену проблему зосереджений у «старій Європі», або «Європі-15». Основне питання стосується спільної сільськогосподарської політики та дії так званої «британської знижки», що передбачає щорічну компенсацію Великобританії у вигляді знижки від частки ПДВ, що вноситься до Союзного бюджету (від 1984 року), за неотримання країною субсидій для фермерів. Другий напрям конфлікту зосереджений довкола принципу «справедливого повернення», що не виконується на даному етапі з причини розширення Європейського Союзу і неможливості досягти співставлення нових членів з провідними державами-членами за рівнем економічного розвитку.

Третя проблема зосереджена у потребі реформування доходів та видатків Союзного бюджету з метою спрямування коштів на відновлення європейської економіки. Дана проблема потребує удосконалення структури дохідної частини в контексті пошуку додаткових джерел так званих альтернативних власних ресурсів та структури видаткової частини відповідно до наступних напрямів:

- зменшення прямих субсидій на розвиток сільського господарства;

- збільшення видатків на наукові дослідження і розробки у сфері промислових інновацій;

- збільшення витрат на розвиток відновлювальних джерел енергії.

Четверта проблема фінансової системи ЄС пов’язана з відсутністю гнучкості бюджетної політики Європейського Союзу та Союзного бюджету. Неможливість оперативного реагування на мінливе зовнішнє середовище, швидкого врахування економічних змін актуалізувала питання невиконання антикризової ролі бюджетом Європейського Союзу, потребу впровадження програмно-цільового бюджетування.

П’ята проблема фінансової системи відображена у накопиченні державного боргу країнами-членами, що, з урахуванням фактору його швидкого накопичення, поставило проблему значного зростання витрат національних бюджетів на його обслуговування, що перетворилися в основну статтю витрат державних бюджетів, набагато перевищуючи асигнування на освіту, медицину й інші сфери економічного і духовного життя. Однією з причин зростання боргового навантаження стало стрімке збільшення видатків державних бюджетів на підтримку економіки з причини подолання кризових явищ. Крім того, дестабілізації державних фінансів сприяли наявні значні державні витрати на соціальні цілі, зменшення яких стало необхідною умовою подальшої стабілізації державних бюджетів в умовах посткризових негативних тенденцій. Однією з причин настання боргової кризи в Європі є сполучення єдиної грошово-кредитної політики і наявної децентралізації державних фінансів. Підвищення напруженості на боргових ринках Єврозони, їх нестійкість, спричинена світовою економічною кризою, створює ризики і для країн Європи з ринком, що формується, і для розвинених країн регіону через тісний економічний і фінансовий зв’язок. Відновлення державних фінансів за рахунок зміцнення основ бюджетно-податкової політики, забезпечення бюджетної дисципліни призведуть до успішного відновлення довгострокової стійкості державних фінансів.

Оцінка антикризових заходів, які застосовуються краї­нами ЄС в умовах світової фінансово-банківської кризи, має здійснюватися із системних позицій і включати аналіз таких підсистем: наднаціональні заходи, які мають характер організаційно-регуляторного впливу та національні антикризові заходи, які розробляються урядами країн у відповід­ності до потреб регулювання національних економік.

Підсистема наднаціональних заходів включає в себе комплекс заходів по створенню та функціонуванню надна­ціональних організаційно-регуляторних органів (Євро­пейської банківської організації, Європейської організації страхування та пенсійного забезпечення та Європейської організації з цінних паперів та ринків) та вдосконалення функцій уже існуючих (Європейської ради системного ризи­ку та Національних регуляторів фінансових ринків).